Клименко Сергій. Фото. До замків "Золотої підкови" та Почаїва, квітень-травень 2005 року. День перший: Київ -> Житомир -> Новоград-Волинський -> Корець -> Гоща -> Острог -> Межиріч -> Рівне -> Дубно -> Тараканів -> Тернопіль
До замків "Золотої підкови" та Почаїва, квітень-травень 2005 року.
День перший: Київ -> Житомир -> Новоград-Волинський -> Корець -> Гоща -> Острог -> Межиріч -> Рівне -> Дубно -> Тараканів -> Тернопіль

Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

К замкам "Золотой подковы" и Почаеву, апрель-май 2005 года.
День первый: Киев -> Житомир -> Новоград-Волынский -> Корец -> Гоща -> Острог -> Межирич -> Ровно -> Дубно -> Тараканов -> Тернополь

Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.




Мапа першого дня маршруту. Покриття автошляхів - досить пристойне.
Цього дня ми не зупинялись у Житомирі та Рівному, що були на нашому шляху. Розповіді про ці міста - на інших сторінках.
А от грунтовна екскурсія містом Новоград-Волинський у нас ще попереду...
До теми готелів... В Тернополі зупинились у готелі "Галичина" (вул. Чумацька, 1а); готель справив досить непогане враження (йдеться про номер "напівлюкс").


Схема первого дня маршрута. Покрытие автодорог - достаточно приличное.
В этот день мы не останавливались в Житомире и Ровно, которые лежали на нашем пути. Рассказы об этих городах - на других страницах.
А вот обстоятельная экскурсия по городу Новоград-Волинський у нас еще впереди...
К теме гостиниц... В Тернополе остановились в гостинице "Галичина" (ул. Чумацкая, 1а); гостиница оставила достаточно неплохое впечатление (речь идет о номере "полулюкс").


Дорогою з Києва на Житомир. Десь перед Коростишевим.

По дороге из Киева на Житомир. Где-то перед Коростышевом.


Корець (Korets, Korzec) - старовинне українське містечко у Рівненській області, районний центр. Розташоване на березі річки Корчик, за 70 км від м. Рівне на автомагістралі Київ-Житомир-Рівне. Перша письмова згадка про Корець (літописний Корчеськ) зустрічається в літопису Руському під 1150. Корець славиться десятьма церквами, через що його називають християнською Меккою.
Під час князівських міжусобиць населення Корчеська та навколишніх сіл допомагало волинським князям у їх боротьбі за великокняжий стіл у золотоверхому Києві. Коли в 1150 р. Ізяслав Мстиславович повторно розпочав війну проти Юрія Долгорукого та його суздальців і йшов з Волині на Київ, корецькі жителі "вийшовши, з радістю поклонялися йому". Безумовно, ця підтримка волинців допомогла Ізяславу Мстиславовичу прогнати Юрія Долгорукого та затвердитися в стольному граді Києві. Надавали допомогу краяни також і сину Ізяслава - Мстиславу в його боротьбі за стольний Київ у 1167 році.
Древній Корчеськ 1239 року бачив славного державобудівника Данила Галицького. Вдруге Данило (тепер уже як король) прийшов в околиці Корчеська з військом у 1258 році, щоб надати допомогу своєму синові Шварну в каральному поході проти так званих "татарських людей", як називали жителів місцевостей на схід від Корчеська, які добровільно піддалися татаро-монголам і пішли в услужіння загарбникам. Пам'ятає Корець князя Федора Острозького (володаря міста з 1386 р.) - одного з героїв битви під Грюнвальдом (1410 р.) та ватажка загону волинців у війні чехів з німцями в 1422-1430 роках ("гуситські війни").


Корец - старинный украинский городок в Ровенской области, районный центр. Расположен на берегу реки Корчик (по русски дословно - "Коряга"), в 70 км от г. Ровно на автомагистрали Киев-Житомир-Ровно. Первое письменное упоминание о Корце (летописный Корческ) встречается в летописи Руськой под 1150. Корец славен десятью церквями, из-за чего его называют христианской Меккой.
Во время княжеских междоусобиц население Корческа и окружающих сел помогало волынским князьям в их борьбе за великокняжеский стол в златоверхом Киеве. Когда в 1150 г. Изяслав Мстиславович повторно начал войну против Юрия Долгорукого и его суздальцев и шел с Волыни на Киев, корецкие жители "выйдя, с радостью поклонялись ему". Безусловно, эта поддержка волынян помогла Изяславу Мстиславовичу прогнать Юрия Долгорукого и утвердиться в стольном граде Киеве. Оказывали помощь краяне также и сыну Изяслава - Мстиславу в его борьбе за стольный Киев в 1167 году.
Древний Корческ в 1239 году видел славного державостроителя Данилу Галицкого. Во второй раз Данил (теперь уже как король) пришел в околицы Корческа с войском в 1258 году, чтобы оказать помощь своему сыну Шварну в карательном походе против так называемых "татарских людей", как называли жителей местностей на восток от Корческа, которые добровольно покорились татаро-монголам и пошли в услужение к захватчикам. Помнит Корец князя Федора Острожского (властителя города с 1386 г.) - одного из героев битвы под Грюнвальдом (в 1410 г.) и предводителя отряда волынян в войне чехов с немцами в 1422-1430 годах ("гуситские войны").


Корець. Панорама околиць від замку князів Корецьких.

Корец. Панорама окрестностей от замка князей Корецких.


Корець. Комплекс споруд Свято-Троїцького жіночого монастиря, пам'ятка архітектури XVI-XIX ст.

Корец. Комплекс сооружений Свято-Троицкого женского монастыря, памятник архитектуры XVI-XIX вв.


Корець. Свято-Троїцький жіночий монастир, пам'ятка архітектури XVI-XIX ст. Надбрамна дзвіниця.

Корец. Свято-Троицкий женский монастырь, памятник архитектуры XVI-XIX вв. Надвратная колокольня.


Корець. Свято-Троїцький жіночий монастир, пам'ятка архітектури XVI-XIX ст. Внутрішнє подвір'я.

Корец. Свято-Троицкий женский монастырь, памятник архитектуры XVI-XIX вв. Внутренний двор.


Корець. Свято-Троїцький жіночий монастир. Пам'ятник на могилі Ганни Олексіївни Андро.
На пам'ятнику - написи (російською мовою кінця XIX століття):
"Ганна Олексіївна Андро народжена Оленіна
народ. 11 Серпня 1808 р. померла 15 Грудня 1888 р.
Мир праху Твоєму
Незабутній матері від дочок, невістки й онука."

Корец. Свято-Троицкий женский монастырь. Памятник на могиле Анны Алексеевны Андро.
На памятнике - надписи:
"Анна Алексђевна Андро рожденная Оленина
род. 11 Августа 1808 г. сконч. 15 Декабря 1888 г.
Миръ праху Твоему.
Незабвенной матери отъ дочерей, невђстки и внука."


Корець. Свято-Троїцький жіночий монастир. Пам'ятна дошка на могилі Ганни Олексіївни Андро (Anna Olenina).
Текст на пам'ятній дошці (російською мовою):
«Ганна Олексіївна Оленіна (в заміжжі Андро) - дочка Президента Академії мистецтв О. Н. Оленіна, яка багато раз була оспівана російським народним поетом О. С. Пушкіним у віршах: „Ти і Ви“, „Її очі“, „Не співай, красуня при мені“, „Я Вас любив...“ та ін.
Дім Оленіних був своєрідним центром літературного та художнього життя Петербургу і його відвідували Карамзін, Блудов, Гнедіч, Міцкевич, Пушкін, Брюлов, Батюшков, Глінка та ін. З родиною Оленіних Пушкін був близький ще з 1818 р.
В 1829 р. О. С. Пушкин попросив руки Ганни, але дістав від її матері рішучу відмову. Після смерті Пушкіна, на 32му році життя, Ганна Олексіївна вийшла заміж за офіцера Лейб-гвардії гусарського полку Ф. А. Андро.
В 1844 році Г. О. Андро разом із чоловіком переїздить до Варшави, де впродовж 14 років він був Президентом Польщі. В 1885 році, після смерті чоловіка, Ганна Олексіївна переїздить до с. Середня Деражня, Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, в маєток своєї молодшої дочки графині Уварової.
Г. О. Оленіна була щедрим добродійником Корецького жіночого монастиря, якому вона свого часу пожертвувала багато орної землі та ліс, а також дарувала свої кошти на утримання школи-притулку дівчаток сиріт, що була в той час при монастирі.
Вічна їй пам'ять!»
Тут слід дещо уточнити...
Полковник Його Величності Імператорського Лейб-гвардії гусарського полку Федір Олександрович Андро де Лонжерон (16.03.1804-7.07.1885), товариш по службі Михайла Юрійовича Лермонтова, був позашлюбним сином Новоросийського губернатора й „улаштовувача” Одеси Олексія де Лонжерона (Langeron), французького емігранта, котрий знайшов у Росії другу Батьківщину. Переїхавши до Польщі, Федір Андро спочатку був ад’ютантом намісника Царства Польського графа І. Паскевича, а потім 14 років - вице-президентом Варшави, сенатором, таємним радником. Помер він на 81-му році життя; поховали його в родинному замку Ланжеронів у Франції.
Після смерті чоловіка Г. О. Андро повернулася доживати свій вік в маєток своєї молодшої дочки - графині Антоніни Федорівни Уварової (1847-1920). Окрім названих вище, О. С. Пушкін присвятив Г. О. Олениній вірші "Передчуття", "Місто пишне, місто бідне..."


Корец. Свято-Троицкий женский монастырь. Памятная доска на могиле Анны Алексеевны Андро.
Текст на памятной доске:
«Анна Алексеевна Оленина (в замужестве Андро) - дочь Президента Академии художеств А. Н. Оленина, которая много раз была воспета русским народным поэтом А. С. Пушкиным в стихотворениях: „Ты и Вы“, „Её глаза“, „Не пой, красавица при мне“, „Я Вас любил...“ и др.
Дом Олениных был своеобразным центром литературной и художественной жизни Петербурга и его посещали Карамзин, Блудов, Гнедич, Мицкевич, Пушкин, Брюлов, Батюшков, Глинка и др. С семьей Олениных Пушкин был близок ещё с 1818 г.
В 1829 г. А. С. Пушкин попросил руку Анны, но получил от её матери решительный отказ. После смерти Пушкина, на 32м году жизни, Анна Алексеевна вышла замуж за офицера Лейб-гвардии гусарского полка Ф. А. Андро.
В 1844 году А. А. Андро вместе с мужем переезжает в Варшаву, где на протяжении 14 лет он был Президентом Польши. В 1885 году, после смерти мужа, Анна Алексеевна переезжает в с. Середняя Деражня, Новоград-Волынского уезда Волынской губернии, в имение своей младшей дочери графини Уваровой.
А. А. Оленина была щедрой благодетельницей Корецкого женского монастыря, которому она в свое время пожертвовала много пахотной земли и лес, а также дарила свои средства на содержание, бывшей в то время при монастыре, школы-приюта девочек сирот.
Вечная ей память!»
Тут следует кое-что уточнить...
Полковник Его Величества Императорского Лейб-гвардии гусарского полка Федор Александрович Андро де Лонжерон (16.03.1804-7.07.1885), сослуживец Михаила Юрьевича Лермонтова, был внебрачным сыном Новороссийского губернатора и „устроителя” Одессы Алексея де Лонжерона, французского эмигранта, обретшего в России вторую Родину. Переехав в Польшу, Федор Андро сначала был адъютантом наместника Царства Польского графа И. Паскевича, а затем 14 лет - вице-президентом Варшавы, сенатором, тайным советником. Умер он на 81-м году жизни; похоронили его в родовом замке Ланжеронов во Франции.
После смерти супруга А. А. Андро вернулась доживать свой век в имение своей младшей дочери - графини Антонины Федоровны Уваровой (1847-1920). Кроме названных выше, А. С. Пушкин посвятил А. А. Олениной стихи "Предчувствие", "Город пышный, город бедный..."


Корець. Залишки замку князів Корецьких, пам'ятка архітектури 1550 р. Вид ззовні замку.
Корець був родовою колискою князів Корецьких, серед яких були перші організатори запорізького козацтва, героїчні й відомі особистості, що прославились у боротьбі з турками та татарами. Зокрема, три сини князя Івана - Василь, Лев і Олександр ще молодими загинули в 1519 році в кривавій битві з татарами під Сокалем (Львівщина). Бував у Корці й митрополит київський Петро Могила, сестра якого Катерина була дружиною легендарного Самійла Корецького, що прославився на всю Європу своєю самовідданою боротьбою з турками і загинув у 1622 році в Стамбулі лютою смертю, підвішеним на гаку за ребра.
Селяни й міщани краю брали активну участь у повстанні Северина Наливайка. Зокрема, мешканці Межиріч жваво відгукнулися на заклик одного із сподвижників Наливайка - Григорія Лободи, що розсилав своїх людей "з Овруча на різні місця", і створили в 1596 р. в селі та околицях дві повстанські сотні під проводом межиріцького війта Охріма Гуменицького. Сам Северин проходив з повстанським військом через це славне село, прямуючи наприкінці лютого 1596 р. із Степаня до Корця, який протягом місяця був під опікою повстанців.


Корец. Остатки замка князей Корецких, памятник архитектуры 1550 г. Вид снаружи замка.
Корец был родовой колыбелью князей Корецких, среди которых были первые организаторы запорожского казачества, героические и известные личности, прославившиеся в борьбе с турками и татарами. В частности, три сына князя Ивана - Василий, Лев и Александр еще молодыми погибли в 1519 году в кровавой битве с татарами под Сокалем (Львовщина). Бывал в Корце и митрополит киевский Петр Могила, , сестра которого Екатерина была супругой легендарного Самийла Корецкого, который прославился на всю Европу своей самоотверженной борьбой с турками и погиб в 1622 году в Стамбуле страшной смертью, подвешенным на крюке за ребра.
Крестьяне и мещане края активно участвовали в восстании Северина Наливайко. В частности, жители Межиричи живо отзывались на призыв одного из сподвижников Наливайко - Григория Лободы, рассылавшего своих людей "из Овруча в различные места", и создали в 1596 г. в селе и околицах две повстанческие сотни под руководством межирецкого войта Охрима Гуменицкого. Сам Северин проходил с повстанческим войском через это славное село, направляясь в конце февраля 1596 г. из Степани к Корцу, который на протяжении месяца был под властью повстанцев.


