Клименко Сергій. Фото. На південний захід від Києва, липень 2004 року. День третій: Чернівці -> Чортків -> Теребовля -> Микулинці -> Збараж -> Бучач -> Чернівці
На південний захід від Києва, липень 2004 року.
День третій: Чернівці -> Чортків -> Теребовля -> Микулинці -> Збараж -> Бучач -> Чернівці

Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

На юго-запад от Киева, июль 2004 года.
День третий: Черновцы -> Чортков -> Теребовля -> Микулинцы -> Збараж -> Бучач -> Черновцы

Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.




Мапа третього дня маршруту.
Покриття автошляхів - досить прийнятне.
Тільки от у районі Микулинців - якесь "зачароване" перехрестя: з різних напрямків кілька разів проскакував там потрібний поворот і в результаті опинявся на якихось геть "убитих" сільських дорогах... ;-(((

Того дня ми не зупинялись у Тернополі, що був на нашому шляху.
Розповідь про це чудове місто - окремою сторінкою.



Схема третьего дня маршрута.
Покрытие автодорог - достаточно приемлемое.
Только вот в районе Микулинцев - какой-то "заколдованный" перекресток: с разных направлений несколько раз проскакивал там нужный поворот и в результате оказывался на каких-то совершенно "убитых" проселочных дорогах... ;-(((

В тот раз мы не останавливались в Тернополе, который лежал на нашем пути.
Рассказ об этом замечательном городе - отдельной страницей.


Поділля, Тернопільська область. Чортків.
В мальовничій долині Серету, де мимохідь розступилися гори, здавна красується чепурне українське місто Чортків. Перші відомості про Чортків сягають 1522 року. Це друге за величиною місто Тернопільської області. В будь-яку пору року разом із суміжними передмістями, присілками ближніми і дальніми милує він око своїми неповторними забудовами, розгалуженими вулицями, пишними садами. То стрімкі, то пологі береги долини порізані урвистими стоками талих і дощових вод та забарвлені у червоне чи сіро-попелясте, густо залісненні, порослі чагарниками, повз які глибоким каньйоном, що виритий водами по дну колись теплого Сарматського моря, швидко струмить повновода річка.
З глибини віків починається історія міста. До наших днів височать під Вигнанською горою рештки стін колишнього замку. Ці посивілі від часу мури бачили і татарську орду, і турецьких яничарів, і кінноту польської шляхти, і вершників з козацьких полків. Адже замок цей був і резиденцією польських феодалів, а відтак й козацькою фортецею. Але люди тут жили значно раніше. Про це засвідчують залишки поселень трипільської культури (IV-II тис. до н.е.) - однієї з найяскравіших археологічних культур мідно-кам'яного віку. З кінця XI століття по 1144 рік землі ці були в складі Галицького, Галицько-Волинського і Теребовлянського князівств, а у 1387 році опинились під владою Речі Посполитої.
Завбачливими виявилися перші поселенці, обравши вигідне місце для своїх осель. У затишній долині серед густого лісу і крутих пагорбів з печерами, поблизу річки знаходили вони відносну безпеку від чужих зайд. Тут легко було вполювати дичину, нарубати деревини, а з неї поставити частокіл. А щоб спілкуватися із сусідами, проклали містечком два битих шляхи: один із них аж на високій рівнині роздвоюється і через Білобожницю веде до Бучача й Івано-Франківська, а по шосе на південь через Ягільницю, Товсте до Заліщиків та Чернівців; і другий, що веде на захід, теж розгалужується і бере вліво до Теребовлі на Тернопіль, а південна дорога через Колиндяни прямує крізь ліси до стародавніх міст Борщева, Скали-Подільської та Кам'янця-Подільського.
На Чортківщині народилось багато видатних людей. Це, зокрема:
- Катерина Рубчакова (Коссаківна) (29.04.1881-22.11.1919) - українська актриса і співачка;
- Богдан Лепкий (4.11.1872-21.07.1941) - український поет, прозаїк, критик, літературознавець, учений, педагог, художник і перекладач;
- Степан Чарнецький (21.01.1881-2.10.1944) - український поет, режисер та перший історик українського театру в Галичині - майже забутий в Україні один з авторів загальновідомої пісні «Ой, у лузі червона калина...»;
- "Бистрий" (Петро Хамчук) (1919-1944) - герой і патріот, курінний загону "Сірих вовків" УПА;
- Карл-Еміль Францоз (5.10.1848-26.01.1904) - австрійський письменник.

