Житомирщиною, квітень 2007 року.
За маршрутом: Київ -> Житомир -> Бердичів -> Червоне -> Андрушівка -> Верхівня -> Біла_Церква -> Київ

Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання матеріалів, що тут розміщено, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

По Житомирщине, апрель 2007 года.
По маршруту: Киев -> Житомир -> Бердичев -> Червоне -> Андрушевка -> Верховня -> Белая_Церковь -> Киев

Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь материалов, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.




Житомирщина - досить велика область у північній частині України. Візитівкою регіону можна вважати мальовничі береги річок Тетерів, Уж, Случ та чудові соснові ліси. З пам'яток історії і культури слід відзначити ансамбль монастиря Кармелітів Босих над річкою Гнилоп'ять у Бердичеві; історичну забудову Замкової гори і вулиці Кафедральної в центрі Житомира, унікальні експонати музею космонавтики (Житомир) і музею дорогоцінного й декоративного каміння (Володарськ-Волинський); залишки древлянських городищ у Коростені, Овручі; палаци у Верхівні та Андрушівці, меморіальні садиби Сергія Корольова (Житомир), Лесі Українки (Новоград-Волинський), Оноре де Бальзака (Верхівня).

Житомирщина - достаточно крупная область в северной части Украины. Визиткой региона можно считать живописные берега рек Тетерев, Уж, Случ и прекрасные сосновые леса. Из памятников истории и культуры следует отметить ансамбль монастыря Кармелитов Босых над рекой Гнилопять в Бердичеве; историческую застройку Замковой горы и улицы Кафедральной в центре Житомира, уникальные экспонаты музея космонавтики (Житомир) и музея драгоценного и декоративного камня (Володарск-Волынский); остатки древлянских городищ в Коростене, Овруче; дворцы в Верховне и Андрушевке, мемориальные усадьбы Сергея Королева (Житомир), Леси Украинки (Новоград-Волынский), Оноре где Бальзака (Верховня).

Zhytomyr region in the north of Ukraine is relatively large. The river banks of Teteriv, Uzh, Sluch and the pine woods can be considered a symbol of the region. Among historical and cultural memorials the ensemble of the Carmelite monastery on Hnylopyat river in Berdychiv should be noted; historical buildings on Zamkova Hora and Kafedralna street in the centre of Zhytomyr, unique exposition of the Cosmonautic museum (Zhytomyr) and the museum of jewels (Volodarsk-Volynskyi); remains of the drevlyany (ancient tribes that inhabited the area) towns in Korosten and Ovruch; palaces in Verkhivnya and Andrushivka, memorial mansions of Serhij Korolyov (Zhytomyr), Lesya Ukrayinka (Novohrad-Volynskyj), Honoree de Balzac (Verkhivnya).


Житомирщина. Річка Тетерів у районі міста Коростишів.

Житомирщина. Речка Тетерев в районе города Коростишев.

Zhytomyr region, near Korostyshiv town. The Teteriv river overview.



Мапа маршруту. Покриття всіх автошляхів - пристойне.
Місцеві шляхи між селами - трохи гірші, але прийнятні.
Фоторозповідь про місто Житомир - окремою сторінкою.


Схема маршрута. Покрытие всех автодорог - достаточно приличное.
Местные догори между селами - похуже, но приемлемы.
Фоторассказ о городе Житомир - на отдельной странице.


Місто Бердичів - районний центр Житомирської області. Територія району була заселена ще в II тис. до н. е., тут знайдено поселення бронзового віку та залишки двох поселень черняхівської культури.
1320 року князь Гедимін подарував цю місцевість литвинові Тишкевичу. 1648 року загони повстанців на чолі з М. Кривоносом перемогли польське військо та зайняли Бердичів. 1703 року поблизу міста визначні перемоги здобули загони фастівського полковника С. Палія.
1765 року Станіслав Август на прохання Радзивілла заснував у Бердичеві ярмарок. Ця подія сприяла становленню міста як одного з найбільших торговельних осередків України.
1844 року Бердичів належав Волинській, потім - Київській губернії, а 1846 року став повітовим містечком.


