До комплексу музею «Олеський замок» належить і колишній монастир ордену капуцинів -
пам'ятка архітектури I половини XVIII століття.
Монастир побудований архітектором Мартином Добравським з Поділля у 1737 році на замовлення господаря Олеського замку Северина Жевуського, волинського воєводи.
В комплекс музея «Олеский замок» входит и бывший монастырь ордена капуцинов - памятник архитектуры I половины XVIII века. Монастырь построен архитектором Мартыном Добравским из Подолья в 1737 году по заказу хозяина Олеского замка Северина Жевуского, волынского воеводы.
В комплекс музея «Олеский замок» входит и бывший монастырь ордена капуцинов - памятник архитектуры I половины XVIII века. Монастырь построен архитектором Мартыном Добравским из Подолья в 1737 году по заказу хозяина Олеского замка Северина Жевуского, волынского воеводы.
Фото травня 2005 року. |
Олесько.
Монастир капуцинів, костьол св. Антонія, пам`ятка архітектури 1737 року.
1838 року костьол був частково зруйнований унаслідок землетрусу. У 1844 році будівлю реставровано в первинному вигляді. Коли Жевуські придбали Олеський замок у родини Собеських, нові власники перетворили замок на розкішний палац. Крім того Северин Жевуський задумав побудувати навпроти замку монастир. Перевагу він надав орденові капуцинів. Олеско. Монастырь капуцинов, костел св. Антония, памятник архитектуры 1737 года. В 1838 году костел был частично разрушен вследствие землетрясения. В 1844 году строение реставрировано в первоначальном виде. Когда Жевусские приобрели Олеский замок у семьи Собесских, новые владельцы превратили замок в роскошный дворец. Кроме того, Северин Жевусский задумал построить напротив замка монастырь. Предпочтение он отдал ордену капуцинов. |
Закон капуцинів був відомий в Європі ще з XVІ-XVII століть; він діяв, приміром, у Швейцарії, Німеччині, Італії тощо.
Ян III Собеський (1629-1696), польський король, добився дозволу на введення цього закону після Віденської перемоги 1683 року,
коли він розгромив багаточисельну турецьку армію.
Папа Інокентій XI у 1680 році дав дозвіл на впровадження ордену капуцинів у Речі Посполитій.
У 1683 році Ян III Собеський видав диплом на будівництво костелу капуцинів у Варшаві.
Пізніше було закладено костели капуцинів у Кракові, Любліні, Розвадові,
Львові,
Острозі,
Вінниці,
Олесько тощо.
Основними правилами монахів цього ордену були: суворе життя, мовчання, життя лише на монастирські доходи (вони, зазвичай, вели своє господарство, займались садівництвом, городництвом); виходити з монастиря дозволялося лише удвох. У Олеському монастирі була аптека, бібліотека, що складалася з філософських і лікарських книг. Сприяв розвитку великої теологічної бібліотеки власник замку Северин Жевуський. Відомими в аптечній справі були отець Агрипін та брат Кузьма. Крім того, у монастирі жив і працював лікар-хірург, який помер у 1769 році. У 1745 році французький скульптор Леблас, що працював у цей час в Олесько, зробив фігури Богоматері, святих Антонія та Онуфрія для костелу капуцинів. У 1755 році помер Северин Жевуський, якого поховали у криптах костелу. Продовжував його справу брат Вацлав, господар замку в Підгірцях. У 1769 році Вацлав Жевуський виділив щорічну допомогу для утримання монахів капуцинів.
Закон капуцинов был известен в Европе еще с XVІ-XVII веков; он действовал, например, в Швейцарии, Германии, Италии и других. Ян III Собеский (1629-1696), польский король, добился разрешения на введение этого закона после Венской победы 1683 года, когда он разгромил многочисленную турецкую армию. Папа Иннокентий XI в 1680 году дал разрешение на внедрение ордена капуцинов в Речи Посполитой. В 1683 году Ян III Собеский выдал диплом на строительство костела капуцинов в Варшаве. Позже были заложены костелы капуцинов в Кракове, Люблине, Розвадове, Львове, Остроге, Виннице, Олеско и других.
Основными правилами монахов этого ордена были: суровая жизнь, молчание, жизнь лишь на монастырские доходы (они, обычно, вели свое хозяйство, занимались садоводством, огородничеством); выходить из монастыря позволялось лишь вдвоем. В Олеском монастыре была аптека, библиотека, состоявшая из философских и врачебных книг. Содействовал развитию большой теологической библиотеки владелец замка Северин Жевуский. Известными в аптечном деле были отец Агрипин и брат Козьма. Кроме того, в монастыре жил и работал врач-хирург, умерший в 1769 году. В 1745 году французский скульптор Леблас, работавший в то время в Олеско, сделал фигуры Богоматери, святых Антония и Онуфрия для костела капуцинов. В 1755 году умер Северин Жевуский, которого похоронили в криптах костела. Продолжал его дело брат Вацлав, хозяин замка в Подгорцах. В 1769 году Вацлав Жевуский выделил ежегодную помощь для содержания монахов капуцинов.