Подолье, Тернопольская область. Чортков.
В живописной долине Серета, где мимоходом расступились горы, издавна красуется нарядный украинский город Чортков. Первые сведения о Чорткове датируются 1522 годом. Это второй по величине город Тернопольской области. В любое время года вместе со смежными предместьями, приселками ближними и дальними раует он глаз своими неповторимыми застройками, разветвленными улицами, пышными садами. То стремительные, то пологие берега долины порезаны обрывистыми стоками талых и дождевых вод и окрашены в красное или серо-пепельное, густо поросшие лесами и кустарниками, мимо которых по глубокому каньону, вырытому водами на дне когда-то теплого моря Сарматки, быстро струится полноводная река.
Из глубины веков начинается история города. До наших дней высятся под Выгнанской горой остатки стен прежнего замка. Эти поседевшие от времени стены видели и татарскую орду, и турецких янычар, и конницу польской шляхты, и всадников из казацких полков. Ведь замок этот был и резиденцией польских феодалов, а затем и казацкой крепостью. Но люди здесь жили значительно раньше. Об этом свидетельствуют остатки поселений трипольской культуры (IV-II тыс. до н.э.) - одной из самых ярких археологических культур медно-каменного века. С конца XI в. по 1144 г. земли эти были в составе Галицкого, Галицко-Волынского и Теребовлянского княжеств, а в 1387 г. очутились под властью Речи Посполитой.
Предусмотрительными оказались первые поселенцы, избрав выгодное место для своих жилищ. В уютной долине среди густого леса и крутых холмов с пещерами, вблизи реки находили они относительную безопасность от пришельцев. Здесь легко было подстрелить дичь, нарубить древесину и из нее поставить частокол. А чтобы общаться с соседями, пролегли местечком два торных пути: один из них раздваивается на высокой равнине и через Белобожницу ведет на Бучач и Ивано-Франковск, а по шоссе на юг через Ягильницу, Толстое - к Залищикам и Черновцам; и второй, ведущий на запад, тоже разветвляется и берет влево к Теребовле на Тернополь, а южная дорога через Колиндяны направляется сквозь леса к древним городам Борщев, Скала-Подольская и Каменец-Подольский.
На Чортковщине родились многие выдающиеся люди. Это, в частности:
- Екатерина Рубчакова (Коссаковна) (29.04.1881- 22.11.1919) - украинская актриса и певица;
- Богдан Лепкий (4.11.1872-21.07.1941) - украинский поэт, прозаик, критик, литературовед, ученый, педагог, художник и переводчик;
- Степан Чарнецкий (21.01.1881-2.10.1944) - украинский поэт, режиссер и первый историк украинского театра в Галичине - почти забытый в Украине один из авторов общеизвестной песни «Ой, у лузі червона калина...»;
- "Быстрый" (Петр Хамчук) (1919-1944) - герой и патриот, куренной отряда "Серых волков" УПА;
- Карл-Эмиль Францоз (5.10.1848-26.01.1904) - австрийский писатель.


Поділля, Тернопільська область. Чортків, міська ратуша, 1905-1908 рр.
На другому плані - Домініканський костел.
Ця оригінальна споруда, що стоїть у самому центрі міста біля так званого Старого ринку, незмінно привертає до себе увагу гостей міста. Вона має чотирикутну вежу, гострий шпиль та годинник; звідки походить її інша назва: «Годинникова башта в Чорткові».
Побудовано ратушу в 1905-1908 роках з ініціативи бургомістра Чорткова Людвіга Носса. Повністю її будівництво було завершено в 1922-1924 роках. Годинник, який упродовж десятиліть відраховує час існування ратуші, було виготовлено в Швейцарії відомою фірмою "Aosta" за проектом інженера Франкеля Ґоттеншафтена та виписано із Берну Л. Носсом. Після закінчення будівництва частину приміщень магістрат здав в оренду місцевим купцям під невеличкі крамнички.
Атрибутика старовини цього куточка Чорткова впадає в очі. Тому не дивно, що Старий ринок зацікавив кінематографістів. Тут знімалися фрагменти художніх фільмів "Діти підземелля", "Квартет Ґварнері", "Вершники", "Вишневі ночі".


Подолье, Тернопольская область. Чортков, городская ратуша, 1905-1908 гг.
На втором плане - Доминиканский костел.
Это оригинальное сооружение, стоящее в самом центре города возле так называемого Старого рынка, неизменно привлекает к себе внимание гостей города. Оно имеет четырехугольную башню, острый шпиль и часы; откуда происходит другое его название: «Часовая башня в Чорткове».
Построена ратуша в 1905-1908 годах по инициативе бургомистра Чорткова Людвига Носса. Полностью ее строительство было завершено в 1922-1924 годах. Часы, на протяжении десятилетий отсчитывающие время существования ратуши, были изготовлены в Швейцарии известной фирмой "Aosta" по проекту инженера Франкеля Готтеншафтена и выписаны из Берна Л. Носсом. По завершении строительства часть помещений магистрат сдал в аренду местным купцам под небольшие магазинчики.
Атрибутика старины этого уголка Чорткова сразу бросается в глаза. Поэтому не удивительно, что Старый рынок заинтересовал кинематографистов. Здесь снимались фрагменты художественных фильмов "Дети подземелья", "Квартет Гварнери", "Всадники", "Вишневые ночи".


Чортків. Капличка Чудотворної Матері Божої з Люрду.
Капличка знаходиться поруч із ратушею, на просторій площі біля мосту, що веде до залізничного мікрорайону міста, на березі Серету. Тут завжди велелюдно. Йдуть до каплички люди старші, молодь, діти. Приносять квіти, запалюють свічки, моляться на вервиці, прославляють Матір Божу як свою небесну заступницю, вимолюють ласки для людей, для Неньки-України. Біля каплички часто відправляються акафісти, молебні.


Чортков. Часовенка Чудотворной Матери Божьей из Люрда. Каплица находится рядом с ратушей, на просторной площади возле моста, ведущему к железнодорожному микрорайону города, на берегу Серета. Здесь всегда многолюдно. Идут к каплице люди постарше, молодежь, дети. Приносят цветы, зажигают свечи, молятся на вервице, прославляют Мать Божью как свою небесную заступницу, вымаливают благодать для людей, для Матушки-Украины. Возле каплицы часто отправляются акафисты, молебны.