Корець. Залишки замку князів Корецьких, пам'ятка архітектури 1550 р. Віадук через замковий рів. Вид ззовні замку.
За часів Хмельниччини козаки Максима Кривоноса наприкінці липня 1648 р. здобули Корець, піднімали поспільство навколишніх сіл на боротьбу з гнобителями. Місто ввійшло до складу козацької держави, й було включено у Звягельський полк на чолі з полковником Іваном Донцем. Повстанські загони Максима Кривоноса поповнилися багатьма жителями Крилова, Межиріч, Щекичина та інших сіл. А в другій половині 1649 р. в Корці спалахнуло народне повстання, ватажками якого були місцеві жителі Васько Качановський, Федько Возниця, Ясько Коритар, Тимко Рудковський. Було створено великий загін, що пізніше брав участь у битві під Берестечком.


Корец. Остатки замка князей Корецких, памятник архитектуры 1550 г. Виадук через замковый ров. Вид снаружи замка.
Во времена Хмельниччины казаки Максима Кривоноса в конце июля 1648 г. взяли Корец, поднимали людей окружающих сел на борьбу с гнобителями. Город вошел в состав казацкого государства, и был включен в Звягельский полк во главе с полковником Иваном Донцем. Повстанческие отряды Максима Кривоноса пополнились многими жителями Крылова, Междуречья, Щекичина и других сел. А во второй половине 1649 г. в Корце вспыхнуло народное восстание, предводителями которого были местные жители Васько Качановский, Федько Возница, Яско Коритар, Тимко Рудковский. Был создан большой отряд, позже принимавший участие в битве под Берестечком.


Корець. Залишки замку князів Корецьких, пам'ятка архітектури 1550 р. Надбрамна башта. Вид зсередини замку. Надбрамна башта - триярусна, прямокутна в плані.
В 1654 у Корці з військом перебував Б. Хмельницький. Дух волі надихнув мешканців Межиріч на захист рідного містечка в червні 1660 року, коли під його стіни підійшло двотисячне польське військо. Опір волинян був такий мужній, що ворог відступив.
На Волині ідея козацького патронату не згасала впродовж тривалого часу і після смерті славного Богдана. В 1658 козацькі загони стояли в Корці, Межирічах, Гощі та інших волинських містах. На чолі новоорганізованого волинського полку був Тарнавський, який мав резиденцію в Межирічах.
Під час Північної війни між Росією та Швецією у Межирічах та околицях у 1774 році побували козацькі полки гетьмана Івана Мазепи.


Корец. Остатки замка князей Корецких, памятник архитектуры 1550 г. Надвратная башня. Вид изнутри замка. Надвратная башня - трехъярусная, прямоугольная в плане.
В 1654 году в Корце с войском пребывал Б. Хмельницкий. Дух свободы вдохновил жителей Межирича на защиту родного городка в июне 1660 года, когда под его стены подошло двухтысячное польское войско. Сопротивление волынян было таким мужественным, что враг отступил.
На Волыни идея казацкого патроната не угасала на протяжении длительного времени и после смерти славного Богдана. В 1658 году казацкие отряды стояли в Корце, Межиричах, Гоще и других волынских городах. Во главе новоорганизованого волынского полка был Тарнавский, имевший резиденцию в Межиричах.
Во время Северной войны между Россией и Швецией в Межиричах и околицах в 1774 году побывали казацкие полки гетмана Ивана Мазепы.


Корець. Залишки замку князів Корецьких, пам'ятка архітектури 1550 р. Вид зсередини замку. З двох боків до надбрамної башти прилягають руїни двоповерхових корпусів замкового палацу.
В 1920-21 роках у Корці діяв один з трьох розвідувальних пунктів генерала Юрка Тютюнника, воєначальника армії УНР, що готувався до Другого Зимового Походу в підрадянську Україну. У цьому поході брали участь і кореччани. Зокрема, серед 360 повстанців, що потрапили в полон до більшовиків і були розстріляні 22 листопада 1921 року в місті Базар на Житомирщині, був житель села Гвіздів Броніслав Білевич. Наприкінці вересня 1921 з околиць Корця у рейд на східноукраїнські землі відбув загін у 30 шабель під орудою Василя Нельговського. В 20-ті роки Корець опинився на самому радянсько-польському кордоні. Вогні у вікнах його будинків у темні ночі були маяками для тих, хто втікав з більшовицького "раю". Саме тут, в околицях Корця, перейшов кордон один з організаторів Вільного Козацтва, керівник повстанського руху в Гайсинському повіті на Вінниччині отаман Ананій Волинець, якого пізніше Совєти розстріляли.


Корец. Остатки замка князей Корецких, памятник архитектуры 1550 г. Вид изнутри замка. С двух сторон к надвратной башне прилегают руины двухэтажных корпусов замкового дворца.
В 1920-21 годах в Корце действовал один из трех разведывательных пунктов генерала Юрия Табаковода, военачальника армии УНР, готовившегося ко Второму Зимнему Походу в подсоветскую Украину. В этом походе принимали участие и коречане. В частности, среди 360 повстанцев, попавших в плен к большевикам и расстреляных 22 ноября 1921 года в городе Базар на Житомирщине, был житель села Гвиздев Бронислав Билевич. В конце сентября 1921 из околиц Корца в рейд на восточноукраинские земли выступил отряд в 30 сабель под руководством Василия Нельговского. В 20-ые годы Корец очутился на самой советско-польской границе. Огни в окнах его домов в темные ночи были маяками для тех, кто убегал из большевистского "рая". Именно здесь, в околицах Корца, перешел границу один из организаторов Свободного Казачества, руководитель повстанческого движения в Гайсинском уезде на Винниччине атаман Ананий Волынець, которого позднее Советы расстреляли.


Корець. Костел Св. Антонія, пам'ятка архітектури 1533 р. Вид з півдня.
В роки війни (1941-1945) на теренах району активно діяли загони УПА та підпільники. В лісах поблизу сіл Даничів і Головниця діяла школа новобранців УПА. А на плодоовочевому заводі в Корці для повстанців нелегально виготовлялися консерви. В грудні 1945 році війська НКВС почали здійснювати посилену блокаду місць базування повстанських загонів у трикутнику Гоща-Межирічі-Корець. Тоді ж вкотре було використано провокаційний метод, коли енкаведисти у формі вояків УПА чинили розбій і грабунки в селах та на хуторах краю.


Корец. Костел Св. Антония, памятник архитектуры 1533 г. Вид с юга.
В годы войны (1941-1945) на территории района активно действовали отряды УПА и подпольщики. В лесах вблизи сел Даничев и Головница действовала школа новобранцев УПА. А на плодоовощном заводе в Корце для повстанцев нелегально изготовлялись консервы. В декабре 1945 году войска НКВД начали осуществлять усиленную блокаду мест базирования повстанческих отрядов в треугольнике Гоща-Межиричи-Корець. Тогда же в который раз был использован провокационный метод, когда энкаведисты в форме воинов УПА совершали разбой и грабежи в селах и на хуторах краю.


Корець. Костел Св. Антонія, пам'ятка архітектури 1533 р. Вид з заходу.

Корец. Костел Св. Антония, памятник архитектуры 1533 г. Вид с запада.


Рівненська область, Острог - районний центр над річкою Вілія на півдні Ровенської області, за 46км від Рівного. Одне з найдавніших міст України, лежить на самісінькій межі Західної та Східної України.
Вперше Острог згадується 1100 року в "Повісті минулих літ" (Іпатіївський літопис), де йдеться про з’їзд руських князів на чолі з Великим князем Київським в Увертичах; на цьому з’їзді вирішувалось питання про покарання князя Давида Ігоровича за осліплення Василька, князя Теребовлянського. Тож Давид Ігоревич позбувся за це князівства Володимир-Волинського, а натомість йому передали Божеське, Острог, Дубен та Чорторийськ.
«В літо 6608 (1100) брати уклали мир між собою, Святополк, Володимир, Давид, Олєг в Увєтичах, місяця сєрпня в 10-й дєнь. І прийшов до них Давид Ігорович і сказав їм: "Нащо ви мєнє прикликали? От я. У кого на мєнє образа?" І відповів йому Володимир: "Ти сам прислав до нас: "Хочу, браття, прийти до вас і поскаржитись за свої образи". Так от ти прийшов і сидиш із своїми братами на одному килимі - тож чому нє скаржишся, до кого із нас твоя образа?" І нє відповів Давид нічого. І стали всі браття на конєй; і став Святополк зі свою дружиною, а Давид і Олєг зі свою нарізно один від одного. А Давид Ігорович сидів осторонь, і нє підпустили його до сєбє, алє окрємо радились про Давида. І, порадившись, послали до Давида мужів своїх: Святополк Путяту, Володимир Орогостя і Ратибора, Давид і Олєг Торчина. Послані ж прийшли до Давида і сказали йому: "От що говорять тобі браття: "Нє хочємо тобі дати столу Володимирського, тому що ти ввігнав ніж у нас, чого нє було щє в Руській зємлі. Алє ми тєбє хапати нє будємо і якогось іншого зла нє зробимо, алє от що тобі даємо: іди і сідай у Бужєському, в Острозі, а Дубєн і Чорторийськ дає тобі Святополк"...»
Однак на той час Острог ще не був великим населеним пунктом. Лише після знищення монголо-татарською навалою в XIII столітті майже всіх центрів політичного й культурного життя Київської Русі, у загубленого серед боліт Острога з'явився шанс увійти в історію. І вже 1341 року першим достемно відомим князем з династії Острозьких - Данилою, було зведено перші солідні укріплення навколо міста. Посилювався вплив місцевих князів, котрі почали успішно відбивати напади татарських загонів.
Князі Острозькі, що володіли містом у XIV-XVII століттях, були одними з найбагатших та найвпливовіших українських магнатів тих часів.
Данило відомий своїми щедрими пожертвуваннями місцевим храмам, відомо також, що він смертельно поранив у битві королівського гетьмана Войцеха Целея. Його старший син Федір (помер близько 1441) розширив острозькі володіння, боровся на стороні Яна Гуса проти Тевтонського ордену, воював разом із своїм загоном в Грюнвальдській битві 1410. Василь Федорович Острозький /Красний/ (помер до 1461 року) теж розширив свої володіння й був приятелем великого князя литовського Казимира Ягеллончика. Саме він побудував багато споруд у Острозі, Дубно та інших волинських містах. Його онук - Костянтин Іванович Острозький - прославився перемогами над татарами. Перемігши під час Ливонської війни під Оршею військо московського царя Івана Грозного, й заслуживши за свої ратні подвиги титул Великого гетьмана Литовського, князь Костянтин зумів створити досить велику своєрідну "державу в державі". Його володіння простягалися від Білої Церкви на сході до Турово-Пінська на півночі. Один із найбільш авторитетних і могутніх володарів Речі Посполитої тих часів, князь Костянтин Острозький дедалі більше опікувався своєю столицею. В середині XVI століття Острог став одним із найбільших міст України з населенням у кілька десятків тисяч чоловік. Через місто проходили важливі торговельні шляхи, що пов'язували Східну Європу з Західною. Сучасники називали Острог XVI століття "Волинськими Афінами". Крім могутнього князя, численної шляхти, купців і ремісників, у місті проживало досить багато вчених. Зокрема тут викладав один із фундаторів найпотужнішої течії в сучасному іудаїзмі Маршуя.
Не менш прославився й молодший син Костянтина Івановича - Костянтин-Василь (1526-1608 роки). В 1550 році він став володимирським старостою, в 1559 році - київським воєводою, а після Люблінської унії ще й коронним сенатором. Цей успішний правитель та сміливий полководець всіляко підтримував православну церкву, розвивав українську культуру та книгодрукування. Він був таким багатим, що навіть говорили: "багатий, як Острозький". Спираючись на свої величезні матеріальні й військові ресурси, князь Острозький зумів у той критичний для православ'я час утримати більшість духовенства та дворянства від переходу в католицтво й визнання Унії. В своїй боротьбі Василь Острозький пішов далі. Він створив перший вищий навчальний заклад на Сході Європи - Острозьку Академію. В момент запеклого ідеологічного протистояння, що могло вилитись у кровопролитну міжконфесійну війну в Україні, ця Академія зіграла роль арбітра, місця, де гуманісти середньовічної України та Польщі мали змогу знайти точки дотику й не допустити відкритого конфлікту. В 1580 р. на кошти В.-К. Острозького І. Федоров заснував першу друкарню, яка діяла до 1612 р. В 1581 р. була видана Острозька біблія. Тут написано знаменитий твір української історіографії і літератури XVII ст. "Острозькій літописець", в якому описані події на Волині і Галичині з 1500 по 1636 рр.
Закінчився цей славетний рід Острозьких молодшим сином Костянтина-Василя - Янушем, що помер у 1620 році не залишивши дітей.