Город Бердичев - районный центр Житомирской области. Территория района была заселена еще в II тыс. до н. э., здесь найдено поселение бронзового века и остатки двух поселений черняховской культуры.
В 1320 году князь Гедимин подарил эту местность литвину Тишкевичу. В 1648 году отряды повстанцев во главе с М. Кривоносом победили польское войско и заняли Бердичев. В 1703 году вблизи города выдающиеся победы одержали отряды фастовского полковника С. Палия. В 1765 году Станислав Август по просьбе Радзивилла учредил в Бердичеве ярмарку. Это событие способствовало становлению города как одного из наибольших торговых центров Украины.
В 1844 году Бердичев относился к Волынской, потом - к Киевской губернии, а в 1846 году стал уездным городом.


Бердичів. Свято-Миколаївський собор (вул. Косогорська, 17).
Пам’ятка архітектури XVI-XVIII століть.
Українська православна церква, Житомирська єпархія.


Бердичев. Свято-Николаевский собор (ул. Косогорская, 17).
Памятник архитектуры XVI-XVIII веков.
Украинская православная церковь, Житомирская епархия.


Бердичів. Костел св. Варвари (вул. К. Лібкнехта, 25). Пам’ятка архітектури 1826 року.
Окрім цікавої архітектури, цей невеликий костел відомий тим, що тут вінчалися видатний французький письменник Оноре де Бальзак та графиня Евеліна Ганська.


Бердичев. Костел св. Варвары (ул. К. Либкнехта, 25). Памятник архитектуры 1826 года.
Кроме интересной архитектуры, этот небольшой костел известен тем, что здесь венчались великий французский писатель Оноре де Бальзак и графиня Эвелина Ганская.


Бердичів. Пам’ятна дошка на костелі св. Варвари.
На дошці - напис:
"В костьолі Святої Варвари
2 березня 1850 року вінчалися
Оноре де Бальзак та графиня Евеліна Ганська".

Бердичев. Мемориальная доска на костеле св. Варвары.
На доске - надпись (на украинском языке):
"В костеле Святой Варвары
2 марта 1850 года венчались
Оноре де Бальзак и графиня Эвелина Ганская"


Бердичів. Капличка на території костелу св. Варвари.
На таблиці - напис:
"Споруджено на честь коронації Чудотворної Ікони Матері Божої Бердичівської 1756 р.
Відновлено в 250-ту річницю коронації.
Бердичів 16 липня 2006 р."

Бердичев. Часовенка на территории костела св. Варвары.
На табличке - надпись (на украинском языке):
"Сооружено в честь коронации Чудотворной Иконы Матери Божей Бердичивской 1756 г.
Восстановлено в 250-тую годовщину коронации.
Бердичев 16 июля 2006 г."


Berdychiv. The Holy Virgin sculpture.


Бердичів. Польська міська бібліотека
ім. Владислава Реймонта
.


Бердичев. Польская городская библиотека
им. Владислава Реймонта
.

Berdyczów. Polska miejska biblioteka
im. Władysława Reymonta
.


Бердичів. Монастир босих кармелітів (вул. Косогорська, 17). Пам’ятка архітектури XVI-XVIII століть.
На цьому місці понад річкою Гнилоп’яттю до монастиря стояв замок київського воєводи Януша Тишкевича. Монастир було засновано 1627 року, Тишкевич подарував ченцям давню ікону Божої Матері, а 1630 року і власний замок. Через часті напади татар і козаків монастир був укріплений: грубі стіни, земляні вали та рів із водою, гармати на стінах. В обителі розміщувалася бібліотека, яка налічувала сотні рідкісних рукописів, серед них і так звані «Мемуари яничара Поляка», датовані 1490-1516 роками. Протягом 1760-1840 років у монастирі працювала власна друкарня, яка називалася «Друкарня фортеці Пресвятої Діви Марії», у ній надрукували понад 650 творів: молитовників, книг духовного та історичного змісту, повістей, віршів, проповідей, календарів тощо.
1648 року монастир захопили й пограбували війська Б. Хмельницького. З 1792 року обитель було зачинено, у радянські часи будівля використовувалася під історичний музей. З 1958 року у монастирі проводилися реставраційні роботи. На сьогодні в підземній частині діє капличка, правляться служби з електронним органом.
Історія ордену кармелітів - окремою сторінкою.