Чортків. Домініканський костел св. Станіслава, єпископа і мученика, XVII ст.
Римо-католицький костел, що височить у центрі міста, своєю архітектурною довершеністю поступається лише Львівському кафедральному. Збудовано його тут на місці старого, який заснував у 1610 році тодішній чортківський феодал Станіслав Гольський. Поряд із костелом є монастир. Засновник костелу і монастиря помер у 1612 році та похований у підземеллях костелу.
Споруди були оточені високими оборонними мурами з бійницями. Під час розбійницьких нападів татар на Чортків тут часто переховувалося місцеве населення. Про Чортківський костел відомі досить цікаві факти. У 1663 році під час походу на Смоленськ тут був проїздом польський король Ян Казимир, який відвідав замок, монастир і богослужіння в костелі. А в 1683 році, повертаючись із походу на Кам'янець, у ньому побував король Ян III Соб'єський.
Наприкінці XIX - на початку XX століття населення Чорткова різко зросло. Костел уже не вміщав своїх парафіян, тому місцеве польське населення разом із адміністрацією обох монастирів - вищезгаданого, а також жіночого монастиря Сестер Милосердя, що знаходився за нинішньою музичною школою, вклало кошти в будівництво нового храму. Старий костел разом із частиною мурів і вежами було розібрано. Будівництво велося протягом 9 років і було майже закінчене перед Першою світовою війною. Споруду цю було збудовано в готико-надвіслянському стилі. Проект підготував видатний польський архітектор, професор Краківського університету Сас-Зибжицький. Скульптурні фігури святих зробили скульптори Чеслав Стовп і Даміан Станкевич. Нижню частину храму збудовано з каменю (вигнанського і синяківського кар'єрів), а верхню - з червоної цегли. В одній із костельних веж, так званій середній, була дзвіниця. Дзвони під час Першої світової війни зняли, щоб переплавити їх на гармати. Спочатку хотіли це зробити австрійці, але не вдалося. Тільки росіяни під час наступу 1916 року зняли й вивезли всі дзвони крім одного - найбільшого, оскільки його було важко спустити вниз. В 1917 році, під час наступу німецьких військ, його розбили на частини і таким чином зняли. Через два роки дзвони було повернуто з Росії та знову встановлено. Це сталося вже після жовтневого перевороту.
До 1946 року костел був римо-католицьким храмом. В 1947 році його передали православній громаді міста, котрій він належав до кінця 50-х років. В 1959 році будівлю було знято з обліку православних громад і, за ініціативою місцевої влади, перетворено на склад чортківського міськторгу.
В 1989 році костел повернуто домініканцям, які дедалі розвивають свою пастирську діяльність, вкорінюючись у громаду міста.


Чортков. Доминиканский костел св. Станислава, епископа и мученика, XVII в.


Чортків. Вулицею Степана Бандери.

Чортков. По улице Степана Бандеры.
Римо-католический костел, возносящийся в центре города, по своему архитектурному совершенству уступает лишь Львовскому кафедральному. Построен он тут на месте старого, основанного в 1610 году тогдашним чортковским феодалом Станиславом Гольским. Рядом с костелом находится монастырь. Основатель костела и монастыря умер в 1612 году и похоронен в подземельях костела.
Строения были окружены высокими оборонными стенами с бойницами. Во время разбойничьих нападений татар на Чортков тут часто скрывалось местное население. О Чортковском костеле известны довольно любопытные факты. В 1663 году во время похода на Смоленск тут побывал проездом польский король Ян Казимир, который посетил замок, монастырь и богослужение в костеле. А в 1683 году, возвращаясь из похода на Каменец, в нем побывал король Ян III Собесский.
В конце XIX - в начале XX века население Чорткова резко выросло. Костел уже не вмещал свою паству, поэтому местное польское население вместе с администрацией двух монастырей - вышеупомянутого, а также женского монастыря Сестер Милосердия, находившегося за нынешней музыкальной школой, вложило средства в строительство нового храма. Старый костел вместе с частью стен и башнями был разобран. Строительство велось на протяжении 9 лет и было почти закончено перед Первой мировой войной. Сооружение это было построено в готико-надвислянском стиле. Проект подготовил выдающийся польский архитектор, профессор Краковского университета Сас-Зибжицкий. Скульптурные фигуры святых создали скульпторы Чеслав Стовп и Дамиан Станкевич. Нижняя часть храма построена из камня (выгнанского и синяковского карьеров), а верхняя - из красного кирпича. В одной из костельных башен, так называемой средней, была колокольня. Колокола во время Первой мировой войны сняли, чтобы переплавить их на пушки. Сначала хотели это сделать австрийцы, но не удалось. Только россияне во время наступления 1916 года сняли и вывезли все колокола кроме одного – самого большого, поскольку его было тяжело спустить вниз. В 1917 году, во время наступления немецких войск, его разбили на части и таким образом сняли. Через два года колокола были возвращены из России и снова установлены. Это произошло уже после октябрьского переворота.
До 1946 года костел был римо-католическим храмом. В 1947 году его передали православной общине города, которой он принадлежал до конца 50-х годов. В 1959 году здание было снято с учета православных общин и, по инициативе местных властей, использовалось как склад чортковского горторга.
В 1989 году костел возвращен доминиканцам, которые развивают далее свою пастырскую деятельность, укореняясь в городской общине.