Основними правилами монахів цього ордену були: суворе життя, мовчання, життя лише на монастирські доходи (вони, зазвичай, вели своє господарство, займались садівництвом, городництвом); виходити з монастиря дозволялося лише удвох. У Олеському монастирі була аптека, бібліотека, що складалася з філософських і лікарських книг. Сприяв розвитку великої теологічної бібліотеки власник замку Северин Жевуський. Відомими в аптечній справі були отець Агрипін та брат Кузьма. Крім того, у монастирі жив і працював лікар-хірург, який помер у 1769 році. У 1745 році французький скульптор Леблас, що працював у цей час в Олесько, зробив фігури Богоматері, святих Антонія та Онуфрія для костелу капуцинів. У 1755 році помер Северин Жевуський, якого поховали у криптах костелу. Продовжував його справу брат Вацлав, господар замку в Підгірцях. У 1769 році Вацлав Жевуський виділив щорічну допомогу для утримання монахів капуцинів.
Закон капуцинов был известен в Европе еще с XVІ-XVII веков; он действовал, например, в Швейцарии, Германии, Италии и других. Ян III Собеский (1629-1696), польский король, добился разрешения на введение этого закона после Венской победы 1683 года, когда он разгромил многочисленную турецкую армию. Папа Иннокентий XI в 1680 году дал разрешение на внедрение ордена капуцинов в Речи Посполитой. В 1683 году Ян III Собеский выдал диплом на строительство костела капуцинов в Варшаве. Позже были заложены костелы капуцинов в Кракове, Люблине, Розвадове, Львове, Остроге, Виннице, Олеско и других.
Основными правилами монахов этого ордена были: суровая жизнь, молчание, жизнь лишь на монастырские доходы (они, обычно, вели свое хозяйство, занимались садоводством, огородничеством); выходить из монастыря позволялось лишь вдвоем. В Олеском монастыре была аптека, библиотека, состоявшая из философских и врачебных книг. Содействовал развитию большой теологической библиотеки владелец замка Северин Жевуский. Известными в аптечном деле были отец Агрипин и брат Козьма. Кроме того, в монастыре жил и работал врач-хирург, умерший в 1769 году. В 1745 году французский скульптор Леблас, работавший в то время в Олеско, сделал фигуры Богоматери, святых Антония и Онуфрия для костела капуцинов. В 1755 году умер Северин Жевуский, которого похоронили в криптах костела. Продолжал его дело брат Вацлав, хозяин замка в Подгорцах. В 1769 году Вацлав Жевуский выделил ежегодную помощь для содержания монахов капуцинов.
Фото вересня 2016 року. |
Олесько.
Монастир капуцинів, перед північно-західним фасадом будівлі. Панорама ~90°. Олеско. Монастырь капуцинов, перед северо-западным фасадом строения. Панорама ~90°. Capuchin monastery in Olesko (panorama ~90°). |
У 1785 році австрійський уряд ліквідував монастир та влаштував у ньому військовий лазарет.
Через три роки, у 1788 році, діяльність монастиря було поновлено.
Монастирський комплекс функціонував до 1939 року, тобто до часу возз'єднання західних і східних земель України.
У часи радянської влади костел було закрито, а монахи подалися до Польщі.
Під час німецько-радянської війни 1941-1945 років монастир стояв пусткою.
Після війни тут було відкрито профтехучилище, яке готувало механізаторів сільськогосподарських машин.
У приміщенні монастиря зробили гуртожиток, який було заселено у 1961 році.
1975 року було відкрито музей-заповідник «Олеський замок» і, як виявилося, були необхідні приміщення для зберігання великої кількості експонатів. Стараннями тодішнього директора Львівської галереї мистецтв Б. Г. Возницького, Львівська обласна рада прийняла рішення про будівництво нового гуртожитку для студентів профтехучилища, а приміщення монастирського комплексу віддали Олеському замку під фондосховище.
В 1785 году австрийское правительство ликвидировало монастырь и устроило в нем военный лазарет. Через три года, в 1788 году, деятельность монастыря была возобновлена. Монастырский комплекс функционировал до 1939 года, то есть до времени воссоединения западных и восточных земель Украины. Во времена советской власти костел был закрыт, а монахи подались в Польшу. Во время немецко-советской войны 1941-1945 годов монастырь стоял пустым. После войны тут было открыто профтехучилище, готовившее механизаторов сельскохозяйственных машин. В помещении монастыря сделали общежитие, которое было заселено в 1961 году.
В 1975 году был открыт музей-заповедник «Олеский замок» и, как оказалось, были необходимы помещения для хранения большого количества экспонатов. Стараниями тогдашнего директора Львовской галереи искусств Б. Г. Возницкого, Львовский областной совет принял решение о строительстве нового общежития для студентов профтехучилища, а помещения монастырского комплекса отдали Олескому замку под фондохранилище.
1975 року було відкрито музей-заповідник «Олеський замок» і, як виявилося, були необхідні приміщення для зберігання великої кількості експонатів. Стараннями тодішнього директора Львівської галереї мистецтв Б. Г. Возницького, Львівська обласна рада прийняла рішення про будівництво нового гуртожитку для студентів профтехучилища, а приміщення монастирського комплексу віддали Олеському замку під фондосховище.
В 1785 году австрийское правительство ликвидировало монастырь и устроило в нем военный лазарет. Через три года, в 1788 году, деятельность монастыря была возобновлена. Монастырский комплекс функционировал до 1939 года, то есть до времени воссоединения западных и восточных земель Украины. Во времена советской власти костел был закрыт, а монахи подались в Польшу. Во время немецко-советской войны 1941-1945 годов монастырь стоял пустым. После войны тут было открыто профтехучилище, готовившее механизаторов сельскохозяйственных машин. В помещении монастыря сделали общежитие, которое было заселено в 1961 году.