Ровенская область, Острог - районный центр над речкой Вилия на юге Ровенской области, в 46км от Ровно. Один из древнейших городов Украины, лежит на самом стыке Западной и Восточной Украины.
Впервые Острог упоминается в 1100 году в "Повести временных лет" (Ипатиевская летопись), где идет речь о съезде руських князей во главе с Великим князем Киевским в Увертичах; на этом съезде решался вопрос о наказании князя Давида Игоревича за ослепление Василька, князя Теребовлянского. В результате Давид Игоревич лишился княжества Владимир-Волынского, а взамен ему передали Божеское, Острог, Дубен и Черторойск.
Однако в то время Острог еще не был большим населенным пунктом. Лишь после уничтожения монголо-татарским нашествием в XIII веке почти всех центров политической и культурной жизни Киевской Руси, у затерянного среди болот Острога появился шанс войти в историю. И уже в 1341 году первым, точно известным князем из династии Острожских - Данилой, были возведены первые солидные укрепления вокруг города. Усиливалось влияние местных князей, которые начали успешно отражать нападения татарских отрядов.
Князья Острожские, владевшие городом в XIV-XVII веках, были одними из самых богатых и влиятельных украинских магнатов тех времен.
Даниил известен своими щедрыми пожертвованиями местным храмам, известно также, что он смертельно ранил в битве королевского гетмана Войцеха Целея. Его старший сын Федор (умер около 1441) расширил острожские владения, боролся на стороне Яна Гуса против Тевтонского ордена, воевал вместе со своим отрядом в Грюнвальдской битве 1410 года. Василий Федорович Острожский /Красный/ (умер до 1461 года) тоже расширил свои владения и был приятелем Великого князя литовского Казимира Ягеллончика. Именно он построил много сооружений в Остроге, Дубно и других волынских городах. Его внук - Константин Иванович Острожский - прославился победами над татарами. Победив во время Ливонской войны под Оршой войско московского царя Ивана Грозного, и заслужив за свои ратные подвиги титул Великого гетмана Литовского, князь Константин сумел создать довольно большое своеобразное "государство в государстве". Его владения простирались от Белой Церкви на востоке до Турово-Пинска на севере. Один из наиболее авторитетных и могущественных властелинов Речи Посполитой тех времен, князь Константин Острожский все больше заботился о своей столице. В середине XVI века Острог стал одним из наибольших городов Украины с населением в несколько десятков тысяч человек. Через город проходили важные торговые пути, которые связывали Восточную Европу с Западной. Современники называли Острог XVI века "Волынскими Афинами". Кроме могущественного князя, многочисленной шляхты, купцов и ремесленников, в городе проживало довольно много ученых. В частности, здесь преподавал один из основателей самого мощного течения в современном иудаизме Маршуя.
Не меньше прославился и младший сын Константина Ивановича - Константин-Василий (1526-1608 годы). В 1550 году он стал владимирским старостой, в 1559 году - киевским воеводой, а после Люблинской унии еще и коронным сенатором. Этот успешный правитель и смелый полководец всячески поддерживал православную церковь, развивал украинскую культуру и книгопечатание. Он был таким богатым, что говорили даже: "богатый, как Острожский". Опираясь на свои огромные материальные и военные ресурсы, князь Острожский сумел в то критичное для православия время удержать большинство духовенства и дворянства от перехода в католичество и признания Унии. В своей борьбе Василий Острожский пошел дальше. Он создал первое высшее учебное заведение на Востоке Европы - Острожскую Академию. В момент ожесточенного идеологического противостояния, которое могло вылиться в кровопролитную межконфессиональную войну в Украине, эта Академия сыграла роль арбитра, места, где гуманисты средневековой Украины и Польши имели возможность найти точки соприкосновения и не допустить открытого конфликта. В 1580 г. на средства В.-К. Острожского И. Федоров основал первую типографию, которая действовала до 1612 г. В 1581 г. была издана Острожская библия. Здесь написано знаменитое произведение украинской историографии и литературы XVII в. "Острожский летописец", в котором описаны события на Волыни и Галичине с 1500 по 1636 гг.
Закончился этот славный род Острожских младшим сыном Константина-Василия - Янушем, который умер в 1620 году не оставив детей.


Острог. Стела на честь 400-річного ювілею Острозької Академії (встановлено 1978 року).
На стелі - текст:
«Тут в кінці XVI – на початку XVII століть знаходилась Острозька слов’яно-греко-латинська школа /Академія/ і друкарня, які відіграли визначну роль в розвитку освіти і культури на Україні, у зміцненні російсько-українських культурних зв’язків.
На освітній ниві дружно співпрацювали росіяни Іван Федоров, Петро Мстиславець, українці Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, Клірик Острозький, білоруси Андрій Римша і Гринь Маляр, греки Кирило Лукерія і Никифор Кантакузин, поляк Ян Лотос і чех Павло Палврус.
Вихованцями школи були гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, автор граматики слов’янської мови Мелетій Смотрицький та інші.»

Острог. Стелла в честь 400-летнего юбилея Острожской Академии (установлена в 1978 году).
На стелле - текст:
«Здесь в конце XVI – в начале XVII веков находилась Острожская славяно-греко-латинская школа /Академия/ и типография, сыгравшие выдающуюся роль в развитии образования и культуры в Украине, в укреплении российско-украинских культурных связей.
На образовательной ниве дружно сотрудничали россияне Иван Федоров, Петр Мстиславец, украинцы Герасим Смотрицкий, Василий Суражский, Демьян Наливайко, Клирик Острожский, белорусы Андрей Римша и Гринь Маляр, греки Кирилл Лукерия и Никифор Кантакузин, поляк Ян Лотос и чех Павел Палврус.
Воспитанниками школы были гетман Петр Конашевич-Сагайдачный, автор грамматики славянского языка Мелетий Смотрицкий и другие.»


Острог. Державний історико-культурний заповідник м. Острог.
Згадуваний вище Мелетій (в миру Максим Герасимович) Смотрицький, родом з с. Смотрич (Поділля), був сином українського письменника-полеміста, першого ректора Острозької школи (академії) Герасима Смотрицького. Навчався в Острозькій школі, потім (1594-1600) - у Віленській академії; слухав лекції в Лейпцігському, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Мав ступінь доктора філософії й медицини. Письменник-полеміст, автор знаменитого "Треноса" /«Θринос»/ (1610) й інших творів, один із засновників філологічної науки в Україні, автор "Граматики словенської" /«Грамматіки славєнския правилноє Сvнтаґма»/ (1619), що була відома у всьому вченому (насамперед - слов'янському) світі. Приблизно в 1615-18 викладав церковнослов’янську та латинську мови в Київській братській школі, в 1619-20 був її ректором. В 1620 був висвячений на архієпископа Полоцького, єпископа Вітебського й Мстиславського. Після цього видав низку антиуніатських творів, за що зазнав переслідувань польських властей. На початку 1624 Смотрицький вирушив з Києва в подорож до Константинополя, Палестини та Єгипту. Навесні 1625 повернувся до Києва. В 1627 перейшов на бік унії, був архімандритом Дерманського монастиря. Папа Урбан VIII дав Смотрицькому титул Ієрапольського архієпископа. Протягом 1628-29 видав кілька книжок, у яких виправдовував свій учинок, агітував за унію та за скликання собору для примирення українських церков. Помер 17(27) грудня 1633.


Острог. Государственный историко-культурный заповедник г. Острог.
Упоминавшийся выше Мелетий (в миру Максим Герасимович) Смотрицкий, родом из с. Смотрич (Подолье), был сыном украинского писателя-полемиста, первого ректора Острожской школы (академии) Герасима Смотрицкого. Учился в Острожской школе, потом (1594-1600) - в Виленский академии; слушал лекции в Лейпцигском, Виттенбергском и Нюрнбергском университетах. Имел степень доктора философии и медицины. Писатель-полемист, автор знаменитого "Треноса" /«Θринос»/ (1610) и других произведений, один из основателей филологической науки в Украине, автор "Грамматики словенской" /«Грамматіки славєнския правилноє Сvнтаґма»/ (1619), известной во всем ученом (в первую очередь - славянском) мире. Примерно в 1615-18 преподавал церковнославянский и латинский языки в Киевской братской школе, в 1619-20 был ее ректором. В 1620 был освящен на архиепископа Полоцкого, епископа Витебского и Мстиславского. После этого издал ряд антиуниатских произведений, за что испытал преследования польских властей. В начале 1624 Смотрицкий отправился из Киева в путешествие в Константинополь, Палестину и Египет. Весной 1625 вернулся в Киев. В 1627 перешел на сторону унии, был архимандритом Дерманского монастыря. Папа Урбан VIII дал Смотрицкому титул Иерапольского архиепископа. На протяжении 1628-29 издал несколько книжек, в которых оправдывал свой поступок, агитировал за унию и за созыв собора для примирения украинских церквей. Умер 17(27) декабря 1633.


Острог. Свято-Богоявленський собор, надбрамна дзвіниця. Вид з внутрішньої території.
Свято-Богоявленський собор міста Острога збудовано в 1453 році князем Василем Красним, сином преподобного Федора Острозького (в чернецтві - Феодосій). В 1521 році князь Костянтин Іванович перебудував собор, укріпивши північну стіну бійницями для гармат і нішами для фальконетів. Князь Костянтин Костянтинович (помер 1608 р.) був ревний борець за православну віру. В 1633 році онука князів Анна-Алоїза Ходкевич не допустила в собор єпископа Олександра Пузину, опечатавши 6 печатями собор і приставивши охорону. В 1636 році в день Пасхи відбулося повстання православних віруючих проти ненависної княжни Алоїзи, яка поїхала каретою на хресний хід; міщани яйцями закидали княгиню та вибили їй око. Визвавши Королівський трибунал, вона засудила собор на закриття та віддала його під анафему. Свято-Богоявленський собор руйнувався до 1886 року.
В 1886-1891 роках собор було відбудовано під керівництвом архітектора Базилевського. Освячено 17 жовтня 1891 року.
В 1905 році за проектом Павловського було збудовано дзвіницю. В 1906 році собор розписано і прикрашено орнаментом. В 1963 році собор було закрито, натомість в цій споруді було створено музей атеїзму. У 80-ті роки державним коштом було позолочено куполи собору.
В листопаді 1989 року собор повернуто громаді УПЦ м. Острога. 3 січня 1990 року освячено архієпископом Варламом. В 1990-1993 роках було проведено реставрацію живопису. З вересня 1993 по 1996 рік собор було опечатано. З листопада 1994 по 1996 рік провадилась реставрація живопису і орнаменту.
По теперішній час собор реставрується коштами прихожан громадою Свято-Богоявленського собору УПЦ.


Острог. Свято-Богоявленский собор, надвратная колокольня. Вид с внутренней территории.


Острог. Свято-Богоявленський собор, пам`ятка архітектури XV ст.

Острог. Свято-Богоявленский собор, памятник архитектуры XV в.
Свято-Богоявленский собор города Острога был построен в 1453 году князем Василием Красным, сыном преподобного Федора Острожского (в монашестве - Феодосий). В 1521 году князь Константин Иванович перестроил собор, укрепив северную стену бойницами для пушек и нишами для фальконетов. Князь Константин Константинович (умер 1608 г.) был ревностный борец за православную веру. В 1633 году внучка князей Анна-Алоиза Ходкевич не допустила в собор епископа Александра Пузину, опечатав собор 6 печатями и приставив охрану. В 1636 году в день Пасхи произошло восстание православных верующих против ненавистной княжны Алоизы, приехавшей на крестный ход в карете; мещане яйцами забросали княгиню и выбили ей глаз. Вызвав Королевский трибунал, она осудила собор на закрытие и отдала его под анафему. Свято-Богоявленский собор разрушался до 1886 года.
В 1886-1891 годах собор был отстроен под руководством архитектора Базилевского. Освящен 17 октября 1891 года.
В ноябре 1989 года собор был возвращен общине УПЦ г. Острога. 3 января 1990 года освящен архиепископом Варламом. В 1990-1993 годах была проведена реставрация живописи. С сентября 1993 по 1996 год собор был опечатан. С ноября 1994 по 1996 год осуществлялась реставрация живописи и орнамента.
По настоящее время собор реставрируется на средства прихожан общиной Свято-Богоявленского собора УПЦ.


Острог. "Нова" ("Кругла") башта, пам`ятка архітектури XVI ст. Вид з внутрішньої території.

Острог. "Новая" ("Круглая") башня, памятник архитектуры XVI в. Вид с внутренней территории.


Острог. Замок, пам`ятка архітектури XIV ст. Вид з внутрішньої території.
На будівлі встановлено пам`ятну дошку, яка інформує що в жовтні 1846 року в м. Острозі перебував Т. Г. Шевченко.


Острог. Замок, памятник архитектуры XIV в. Вид с внутренней территории.
На здании установлена памятная доска, которая информирует что в октябре 1846 года в г. Острог пребывал Т. Г. Шевченко.


Острог. Герб князів Острозьких над порталом замку.

Острог. Герб князей Острожских над порталом замка.


Острог. "Нова" ("Кругла") башта, пам`ятка архітектури XVI ст. Вид з-під замкової гори.
Скорее всего, нижние ярусы этой башни были заложены еще во времена Василия Красного, в середине XV века, когда город обвели крепостными стенами. А в конце XVI века был надстроен верхний, «ренессансный», ярус башни.


Острог. "Новая" ("Круглая") башня, памятник архитектуры XVI в. Вид из-под замковой горы.
Скоріш за все, нижні яруси цієї башти було закладено ще за часів Василя Красного, в середині XV століття, коли місто обвели фортечними мурами. А в кінці XVI століття було надбудовано верхній, «ренесансний», ярус башти.


Острог. Замок, пам`ятка архітектури XIV ст. Вид з-під замкової гори.
"Вежа Мурована" (так її названо в акті від 1603 р. про розділ маєтків князя Костянтина-Василя Острозького між його синами) - найдавніша споруда фортеці. Перші камені в її фундамент поклав ще Данило Острозький. Це досить рідкісний для Вкраїни тип середньовічної башти-донжона. На сьогодні це – єдиний однобаштовий колись жилий замок, що повністю зберігся в Східній Європі. В нижньому ярусі споруди зберігалися різноманітні припаси, тут також було викопано глибокий колодязь. Верхня частина башти - результат пізніших перебудов ХІX - початку ХХ століть.
Вже після ремонтних робіт в 1913-1915 рр. приміщення було пристосовано під музей з бібліотекою. Сьогодні в 9 залах музею розміщено експозицію Острозького краєзнавчого музею.