Чортків. Народний дім ім. Катерини Рубчакової, 1908-1912 рр.
Збудовано напередодні Першої світової війни в 1908-1912 роках на кошти польського населення міста з ініціативи тодішнього бургомістра Чорткова Людовіка Носса. Народний дім слугував центром розвитку культури та спорту в місті й повіті.
Тут діяв драматичний колектив любителів сцени, було організовано військово-спортивне товариство "Сокіл", де юнакам прививалися навики військової виправки і стрільби.
В будинку було дві зали: "театральна", де не лише ставилися вистави, а й відбувалися урочисті збори та наради; і "спортивна", в якій проводилися уроки фізкультури для учнів польської та української гімназій.


Чортков. Народный дом им. Екатерины Рубчаковой, 1908-1912 гг.
Построен в канун Первой мировой войны в 1908-1912 годах на средства польского населения города по инициативе тогдашнего бургомистра Чорткова Людовика Носса. Народный дом служил центром развития культуры и спорта в городе и уезде.
Тут действовал драматический коллектив любителей сцены, было организовано военно-спортивное общество "Сокол", где юношам прививались навыки военной выправки и стрельбы.
В доме было два зала: "театральный", где не только ставились спектакли, но и происходили торжественные собрания и совещания; и "спортивный", в котором проводились уроки физкультуры для учеников польской и украинской гимназий.


Були тут також бібліотека з читальною залою, книгарня, клуб так званого "Товариства Касинового", де можна було у вільний час пограти в шахи, шашки, більярд, доміно; був повітовий відділ подільського туристично-краєзнавчого товариства, що виконував функції теперішнього бюро подорожей та екскурсій.
Актриса і співачка Катерина Рубчакова (Коссаківна) (29.04.1881- 22.11.1919) народилася в Чорткові у родині місцевого дяка та диригента Андрія Коссака. Навчалася у школі, що є тепер ЗОШ №6. З ранніх років виділялася дуже приємним голосом. З 12-ти років вона за прикладом старших сестер Марії та Антоніни співала в міському хорі, яким керував її батько. 16-річною вступила Катруся до львівського театру товариства "Руська бесіда". Перший відгук про працю Коссаківни з'явився в газеті "Діло" у лютому 1898 року. А 28 січня 1899 року з афіш театрів назавжди зникло ім'я Катерини Коссаківни, а з'явилась Катерина Рубчакова. Далі творчим шляхом вона вже йшла разом зі своїм чоловіком Іваном Рубчаком. Всього артистка створила 71 роль, співала в 13 операх та 21 опереті. Померла в 38-річному віці 22 листопада 1919 року. Похована в Тернополі.
Чортківці по праву пишаються своєю землячкою, чудовою співачкою та геніальною драматичною виконавицею Катериною Рубчаковою, що залишила незабутній слід у розвитку українського театру та принесла невмирущу славу своєму народові.


Были тут также библиотека с читальным залом, книжный магазин, клуб так называемого "Общества Касинового", где можно было в свободное время поиграть в шахматы, шашки, бильярд, домино; был уездный отдел подольского туристическо-краеведческого общества, который выполнял функции современного бюро путешествий и экскурсий.
Актриса и певица Екатерина Рубчакова (Коссакиевна) (29.04.1881- 22.11.1919) родилась в Чорткове в семье местного дьяка и дирижера Андрея Коссака. Училась в школе, ныне это - ООШ №6. С ранних лет выделялась очень приятным голосом. С 12-ти лет она по примеру старших сестер Марии и Антонины пела в городском хоре, которым руководил ее отец. 16-летней поступила Катруся в львовский театр общества "Русская беседа". Первый отзыв о труде Коссакиевны появился в газете "Дело" в феврале 1898 года. А 28 января 1899 года с афиш театров навсегда исчезло имя Екатерины Коссакиевны, а появилась Екатерина Рубчакова. Дальше творческим путем она уже шла вместе со своим супругом Иваном Рубчаком. Всего артистка создала 71 роль, пела в 13 операх и 21 оперетте. Умерла в 38-летнем возрасте 22 ноября 1919 года. Похоронена в Тернополе.
Чортковцы по праву гордятся своей землячкой, прекрасной певицей и гениальным драматическим исполнителем Екатериной Рубчаковой, оставившей незабываемый след в развитии украинского театра и принесшей бессмертную славу своему народу.






Чортків. Церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1583 р.
(Успенська церква, вулиця Церковна, 12)
Це - найдавніший духовний храм Чорткова та друга за віком (після замку) історико-архітектурна пам'ятка міста. Церкву було збудовано з ініціативи міського братства, членами якого було багато ремісників міста. Ще в 1578 році ковалі, кушнірі і ткачі на своїх цехових зборах вирішили підтримати міське братство і "скластися", щоб побудувати в місті церкву. Одним із ініціаторів цієї благородної справи був кушнір Микола Драчук, а пізніше - швець Гаврило Журавель.
Будували церкву з 1581 по 1584 рік. Тричі вона зазнавала страшних руйнувань під час нападу на місто турків і татар: у 1593,1617, та 1640 роках. Кожного разу люди її відбудовували майже заново.
Цей храм є дуже цінною пам'яткою архітектури та історії: по-перше, це - пам'ятка дуже рідкісного типу, а, по-друге, - одна з найдавніших, що збереглися, не тільки на Чортківщині, а й на Поділлі.