В 1975 году был открыт музей-заповедник «Олеский замок» и, как оказалось, были необходимы помещения для хранения большого количества экспонатов. Стараниями тогдашнего директора Львовской галереи искусств Б. Г. Возницкого, Львовский областной совет принял решение о строительстве нового общежития для студентов профтехучилища, а помещения монастырского комплекса отдали Олескому замку под фондохранилище.
Супутниковий знімок Монастиря капуцинів (з Google Earth). Image © 2017 CNES / Airbus. |
З 1979 року монастир капуцинів перейшов у власність Львівської галереї мистецтв і використовується як фондосховище цієї установи.
Нині на базі монастирського комплексу проводиться науково-дослідна та реставраційна робота, готуються численні виставки як по Україні,
так і за кордоном, проходять семінари зі студентами художніх вузів, готуються дипломні проекти, випуски каталогів тощо.
Монастир побудовано в стилі бароко, у плані він майже квадратний, є невеликий внутрішній дворик («райський сад»), трапезна та кухня на південній стороні, до північної прилягає костел. Огороджена кам'яним муром територія на північний захід від будівлі монастиря в плані нагадує тринавну культову споруду з абсидою, бокові нави завершуються каплицями. На цій території реконструйовано барочний монастирський парк з двома басейнами по центру, партерами, боскетами. У приміщенні монастиря влаштовано конференц-зал і студійні фондосховища. С 1979 года монастырь капуцинов перешел в собственность Львовской галереи искусств и используется как фондохранилище этого учреждения. Ныне на базе монастырского комплекса проводится научно-исследовательская и реставрационная работа, готовятся многочисленные выставки как по Украине, так и за рубежом, проходят семинары со студентами художественных вузов, готовятся дипломные проекты, выпуски каталогов и прочее. Монастырь построен в стиле барокко, в плане он имеет почти квадратную форму, есть небольшой внутренний дворик («райский сад»), трапезная и кухня на южной стороне, к северной прилегает костел. Огороженная каменной стеной территория на северный запад от здания монастыря в плане напоминает трёхнефное культовое сооружение с апсидой, боковые нефы завершаются часовнями. На этой территории реконструирован барочный монастырский парк с двумя бассейнами по центру, партером, боскетами. В помещении монастыря устроен конференц-зал и студийные фондохранилища. |
Капуцини - монахи католицького чернечого ордену, який виник у XVI столітті.
Назва ордену походить від обов’язкової деталі чернечого одягу - головного убору,
що мав вигляд загостреного вгорі капюшона (італійською - «cappucio»).
Капуцини з'явилися на території Польщі ще за часів Яна III Собеського.
Коли С. Жевуський закликав їх до
Олеська,
він був упевнений, що вони найкраще придатні для роботи серед місцевого населення, яке було схильне до бунтів.
Отже, Северин Жевуський не шкодував коштів на спорудження монастиря. Він запросив досвідченого архітектора з Поділля Мартина Добравського. Саме за його планами в 1737 році було завершено будівництво класичного барокового комплексу будівель монастиря, композиційним центром якого є костел Святого Антонія. Будову зводили так, щоб вона гарно сприймалася з боку замку, на який орієнтовано головний фасад храму. Із півдня до костелу прилягає квадратний у плані (35х35 м) корпус монастиря з келіями на першому і другому поверхах.
Капуцины - монахи католического монашеского ордена, возникшего в XVI веке. Название ордена произошло от обязательной детали монашеской одежды - головного убора, который имел вид заостренного кверху капюшона (на итальянском - «cappucio»). Капуцины появились на территории Польши еще во времена Яна III Собесского. Когда С. Жевусский пригласил их в Олеско, он был уверен, что они наилучше подходят для работы среди местного населения, склонного к бунтам.
Поэтому Северин Жевусский не жалел средств на сооружение монастыря. Он пригласил опытного архитектора с Подолья Мартина Добравского. Именно по его планам в 1737 году было завершено строительство классического бароккового комплекса зданий монастыря, композиционным центром которого является костел Святого Антония. Строение возводили так, чтобы оно хорошо воспринималась со стороны замка, на который ориентирован главный фасад храма. С юга к костелу прилегает квадратный в плане (35х35 м) корпус монастыря с кельями на первом и втором этажах.
Отже, Северин Жевуський не шкодував коштів на спорудження монастиря. Він запросив досвідченого архітектора з Поділля Мартина Добравського. Саме за його планами в 1737 році було завершено будівництво класичного барокового комплексу будівель монастиря, композиційним центром якого є костел Святого Антонія. Будову зводили так, щоб вона гарно сприймалася з боку замку, на який орієнтовано головний фасад храму. Із півдня до костелу прилягає квадратний у плані (35х35 м) корпус монастиря з келіями на першому і другому поверхах.
Капуцины - монахи католического монашеского ордена, возникшего в XVI веке. Название ордена произошло от обязательной детали монашеской одежды - головного убора, который имел вид заостренного кверху капюшона (на итальянском - «cappucio»). Капуцины появились на территории Польши еще во времена Яна III Собесского. Когда С. Жевусский пригласил их в Олеско, он был уверен, что они наилучше подходят для работы среди местного населения, склонного к бунтам.