Острог. Замок, памятник архитектуры XIV в. Вид из-под замковой горы.
"Вежа Мурована" (так она названа в акте от 1603 г. о разделе имений князя Константина-Василия Острожского между его сыновьями) - самое давнее сооружение крепости. Первые камни в ее фундамент положил еще Данила Острожский. Это довольно редкостный для Украины тип средневековой башни-донжона. На сегодня это – единственный полностью сохранившийся в Восточной Европе однобашенный когда-то жилой замок. В нижнем ярусе сооружения хранились разнообразные припасы, тут также был выкопан глубокий колодец. Верхняя часть башни - результат более поздних перестроек ХІX - начала ХХ веков.
Уже после ремонтных работ в 1913-1915 гг. помещение было приспособлено под музей с библиотекой. Сегодня в 9 залах музея размещена экспозиция Острожского краеведческого музея.


Острог. Луцька башта, пам`ятка архітектури XVI ст.
Протягом довгих років Луцька башта була важливим захисним пунктом в західній частині міських укріплень зі сторони Луцька, одночасно виконуючи функції міських воріт та бойової башти. Остання обставина зумовила своєрідність її конструкції. Внутрішня стіна з боку міста була з’єднана з лінією оборонних мурів, тоді як весь інший об’єм виступав назовні, створюючи ідеальні умови для флангового обстрілу ворога під час осади. Зараз в Луцькій башті - музей стародруків.


Острог. Луцкая башня, памятник архитектуры XVI в.
На протяжении долгих лет Луцкая башня была важным защитным пунктом в западной части городских укреплений со стороны Луцка, одновременно выполняя функции городских ворот и боевой башни. Последнее обстоятельство обусловило своеобразие ее конструкции. Внутренняя стена со стороны города была соединена с линией оборонных стен, тогда как весь остальной ее объем выступал наружу, создавая идеальные условия для флангового обстрела врага под время осады. Ныне в Луцкой башне - музей старинной книги.


Острог. Луцька башта, пам`ятка архітектури XVI ст.
Якщо піднятись від Луцької башти вище, до верхньої площадки Красної гори й потім повернути праворуч крутим спуском, можна попасти до Татарської башти - ще одного важливого оборонного пункту стародавнього Острога. Назву башта отримала від сусідства з Татарським передмістям. Це був головний міський вхід з боку Корця та Звягеля. Башта досить схожа на Луцьку браму, та збереглася до наших часів набагато гірше.
Татарське передмістя в Острозі заснував князь Костянтин Іванович Острозький, поселивши там полонених татар.


Острог. Луцкая башня, памятник архитектуры XVI в.
Если подняться от Луцкой башни выше, к верхней площадке Красной горы и потом повернуть направо по крутому спуску, можно попасть к Татарской башне - еще одному важному оборонному пункту древнего Острога. Название башня получила от соседства с Татарским предместьем. Это был главный городской вход со стороны Корца и Звягеля. Башня довольно похожа на Луцкую башню, но сохранилась до наших времен намного хуже.
Татарское предместье в Остроге основал князь Константин Иванович Острожский, поселив там пленных татар.


Острог. Пам`ятник тим, хто створював славу Острога.

Острог. Памятник тем, кто создавал славу Острога.


Острог. Костьол, пам`ятка архітектури XVII-XIX ст. На фронтоні - напис "SURSUM CORDA".
3 квітня 1750 князь Януш Сангушко, ординат Острозький, надав правом фундушовим землі за валами Острога при дорозі, що вела в Дубно, на будівництво монастиря капуцинів. Кошти на будівництво монастиря надав Канут Фелікс Малинський, мечник Волинський. Автором проекту був придворний архітектор Сангушків Павло Антоні Фонтана (1696-1765), за походженням італієць. До монастирського ансамблю увійшов костел та невеликий корпус келій, прибудований до костелу. Костел та монастир будувались одночасно із господарськими спорудами, які розміщувались на схід та південь від корпусу келій. В 1778 костел було освячено іменем Святої Трійці ксьондзом Францішеком Коморницьким (1733-1780), біскупом Цесарополітанським, суфраганом Луцьким. В 1796 у костелі було поховано його фундатора Канута Фелікса Малинського.
В 1832 монастир було закрито. Пізніше в приміщеннях монастиря розміщувалися: військові склади, благодійне освітнє Кирило-Мефодіївське братство, православна церква, польська учительська семінарія, знову костел, спортивний зал педагогічного училища, радянський військовий шпиталь, гімназія, німецькі учительські курси, німецький табір відпочинку військових пілотів, педагогічне училище, середня школа-інтернат, восьмирічна школа-інтернат для дітей із затухаючими формами туберкульозу, середня школа, з 1994 - Острозький Вищий колегіум, перейменований у 1996 на Острозьку Академію.
Зараз офіційна назва костьолу - "римокатолицький костел Успіння Пресвятої Діви Марії".


Острог. Костел, памятник архитектуры XVII-XIX вв. На фронтоне - надпись "SURSUM CORDA".
3 апреля 1750 князь Януш Сангушко, ординат Острожский, предоставил право фундушево земли за валами Острога при дороге, ведущей в Дубно, на строительство монастыря капуцинов. Средства на строительство монастыря предоставил Канут Феликс Малинский, мечник Волынский. Автором проекта был придворный архитектор Сангушков Павел Антони Фонтана (1696-1765), по происхождению итальянец. В монастырский ансамбль вошел костел и небольшой корпус келий, пристроенный к костелу. Костел и монастырь строились одновременно с хозяйственными сооружениями, которые размещались к востоку и югу от корпуса келий. В 1778 костел был освящен под именем Святой Троицы ксендзом Францишеком Коморницким (1733-1780), бискупом Цесарополитанским, суфраганом Луцком. В 1796 в костеле был похоронен его основатель Канут Феликс Малинский.
В 1832 монастырь был закрыт. Позже в помещениях монастыря размещались: военные склады, благотворительное образовательное Кирило-Мефодиивске братство, православная церковь, польская учительская семинария, снова костел, спортивный зал педагогического училища, советский военный госпиталь, гимназия, немецкие учительские курсы, немецкий лагерь отдыха военных пилотов, педагогическое училище, средняя школа-интернат, восьмилетняя школа-интернат для детей с затухающими формами туберкулеза, средняя школа, с 1994 - Острожский Высший коллегиум, переименованный в 1996 на Острожскую Академию.
Сейчас официальное название костела - "римокатолицкий костел Успения Пресвятой Девы Марии".

Ostrog. Rzymskokatolicki kościół p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Maryji Panny.


Острог. Каплиця-склеп на території костьолу.
Зокрема тут поховано ксьондза Францішека Коморницького (1733-1780), біскупа Цесарополітанського, суфрагана Луцького, котрий у 1778 освятив цей костел під іменем Святої Трійці.


Острог. Часовня-склеп на территории костела.
В частности, здесь похоронен ксендз Францишек Коморницкий (1733-1780), бискуп Цесарополитанский, суфраган Луцкий, который в 1778 освятил этот костел под именем Святой Троицы.

Ostrog. Rzymskokatolicki kościół p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Maryji Panny.
Kapliczka nad grobem Bpa Franciszka Komornickiego.
D.O.M. HIC IACET POSITUŚ IN MEDIO GREGIS SUÆ
FRATER STANISLAUS BIEGAŃSKI EPISCOPUS BACCONENSIS (1698-1709)
PRÆPOSITUS OSTROGENSIS (1699-1709)
FALIS CESSIS DIE 24 IANUARII ANNO DOMINI 1709
D.O.M. BISKUP FRANCISZEK KOMORNICKI (1733-1780)
PREPOZYT OSTROGSKI (1773-1780)
SUGRAGAN ŁUCKI BISKUP TYTULARNY CÆSAROPOLIS (1774-1780)
W 1779 R. KORONOWAŁ OBRAZ MATKI BOSKIEJ W MIĘDZYRZECZU OSTROGSKIM
D.O.M. ANNA PAULINA Z SAPIEHÓW KSIĘŻNA JABŁONOWSKA (1728-1800)
AUTORKA PISM GOSPODARCZYCH KONFEDERATKA BARSKA WOJEWODZINA BRACŁAWSKA
WŁAŚCICIELKA JEDNEJ Z NAJWIĘKSZYCH KOLEKCJI PRZYRODNICZYCH W EUROPIE XVIII W.
DO 60-TYCH LAT XX W. BYŁA POCHOWANA W PODZIEMIACH OSTROGSKIEGO KOŚCIOŁA
D.O.M. IOSEPHUS PTASZYNSKI   *1867   † 19 VI 1938
PRÆLAYUS COLLEGIATÆ OŁYCENSIS PAROCHUS (1919-1938)
ET DECANUS OSTROGENSIS
PIE IESU DOMINE, DONA EIS REQUIEM!


Острог. Православна капличка неподалік від костьолу.

Острог. Православная часовня неподалеку от костела.


Рівненська область, Межиріч - село зовсім поруч (4 км) із Острогом, біля злиття річок Вілії та Світеньки.
Перша писемна згадка про Межиріч зустрічається в грамоті Великого князя литовського Вітольда (Вітовта), що була видана князю Федору Острозькому 3 липня 1396 року. Цією грамотою було підтверджене право князя Ф. Острожського на Межіріч. На початку XV століття за наказом князя Василя Федоровича Острозького (Красного) на місці дерев'яного форпосту було споруджено муровані фортечні стіни півтораметрової товщини. В середині XV століття на місці спаленої татарами дерев'яної Троїцької церкви почали спорудження мурованої церкви, що збереглася до наших часів. Одночасно Межиріч укріпили високими земляними валами, сліди яких й досі помітні навколо комплексу. Всі документи кінця XVI століття вже називають Межиріч містом. В 1605 році клопотами Януша Острозького Межиріч отримав Магдебурзьке право.


Ровенская область, Межирич - село совсем рядом (4 км) с Острогом, возле слияния речек Вилии и Свитеньки.
Первое письменное упоминание о Межиричи встречается в грамоте Великого князя литовского Витольда (Витовта), выданной князю Федору Острожскому 3 июля 1396 года. Этой грамотой было подтверждено право князя Ф. Острожского на Межирич. В начале XV века по приказу князя Василия Федоровича Острожского (Красного) на месте деревянного форпоста были построены каменные крепостные стены полутораметровой толщины. В середине XV века на месте сожженной татарами деревянной Троицкой церкви начали сооружение каменной церкви, сохранившейся до наших времен. Одновременно Межирич укрепили высокими земляными валами, следы которых и до сих пор заметные вокруг комплекса. Все документы конца XVI века уже называют Межирич городом. В 1605 году хлопотами Януша Острожского Межирич получил Магдебуржское право.


Межиріч. Свято-Троїцький чоловічий монастир-фортеця, пам`ятка архітектури XV-XVII ст. Панорама монастиря.
Це - один з найвидатніших архітектурних ансамблів, споруджених в Україні в XV-XVII ст. В монастирі збереглися "чудотворні" ікони, серед яких найціннішою є ікона "Божої Матері Життєподательниці" (XVI століття), що була привезена князем Костянтин-Василем Острозьким як дарунок від Константинопольського патріарха. Користується популярністю також ікона Антонія Великого.


Межирич. Свято-Троицкий мужской монастырь-крепость, памятник архитектуры XV-XVII вв. Панорама монастыря.
Это - один из самых выдающихся архитектурных ансамблей, сооруженных на Украине в XV-XVII вв. В монастыре сохранились "чудотворные" иконы, среди которых самой ценной является икона "Божией Матери Жизнеподательницы" (XVI век), привезенная князем Константином-Василием Острожским как подарок от Константинопольского патриарха. Пользуется известностью также икона Антония Великого.


Межиріч. Свято-Троїцький храм, пам`ятка архітектури XV ст. Вид від в'їздної башти-дзвіниці.

Межирич. Свято-Троицкий храм, памятник архитектуры XV в. Вид от въездной башни-колокольни.

The Troyitskyi (Trinity) Monastery in the village of Mezhyrich.


Межиріч. Свято-Троїцький храм, пам`ятка архітектури XV ст.
В 1612 році за наказом останнього представника роду Острозьких, Януша, краківського каштеляна, який прийняв католицизм, почалися роботи з перебудови замку та церкви на францисканський монастир. З півночі та півдня до церкви було прибудовано два двоповерхових корпуси з келіями. На їх зовнішніх кутах споруджено круглі триярусні башти з бійницями та конусоподібними дахами. Ймовірно, що реконструкцію робили за проектом відомого архітектора Павла Гроздицького, який в той час будував у Львові королівський арсенал. Під час Визвольної війни 1648-54 років місто було майже вщент зруйновано. Пізніше Межиріч багаторазово переходив з рук в руки, поступово перетворюючись на пустку. В 1866 році францисканський монастир реорганізували, а його костел знову перетворили на православну церкву.


Межирич. Свято-Троицкий храм, памятник архитектуры XV в.
В 1612 году по приказу последнего представителя рода Острожских, Януша, краковского кастеляна, который принял католицизм, начались работы по перестройке замка и церкви во францисканский монастырь. С севера и юга к церкви были пристроены два двухэтажных корпуса с кельями. В их внешних углах построены круглые трехъярусные башни с бойницами и конусообразными крышами. Вероятно, что реконструкцию проводили по проекту известного архитектора Павла Гроздицкого, который в то время строил во Львове королевский арсенал. Во время Освободительной войны 1648-54 годов город был почти полностью разрушен. Позже Межирич многократно переходил из рук в руки, постепенно превращаясь в пустошь. В 1866 году францисканский монастырь реорганизовали, а его костел опять превратили в православную церковь.


Межиріч. Пам`ятна дошка Богдану Хмельницькому на стіні Свято-Троїцького храму.
На дошці - напис: "Тут у 1648 році перебував гетьман України Богдан Хмельницький".


Межирич. Памятная доска Богдану Хмельницкому на стене Свято-Троицкого храма.
На доске - надпись: "Здесь в 1648 году находился гетман Украины Богдан Хмельницкий".