Бердичев. Монастырь босых кармелитов (ул. Косогорская, 17). Памятник архитектуры XVI-XVIII веков.
На этом месте над рекой Гнилопятью до монастыря стоял замок киевского воеводы Януша Тишкевича. Монастырь был основан в 1627 году, Тишкевич подарил монахам давнюю икону Божьей Матери, а в 1630 году и собственный замок. Из-за частых нападений татар и казаков монастырь был укреплен: толстые стены, земляные валы и ров с водой, пушки на стенах. В обители размещалась библиотека, которая насчитывала сотни редких рукописей, среди них и так называемые «Мемуары янычара Поляка», датированные 1490-1516 годами. На протяжении 1760-1840 годов в монастыре работала собственная типография, которая называлась «Типография крепости Пресвятой Девы Марии», в ней напечатали свыше 650 произведений: молитвенников, книг духовного и исторического содержания, повестей, стихотворений, проповедей, календарей и тому подобное.
В 1648 году монастырь захватили и разграбили войска Б. Хмельницкого. С 1792 года обитель была закрыта, в советские времена здание использовалось под исторический музей. С 1958 года в монастыре проводились реставрационные работы. На сегодня в подземной части действует часовенка, проводятся службы с электронным органом.
История ордена кармелитов - на отдельной странице.


Бердичів. Монастир босих кармелітів.
Пам’ятка архітектури XVI-XVIII століть.
Історія монастиря босих кармелітів - окремою сторінкою.


Бердичев. Монастырь босых кармелитов.
Памятник архитектуры XVI-XVIII веков.
История монастыря босых кармелитов - на отдельной странице.

Berdychiv. Monastery of the Discalced Carmelite Fathers.
Built during XVI-XVIII centuries.
The history of the Shrine of Our Lady of Scapular - in the separate page.


Окрема історія пов’язана з іконою Божої Матері, подарованою монастирю Янушем Тишкевичем. Згідно з віруваннями, ікона була чудодійною, вважалася заступницею мешканців міста й усієї України. До неї щорічно йшли тисячі паломників, а 1753 року папа римський дав дозвіл на її коронацію, приславши дві золоті корони. Коронація Бердичівської ікони Богоматері відбулася 16 липня 1756 року. Під час Другої світової війни ікона зникла, за однією версією - згоріла, за іншою - перебувала в приватній колекції в Польщі. На початку 90-х років XX століття список (копію) цього образа створила художниця з Кракова Вожена Муха-Совинська. Нову ікону 1997 року освятив папа Іоанн Павло II у Кракові, а в липні 1998 року провели її нову коронацію.

Отдельная история связана с иконой Божьей Матери, подаренной монастырю Янушем Тишкевичем. Согласно с верованиями, икона была чудодейственной, считалась заступницей жителей города и всей Украины. К ней ежегодно шли тысячи паломников, а в 1753 году папа римский дал разрешение на ее коронацию, прислав две золотые короны. Коронация Бердичевской иконы Богоматери состоялась 16 июля 1756 года. Во время Второй мировой войны икона исчезла, по одной версии - сгорела, по другой - находилась в частной коллекции в Польше. В начале 90-х годов XX века список (копию) этого образа создала художница из Кракова Вожена Муха-Совинская. Новую икону в 1997 году освятил папа Иоанн Павел II в Кракове, а в июле 1998 года провели ее новую коронацию.