Поэтому Северин Жевусский не жалел средств на сооружение монастыря. Он пригласил опытного архитектора с Подолья Мартина Добравского. Именно по его планам в 1737 году было завершено строительство классического бароккового комплекса зданий монастыря, композиционным центром которого является костел Святого Антония. Строение возводили так, чтобы оно хорошо воспринималась со стороны замка, на который ориентирован главный фасад храма. С юга к костелу прилегает квадратный в плане (35х35 м) корпус монастыря с кельями на первом и втором этажах.
Фото вересня 2016 року. |
Фото вересня 2016 року. |
Олесько. Монастир капуцинів. Виставкові зали Львівської галереї мистецтв.
Початок експозиції. Олеско. Монастырь капуцинов. Выставочные залы Львовской галереи искусств. Начало экспозици. |
Фото вересня 2016 року. |
Фото вересня 2016 року. |
Фото вересня 2016 року. |
Фото вересня 2016 року. |
Олесько. Монастир капуцинів. Виставкові зали Львівської галереї мистецтв.
Колекція порцелянового посуду. Олеско. Монастырь капуцинов. Выставочные залы Львовской галереи искусств. Коллекция фарфоровой посуды. |
Фото вересня 2016 року. |
Фото вересня 2016 року. |
Олесько. Монастир капуцинів. Виставкові зали Львівської галереї мистецтв.
Картина «Дівчина зі сніданком на таці», Мартин Яблонський, 1837 рік. Олеско. Монастырь капуцинов. Выставочные залы Львовской галереи искусств. Картина «Девушка с завтраком на подносе», Марцин Яблонский, 1837 год. Marcin Jablonski. "Dziewczyna ze sniadaniem na tacy", Lwowska Galeria Sztuki (Olesko, Klasztor oo. kapucynow). |
Львівська скульптура ренесансної доби.
У залах колишнього монастиря капуцинів в Олеську, що в 70 кілометрах від Львова,
виставлена унікальна експозиція надгробків та епітафій другої половини XVI століття - першої половини XVII століття.
Ці меморіали первісно прикрашали храми і каплиці, які дійшли до наших днів у напівзруйнованому, а деякі й у геть зруйнованому вигляді.
Усі твори, що збереглися там, у 1965-1966 роках були перевезені у Львівську картинну галерею, а з 1985 року,
коли музей отримав додаткові приміщення в Олеську, почалась робота по створенню експозиції ренесансної скульптури.
Відкриття залів відбулося 14 серпня 1987 року.
Звичай споруджувати надгробні пам'ятники існував з прадавніх часів, однак пік його популярності на наших землях припадає на останню третину XVI - початок XVII століття. Саме в цю епоху, пронизану гуманістичними настроями, особливо цінувалось усе, що прославляло людину й увічнювало її ім'я. Авторами надгробків були іноземні майстри (нідерландці, німці), що осіли у Львові, столичні та місцеві скульптори. Вони створювали не тільки звичні в європейському мистецтві чоловічі (як духовних осіб, так і світських) і жіночі надгробки, але й дитячі, а за конструкцією - ще й двоярусні (батька і сина, подружжя, інколи - братів і сестер). За взірець було взято «сансовіновський» тип надгробного зображення, введений в арсенал польського мистецтва італійськими майстрами. Назва «сансовіновський» походить від імені італійського скульптора XV-XVI століть Андреа Сансовіно (Andrea Sansovino), котрий першим у надгробках став зображувати людей сплячими, а не мертвими.
Матеріалами для пам'ятників служили, головним чином, вапняк та різних відтінків алебастр, який називається «руським мармуром». Добували його на Львівщині (вапняк - у селах Красів і Поляна, алебастр - біля Миколаєва, Журавного та Васючина). Іноді використовували закарпатський червоний мармур.
Львовская скульптура эпохи ренессанса. В залах бывшего монастыря капуцинов в Олеско, в 70 километрах от Львова, выставлена уникальная экспозиция надгробий и эпитафий второй половины XVI века - первой половины XVII века. Эти мемориалы первично украшали храмы и часовни, дошедшие до наших дней в полуразрушенном, а некоторые и в полностью разрушенном виде. Все произведения, которые сохранились там, в 1965-1966 годах были перевезены во Львовскую картинную галерею, а с 1985 года, когда музей получил дополнительные помещения в Олеско, началась работа по созданию экспозиции ренессансной скульптуры. Открытие залов состоялось 14 августа 1987 года.
Обычай сооружать надгробные памятники существовал с древнейших времен, однако пик его популярности на наших землях приходится на последнюю треть XVI - начало XVII века. Именно в эту эпоху, пронизанную гуманистическими настроениями, особенно ценилось всё, что прославляло человека и увековечивало его имя. Авторами надгробий были осевшие во Львове иностранные мастера (нидерландцы, немцы), столичные и местные скульпторы. Они создавали не только привычные в европейском искусстве мужские (как духовных лиц, так и светских) и женские надгробия, но и детские, а по конструкции - ещё и двухъярусные (отца и сына, супружеской четы, иногда - братьев и сестер). Как образец был использован «сансовиновский» тип надгробного изображения, введенный в арсенал польского искусства итальянскими мастерами. Название «сансовиновский» происходит от имени итальянского скульптора XV-XVI веков Андреа Сансовино (Andrea Sansovino), который первым в надгробиях стал изображать людей спящими, а не мёртвыми.
Материалами для памятников служили, главным образом, известняк и разных оттенков алебастр, который называется «русским мрамором». Добывали его на Львовщине (известняк - в селах Красов и Поляна, алебастр - около Николаева, Журавного и Васючина). Иногда использовали закарпатский красный мрамор.