Межиріч. Межиріцька піч на фоні Свято-Троїцького монастиря-фортеці.
Кажуть, що біля цієї старовинної печі колись грілась варта, що охороняла місто.


Межирич. Межирецкая печь на фоне Свято-Троицкого монастыря-крепости.
Говорят, что возле этой старинной печи когда-то грелась стража, которая охраняла город.


Межиріч. Рештки Заславської брами (Заславль - давня назва нинішнього Ізяслава на Хмельниччині).

Межирич. Остатки Заславских ворот (Заславль - давнее название нынешнего Изяслава на Хмельниччине).


Рівненська область, Дубно (Dubno) - районний центр над річкою Іква на півдні Ровенської області.
За народними переказами, у давнину серед дубового лісу, над широкими болотистими просторами річки Ікви, наші предки заснували поселення під назвою Дубенка, яке з часом перетворилося у місто-фортецю та отримало назву Дубен-град. Волинь була великим і багатим краєм, розташованим на торговельних шляхах до Західної Європи. На одному з таких шляхів ось уже дев'ять століть стоїть твердинею над Іквою древнє волинське місто Дубно.
Перша письмова згадка про місто Дубен зустрічається на сторінках Іпатіївського літопису й датується 1100 роком; вона повідомляє про з'їзд руських князів на чолі з Великим князем Київським в Уветичах, де було вирішено, як покарати князя Давида Ігоровича за осліплення Василька, князя Теребовлянського. Тож Давиду Ігоровичу передали Дубен разом з іншими поселеннями взамін за відняте у нього князівство Володимир-Волинське.
Наступні згадки датуються 1149 та 1228 роками, коли Дубно входило до складу Луцького князівства. "В південній частині Луцького князівства споруджено ряд укріплених міст, зокрема Перемиль, який очолював окрему волость та Дубен, друге за значенням поряд з Луцьком місто". Під час князівських міжусобиць і боротьби за великокняжий престол міста переходили з рук в руки. І так продовжувалось аж до самого нашестя татар на Волинь.
В 1240 році на Русь прийшли монголо-татари, Дубен, а також "грады многы, им же ність числа" монголи спалили вщент, і назва міста зникла з літописів на півтора століття. В 1270-х спадщина Романа Мстиславовича, внука короля Галицького, перейшла до двох князівств: Галицького (князь Лев) та Волинського (князь Володимир). Князь Володимир був приречений страшною хворобою, тому вже наперед склав заповіт на користь Данилового сина - Мстислава. Мстислав об'єднав центральну та східну Волинь, продовжив справи свого брата та дядька.
В той час, коли слава княжого роду Данила була виснажена багаторічною боротьбою проти татаро-монгольських орд та почала хилитись додолу, на північному сході від Галицько-Волинського князівства сильнішала молода держава - князівство Литовське. Між 1316 та 1320 роками почалося зближення Литви з Галицько-Волинським князівством, останнім уламком високорозвиненої держави - Київської Русі.
Першою документально засвідченою особою з роду Острозьких є Данило з Острога - "Daniel de Ostrow", згадуваний починаючи з 1340 року. Походить рід Острозьких від турово-пінських князів. Ймовірно, що Данило з Острога був внуком князя Наримунта, котрий у 1316-1317 рр. заволодів Туровом і Пінськом. На незаперечний зв'язок Данила з Острога і його родичів з іншими Гедиміновичами вказують спільні гербові елементи, зафіксовані у печатних знаках ХІV-ХV ст.
Продовжувачем роду після смерті Данила в 1376 р. став його старший син Федір Данилович Острозький, якому в 1386 році Ягайло, Великий князь Литовський і король Польський, вручив грамоту на володіння поселенням Дубен, яке після татаро-монгольської навали було спалене та занепало до рівня села.
На долю князя Федора припала відбудова міста та початок боротьби проти польських домагань захопити Волинь. Справи батька продовжив його наймолодший син Василь, більш відомий як Василь Красний. Саме за цього князя в середині XV ст. дерев'яний Дубенський замок було заново укріплено. Після смерті князя Василя Федоровича його володіння було розділено між двома синами - Іваном та Юрієм. Першому відійшли Остріг та Дубен. Іван Васильович Острозький помер у молодому віці, залишивши все для сина Костянтина, який вирішив зробити поселення надійним бастіоном своїх володінь. Тож у 1492 році Дубенський дерев'яний замок було перебудовано на кам'яний. 6 червня 1498 року Великий князь Литовський Олександр надав князю Костянтину Івановичу Острозькому, воєводі Троцькому, Гетьману Великого князівства Литовського грамоту на перетворення Дубна в місто. Завдяки цьому привілею жителі поселення Дубен одержали міські права, їх стали називати міщанами. Після цього Сигізмунд I, король Польський, не тільки підтвердив цю грамоту, але й особливою грамотою в 1507 році дарував жителям м. Дубен так зване "магдебурзьке право", з правом влаштування щорічних ярмарків, а також дозволив збудувати в Дубні укріплений замок.
У володіннях князів Острозьких Дубно було найкоштовнішою перлиною, економічним та духовним центром Волині.
Костянтин Іванович Острозький, пан Віленський, воєвода Троцький, Гетьман Великого князівства Литовського, староста Луцький, Брацлавський, Вінницький, маршалок землі Волинської, зібрав величезне багатство, - йому належало 25 міст, 10 великих містечок та 670 сіл, крім цього багато церков та монастирів. Визнавши п'ятнадцятирічного сина Костянтина повнолітнім, батько передає йому половину маєтностей.
Невдовзі в 24 роки князя Костянтина Костянтиновича призначають старостою Володимирським і воєводою Волинським, в 1560 році він став воєводою Київським і був ним до смерті. Князь Костянтин Костянтинович Острозький ревно захищав націю та її віру. За його сприяння створювалися школи, а в середині 70-х років XVI ст. він заснував Острозьку Академію, яка була єдиним на той час українським вищим навчальним закладом. За його часів було побудовано 20 монастирів та 600 церков.
Землі князя Костянтина Костянтиновича ще за життя були розділені між його синами Янушем і Олександром. До спадку Януша відійшло 80 міст і містечок, 2760 сіл. Розподіл багатств між братами, які ненавиділи один одного і вже готувались до збройного конфлікту, відбувся в березні 1603 року.
Олександр дожив до 1603 року, мав трьох синів, які померли ще в дитинстві, і двох, які померли у 20-літньому віці. Відтак спадкові землі були розділені між його трьома доньками, які виявились безплідними. Після смерті останньої з його дочок у 1654 році рід Острозьких згас.
Януш Костянтинович, старший син князя, воєвода Волинський, каштелян Краківський, староста Білоцерківський, Богуславський, Володимирський, Черкаський і Переяславський, не залишивши прямого спадкоємця чоловічої статі та переживши двох дорослих дочок, не бажаючи, щоб маєтки перейшли до нащадків ненависного брата Олександра, порушив перед королем питання про створення на його землях майорату (майорат чи ординація - це сукупність земельних маєтків, що становили одну нероздільну цілісність і успадковувались першородним по прямій чи бічній лінії нащадком чоловічої статі). Відтак, за рішенням сейму 1609 року, право на майорат було затверджено. Столицею майорату стало Дубно. Таким чином, за заповітом Януша Острозького, ординація мала перейти до представників чоловічої лінії князів Заславських, синів його доньки Єфросинії, а на випадок припинення роду - до лицарів Мальтійського ордену. До майорату увійшло 24 міста і 592 села. Януш Костянтинович помер як останній представник чоловічої статі роду Острозьких.
В руках князів Заславських Острозька ординація перебувала до 1673 року, далі перейшла до їхніх свояків - магнатів Любомирських у зв'язку зі смертю останнього чоловічого представника роду Заславських Олександра-Януша. Подібним чином з 1721 року ординація перейшла від Любомирських до князів Сангушків. Останній із ординатів, князь Януш Сангушко, маршалок надвірний Великого князівства Литовського, постійно проживаючи в Дубні, де і помер у 1776 році, - дарчим записом у 1753 році подарував Дубно, містечко Птичу і 70 сіл князю Станіславові Любомирському з вимогою утримувати 270 озброєних піших у Дубенському замку. Але Великий коронний гетьман Ян Клеменс Браницький сам факт Кольбушовської трансакції визнав неправомірним і усунув з міста адміністрацію князя. Лише в 1756 році вони дійшли до згоди, й Любомирський остаточно здобув право на володіння Дубном.
Протягом століть місто набувало слави економічного та духовного центру Волині. Переходячи з рук в руки та міняючи власників, які дбали про культуру і благоустрій міста, Дубно швидко розвивалось та процвітало. В ньому побувало багато простих та торгових людей, видатних особистостей минувшини, яких воно приваблювало до себе своєю неповторною красою та милозвучними передзвонами церков і монастирів.


Ровенская область, Дубно - районный центр над речкой Иква на юге Ровенской области.
По народным преданиям, в давние времена среди дубового леса, над широкими болотистыми просторами речки Иквы, наши предки основали поселение под названием Дубенка, которое со временем превратилось в город-крепость и получило название Дубен-град. Волынь была большим и богатым краем, расположенным на торговых путях в Западную Европу. На одном из таких путей вот уже девять веков стоит твердыней над Иквой древний волынский город Дубно.
Первое письменное упоминание о городе Дубен встречается на страницах Ипатьевской летописи и датируется 1100 годом; оно сообщает о съезде руських князей во главе с Великим князем Киевским в Уветичах, где было решено, как наказать князя Давида Игоревича за ослепление Василька, князя Теребовлянского. В результате Давиду Игоревичу передали Дубен вместе с другими поселениями взамен за отнятое у него княжество Владимир-Волынское.
Следующие упоминания датируются 1149 и 1228 годами, когда Дубно входило в состав Луцкого княжества. "В южной части Луцкого княжества построен ряд укрепленных городов, в частности Перемыль, возглавлявший отдельную волость и Дубен, второй по значению наряду с Луцком город". Во время княжеских междоусобиц и борьбы за великокняжеский престол города переходили из рук в руки. И так продолжалось вплоть до самого нашествия татар на Волынь.
В 1240 году на Русь пришли монголо-татары, Дубен, а также "грады многы, им же ність числа" монголы сожгли дотла, и название города исчезло из летописей на полтора века. В 1270-х наследие Романа Мстиславовича, внука короля Галицкого, перешло к двум княжествам: Галицкому (князь Лев) и Волынскому (князь Владимир). Князь Владимир был обречен страшной болезнью, поэтому уже заранее составил завещание в интересах Данилового сына - Мстислава. Мстислав объединил центральную и восточную Волынь, продолжил дела своего брата и дяди.
В то время, когда слава княжеского рода Данила была истощена многолетней борьбой против татаро-монгольских орд и начала клониться вниз, на северо-востоке от Галицко-Волынского княжества крепчало молодое государство - княжество Литовское. Между 1316 и 1320 годами началось сближение Литвы с Галицко-Волынским княжеством, последним обломком высокоразвитого государства - Киевской Руси.
Первой документально подтвержденной личностью из рода Острожских является Даниил из Острога - "Daniel de Ostrow", упоминавшийся начиная с 1340 года. Происходит род Острожских от турово-пинских князей. Вероятно, что Даниил из Острога был внуком князя Наримунта, который в 1316-1317 гг. завладел Туровом и Пинском. На неоспоримую связь Даниила из Острога и его родственников с другими Гедиминовичами указывают общие гербовые элементы, зафиксированные в знаках печатей ХІV-ХV вв.
Продолжателем рода после смерти Даниила в 1376 г. стал его старший сын Федор Даниилович Острожский, которому в 1386 году Ягайло, Великий князь Литовский и король Польский, вручил грамоту на владение поселением Дубен, которое после татаро-монгольського нашествия было сожжено и пришло в упадок до уровня села.
На долю князя Федора пришлось восстановление города и начало борьбы против польских домогательств захватить Волынь. Дела отца продолжил его самый младший сын Василий, более известный як Василий Красный. Именно при этом князе в середине XV в. деревянный Дубенский замок был заново укреплен. После смерти князя Василия Федоровича его владения были разделены между двумя сыновьями - Иваном и Юрием. Первому отошли Остриг и Дубен. Иван Васильевич Острожский умер в молодом возрасте, оставив все сыну Константину, который решил сделать поселение надежным бастионом своих владений. Поэтому в 1492 году Дубенский деревянный замок был перестроен в каменный. 6 июня 1498 года Великий князь Литовский Александр предоставил князю Константину Ивановичу Острожскому, воеводе Троцкому, Гетману Великого княжества Литовского грамоту на превращение Дубна в город. Благодаря этой привилегии жители поселения Дубен получили городские права, их стали называть мещанами. После этого Сигизмунд I, король Польский, не только подтвердил эту грамоту, но и особой грамотой в 1507 году даровал жителям г. Дубен так называемое "магдебургское право", с правом устроения ежегодных ярмарок, а также разрешил построить в Дубно укрепленный замок.
Во владениях князей Острожских Дубно было самой ценной жемчужиной, экономическим и духовным центром Волыни.
Константин Иванович Острожский, господин Виленский, воевода Троцкий, Гетман Великого княжества Литовского, староста Луцкий, Брацлавский, Винницкий, маршалок земли Волынской, собрал огромное богатство, - ему принадлежало 25 городов, 10 больших местечек и 670 сел, кроме этого много церквей и монастырей. Признав пятнадцатилетнего сына Константина совершеннолетним, отец передал ему половину владений.
Вскоре в 24 года князя Константина Константиновича назначают старостой Владимирским и воеводой Волынским, в 1560 году он стал воеводой Киевским и был им до смерти. Князь Константин Константинович Острожский ревностно защищал нацию и ее веру. При его содействии создавались школы, а в середине 70-х годов XVI ст. он учредил Острожскую Академию, которая была единственным в то время украинским высшим учебным заведением. В его времена было построено 20 монастырей и 600 церквей.
Земли князя Константина Константиновича еще при жизни были разделены между его сыновьями Янушем и Александром. К наследству Януша отошло 80 городов и местечек, 2760 сел. Распределение богатств между братьями, которые ненавидели друг друга и уже готовились к вооруженному конфликту, произошло в марте 1603 года.
Александр дожил до 1603 года, имел трех сыновей, которые умерли еще в детстве, и двух, которые умерли в 20-летнем возрасте. Вследствие этого наследственные земли были разделены между его тремя дочками, которые оказались бесплодными. После смерти последней из его дочерей в 1654 году род Острожских угас.
Януш Константинович, старший сын князя, воевода Волынский, кастелян Краковский, староста Белоцерковский, Богуславский, Владимирский, Черкасский и Переяславский, не оставив прямого наследника мужского пола и пережив двух взрослых дочерей, не желая, чтобы имения перешли к потомкам ненавистного брата Александра, возбудил перед королем вопрос о создании на его землях майората (майорат или ординация - это совокупность земельных имений, составляющих одну нераздельную целостность и наследуемых первородным по прямой или боковой линии потомком мужского пола). По решению сейма 1609 года, право на майорат было утверждено. Столицей майората стало Дубно. Таким образом, по завещанию Януша Острожского, ординация должна была перейти к представителям мужской линии князей Заславских, сыновей его дочки Ефросиньи, а на случай прекращения рода - к рыцарям Мальтийского ордена. В майорат вошло 24 города и 592 села. Януш Константинович умер как последний представитель мужского пола рода Острожских.
В руках князей Заславских Острожская ординация пребывала до 1673 года, дальше перешла к их своякам - магнатам Любомирским в связи со смертью последнего мужского представителя рода Заславских Олександра-Януша. Подобным образом с 1721 года ординация перешла от Любомирских к князьям Сангушкам. Последний из ординатов, князь Януш Сангушко, маршалок надворный Великого княжества Литовского, постоянно проживая в Дубно, где и умер в 1776 году, - дарственной записью в 1753 году подарил Дубно, местечко Птичу и 70 сел князю Станиславу Любомирскому с требованием содержать 270 вооруженных пеших в Дубенском замке. Но Великий коронный гетман Ян Клеменс Браницкий сам факт Кольбушевской трансакции признал неправомерным и устранил из города администрацию князя. Лишь в 1756 году они пришли к согласию, и Любомирский окончательно получил право на владение Дубном.
На протяжении веков город приобретал славу экономического и духовного центра Волыни. Переходя из рук в руки и меняя владельцев, которые заботились о культуре и благоустройстве города, Дубно быстро развивалось и процветало. В нем побывали многие простые и торговые люди, выдающиеся личности прошлого, которых оно привлекало к себе своей неповторимой красотой и благозвучными перезвонами церквей и монастырей.