Чортков. Церковь Успения Пресвятой Богородицы, 1583 г. (Успенская церковь, улица Церковная, 12)
Это - самый давний духовный храм Чорткова и второй по возрасту (после замка) историко-архитектурный памятник города. Церковь была построена по инициативе городского братства, членами которого были многие ремесленники города. Еще в 1578 году кузнецы, скорняки и ткачи на своих цеховых собраниях решили поддержать городское братство и "сброситься", чтобы построить в городе церковь. Одним из инициаторов этого благородного дела был скорняк Николай Драчук, а позже - сапожник Гавриил Журавль.
Строили церковь с 1581 по 1584 год. Трижды она испытывала страшные разрушения во время нападений на город турков и татар: в 1593,1617, и 1640 годах. Каждый раз люди ее отстраивали почти заново.
Этот храм является очень ценной памяткой архитектуры и истории: во-первых, это - памятка очень редкого типа, а, во-вторых, - одна из самых древних, сохранившихся, не только на Чортковщине, но и на Подолье.


Чортків. Церква Вознесіння Господнього, 1717 р. (вулиця Залізнична, 83)
Це також - один із прекрасних витворів народного мистецтва, унікальний зразок української дерев'яної архітектури. Спорудили цей храм чортківські народні умільці без жодного цвяха.
Як засвідчують історичні документи, збудовано церкву в 1630 році. Як і місто, зазнавала вона жахливих руйнувань під час нападів на Чортків турків і татар у 1640, а потім у 1672 році.
Остаточно і повністю церкву було відбудовано в 1717 році. Тоді ж під час святкування Вознесіння, посвячена як церква Вознесіння Господнього (а до цього була церквою Святого Миколая). З 4 червня 1717 року в ній було відновлено відправи Служби Божої. Церква Вознесіння Господнього належала в ті часи не до міста, а до Долішньої Вигнанки.
Слід відзначити, що будівництво храму проводилось не лише на кошти жителів Долішньої Вигнанки та за їх безпосередньої участі, а й за сприяння міського братства, що діяло при Успенській церкві.


Чортков. Церковь Вознесения Господнего, 1717 г. (улица Железнодорожная, 83)
Это также - одно из прекрасных произведений народного искусства, уникальный образец украинской деревянной архитектуры. Построили этот храм чортковские народные умельцы без единого гвоздя.
Как свидетельствуют исторические документы, построена церковь была в 1630 году. Как и город, испытывала она ужасные разрушения во время нападений на Чортков турков и татар в 1640, а затем в 1672 году.
Окончательно и полностью церковь была отстроена в 1717 году. Тогда же во время празднования Вознесения, была посвященная как церковь Вознесения Господнего (а до этого была церковью Святого Николая). С 4 июня 1717 года в ней были возобновлены отправления Службы Божьей. Церковь Вознесения Господнего принадлежала в те времена не к городу, а к Нижней Выгнанке.
Следует отметить, что строительство храма проводилось не только на средства жителей Нижней Выгнанки и при их непосредственном участии, но и при содействии городского братства, действовавшего при Успенской церкви.


Чортків. Пам’ятник Святого Яна.
Як стверджують старожили міста, пам'ятник Святого Яна спершу знаходився на початку теперішньої вулиці Білецької, з лівого боку. А до 1848 року він стояв праворуч від будинку, де тепер Будинок зв'язку. Тільки в 1848 році, на честь скасування панщини, його було перенесено в те місце, про яке йдеться. Неподалік від нього був палац Потоцьких-Садовських, або так званий "старий двір". Щороку в червні тут відбувалися Богослужіння польських римо-католицьких священиків при великій кількості віруючих не тільки з міста і Вигнанки, але й із навколишніх сіл. Існував цей пам'ятник до 1946 року, а коли було наказано знищувати такі скульптури, подібна доля спіткала і Святого Яна - пам'ятник було знесено та, як свідчать очевидці, вивезено й кинуто в річку Серет.
Зараз пам'ятник відновлено, але в іншому вигляді.


Чортков. Памятник Святому Яну.
Как утверждают старожилы города, памятник Святому Яну сначала находился в начале теперешней улицы Белецкой, с левой стороны. А до 1848 года он стоял справа от дома, где теперь Дом связи. Только в 1848 году, в честь отмены барщины, он был перенесен на то место, о котором идет речь. Неподалеку от него был дворец Потоцких-Садовских, или так называемый "старый двор". Ежегодно в июне здесь происходили Богослужения польских римо-католических священников с большим количеством верующих не только из города и Выгнанки, но и из окружающих сел. Существовал этот памятник до 1946 года, а когда было приказано уничтожать такие скульптуры, подобная участь постигла и Святого Яна - памятник был снесен и, как свидетельствуют очевидцы, вывезен и брошен в реку Серет.
Сейчас памятник восстановлен, но в ином виде.