Звичай споруджувати надгробні пам'ятники існував з прадавніх часів, однак пік його популярності на наших землях припадає на останню третину XVI - початок XVII століття. Саме в цю епоху, пронизану гуманістичними настроями, особливо цінувалось усе, що прославляло людину й увічнювало її ім'я. Авторами надгробків були іноземні майстри (нідерландці, німці), що осіли у Львові, столичні та місцеві скульптори. Вони створювали не тільки звичні в європейському мистецтві чоловічі (як духовних осіб, так і світських) і жіночі надгробки, але й дитячі, а за конструкцією - ще й двоярусні (батька і сина, подружжя, інколи - братів і сестер). За взірець було взято «сансовіновський» тип надгробного зображення, введений в арсенал польського мистецтва італійськими майстрами. Назва «сансовіновський» походить від імені італійського скульптора XV-XVI століть Андреа Сансовіно (Andrea Sansovino), котрий першим у надгробках став зображувати людей сплячими, а не мертвими.
Матеріалами для пам'ятників служили, головним чином, вапняк та різних відтінків алебастр, який називається «руським мармуром». Добували його на Львівщині (вапняк - у селах Красів і Поляна, алебастр - біля Миколаєва, Журавного та Васючина). Іноді використовували закарпатський червоний мармур.
Львовская скульптура эпохи ренессанса. В залах бывшего монастыря капуцинов в Олеско, в 70 километрах от Львова, выставлена уникальная экспозиция надгробий и эпитафий второй половины XVI века - первой половины XVII века. Эти мемориалы первично украшали храмы и часовни, дошедшие до наших дней в полуразрушенном, а некоторые и в полностью разрушенном виде. Все произведения, которые сохранились там, в 1965-1966 годах были перевезены во Львовскую картинную галерею, а с 1985 года, когда музей получил дополнительные помещения в Олеско, началась работа по созданию экспозиции ренессансной скульптуры. Открытие залов состоялось 14 августа 1987 года.
Обычай сооружать надгробные памятники существовал с древнейших времен, однако пик его популярности на наших землях приходится на последнюю треть XVI - начало XVII века. Именно в эту эпоху, пронизанную гуманистическими настроениями, особенно ценилось всё, что прославляло человека и увековечивало его имя. Авторами надгробий были осевшие во Львове иностранные мастера (нидерландцы, немцы), столичные и местные скульпторы. Они создавали не только привычные в европейском искусстве мужские (как духовных лиц, так и светских) и женские надгробия, но и детские, а по конструкции - ещё и двухъярусные (отца и сына, супружеской четы, иногда - братьев и сестер). Как образец был использован «сансовиновский» тип надгробного изображения, введенный в арсенал польского искусства итальянскими мастерами. Название «сансовиновский» происходит от имени итальянского скульптора XV-XVI веков Андреа Сансовино (Andrea Sansovino), который первым в надгробиях стал изображать людей спящими, а не мёртвыми.
Материалами для памятников служили, главным образом, известняк и разных оттенков алебастр, который называется «русским мрамором». Добывали его на Львовщине (известняк - в селах Красов и Поляна, алебастр - около Николаева, Журавного и Васючина). Иногда использовали закарпатский красный мрамор.
Фото вересня 2016 року. |
Фото вересня 2016 року. |
Олесько. Монастир капуцинів. Виставкові зали Львівської галереї мистецтв.
Скульптура св. Яна Непомуцького (John Nepomucene). Герман ван Гутте (Herman van Hutte). Надгробок Валентія Гербурта, 1573-1575 роки, алебастр. Яків Трвалий. Надгробок Андрія Сенінського, 1580-1590-ті роки, вапняк. Олеско. Монастырь капуцинов. Выставочные залы Львовской галереи искусств. Скульптура св. Яна Непомуцкого (John of Nepomuk). Герман ван Гутте (Herman van Hutte). Надгробие Валентия Гербурта, 1573-1575 годы, алебастр. Яков Трвалый. Надгробие Андрея Сенинского, 1580-1590-ые годы, известняк. |
Серед пам'яток, що представлені в експозиції I-ї зали,
найдавнішою є дитячий надгробок Криштофа Гербурта (біля 1558 року, вапняк).
Спочатку він знаходився в костьолі Фельштина (тепер село Скелівка Самбірського району),
який виконував функції родинної усипальниці Гербуртів.
Робота приписується провідному тоді у Кракові скульптору, який приїхав з Італії, -
Джованні Марія Падовано-Моска та становить один із найдосконаліших надгробків на наших землях.
Путто, який задрімав (так скульптор зобразив Криштофа), спирається рукою на круглу поверхню черепа,
через що його поза сприймається нестійкою: за мить вона може змінитись і хлопчик прокинеться...
У другій його руці - вінок з вічнозеленого мирту.
Зал прикрашає ще один високохудожній твір з явними італізуючими тенденціями - надгробок Каспара, Катерини і Ельжбети Данилович (1580 рік, алебастр, вапняк), який привезли з костьолу Жидачева Львівської області. Трохи пізніше було виконано рельєф із зображенням сестер, що приписується львівському майстру Якову Трвалому.
Декілька надгробків у фрагментах було доставлено з каплиці Бережанського замку (Тернопільська область) - найбагатшої резиденції магнатського роду Сенявських. Серед них - фігури Миколи та Ієроніма Сенявських (червоний мармур), що складали колись двоярусний надгробок (біля 1582 року) роботи одного з провідних львівських скульпторів останньої третини XVI століття, вихідця з Нідерландів Генріха Горста.