Дубно. Дубенський замок, пам`ятка архітектури XV-XVII ст. Панорама замку.
Середньовічний архітектурний комплекс князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. З 1993 року - Державний Історико-культурний заповідник м. Дубно


Дубно. Дубенский замок, памятник архитектуры XV-XVII вв. Панорама замка.
Средневековый архитектурный комплекс князей Острожских, Заславских, Сангушков, Любомирских. С 1993 года - Государственный Историко-культурный заповедник г. Дубно


Dubno. The Castle of Dubno, 15th-17th century.
Medieval Architectural Complex of Princes Ostrozky, Zaslavsky, Sangushko, Lubomirsky.


Дубно. Дубенський замок, пам`ятка архітектури XV-XVII ст. (вул. Замкова, 7а).
Схема Дубенського замку. Умовні позначення:
1 - Палац князів Любомирських
2 - Палац князів Острозьких
3 - Надбрамний корпус
4 - Міст
5 - Сторожові вежі
6 - Оглядовий майданчик
7 - Каземати

Дубно. Дубенский замок, памятник архитектуры XV-XVII вв. (ул. Замковая, 7а).
Схема Дубенского замка. Условные обозначения:
1 - Дворец князей Любомирских
2 - Дворец князей Острожских
3 - Надвратный корпус
4 - Мост
5 - Сторожевые башни
6 - Обзорная площадка
7 - Казематы


Дубно. Дубенський замок, пам`ятка архітектури XV-XVII ст.
Кріпосний рів та Північний оборонний бастіон.


Дубно. Дубенский замок, памятник архитектуры XV-XVII вв.
Крепостной ров и Северный оборонный бастион.

The castle in Dubno.


Дубно. Дубенський замок, пам`ятка архітектури XV-XVII ст. Надбрамний корпус.
Дубенський замок споруджений князем Костянтином Острозьким у 1492 році. Замковий комплекс складається з трьох палаців: надбрамного корпусу – XV ст., палацу князів Острозьких - XVI ст., палацу князів Любомирських - XVIII ст. Власниками замку були князі Острозькі, Заславські, Любомирські, Барятинські, Сангушки - кожен з них надавав замку певного архітектурного стилю.
Замок захищений оборонним ровом і бастіонами системи Вобана XVII століття, в яких розташовані каземати.
Мури замку пам'ятають Северина Наливайка, Івана Мазепу, Петра I, Іова Почаївського, Герасима та Мелетія Смотрицьких, Івана Федорова, Іова Залізо, Івана Мазепу, Олександра Суворова, Михайла Кутузова, Тадеуша Чацького, Тараса Шевченка, Оноре де Бальзака, Миколу Костоманова, Миколу Лисенка, Уласа Самчука, принца Конде та інші славні імена.


Дубно. Дубенский замок, памятник архитектуры XV-XVII вв. Надвратный корпус.
Дубенский замок построен князем Константином Острожским в 1492 году. Замковый комплекс состоит из трех дворцов: надвратного корпуса – XV в., дворца князей Острожских - XVI в., дворца князей Любомирских - XVIII в. Владельцами замка были князья Острожские, Заславские, Любомирские, Барятинские, Сангушки - каждый из них придавал замку определенный архитектурный стиль.
Замок защищен оборонным рвом и бастионами системы Вобана XVII века, в которых расположенные казематы.
Стены замка помнят Северина Наливайко, Ивана Мазепу, Петра I, Иова Почаевского, Герасима и Мелетия Смотрицких, Ивана Федорова, Иова Железо, Ивана Мазепу, Александра Суворова, Михаила Кутузова, Тадеуша Чацкого, Тараса Шевченко, Оноре де Бальзака, Николая Костоманова, Николая Лысенко, Уласа Самчука, принца Конде и другие славные имена.


Dubno. The Castle of Dubno, 15th-17th century.
The Castle of Dubno was erected by Prince Konstantin Ostrozhsky in 1492. The Castle Complex includes 3 Palaces: The Gateway block of the 15th century, the Palace of Princes Ostrozhsky of the 16th century and the Palace of Princes Lubomirsky of the 18th century. Princes Ostrozhsky, Zaslavsky, Lubomirsky, Sangushko, Baryatinsky were also the owners of the Castle. Each of them gave the Castle a certain architectural style.
The Castle is defended by the defence moat and the Voban`s bastions of the 17th century where the casemates are situated.
The walls of the Castle remember Severin Nalivaiko, Ivan Mazepa, Peter I, Iov Pochaivsky, Meletiy Smotritsky, Ivan Fedorov, Mikhail Kutuzov, Tadeush Chatsky, Taras Shevchenko, Honore de Balzac, Mikola Lisenko, Prince Konde and many others famous names.


Дубно. Дубенський замок, герб родини Острозьких над в`їздною брамою.
В основу герба було покладено зображення Георгія Побідоносця, святого Юрія. В правому полі - зображення вершника з мечем. Це герб "Погоня", від польського "Pogoń" - "Витязь", який у свій час був державним гербом Великого князівства Литовського, його вводили в геральдичні композиції магнати, які мали походження від великокняжого роду.
Інші знаки герба ("Острога", зірка й півмісяць, та перехрещена стріла в півколі) увійшли до герба Острозьких через шлюбні зв'язки з іншими шляхетними родинами. Так знак "Острога" було укладено з двох гербів - "Огоньчик" (напівдуга зі стрілою у вигляді веселки золотого кольору), та "Лелива" (золота зірка з півмісяцем, повернутим вгору на голубому фоні), яка символізує зорю перемоги над мусульманською загладою. В нижньому полі зображена хрестоподібна перекреслена стріла, яка виходить з напівкола.
Поєднання "Огоньчика" та "Леливи" зображувалось на давніх дубенських печатках. Ці ж елементи зображено на нинішньому гербі міста. Про їх тлумачення можна говорити умовно, як про символ набожності княжої родини.


Дубно. Дубенский замок, герб семьи Острожских над въездными воротами.
В основу герба было положено изображение Георгия Победоносца, святого Юрия. В правом поле - изображение всадника с мечом. Это герб "Погоня", от польского "Pogoń" - "Витязь", который одно время был государственным гербом Великого княжества Литовского, его вводили в геральдические композиции магнаты, которые имели происхождение от великокняжеского рода.
Другие знаки герба ("Острога", звезда и полумесяц, и перекрещенная стрела в полукруге) вошли в герб Острожских через брачные связи с другими благородными семьями. Так знак "Острога" был составлен из двух гербов - "Огоньчик" (полудуга со стрелой в виде радуги золотого цвета), и "Лелива" (золотая звезда с полумесяцем, повернутым вверх на голубом фоне), символизирующая зарю победы над мусульманской экспансией. В нижнем поле изображенная крестообразная перечеркнутая стрела, выходящая из полукруга.
Сочетание "Огоньчика" и "Леливы" изображалось на давних дубенских печатях. Эти же элементы изображены на нынешнем гербе города. Об их толковании можно говорить условно, как о символе набожности княжеской семьи.


Дубно. Дубенський замок, герб родини Любомирських на надбрамному корпусі (з боку замкового подвір`я).
Засновником замку вважається князь Василь Острозький. А його онук - Костянтин Іванович - перебудував замок, перетворивши у неприступну фортецю із каменю. Товщина замкових мурів знизу сягала двох метрів. Замок цей був одним із найсильніших, найбільш укріплених замків на Волині. В XVI столітті він мав на озброєнні 73 гармати. За часів Острозьких в замку був споруджений храм.
Ця твердиня була найбільшим форпостом на Волині. Замок мав надійну хоругву і ніколи не був взятий ворогами приступом.
Заможне волинське місто своїм вигідним розташуванням на перехресті торгових шляхів приваблювало ласих завойовників, які прагнули захопити його. У 1577 році двічі доводилося боронитися від татар - у березні та в грудні.
В зв'язку з першим з цих нападів існує переказ про мужню княжну Катерину, доньку князя К. К. Острозького, яка дала обітницю вкоротити собі віку - кинутися через вікно замку в Ікву, якщо татари заволодіють замком. І хоч цього не сталося, княжна Катерина все ж довго не прожила. Вийшовши заміж за князя Радзивилла, вона померла в 1579 році.
Другий 1577 року прихід татар до Дубна породив легенду про Дівочу вежу. Того часу в Дубно відбувалося весілля княжни Беати Дольської, племінниці князя К. К. Острозького, яка виходила заміж за князя Соломирецького. Переповідають, що княжна Беата, знявши весільну сукню і одягнувши чорну мантію, власноручно вистрелила з великої гармати та влучила точнісінько в... шатро татарського хана. Напад татар було відбито, а вежу відтоді називають Беаткою, вона стала символом дівочої мужності.


Дубно. Дубенский замок, герб семьи Любомирских на надвратном корпусе (со стороны замкового двора).
Основателем замка считается князь Василий Острожский. А его внук - Константин Иванович - перестроил замок, превратив в неприступную крепость из камня. Толщина замковых стен снизу достигала двух метров. Замок этот был одним из самых сильных, наиболее укрепленных замков на Волыни. В XVI веке он имел на вооружении 73 пушки. Во времена Острожских в замке был построен храм.
Эта твердыня была наибольшим форпостом на Волыни. Замок имел надежную хоругвь и никогда не был взят врагами приступом.
Зажиточный волынский город своим выгодным расположением на перекрестии торговых путей привлекал падких на наживу завоевателей, стремившихся захватить его. В 1577 году дважды приходилось защищаться от татар - в марте и в декабре.
В связи с первым из этих нападений существует предание о мужественной княжне Екатерине, дочке князя К. К. Острожского, которая дала обет покончить счеты с жизнью - кинуться из окна замка в Икву, если татары завладеют замком. И хоть этого не случилось, княжна Екатерина все же долго не прожила. Выйдя замуж за князя Радзивилла, она умерла в 1579 году.
Второй в 1577 году приход татар к Дубно породил легенду о Девичьей башне. В то время в Дубно происходила свадьба княжны Беаты Дольской, племянницы князя К. К. Острожского, выходившей замуж за князя Соломирецкого. Рассказывают, что княжна Беата, сняв свадебное платье и надев черную мантию, собственноручно выстрелила из большой пушки и попала точно в... шатер татарского хана. Приступ татар был отбит, а башню с тех пор называют Беаткой, она стала символом девичьего мужества.


Дубно. Дубенський замок, кріпосний рів та надбрамний корпус. Вид з Піденного оборонного бастіону.
У давнину замок мав дещо інший вигляд - це була сувора конструкція неприступної фортеці. Протягом століть його неодноразово перебудовували. Багато замкових укріплень якщо не замінили новими, то заново укріпили на початку XVII століття за останнього князя із роду Острозьких - Януша. Добудували цегляну частину ескарпових стін і сторожові вежі на бастіонах, у яких були каземати, з'єднані з підземеллями. Зі сходу до замку прилягала територія давньоруського городища із залишками колишнього замку Острозьких. Між городищем і замком у низині був рів, він легко наповнювався водами Ікви. Інший, значно ширший оборонний рів, був із західного боку міста, також міг наповнюватися ними. На ньому стояв дерев'яний міст (зараз він металевий, понтонний, встановлений у 1963 році).
В'їзну браму на територію замку, обрамлену величним ренесансним порталом прибрамного корпусу, складеного в великих блоків світлого піщаника, прикрашає герб родини Острозьких. Надбрамну башту неодноразово перебудовували, останній раз - у тридцятих роках XX століття, раніше вона мала купольний дах. Коли готувалися до реставраційних робіт, в нижньому ярусі корпусу знайшли фрагменти стін з каменю, характерні для XV століття. У корпусі усього три яруси, які йдуть під землю на глибину до десяти метрів. Там були каземати, які слугували як приміщення для надвірної хоругви.