Бердичів.
Монастир босих кармелітів.
Маріїнський костел (1634-1754 рр.) та прибрамний корпус
(XVI-XVIII ст.)


Бердичев.
Монастырь босых кармелитов.
Мариинский костел (1634-1754 гг.) и привратный корпус
(XVI-XVIII вв.)

Berdyczów. Kościel Karmelitów Bosych.


Бердичів. Монастир босих кармелітів.
Пам’ятка архітектури XVI-XVIII століть.


Бердичев. Монастырь босых кармелитов.
Памятник архитектуры XVI-XVIII веков.

The Fortress Monastery of the Carmelite order in Berdychiv.


Бердичів.
Монастир босих кармелітів.
Фортечні мури та келії
(XVI-XVIII ст.)


Бердичев.
Монастырь босых кармелитов.
Крепостные стены и кельи
(XVI-XVIII вв.)


Бердичів.
Монастир босих кармелітів.
Братська могила на території монастиря
.
На обеліску - напис:
"Тут поховано 960 осіб радянських громадян -
жертв німецько-фашистського террору 1941-1943рр."

Бердичев.
Монастырь босых кармелитов.
Братская могила на территории монастыря
.
На обелиске - надпись (на украинском языке):
"Здесь похоронены 960 советских граждан -
жертвы немецко-фашистского террора 1941-1943гг."


Бердичів. Пам’ятні камені на місці колишнього єврейського гетто поблизу від монастиря босих кармелітів. На каменях - написи:
"В цьому районі в 1941р. було розташоване єврейське гетто.
Звідси пішли у вічність 30000 євреїв м. Бердичева, розстріляних фашистами." (українською та іврит)
"Той, хто врятував одне життя - врятує весь світ.
Єврейський народ ніколи не забуде ваш благородний вчинок і буде передавати ваші імена
із покоління у покоління як приклад високої людяності та злагоди між нашими народами.
Праведникам Світу від єврейської громади м. Бердичева." (українською)

Бердичев. Мемориальные камни на месте бывшего еврейского гетто рядом с монастырем босых кармелитов. На камнях - надписи (на украинском языке):
"В этом районе в 1941г. располагалось еврейское гетто.
Отсюда ушли в вечность 30000 евреев г. Бердичева, расстрелянных фашистами." (на украинском и иврит)
"Тот, кто спас одну жизнь, - спасет весь мир.
Еврейский народ никогда не забудет ваш благородный поступок и будет передавать ваши имена
из поколения в поколение как пример высокой человечности и согласия между нашими народами.
Праведникам Мира от еврейской общины г. Бердичева." (на украинском языке)


Бердичів. Монастир босих кармелітів.
Пам’ятка архітектури XVI-XVIII століть.
Вид ззовні.


Бердичев. Монастырь босых кармелитов.
Памятник архитектуры XVI-XVIII веков.
Вид снаружи.


Бердичів. Монастир босих кармелітів.
Пам’ятка архітектури XVI-XVIII століть.
Вид від річки Гнилоп’ять.


Бердичев. Монастырь босых кармелитов.
Памятник архитектуры XVI-XVIII веков.
Вид от речки Гнилопять.


Червоне - невелике селище Андрушівського району Житомирської області, розташоване приблизно посередині між Андрушівкою та Бердичівом. До XVIII століття, як і вся округа, Червоне належало родині Тишкевичів. Згодом перейшло до магнатів Грохольських. Десь у першій половині XIX століття Адольф Грохольський збудував тут великий триповерховий, чотирикутний у плані, палац у неоготичному стилі за проектом невідомого архітектора. Невдовзі після смерті Адольфа Грохольського його вдова продала Червоне (разом з палацом і місцевим цукровим заводом) Миколі Терещенку. Як відомо, Терещенки були не лише славетними промисловцями-цукрозаводчиками, але й відомими меценатами, які добре зналися на мистецтві та всіляко підтримували його. Терещенки суттєво розбудували палац у Червоному і споруда стала несиметричною в плані.