Із костьолу села Унів Золочівського району Львівської області походить надгробок Олександра Лагодовського (біля 1574 року, алебастр). Хоча фігуру померлого створено за схемою «сансовіновського» типу надгробних скульптур, дослідники вважають, що її було виконано у майстерні львівського скульптора Германа ван Гутте (Herman van Hutte), котрий був родом із Лахена, і вчився, мабуть, у Нідерландах.
Ще один зразок творчості місцевого скульптора - фігури Іоана Гербурта і Катерини Дрогойовської у двоярусному надгробку з костьолу села Скелівка (1580-ті роки). Багато декороване архітектурне обрамлення цієї пам'ятки (пісковик, алебастр, позолота, поліхромія), найімовірніше, виконане не у Львові, а в майстерні придворного архітектора і скульптора польських королів Санті Гуччі (Santi Gucci), де масово виготовляли архітектурні деталі і скульптури, які доставлялись у різні райони Речі Посполитої.
Среди памятников, которые представлены в экспозиции I-го зала, самым давним является детское надгробие Криштофа Гербурта (около 1558 года, известняк). Сначала оно находилось в костёле Фельштина (теперь село Скеливка Самбирского района), который выполнял функции семейной усыпальницы Гербуртов. Работа приписывается ведущему тогда в Кракове скульптору, приехавшему из Италии, - Джованни Мария Падовано-Моска и представляет одно из самых совершенных надгробий на наших землях. Путто, который задремал (так скульптор изобразил Криштофа), опирается рукой на круглую поверхность черепа, в результате чего его поза воспринимается неустойчивой: через мгновение она может измениться и мальчик проснется... Во второй его руке - венок из вечнозеленого мирта.
Зал украшает еще одно высокохудожественное произведение с явными итализирующими тенденциями - надгробие Каспара, Екатерины и Эльжбеты Данилович (1580 год, алебастр, известняк), который привезли из костёла Жидачова Львовской области. Немного позже был выполнен рельеф с изображением сестёр, который приписывается львовскому мастеру Якову Трвалому.
Несколько надгробий во фрагментах были доставлены из часовни Бережанского замка (Тернопольская область) - самой богатой резиденции магнатского рода Сенявских. Среди них - фигуры Николая и Иеронима Сенявских (красный мрамор), когда-то составлявших двухъярусное надгробие (около 1582 года) работы одного из ведущих львовских скульпторов последней трети XVI века, выходца из Нидерландов Генриха Горста.
Из костёла села Унив Золочевского района Львовской области происходит надгробие Александра Лагодовского (около 1574 года, алебастр). Хотя фигура умершего создана по схеме «сансовиновского» типа надгробных скульптур, исследователи считают, что она была выполнена в мастерской львовского скульптора Германа ван Гутте (Herman van Hutte), который был родом из Лахена, и учился, по-видимому, в Нидерландах.
Еще один образец творчества местного скульптора - фигуры Иоанна Гербурта и Екатерины Дрогоевской в двухъярусном надгробии из костела села Скеливка (1580-ые годы). Богато декорированное архитектурное обрамление этого памятника (песчаник, алебастр, позолота, полихромия), вероятнее всего, выполнено не во Львове, а в мастерской придворного архитектора и скульптора польских королей Санти Гуччи (Santi Gucci), где массово изготовляли архитектурные детали и скульптуры, которые доставлялись в разные районы Речи Посполитой.
Зал прикрашає ще один високохудожній твір з явними італізуючими тенденціями - надгробок Каспара, Катерини і Ельжбети Данилович (1580 рік, алебастр, вапняк), який привезли з костьолу Жидачева Львівської області. Трохи пізніше було виконано рельєф із зображенням сестер, що приписується львівському майстру Якову Трвалому.
Декілька надгробків у фрагментах було доставлено з каплиці Бережанського замку (Тернопільська область) - найбагатшої резиденції магнатського роду Сенявських. Серед них - фігури Миколи та Ієроніма Сенявських (червоний мармур), що складали колись двоярусний надгробок (біля 1582 року) роботи одного з провідних львівських скульпторів останньої третини XVI століття, вихідця з Нідерландів Генріха Горста.
Із костьолу села Унів Золочівського району Львівської області походить надгробок Олександра Лагодовського (біля 1574 року, алебастр). Хоча фігуру померлого створено за схемою «сансовіновського» типу надгробних скульптур, дослідники вважають, що її було виконано у майстерні львівського скульптора Германа ван Гутте (Herman van Hutte), котрий був родом із Лахена, і вчився, мабуть, у Нідерландах.
Ще один зразок творчості місцевого скульптора - фігури Іоана Гербурта і Катерини Дрогойовської у двоярусному надгробку з костьолу села Скелівка (1580-ті роки). Багато декороване архітектурне обрамлення цієї пам'ятки (пісковик, алебастр, позолота, поліхромія), найімовірніше, виконане не у Львові, а в майстерні придворного архітектора і скульптора польських королів Санті Гуччі (Santi Gucci), де масово виготовляли архітектурні деталі і скульптури, які доставлялись у різні райони Речі Посполитої.