Чортків. Катедральний собор Верховних Апостолів Петра і Павла, 2001 р.
Перший наріжний камінь святині було закладено в добу проголошення незалежності України і освячено 19 березня 1992 року. Новобудова вражає своїми незвичними розмірами: її висота 51 м, а діаметровий обвід 40 м. Архітектурною новизною є форма куполів, що символізує тризуб. Тут вміло поєднано стиль традиційної візантійської базиліки та новітні модерні віяння кінця XX ст. 12 липня 2001 року собор було освячено і відкрито.


Чортков. Кафедральный собор Верховных Апостолов Петра и Павла, 2001 г.
Первый краеугольный камень святыни был заложен во время провозглашения независимости Украины и освящен 19 марта 1992 года. Новостройка поражает своими необычными размерами: ее высота 51 м, а диаметровый обвод 40 м. Архитектурной новизной является вид куполов, символизирующих трезуб. Здесь удасно сочетаются стиль традиционной византийской базилики и новейшие модерновые веяния конца XX в. 12 июля 2001 года собор был освящен и открыт.


Чортків. Замок, XIV-XV ст.
Ці стародавні мури, що по-сирітськи самотньо і сумно стоять біля підніжжя Вигнанської гори - рештки колись могутнього Чортківського замку. Споруджено його було наприкінці XIV - початку XV століть за ініціативою першого власника цих земель Єжи Чартковського. Замок мав стримувати напади турків та татар на місто і спочатку був дерев'яним. В 1522 році, коли за магдебурзьким правом Чортків став містом, а замком заволодів Станіслав Гольський, його (після зруйнування турками) було відбудовано вже в камені.


Чортков. Замок, XIV-XV вв.
Эти древние стены, по-сиротски одиноко и грустно стоящие у подножия Выгнанской горы - остатки когда-то могучего Чортковского замка. Построен он было в конце XIV - начала XV веков по инициативе первого владельца этих земель Ежи Чартковского. Замок должен был сдерживать нападения турков и татар на город и сначала был деревянным. В 1522 году, когда по магдебургскому праву Чортков стал городом, а замком завладел Станислав Гольский, он (после разрушения турками) был отстроен уже в камне.


На той час це була добре укріплена феодальна фортеця. П'ятибічна, з баштами на "рогах" та брамою, вона вважається характерною спорудою перехідного типу. У дворі знаходилися палацовий та господарський корпуси, а зовнішні стіни слугували водночас оборонними мурами та бійницями. Палац у замку був розписаний цікавими малюнками на світські теми. У 1610 році двір прикрасили кам'яні будівлі з аркадними галереями. Перший поверх перекривався хрестовими і напівциркульними склепіннями. Вежі виступали за лінію оборонних мурів. Товщина замкових мурів сягала від півтора до двох метрів, висота - від шести до дванадцяти метрів. У 1640 році, під час нападу на місто, замок уже вп'яте зазнав значних руйнувань, але його знову було відбудовано.
Чортківському замку судилося відіграти важливу роль у визвольному русі українського народу в першій половині XVII століття. У 1648 році тут перебували три козацькі полки під проводом полковника Максима Кривоноса. Спільними зусиллями жителів міста, яких очолив міський кушнір Северин Настільний, та козаків замок було взято штурмом і захоплено в полон багато польських шляхтичів на чолі з графом Павлом Потоцьким. Чимало чортківців тоді влилися до війська гетьмана Богдана Хмельницького.
Наступного року один із козацьких загонів знову визволив Чортків, але після Зборівського миру тут запанували польські загарбники, а в 1672 році ці землі захопили турки, які панували тут 11 років. Замок став резиденцією субпаші Подільського пашалику.
Об'єднані сили європейських держав, розгромивши турків під Віднем у 1683 році, змусили їх покинути ці землі. Польща знову затвердила тут своє панування, що тривало аж до першого її поділу в 1772 році, після чого Чортків увійшов до складу Австрійської імперії.
У подальшому власники міста Садовські почали здавати замок в оренду то військовим, то єврейським купцям під торгові склади. У 1863 році тут розміщувалася в'язниця, де перебували заарештовані польські повстанці. Наприкінці XIX століття останній спадкоємець Садовських Пєронім передав свої володіння та замок польському жіночому монастиреві сестер-кармеліток, які продовжували здавати його місцевим купцям під склади товарів. Замок, долею якого ніхто не цікавився і реставрацією не займався, переходив із одних рук до інших аж до свого повного занепаду.
Крім архітектурних та історичних пам'яток Чорткова, що описані нижче, в місті варто оглянути: величний храм Святої Покрови (1905), церкву Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці (XIX ст.), синагогу Головну (80-і роки XVII ст.) та синагогу Нову (1905-1909).