Червоное - небольшой поселок Андрушевского района Житомирской области, расположенный приблизительно посередине между Андрушевкой и Бердичевом. До XVIII века, как и вся округа, Червоное принадлежало семье Тишкевичей. Впоследствии перешло к магнатам Грохольским. Где-то в первой половине XIX века Адольф Грохольский построил здесь большой трехэтажный, четырехугольный в плане, дворец в неоготическом стиле по проекту неизвестного архитектора. Вскоре после смерти Адольфа Грохольского его вдова продала Червоное (вместе с дворцом и местным сахарным заводом) Николаю Терещенко. Как известно, Терещенко были не только знаменитыми промышленниками-сахарозаводчиками, но и известными меценатами, хорошо знавшими искусство и всячески его поддерживавшими. Терещенко существенно перестроили дворец в Червоном и сооружение стало несимметричным в плане.


Червоне. Колишній палац Терещенків.
Пам’ятка архітектури XIX століття.
Десь до кінця XX століття тут містилося ПТУ. Після того як ПТУ переїхало до нової будівлі, палац швидко занепав і став руїною. Його передали Православній Церкві Московського Патріархату і тут було засновано жіночий монастир Святого Різдва Христова. Однак нові власники відверто не поспішають відроджувати цю чудову споруду.


Червоное. Бывший дворец Терещенко.
Памятник архитектуры XIX века.
Примерно до конца XX века здесь размещалось ПТУ. После того как ПТУ переехало в новое здание, дворец быстро обветшал и превратился в руины. Его передали Православной Церкви Московского Патриархата и здесь был основан женский монастырь Свято-Рождества Христова. Однако новые владельцы откровенно не спешат возрождать это прекрасное сооружение.


Червоне. Колишній палац Терещенків.
Пам’ятка архітектури XIX століття.


Червоное. Бывший дворец Терещенко.
Памятник архитектуры XIX века.


Червоне. Колишній палац Терещенків.
Пам’ятка архітектури XIX століття.
Вид зі сторони саду.


Червоное. Бывший дворец Терещенко.
Памятник архитектуры XIX века.
Вид со стороны сада.


Червоне. Колишній палац Терещенків.
Пам’ятка архітектури XIX століття.
Вид зі сторони саду.


Червоное. Бывший дворец Терещенко.
Памятник архитектуры XIX века.
Вид со стороны сада.


Червоне. Колишній палац Терещенків.
Пам’ятка архітектури XIX століття.
Галерея.


Червоное. Бывший дворец Терещенко.
Памятник архитектуры XIX века.
Галерея.


Червоне. Колишній палац Терещенків.
Пам’ятка архітектури XIX століття.
Парадна (головна) зала.


Червоное. Бывший дворец Терещенко.
Памятник архитектуры XIX века.
Парадный (главный) зал.


Червоне. Палац Терещенків.

Червоное. Дворец Терещенко.


Місто Андрушівка - районний центр Житомирської області, приблизно за 47 км від Житомира. Вперше згадується в 1683 році.
Тут розташований парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Садиба Терещенка».


Город Андрушевка - районный центр Житомирской области, приблизительно в 47 км от Житомира. Впервые упоминается в 1683 году.
Здесь расположен парк-памятник садово-паркового искусства местного значения «Усадьба Терещенко».


Андрушівка.
Колишній палац Миколи Терещенка
, XIX століття.
За іронією долі саме в цьому будинку в червні 1920 року розміщався штаб Першої Кінної Армії і саме тут на мітінгу виступав С. М. Будьонний.
Зараз тут розташована Андрушівська загальноосвітня школа №1 I-III ступенів.


Андрушевка.
Бывший дворец Николая Терещенко
, XIX век.
По иронии судьбы именно в этом доме в июне 1920 года размещался штаб Первой Конной Армии и именно здесь на митинге выступал С. М. Буденный.
Сейчас здесь находится Андрушевская общеобразовательная школа №1 I-III ступени.