Среди памятников, которые представлены в экспозиции I-го зала, самым давним является детское надгробие Криштофа Гербурта (около 1558 года, известняк). Сначала оно находилось в костёле Фельштина (теперь село Скеливка Самбирского района), который выполнял функции семейной усыпальницы Гербуртов. Работа приписывается ведущему тогда в Кракове скульптору, приехавшему из Италии, - Джованни Мария Падовано-Моска и представляет одно из самых совершенных надгробий на наших землях. Путто, который задремал (так скульптор изобразил Криштофа), опирается рукой на круглую поверхность черепа, в результате чего его поза воспринимается неустойчивой: через мгновение она может измениться и мальчик проснется... Во второй его руке - венок из вечнозеленого мирта.
Зал украшает еще одно высокохудожественное произведение с явными итализирующими тенденциями - надгробие Каспара, Екатерины и Эльжбеты Данилович (1580 год, алебастр, известняк), который привезли из костёла Жидачова Львовской области. Немного позже был выполнен рельеф с изображением сестёр, который приписывается львовскому мастеру Якову Трвалому.
Несколько надгробий во фрагментах были доставлены из часовни Бережанского замка (Тернопольская область) - самой богатой резиденции магнатского рода Сенявских. Среди них - фигуры Николая и Иеронима Сенявских (красный мрамор), когда-то составлявших двухъярусное надгробие (около 1582 года) работы одного из ведущих львовских скульпторов последней трети XVI века, выходца из Нидерландов Генриха Горста.
Из костёла села Унив Золочевского района Львовской области происходит надгробие Александра Лагодовского (около 1574 года, алебастр). Хотя фигура умершего создана по схеме «сансовиновского» типа надгробных скульптур, исследователи считают, что она была выполнена в мастерской львовского скульптора Германа ван Гутте (Herman van Hutte), который был родом из Лахена, и учился, по-видимому, в Нидерландах.
Еще один образец творчества местного скульптора - фигуры Иоанна Гербурта и Екатерины Дрогоевской в двухъярусном надгробии из костела села Скеливка (1580-ые годы). Богато декорированное архитектурное обрамление этого памятника (песчаник, алебастр, позолота, полихромия), вероятнее всего, выполнено не во Львове, а в мастерской придворного архитектора и скульптора польских королей Санти Гуччи (Santi Gucci), где массово изготовляли архитектурные детали и скульптуры, которые доставлялись в разные районы Речи Посполитой.
Фото вересня 2016 року. |
Фото вересня 2016 року. |
Олесько. Монастир капуцинів. Виставкові зали Львівської галереї мистецтв.
Яків Трвалий. Надгробок дітей Даниловичів: Каспара, Катерини і Ельжбети, 1580-ті роки, алебастр, вапняк. Санті Гуччі (Santi Gucci). Надгробок Іоана Гербурта і Катерини Дрогойовської, 1480-ті роки, сірий мармур. Герман ван Гутте (Herman van Hutte). Надгробок Олександра Ванько Лагодовського, близько 1574 року, алебастр. Олеско. Монастырь капуцинов. Выставочные залы Львовской галереи искусств. Яков Трвалый. Надгробие детей Даниловичей: Каспара, Екатерины и Эльжбеты, 1580-ые годы, алебастр, известняк. Санти Гуччи (Santi Gucci). Надгробие Иоанна Гербурта и Екатерины Дрогоевской, 1480-ые годы, серый мрамор. Герман ван Гутте (Herman van Hutte). Надгробие Александра Ванько Лагодовского, около 1574 года, алебастр. |
Центром композиції II-ї зали є надгробок (алебастр) із костьолу села Скелівка, присвячений єпископу Валентію Гербурту.
Припускають, що цей надгробок було створено відомим львівським скульптором Германом ван Гутте в період між 1573-1575 роками.
Образи геніїв смерті зі смолоскипами в руках, що ніби охороняють спокій померлого, мають корені в античній культурі.
Два інші надгробки (вапняк), що збереглися не повністю, - Софії Вольської та її чоловіка Андрія Сенінського - ймовірно були виконані у 1580-х чи 1590-х роках львівським скульптором Яковом Трвалим і встановлені в костьолі села Гологори Золочівського району Львівської області.
III-я зала присвячена Бережанським пам'яткам. Пишні, величні ансамблі архітектури і скульптури являли собою спочатку надгробки Адама Ієроніма Сенявського (кінець 1620-х років) та його синів Миколи, Олександра і Прокопа (після 1636 року). Створені одним із найвидатніших скульпторів західних областей України Іоганом Пфістером (Johann Pfister), німцем із Вроцлава, для каплиці Бережанського замку, вони, на жаль, збереглися тільки у фрагментах. Зображення батька і синів (червоний мармур), що спочивають на високих саркофагах, при деякій умовності досить реалістичні. Із усіх скульптур у залах вони найбільш портретні.
Із міського костьолу походять дві епітафії, створені в місцевих майстернях - Софії Скарбської з дітьми (1609 рік, алебастр) і подружжя Крайзерів (1631 рік, мармур, вапняк). Виконані досить фахово, вони свідчать про популярність скульптурного ремесла на цих землях, що активізувалось під впливом діяльності Пфістера.
Центром композиции II-го зала является надгробие (алебастр) из костёла села Скеливка, посвященное епископу Валентию Гербурту. Предполагают, что это надгробие было создано известным львовским скульптором Германом ван Гутте в период между 1573-1575 годами. Образы гениев смерти с факелами в руках, которые будто охраняют спокойствие умершего, имеют корни в античной культуре.