Дубно. Дубенский замок, крепостной ров и надвратный корпус. Вид с Южного оборонного бастиона.
В давние времена замок имел несколько другой вид - это была суровая конструкция неприступной крепости. На протяжении веков его неоднократно перестраивали. Многие замковые укрепления если не заменили новыми, то заново укрепили в начале XVII века при последнем князе из рода Острожских - Януше. Достроили кирпичную часть эскарповых стен и сторожевые башни на бастионах, в которых были казематы, соединенные с подземельями. С востока к замку прилегала территория древнерусского городища с остатками прежнего замка Острожских. Между городищем и замком в низине был ров, он легко наполнялся водами Иквы. Другой, значительно более широкий оборонный ров, с западной стороны города, также мог наполняться ими. На нем стоял деревянный мост (сейчас он металлический, понтонный, установленный в 1963 году).
Въездные врата на территорию замка, обрамленные величественным ренессансным порталом привратного корпуса, сложенного из больших блоков светлого пещанника, украшает герб семьи Острожских. Надвратную башню неоднократно перестраивали, последний раз - в тридцатых годах XX века, раньше она имела купольную крышу. Когда готовились к реставрационным работам, в нижнем ярусе корпуса нашли фрагменты стен из камня, характерные для XV века. В корпусе всего три яруса, уходящих под землю на глубину до десяти метров. Там были казематы, служившие как помещение для надворной хоругви.


Дубно. Дубенський замок, палац князів Острозьких, пам`ятка архітектури XVI ст.
Вид з Піденного оборонного бастіону.
Особливістю південно-східної частини замку є палацовий флігель кінця XVI - початку XVII століття. Спочатку, можливо, цей флігель був одноповерховим. Будівля мала ґонтову покрівлю. Теперішнього вигляду палац набув у кінці XVIII століття, коли добудували другий поверх. Тут зберігались архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків, а також багатства навколишньої шляхти.
Поблизу палацу Острозьких є підземелля, стіни якого викладені з каменю-піщаника. Як розповідали старожили, колись тут стирчали металеві прути, на яких були кайдани. Напевне, це були в'язниці для непокірних. Зараз ці яруси замуровані.


Дубно. Дубенский замок, дворец князей Острожских, памятник архитектуры XVI в.
Вид с Южного оборонного бастиона.
Особенностью юго-восточной части замка является дворцовый флигель конца XVI - начала XVII века. Сначала, возможно, этот флигель был одноэтажным. Здание имело гонтовую кровлю. Нынешний вид дворец приобрел в конце XVIII века, когда достроили второй этаж. Здесь хранились архивы князей Острожских, Заславских, Любомирских, Сангушков, а также богатства местной шляхты.
Вблизи дворца Острожских есть подземелье, стены которого выложены из камня-пещанника. Как рассказывали старожилы, когда-то здесь торчали металлические прутья, на которых были кандалы. Наверное, это были тюрьмы для непокорных. Сейчас эти ярусы замурованы.


Дубно. Дубенський замок; палац князів Любомирських, пам`ятка архітектури XVI-XVIII ст.
Вид від надбрамного корпусу.
У 1774 році Львів відійшов до Австрії, а торгові контракти, які були у цьому місті, перенесли до Дубна. Це дало великий поштовх для розвитку. По фронту ринкового майдану дерев'яні лавки замінили на кам'яні двоповерхові будівлі, перебудували міську ратушу.
Оскільки Любомирських не задовольняв суворий стиль замкових мурів, то їх знову почали перебудовувати. Колишня неприступна оборонна фортеця в результаті набрала рис палацового комплексу. Таким чином у північно-східній частині замкового двору будується палац Любомирських. Щодо його датування, то є розбіжності.
Відомо, що виріс він на залишках давньої споруди. На підвальній частині старого замкового флігеля надбудували ще один поверх. Із зовнішнього боку палац бачиться триповерховим, з вікнами до широких болотистих плес Ікви. З внутрішнього боку палац мав два поверхи.


Дубно. Дубенский замок; дворец князей Любомирских, памятник архитектуры XVI-XVIII в.
Вид от надвратного корпуса.
В 1774 году Львов отошел к Австрии, а торговые контракты, которые были в этом городе, перенесли в Дубно. Это дало сильный толчок для развития. По фронту рыночной площади деревянные лавки заменили каменными двухэтажными зданиями, перестроили городскую ратушу.
Поскольку Любомирских не удовлетворял суровый стиль замковых стен, то их опять начали перестраивать. Бывшая неприступная оборонная крепость в итоге приобрела черты дворцового комплекса. Так в северо-восточной части замкового двора был построен дворец Любомирских. Касательно его датирования есть расхождения.
Известно, что вырос он на остатках давнего сооружения. На подвальной части старого замкового флигеля надстроили еще один этаж. Снаружи дворец смотрится трехэтажным, с окнами на широкие болотистые плесы Иквы. С внутренней стороны дворец имел два этажа.


Дубно. Дубенський замок; палац князів Любомирських, пам`ятка архітектури XVI-XVIII ст.
Вид з Північного оборонного бастіону.
З історією народження замкового палацу пов'язане ім'я відомого італійського архітектора Домініко Мерліні. З'явилося і ліплення палацу, в якому налічувалось майже шістдесят кімнат.
Кімнати на першому поверсі були високими, великими, мали красиві стюкові стелі - чудова продовгувата галерея на партері, де, звичайно, обідали, і простора тераса з відкритим для огляду ландшафтом з річкою Іквою та луками: велика округла бальна зала з колонадами, галерея вгорі та естрада для музики. Палац князів Любомирських був парадною резиденцією, яка використовувалась для святкувань, бенкетів, прийомів, концертів.
Зі сходу за стіною замок і територію давньоруського городища розділяв рів. З боку замкового двору до стіни прилягали будівлі, у яких були конюшні, зброярні тощо.
Подальшу долю замку вирішили Йосип та Ядвига Любомирські. Потрапивши в фінансову скруту, вони продали в 1871 році поміщицьке Дубно разом із замком та околицями княгині Борятинській, яка незабаром продала замок державній скарбниці.


Дубно. Дубенский замок; дворец князей Любомирских, памятник архитектуры XVI-XVIII в.
Вид с Северного оборонного бастиона.
С историей рождения замкового дворца связано имя известного итальянского архитектора Доминико Мерлини. Появилась и лепка дворца, в котором насчитывалось почти шестьдесят комнат.
Комнаты на первом этаже были высокими, большими, имели красивые сводчатые потолки - прекрасная продолговатая галерея на партере, где, обычно, обедали, и просторная терраса с открытым для обзора ландшафтом с речкой Иквой и лугами: большой округлый бальный зал с колоннадами, галерея наверху и эстрада для музыки. Дворец князей Любомирских был парадной резиденцией, которая использовалась для празднований, банкетов, приемов, концертов.
С востока за стеной замок и территорию древнерусского городища разделял ров. Со стороны замкового двора к стене прилегали здания, в которых были конюшни, оружейные и тому подобное.
Дальнейшую судьбу замка решили Иосиф и Ядвига Любомирские. Попав в затруднительное финансовое положение, они продали в 1871 году помещицкое Дубно вместе с замком и околицами княгине Борятинской, которая вскоре продала замок государственной казне.


Дубно. Дубенський замок, вид на річку Ікву та частину Північного оборонного бастіону від палацу князів Любомирських.
"Іква" означає "бурхлива", "руйнівна". Річка тече з півдня на північ, бере початок на Львівщині і впадає до Стиру. Її довжина 155 кілометрів. До неї Дубенщиною збігало 20 прямих і посередніх приток, у межах міста дві - Липка та Сурмиця. З околиць села Верби мала сплавність.
Весь історичний центр міста майже з усіх боків оточувала річка Іква та непрохідні трясовини, які фактично були знищені в середині XX століття під час меліоративних робіт. В межах міста Іква мала тоді дві притоки, за шириною рівнялася кільком кварталам прилеглих забудівель. На Ікві було десять островів.
Давньоруський Дубен домонгольської епохи розлігся на крайній східній частині великого, повернутого до півночі, рогоподібного півострова. Весь півострів був понизаний з півдня і сходу двома притоками річки Ікви, а з півночі та північного заходу його вкривало непрохідне болото, разом з притоками воно створювало надійні природні перепони на випадок нападу ворога. Перше деревоземляне замкове укріплення на місці старого городища було збудоване ще у XIV столітті князем Федором Даниловичем Острозьким. Це був невеликий замок із земляними валами і дубовим частоколом по периметру та дерев'яними спостережними вежами.


Дубно. Дубенский замок, вид на речку Икву и часть Северного оборонного бастиона от дворца князей Любомирских.
"Иква" означает "бурная", "разрушительная". Речка течет с юга на север, берет начало на Львовщине и впадает в Стыр. Ее длина 155 километров. К ней Дубенщиной сбегало 20 прямых и опосредствованных притоков, в пределах города два - Липка и Сурмица. От окрестностей села Вербы речка была судоходной.
Весь исторический центр города почти со всех сторон окружала речка Иква и непроходимые трясины, которые фактически были уничтожены в середине XX века во время мелиоративных работ. В пределах города Иква имела тогда два притока, по ширине равнялась нескольким кварталам прилегающих застроек. На Икве было десять островов.
Древнеруський Дубен домонгольской эпохи раскинулся на крайней восточной части большого, повернутого на северу, рогоподобного полуострова. Весь полуостров был изрезан с юга и востока двумя притоками реки Иквы, а с севера и северо-запада его покрывало непроходимое болото, вместе с притоками оно создавало надежные естественные преграды на случай нападения врага. Первое деревоземляное замковое укрепление на месте старого городища было построено еще в XIV веке князем Федором Даниловичем Острожским. Это был небольшой замок с земляными валами и дубовым частоколом по периметру и деревянными наблюдательными башнями.


Дубно. Дубенський замок, верхівка сторожової вежі.
У 1872 році в замку розмістився оборонний табір, оскільки замок був переданий військовому відомству. Під час дислокування у замку одного батальйону 41-го Селенгінського піхотного полку у бальній залі була військова церква.
Значної шкоди замку завдала Перша світова війна. Під час військових дій 1914-1915 по замку вдарила австрійська далекобійна артилерія. Велика пожежа знищила міжповерхові перекриття і дах. Довгий час замок знаходився у стані руїни. У двадцятих роках ХХ-го століття за розпорядженням воєводського управління консерваторів Польщі розпочалися обмірні роботи, фотофіксація та реставрація замку, яка була закінчена у 1938 році.
Після Другої світової війни замок передали військовому відомству. Що сталося з архівом, який був у замку, достеменно не відомо. Можливо, разом з картинами, портретами його розкупили місцеві крамарі, а, можливо, він був знищений під час німецької окупації. За радянських часів у замку перебувала військова частина. Замок добряче потерпів від різноманітних перебудов, які призводили до втрати його самобутності, оригінальності. Зараз замок має свою об'ємно-просторову структуру, у деяких приміщеннях залишилися елементи декору. У палаці Любомирських зберігся цокольний підвальний поверх, перекритий склепінням, з двору дуже заглиблений у рельєф, від річки цокольна частина фасаду зберегла терасу, згадувану в описах палацу.
Первісне внутрішнє планування палацу було знищене. Добре збереглася передня частина вестибулю - прихожа. Її прикрашає фриз, який зображує герби Острозьких та Любомирських. Змінені парадні сходи, немає купола над сходовим майданчиком, окремих декоративних деталей.
Збереглася продовгувата зала у східній частині будинку на першому поверсі, це була бальна зала палацу. Північна зала декорована високим фризом із зображенням міфологічного сюжету свята Вакха, яке відбувалося за традицією після збору винограду. На фризі у високому рельєфі - танцюючі вакханки і сатири, які підтримують гірлянди з виноградної лози.


Дубно. Дубенский замок, верхушка сторожевой башни.
В 1872 году в замке разместился оборонный лагерь, поскольку замок был передан военному ведомству. Во время дислокации в замке одного батальона 41-го Селенгинского пехотного полка в бальном зале была военная церковь.
Значительный вред замка нанесла Первая мировая война. Во время военных действий 1914-1915 по замку ударила австрийская дальнобойная артиллерия. Большой пожар уничтожил междуэтажные перекрытия и крышу. Долгое время замок находился в состоянии руины. В двадцатых годах ХХ-го века по распоряжению воеводского управления консерваторов Польши начались обмерные работы, фотофиксация и реставрация замка, которая была закончена в 1938 году.
После Второй мировой войны замок передали военному ведомству. Что произошло с архивом, который был в замке, точно неизвестно. Возможно, вместе с картинами, портретами его раскупили местные лавочники, а, возможно, он был уничтожен во время немецкой оккупации. В советское время в замке располагалась воинская часть. Замок сильно пострадал от разнообразных перестроек, которые приводили к потере его самобытности, оригинальности. Сейчас замок имеет свою объемно-пространственную структуру, в некоторых помещениях остались элементы декора. Во дворце Любомирских сохранился цокольный подвальный этаж, перекрытый сводом, со двора очень углубленный в рельеф, со стороны реки цокольная часть фасада сохранила террасу, упоминаемую в описаниях дворца.
Первоначальная внутренняя планировка дворца была уничтожена. Хорошо сохранилась передняя часть вестибюля - прихожая. Ее украшает фриз, который изображает гербы Острожских и Любомирских. Изменены парадные лестницы, нет купола над лестничной площадкой, отдельных декоративных деталей.
Сохранился продолговатый зал в восточной части здания на первом этаже, это был бальный зал дворца. Северный зал декорирован высоким фризом с изображением мифологического сюжета праздника Вакха, проходившего по традиции после сбора винограда. На фризе в высоком рельефе - танцующие вакханки и сатиры, которые поддерживают гирлянды из виноградной лозы.