Андрушівка.
Колишній палац Миколи Терещенка
,
XIX століття.


Андрушевка.
Бывший дворец Николая Терещенко
,
XIX век.


Андрушівка.
Парк коло колишнього палацу
Миколи Терещенка
, річка Гуйва.


Андрушевка.
Парк возле бывшего дворца
Николая Терещенко
, речка Гуйва.


Андрушівка.
Парк коло колишнього палацу
Миколи Терещенка
.


Андрушевка.
Парк возле бывшего дворца
Николая Терещенко
.


Андрушівка. Алея Слави в парці коло колишнього палацу Миколи Терещенка.

Андрушевка. Аллея Славы в парке возле бывшего дворца Николая Терещенко.


Село Брівки Перші Андрушівського району.
Колишній маєток Оскара та Марії Сцібор-Рильських
, далеких родичів Максима Рильського.
Потім тут була сільська школа. З введенням в дію нової школи цей будинок занепав і руйнується.


Село Бровки Первые Андрушевского района.
Бывшее имение Оскара и Марии Сцибор-Рыльских
, дальних родственников Максима Рыльского.
Потом здесь была сельская школа. С введением в действие новой школы этот дом обветшал и разрушается.


Верхівня - село Ружинського району Житомирської області. Перші згадки про село датуються початком XVII століття.
Історія села пов’язана з перебуванням в Україні видатного французького письменника Оноре де Бальзака /Balzac, Honoré de; Onore de Balzac/ (1799-1850), який жив у Верхівні в 1847-1850 роках. Оноре де Бальзак працював тут над драмою «Мачуха» та закінчував багатотомну «Людську комедію».
Приїзд Оноре де Бальзака у Верхівню та Бердичів був пов'язаний, відповідно до тогочасних найкращих романів, із жінкою. Уроджена польська графиня Евеліна Ржевуська, у шлюбі - Ганська, 1832 року несподівано навіть для самої себе почала листуватися з відомим французьким письменником. Свої листи вона підписувала словами «іноземка» та «незнайомка». Дивне листування тривало кілька років, а після зустрічі Бальзака й Ганської в Петербурзі 1840 року набуло романтичного відтінку. Через кілька років після смерті чоловіка Евеліна Ганська вийшла заміж за Оноре де Бальзака, повінчавшись із ним у місті Бердичів у березні 1850 року. На жаль, цей шлюб був нетривалим: письменник помер за кілька місяців через хворобу серця.
У наш час у палаці родини Ганських розташована Верхівнянська філія Житомирського агротехнічного коледжу.
Тут також діє літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака.


Верховня - село Ружинского района Житомирской области. Первое упоминание о селе датируются началом XVIII века.
История села связана с пребыванием в Украине выдающнгося французского писателя Оноре де Бальзака (1799-1850), который жил в Верховне в 1847-1850 годах. Оноре де Бальзак работал здесь над драмой «Мачеха» и заканчивал многотомную «Человеческую комедию».
Приезд Оноре де Бальзака в Верховню и Бердичев был связан, подобно наилучшим романам того времени, с женщиной. Урожденная польская графиня Эвелина Ржевуская, в браке - Ганская, в 1832 году неожиданно даже для самой себя начала переписываться с известным французским писателем. Свои письма она подписывала словами «иностранка» и «незнакомка». Странная переписка длилась несколько лет, а после встречи Бальзака и Ганской в Петербурге в 1840 году приобрела романтичный оттенок. Через несколько лет после смерти мужа Эвелина Ганская вышла замуж за Оноре де Бальзака, обвенчавшись с ним в городе Бердичев в марте 1850 года. К сожалению, этот брак был непродолжительным: писатель умер спустя несколько месяцев из-за болезни сердца.
В наше время во дворце семьи Ганских находится Верховнянский филиал Житомирского агротехнического колледжа.
Здесь также действует литературно-мемориальный музей Оноре де Бальзака.