Два других надгробия (известняк), которые сохранились не полностью, - Софии Вольской и её мужа Андрея Сенинского - предположительно были выполнены в 1580-х или 1590-х годах львовским скульптором Яковом Трвалым и установлены в костёле села Гологоры Золочевского района Львовской области.
III-й зал посвящен Бережанским памятникам. Пышные, величественные ансамбли архитектуры и скульптуры являли собой сначала надгробия Адама Иеронима Сенявского (конец 1620-х годов) и его сыновей Николая, Александра и Прокопия (после 1636 года). Созданные одним из самых выдающихся скульпторов западных областей Украины Йоханом Пфистером (Johann Pfister), немцем из Вроцлава, для часовни Бережанского замка, они, к сожалению, сохранились лишь во фрагментах. Изображение отца и сыновей (красный мрамор), которые отдыхают на высоких саркофагах, при некоторой условности достаточно реалистичны. Из всех скульптур в залах они наиболее портретные.
Из городского костёла происходят две эпитафии, созданные в местных мастерских - Софии Скарбской с детьми (1609 год, алебастр) и супружеской четы Крайзеров (1631 год, мрамор, известняк). Выполненные достаточно профессионально, они свидетельствуют о популярности скульптурного ремесла на этих землях, активизировавшегося под влиянием деятельности Пфистера.
Два інші надгробки (вапняк), що збереглися не повністю, - Софії Вольської та її чоловіка Андрія Сенінського - ймовірно були виконані у 1580-х чи 1590-х роках львівським скульптором Яковом Трвалим і встановлені в костьолі села Гологори Золочівського району Львівської області.
III-я зала присвячена Бережанським пам'яткам. Пишні, величні ансамблі архітектури і скульптури являли собою спочатку надгробки Адама Ієроніма Сенявського (кінець 1620-х років) та його синів Миколи, Олександра і Прокопа (після 1636 року). Створені одним із найвидатніших скульпторів західних областей України Іоганом Пфістером (Johann Pfister), німцем із Вроцлава, для каплиці Бережанського замку, вони, на жаль, збереглися тільки у фрагментах. Зображення батька і синів (червоний мармур), що спочивають на високих саркофагах, при деякій умовності досить реалістичні. Із усіх скульптур у залах вони найбільш портретні.
Із міського костьолу походять дві епітафії, створені в місцевих майстернях - Софії Скарбської з дітьми (1609 рік, алебастр) і подружжя Крайзерів (1631 рік, мармур, вапняк). Виконані досить фахово, вони свідчать про популярність скульптурного ремесла на цих землях, що активізувалось під впливом діяльності Пфістера.
Центром композиции II-го зала является надгробие (алебастр) из костёла села Скеливка, посвященное епископу Валентию Гербурту. Предполагают, что это надгробие было создано известным львовским скульптором Германом ван Гутте в период между 1573-1575 годами. Образы гениев смерти с факелами в руках, которые будто охраняют спокойствие умершего, имеют корни в античной культуре.
Два других надгробия (известняк), которые сохранились не полностью, - Софии Вольской и её мужа Андрея Сенинского - предположительно были выполнены в 1580-х или 1590-х годах львовским скульптором Яковом Трвалым и установлены в костёле села Гологоры Золочевского района Львовской области.
III-й зал посвящен Бережанским памятникам. Пышные, величественные ансамбли архитектуры и скульптуры являли собой сначала надгробия Адама Иеронима Сенявского (конец 1620-х годов) и его сыновей Николая, Александра и Прокопия (после 1636 года). Созданные одним из самых выдающихся скульпторов западных областей Украины Йоханом Пфистером (Johann Pfister), немцем из Вроцлава, для часовни Бережанского замка, они, к сожалению, сохранились лишь во фрагментах. Изображение отца и сыновей (красный мрамор), которые отдыхают на высоких саркофагах, при некоторой условности достаточно реалистичны. Из всех скульптур в залах они наиболее портретные.
Из городского костёла происходят две эпитафии, созданные в местных мастерских - Софии Скарбской с детьми (1609 год, алебастр) и супружеской четы Крайзеров (1631 год, мрамор, известняк). Выполненные достаточно профессионально, они свидетельствуют о популярности скульптурного ремесла на этих землях, активизировавшегося под влиянием деятельности Пфистера.
Фото вересня 2016 року. |
Фото вересня 2016 року. |
Олесько. Монастир капуцинів. Виставкові зали Львівської галереї мистецтв.
Ян Пфістер (Johann Pfister). Надгробки братів Миколи, Олександра та Прокопа Сенявських, після 1636 року, червоний мармур. Ян Пфістер (Johann Pfister). Надгробок Адама Сенявського, кінець 1620-х років, червоний мармур. Олеско. Монастырь капуцинов. Выставочные залы Львовской галереи искусств. Ян Пфистер (Johann Pfister). Надгробия братьев Николая, Александра и Прокопия Сенявских, после 1636 года, красный мрамор. Ян Пфистер (Johann Pfister). Надгробие Адама Сенявского, конец 1620-х годов, красный мрамор. |
Фото вересня 2016 року. |
Фото вересня 2016 року. |
Олесько. Монастир капуцинів. Виставкові зали Львівської галереї мистецтв.
Колекція порцеляни, кераміки та кришталя. Олеско. Монастырь капуцинов. Выставочные залы Львовской галереи искусств. Коллекция фарфора, керамики и хрусталя. |
Першоджерела:
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Вікіпедія.
# Вікіпедія.
До переліку фотосерій