По тем временам это была хорошо укрепленная феодальная крепость. Пятиугольная, с башнями на "углах" и воротами, она считается характерным сооружением переходного типа. Во дворе находились дворцовый и хозяйственный корпуса, а внешние стены служили одновременно оборонными стенами и бойницами. Дворец в замке был расписан любопытными рисунками на светские темы. В 1610 году двор украсили каменные здания с аркадными галереями. Первый этаж перекрывался крестовыми и полуциркульными сводами. Башни выступали за линию оборонных стен. Толщина замковых стен достигала от полутора до двух метров, высота - от шести до двенадцати метров. В 1640 году, во время нападения на город, замок уже в пятый раз получил значительные разрушения, но он снова был отстроен.
Чортковскому замку суждено было сыграть важную роль в освободительном движении украинского народа в первой половине XVII века. В 1648 году тут пребывали три казацких полка под командованием полковника Максима Кривоноса. Совместными усилиями жителей города, которых возглавил городской скорняк Северин Настольный, и казаков замок был взят штурмом, было захвачено в плен много польских шляхтичей во главе с графом Павлом Потоцким. Немало чортковцев тогда влилось в войско гетмана Богдана Хмельницкого.
В следующем году один из казацких отрядов снова освободил Чортков, но после Зборивского мира тут властвовали польские захватчики, а в 1672 году эти земли захватили турки, которые господствовали тут 11 лет. Замок стал резиденцией субпаши Подольского пашалыка.
Объединенные силы европейских государств, разгромив турков под Веной в 1683 году, вынудили их покинуть эти земли. Польша снова утвердила тут свое господство, длившееся вплоть до первого ее раздела в 1772 году, после чего Чортков вошел в состав Австрийской империи.
В дальнейшем владельцы города Садовские начали сдавать замок в аренду то военным, то еврейским купцам под торговые склады. В 1863 году тут размещалась тюрьма, где пребывали арестованные польские повстанцы. В конце XIX века последний наследник Садовских Пероним передал свои владения и замок польскому женскому монастырю сестер-кармелиток, которые продолжали сдавать его местным купцам под товарные склады. Замок, судьбой которого никто не интересовался и реставрацией не занимался, переходил из одних рук в другие вплоть до своего полного упадка.
Кроме описанных выше архитектурных и исторических достопримечательностей Чорткова, в городе стоит осмотреть: величественный храм Святой Покровы (1905), церковь Непорочного Зачатия Пресвятой Богородицы (XIX ст.), синагогу Главную (80-ые годы XVII ст.) и синагогу Новую (1905-1909).


Тернопільська область, Теребовлянський район.
Залізничний віадук
(збудований 1896 року) в селі Плебанівка.


Тернопольская область, Теребовлянский район.
Железнодорожный виадук
(построен в 1896 году) в селе Плебановка.


Поділля, Тернопільська область. Теребовля. Пам’ятник князю Васильку.
Князь Василько, син Ростислава Володимировича, правнук Ярослава Мудрого, князював у Теребовлі в 1092-1124 рр. Літопис доніс нам його слова:
«Або славу собі найду, або голову положу за землю Руську: іншої думки у мене в серці не було...»
Теребовля - місто на річці Гнізно, за 32 км від Тернополя. Одне з найдавніших міст України, вперше згадується в літописі під 1097 р. Наприкінці XI в. місто було центром удільного Теребовлянського князівства, до якого входили землі північно-східної Галичини, Поділля, Буковини.


Подолье, Тернопольская область. Теребовля. Памятник князю Василько.
Князь Василько, сын Ростислава Владимировича, правнук Ярослава Мудрого, княжил в Теребовле в 1092-1124 гг. Летопись донесла нам его слова:
«Або славу собі найду, або голову положу за землю Руську: іншої думки у мене в серці не було...»
Теребовля - город на речке Гнизно, в 32 км от Тернополя. Один из древнейших городов Украины, впервые упоминается в летописи в 1097 г. В конце XI в. город был центром удельного Теребовлянского княжества, в которое входили земли северо-восточной Галичины, Подолья, Буковины.


Теребовля. Замок, 1631 р.
Споруджений на труднодоступній горі над річкою, на місці городища XI ст. Стіни замку досягали 4-5 м товщини.
Після спорудження замку Теребовля була захоплена Польщею й увійшла до числа її прикордонних укріплень. В липні 1594 р. легендарний селянський ватажок Северин Наливайко (уродженець недалекого Гусятина) з великим загоном козаків вступив до Теребовлі та оволодів фортецею. За часів визвольної війни 1648-54 рр. місто стало одним з центрів боротьби проти польського панування на галицькому Поділлі. Відчуло спустошливих напаів татарських і турецьких завойовників.
Під час останньої турецької навали 1688 року замок було зруйновано і його більше не відбудовували. Збереглися лише руїни.


Теребовля. Замок, 1631 г.
Сооружен на труднодоступной горе над рекой, на месте городища XI в. Стены замка достигали 4-5 м толщины.
После сооружения замка Теребовля была захвачена Польшей и вошла в число ее пограничных укреплений. В июле 1594 г. легендарный крестьянский предводитель Северин Наливайко (уроженец близлежащего Гусятина) с большим отрядом казаков вступил в Теребовль и овладел крепостью. Во времена освободительной войны 1648-54 гг. город стал одним из центров борьбы против польского господства на галичском Подолье. Испытал опустошительные нападения татарских и турецких завоевателей.
Во время последнего турецкого нашествия 1688 года замок был разрушен и его больше не отстраивали. Сохранились лишь руины.


Теребовля. Собор.

Теребовля. Собор.


Теребовля. Внутрішнє оздоблення собору.

Теребовля. Интерьер собора.


Теребовля. Монастир кармелітів, костел Успiння Дiви Марiї, 1635-39 рр.
Храм будували під час безперервних воєн та ворожих захватів міста кримськими татарами, тому він мав виконувати також і функції фортеці. Територію монастиря оточують муровані стіни з чотирма кутовими п‘ятикутними баштами, дві з яких знаходяться над Гнізною. В кожній з цих башт - бійниці, що пристосовані для стрільби навіть з гармат. Зовнішнє оздоблення костьолу характерне для ренесансних споруд - просте та строге.
В наш час споруди монастиря використовуються семінарією Української православної церкви.