Верхівня.
Колишній палац родини Ганських
.
Пам’ятка історії, XVIII-XIX століття.
Головний фасад.


Верховня.
Бывший дворец семьи Ганских
.
Памятник истории, XVIII-XIX века.
Главный фасад.


Верхівня. Колишній палац родини Ганських. Головний фасад.
Пам’ятка історії, XVIII-XIX століття.
Один із зразків палацово-паркового ансамблю в стилі класицизму, що складається з палацу (1780-ті роки), двох флігелів (XVIII століття), костелу (1810 рік) та пейзажного парку із парковими будівлями.


Верховня. Бывший дворец семьи Ганских. Главный фасад.
Памятник истории, XVIII-XIX века.
Один из образцов дворцово-паркового ансамбля в стиле классицизма, который состоит из дворца (1780-ые годы), двух флигелей (XVIII век), костела (1810 год) и пейзажного парка с парковыми строениями.


Верхівня. Колишній палац родини Ганських.
Головний фасад та фронтон головного фасаду
.


Верховня. Бывший дворец семьи Ганских.
Главный фасад и фронтон главного фасада
.


Верхівня. Пам’ятна дошка Оноре де Бальзаку на головному фасаді палацу родини Ганських.
На дошці - напис:
"В цьому будинку в 1847-1850р.р. жив великий французький письменник Оноре де Бальзак"

Бердичев. Верховня. Мемориальная доска Оноре де Бальзаку на главном фасаде дворца семьи Ганских.
На доске - надпись (на украинском языке):
"В этом доме в 1847-1850г.г. жил великий французский писатель Оноре де Бальзак"


Верхівня. Колишній палац родини Ганських.
Парковий фасад
.


Верховня. Бывший дворец семьи Ганских.
Парковый фасад
.


Верхівня. Колишній палац родини Ганських.
Парковий фасад та фронтон паркового фасаду
.


Верховня. Бывший дворец семьи Ганских.
Парковый фасад и фронтон паркового фасада
.


Верхівня. Колишній маєток родини Ганських.
Флігель - будинок управителя маєтку, 1789 рік
(ліворуч) і флігель-кухня, 1800 рік (праворуч).


Верховня. Бывшее имение семьи Ганских.
Флигель - дом управителя имения, 1789 год
(слева) и флигель-кухня, 1800 год (справа).


Верхівня. Колишній маєток родини Ганських.
Винний погріб (пивниця), 1805 рік
.


Верховня. Бывшее имение семьи Ганских.
Винный погреб, 1805 год
.


Верхівня.
Пейзажний парк колишньої судиби Ганських
.


Верховня.
Пейзажный парк бывшей усадьбы Ганских
.


Верхівня. Пейзажний парк колишньої судиби Ганських
Схема Верхівнянського парку
.
Парк є пам’яткою садово-паркової архітектури XVIII століття.


Верховня. Пейзажный парк бывшей усадьбы Ганских.
Схема Верховнянского парка
.
Парк является памятником садово-парковой архитектуры XVIII века.


Верхівня.
Каплиця - родинна усипальниця графів Ганських і Ржевуських
,
1810 рік.


Верховня.
Часовня - родовая усыпальница графов Ганских и Ржевуских
,
1810 год.


Верхівня. Верхівнянський парк.

Верховня. Верховнянский парк.


Цього разу ми не зупинялись у Білій Церкві, що була на нашому шляху. Розповідь про це місто та про дендропарк “Олександрія” - окремими сторінками.

В этот раз мы не останавливались в Белой Церкви, которая лежала на нашем пути. Рассказ об этом городе и о дендропарке “Александрия” - отдельными страницами.



Першоджерела:
# «Житомир. План міста», ДНВП «Картографія», 2001-2006 рр.
# Інформаційний бюлетень «Україна - Ukraine», 2007 р.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати», Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків, 2007 р.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів








Усі права застережено. © 2003-2011 Сергій Клименко




Rambler's Top100