Теребовля. Монастырь кармелитов, костел Успения Девы Марии, 1635-39 гг.
Храм строили во время непрерывных войн и вражеских захватов города крымскими татарами, поэтому он должен был выполнять также и функции крепости. Территорию монастыря окружают каменные стены с четырьмя угловыми пятиугольными башнями, две из которых находятся над Гнизной. В каждой из этих башен - бойницы, которые приспособлены для стрельбы даже из пушек. Внешняя отделка костела характерна для ренессансных сооружений - простая и строгая.
В наше время сооружения монастыря используются семинарией Украинской православной церкви.


Теребовля. Церква Cв. Миколи, XVI-XVII ст.
Це - одна з найдавніших споруд міста. Мала оборонний характер. В 1734 р. церкву було перебудовано, але початковий об‘єм залишився: над апсидою розміщено спеціальний бойовий ярус з бійницями. Для Поділля це характерне сполучення - храм, що ставав в разі потреби фортецею.
В наш час належить Українській греко-католицькій церкві (Львівська архієпархія).
Ще один цікавий для огляду об'єкт Теребовлі - Василіанській монастир (XVI ст.) Відомий як "Подгорянський" або "Угорницький". Мав оборонний характер. Збереглися лише руїни: дві башти з бійницями, стіни будівель. Є одним з цікавих оборонно-монастирських комплексів Поділля періоду пізнього ренесансу.


Теребовля. Николаевская церковь, XVI-XVII вв.
Это - одно из самых давних сооружений города. Имела оборонительный характер. В 1734 г. церковь была перестроена, но начальный объем остался: над апсидой размещен специальный боевой ярус с бойницами. Для Подолья это характерное соединение - храм, становившийся при необходимости крепостью.
В наше время принадлежит Украинской греко-католической церкви (Львовская архиепархия).
Еще один интересный для осмотра объект Теребовли - Василианский монастырь (XVI в.) Известен как "Подгорянский" или "Угорницкий". Имел оборонительный характер. Сохранились лишь руины: две башни с бойницами, стены зданий. Является одним из интереснейших оборонно-монастырских комплексов Подолья периода позднего ренессанса.


Поділля, Тернопільська область. Микулинці. Загальний краєвид селища.
Микулинці - селище на річці Серет (Теребовлянській р-н). Перша згадка зустрічається в "Повчанні" Володимира Мономаха в 1096 р. Микулинці входили до Теребовлянського удільного князівства (XI ст.), згодом - до Галицького (XII ст.), а з 1199 р. - до Галицько-Волинського.


Подолье, Тернопольская область. Микулинцы. Общий вид на поселок.
Микулинцы - поселок на речке Серет (Теребовлянский р-н). Первое упоминание встречается в "Поучении" Владимира Мономаха в 1096 г. Микулинцы входили в Теребовлянское удельное княжество (XI в.), затем - в Галичское (XII в.), а с 1199 г. - в Галицко-Волынское.


Микулинці. Троїцький костел, 1761-79 рр. Споруджено архітектором А. Мошинським у стилі бароко.

Микулинцы. Троицкий костел, 1761-79 гг.
Построен архитектором А. Мошинским в стиле барокко.


Микулинці. Палац (XVIII ст.) - головний фасад.
Палац споруджено на місці старого палацу Потоцького в середині XIX ст. в стилі класицизму. В наш час комплекс вмкористовується як лікарня.


Микулинцы. Дворец (XVIII в.) - главный фасад.
Дворец сооружен на месте старого дворца Потоцкого в середине XIX в. в стиле классицизма. В настоящее время комплекс используется как больница.


Микулинці. Палац (XVIII ст.) - парковий фасад.

Микулинцы. Дворец (XVIII в.) - парковый фасад.


Микулинці. Замок, XVI-XVII ст.
Розташований неподалік від палацу, на пагорбі над річкою Серет. Збереглися руїни замку - захисна башта, мури.


Микулинцы. Замок, XVI-XVII вв.
Расположен невдалеке от дворца, на холме над речкой Серет. Сохранились руины замка - оборонительная башня, стены.


Далі за нашим маршрутом був старовинний Збараж. Розповідь про це чудове місто - окремою сторінкою.
Наступна наша зупинка - місто Бучач. Розповідь про нього - також окремою сторінкою.


Далее по нашему маршруту был старинный Збараж. Рассказ об этом прекрасном городе - отдельной страницей.
Следующая наша остановка - город Бучач. Рассказ о нем - также отдельной страницей.


Поділля, Тернопільська область. "Безіменний" польський костел (зворотньою дорогою з Бучача на Чернівці).

Подолье, Тернопольская область. "Безымянный" польский костел (на обратной дороге из Бучача на Черновцы).



Першоджерела:
# Мапа «Чортків. Обличчя міста», ДНВП "Картографія", Київ-2004.
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Замки та храми України».





Інші сторінки маршруту "На південний захід від Києва (липень 2004 року)":








Усі права застережено. © 2003-2011 Сергій Клименко




Rambler's Top100