Дубно. Дубенський замок; галерея, що веде до сторожової вежі.
З метою оборони єдиний вільний доступ до міста з суші на західному перешийку з боку Луцька наприкінці XV - початку XVI століття князь К. І. Острозький перекрив могутньою Надворітньою ("Луцькою") брамою з внутрішнім проїздом. Місто оточував високий земляний вал, а там, де він був нижчий, висувались кам'яна стіна або дубовий частокіл. Тоді ж з'явився спереду брами глибокий рів, через який вів підйомний міст. Рів настільки був глибокий, що, за переказами, міг наповнюватися водами Ікви. Природні захисні рубежі були доповнені оборонними укріпленнями, що згодом дало місту славу одного із найбільш неприступних міст Волині.
Луцька брама - одна з найдревніших, якщо не найдревніша, споруда у місті, аналогів якій немає ніде в Європі. Спочатку брама була двоярусною, а в кінці XVI - на початку XVII століття надбудували третій ярус. Три століття вона охороняла сон та спокій у місті. У 1772 році почалися великі ремонтні роботи. Брама була відновлена в 1785 році, замурували проїзд через браму, відтоді дорога йде повз неї, під самісінькою стіною. Луцька брама слугувала митницею, була єдиним парадним в'їздом у місто.
Брама збудована у стилі ренесансу з каменю і цегли. Це рідкісний вид барбакана (округла будівля з бійницями). Перебудова брами значно змінила її вигляд. Були розтесані бійниці, з яких колись визирали жерла гармат. На трьох ярусах облаштували звичайні кімнати. Перебудова брами була пов'язана, очевидно, з появою у Дубні масонської ложі. Колишня захисна споруда перетворилася у маловиразну будівлю, яка вирізнялася хіба що товщиною стін, вони сягали майже двох метрів.
Історія Луцької брами торкається досі не розгаданої таємниці Дубна, його підземель, одне з яких сполучає браму із замком, відстань між якими майже тисячу метрів. Вандальної реконструкції Луцька брама зазнала в 1967 році; була знищена кам'яна таблиця з старовинним написом, замуровані останні бійниці.


Дубно. Дубенский замок; галерея, ведущая к сторожевой башне.
С целью обороны единственный свободный доступ к городу с суши на западном перешейке со стороны Луцка в конце XV - начала XVI века князь К. И. Острожский перекрыл могучей Надвратной ("Луцкой") башней с внутренним проездом. Город окружал высокий земляной вал, а там, где он был пониже, выдвигались каменная стена или дубовый частокол. Тогда же появился перед воротами глубокий ров, через который вел подъемный мост. Ров был настолько глубоким, что, по преданию, мог наполняться водами Иквы. Естественные защитные рубежи были дополнены оборонными укреплениями, что впоследствии дало городу славу одного из наиболее неприступных городов Волыни.
Луцкие ворота - одно из наидревнейших, если не наидревнейшее, сооружение в городе, аналогов которому нет нигде в Европе. Сначала ворота были двухъярусными, а в конце XVI - в начале XVII века надстроили третий ярус. Три века они охраняли сон и покой в городе. В 1772 году начались большие ремонтные работы. Ворота были обновлены в 1785 году, замуровали проезд через ворота, с тех пор дорога идет мимо них, под самой стеной. Луцкие ворота служили таможней, были единственным парадным въездом в город.
Ворота построены в стиле ренессанса из камня и кирпича. Это редкий вид барбакана (округлое здание с бойницами). Перестройка ворот значительно изменила их вид. Были растесаны бойницы, из которых когда-то выглядывали жерла пушек. На трех ярусах обустроили обычные комнаты. Перестройка ворот была связана, очевидно, с появлением в Дубно масонской ложи. Прежнее защитное сооружение превратилось в маловыразительное здание, которое выделялось разве что толщиной стен, они достигали почти двух метров.
История Луцких ворот соприкасается с сих пор не разгаданной тайной Дубно, его подземелий, одно из которых соединяет ворота с замком, расстояние между которыми составляет почти тысячу метров. Вандальную реконструкцию Луцкие ворота претерпели в 1967 году; была уничтожена каменная таблица со старинной надписью, замурованны последние бойницы.


Дубно. Дубенський замок, вхід до казематів.
В XVII столітті для православних на Волині настали важкі часи. Православна шляхта, спокушена привілеями, покидала свою віру, а простий люд приймати чужу віру змушувала силою. Глум над переконаннями православних християн був одним із мотивів визвольної війни 1648-1654 років. Влітку 1648 року повстале населення міста вітало полки Максима Кривоноса на чолі з авангардним загоном Богдана Хмельницького. Проте козацьким військам не вдалося довго протриматися в Дубні. Польська шляхта знову захопила місто і почала там укріплюватися. 2 червня 1649 року князь Заславський наказав примусово залучити всіх жителів міста до ремонту мостів і гребель. 5 червня 1651 року один з козацьких загонів під проводом Шолудивого Боняка, не змігши взяти неприступний Дубенський замок, напав на місто, здобув харчі та фураж. Місцевий православний люд допомагав козакам.
Забувши своє українське коріння, князь Владислав Домінік Заславський став борцем за католицьку церкву. Він запропонував свої послуги польському королеві. Владислав зібрав 40 тисяч вояків і, очоливши їх, зійшовся з козацькими загонами у кривавій битві під Пилявцями, яка тривала три дні. Польську армію було повністю розгромлена, а сам князь Заславський ганебно втік з поля бою. Здавалося, вже ніщо не могло врятувати Польщу. Та під час битви під Берестечком, коли татари, підкуплені польським королем, зрадили Богданові Хмельницькому, козацьке військо зазнало поразки. На початку липня 1651 року Іван Богун наказав одному із загонів, десь у 600 чоловік, затримати польсько-шляхетське військо, яке переслідувало козаків після поразки під Берестечком. Цей загін зайняв кругову оборону на рівнині між селами Плоскою та Семидубами, що поблизу Дубна. Козаки та селяни насипали земляний вал, з возів зробили захисні споруди і, героїчно захищаючись, стримували ворога. За наказом короля їх переслідував князь Ієремія Вишневецький; маючи численну перевагу, він скомандував не брати нікого в полон, а усіх вбивати. Нині місце бою між Плоскою і Семидубами називають Козацьким редутом.
Більш ніж три століття минулого з того часу, як замовкли останні громовиці цієї битви. Багато сотень козаків поклали тут свої голови. Але пам’ять народна свято зберігає і передає з покоління до покоління спомин про одну із героїчно-трагічних битв за волю України.


Дубно. Дубенский замок, вход в казематы.
В XVII веке для православных на Волыни наступили трудные времена. Православная шляхта, соблазненная привилегиями, забыла свою веру, а простой люд принимать чужую веру принуждала силой. Издевательство над убеждениями православных христиан было одним из мотивов освободительной войны 1648-1654 годов. Летом 1648 года восставшее население города приветствовало полки Максима Кривоноса во главе с авангардным отрядом Богдана Хмельницкого. Однако казацким войскам не удалось долго продержаться в Дубно. Польская шляхта опять захватила город и начала там укрепляться. 2 июня 1649 года князь Заславский приказал принудительно привлечь всех жителей города к ремонту мостов и дамб. 5 июня 1651 года один из казацких отрядов под началом Шелудивого Боняка, не сумев взять неприступный Дубенский замок, напал на город, добыл харчи и фураж. Местный православный люд помогал казакам.
Позабыв свои украинские корни, князь Владислав Доминик Заславский стал борцом за католическую церковь. Он предложил свои услуги польскому королю. Владислав собрал 40 тысяч воинов и, возглавив их, сошелся с казацкими отрядами в кровавой битве под Пилявцами, которая длилась три дня. Польская армия была полностью разгромлена, а сам князь Заславский позорно бежал с поля боя. Казалось, уже ничто не могло спасти Польшу. Но во время битвы под Берестечком, когда татары, подкупленные польским королем, предали Богдана Хмельницкого, казацкое войско потерпело поражение. В начале июля 1651 года Иван Богун приказал одному из отрядов, примерно в 600 человек, задержать польско-шляхетское войско, преследовавшее казаков после поражения под Берестечком. Этот отряд занял круговую оборону на равнине между селами Плоской и Семидубами, вблизи от Дубно. Казаки и крестьяне насыпали земляной вал, из повозок сделали защитные сооружения и, героически защищаясь, сдерживали врага. По приказу короля их преследовал князь Иеремия Вишневецкий; имея многочисленное преимущество, он скомандовал не брать никого в плен, а всех убивать. В настоящее время место боя между Плоской и Семидубами называют Казацким редутом.
Более чем три века прошлого с того времени, как смолкли последние раскаты этой битвы. Многие сотни казаков сложили здесь свои головы. Но память народная свято хранит и передает из поколения в поколение воспоминание об одной из героически-трагических битв за свободу Украины.


Дубно. Дубенський замок, замкові підземелля.
Бурхливі події кінця XVI-XVII ст. у районі Дубна були відображені М. В. Гоголем у його творі "Тарас Бульба". Головний герой повісті, Тарас Бульба, якого за віру та безмежну любов до Батьківщини спалили живцем, здається, назавжди увічнився в Дубні. Навіть прикований ланцюгами до дерева, охоплений вогнем, він не втратив мужності та встиг вигукнути: "Хіба знайдуться на світі такі вогні, муки і така сила, котра б пересилила нашу віру?!" За мотивами повісті "Тарас Бульба" створили свої опери Микола Лисенко і Петро Сокальський, кіносценарій - Олександр Довженко, балет - Соловйов-Сєдой.
На початку вересня 1660 року російські та козацькі полки під командуванням боярина В. Б. Шереметьєва обложили Дубно, де перебувала шляхта, однак поява татар змусила зняти облогу.
В 1705 році Волинь стає театром активних бойових дій Росії зі Швецією й Карл XII окуповує Дубно. Російське командування посилає сюди загони Меншикова. Шведи, дізнавшись про наближення московських військ, залишили місто. У цьому ж році в Дубні побував гетьман України Іван Мазепа, він їздив до Білокриниці на гостину, де й познайомився з княгинею Дульською. Гетьман закохався в неї. Княгиня намовляла його покинути московського царя і перейти до поляків. Коли гетьман прибув до Дубна, на нього чекав лист від Петра І: "якщо ти їдеш у свій маєток, щоб одужати, то бажаю тобі швидше одужати, а якщо хочеш мене зрадити, то чекає тебе найжорстокіше покарання". Сам російський цар у 1707 році побував у Дубні, де оглянув бастіони та укріплення Дубенського замку.
Що ж стосується Миколи Васильовича Гоголя, то він, як не дивно, в Дубні не бував.


Дубно. Дубенский замок, замковые подземелья.
Бурные события конца XVI-XVII ст. в районе Дубно были отображены Н. В. Гоголем в его произведении "Тарас Бульба". Главный герой повести, Тарас Бульба, которого за веру и безграничную любовь к Родине сожгли живьем, кажется, навсегда увековечился в Дубно. Даже прикованный цепями к дереву, охваченный огнем, он не потерял мужества и успел воскликнуть: "Разве найдутся на свете такие огни, муки и такая сила, которая бы пересилила нашу веру?!" По мотивам повести "Тарас Бульба" создали свои оперы Николай Лысенко и Петр Сокальский, киносценарий - Александр Довженко, балет - Соловьев-Седой.
В начале сентября 1660 года российские и казацкие полки под командованием боярина В. Б. Шереметьева осадили Дубно, где пребывала шляхта, однако появление татар вынудило снять осаду.
В 1705 году Волынь становится театром активных боевых действий России со Швецией и Карл XII оккупирует Дубно. Российское командование посылает сюда отряды Меньшикова. Шведы, узнав о приближении московских войск, оставили город. В этом же году в Дубно побывал гетман Украины Иван Мазепа, он ездил в Белокриницу в гости, где и познакомился с княгиней Дульской. Гетман влюбился у нее. Княгиня подговаривала его покинуть московского царя и перейти к полякам. Когда гетман прибыл в Дубно, его ожидало письмо от Петра І: "если ты едешь в свое имение, чтобы выздороветь, то желаю тебе быстрее выздороветь, а если хочешь меня предать, то ожидает тебя жесточайшее наказание". Сам российский царь в 1707 году побывал в Дубно, где осмотрел бастионы и укрепления Дубенского замка.
Что же касается Николая Васильевича Гоголя, то он, как не странно, в Дубно не бывал.


Дубно. Корпус монастиря кармеліток, пам`ятка архітектури 1686 р.
Монастир кармеліток було заснований у 1660 році Анастасією Чернецькою (за іншими даними - в 1702 році княгинею Теофілею-Людвигою Любомирською).
На північному краю міста розташовані будівлі монастиря: костел (1630 р.) та монастирський корпус (1686 р.). Побудовані вони у стилі раннього бароко, з’єднані боковими фасадами, і утворюють суцільну лінію переднього фасаду, впродовж якого проходить відкрита арка-галерея. Головний вхід оформлений барочним порталом з трьома ліпленими вазами вгорі. Монастир належав католицькому чернечому жіночому ордену кармеліток. Черниці цього монастиря жили за суворими правилами. Вони ходили босими, їли стоячи, спали в трунах, піддавали тіло випробовуванням. Черниць, які виховували дівчат, дубенчани називали панєнками. І це дало назву вулиці, що вела до монастиря, Панєнська (тепер Шевченка).
Монастир мав свій сад, город, пасовисько, належало монастирю і село Знесення.
Після більше як 200-літнього існування монастиря в 1890 році "у восьмий день березня" "Государ Імператор височайше" повелів: ліквідувати Дубенський римо-католицький монастир ордену кармеліток, сім черниць перевести в інші обителі. Всі будівлі та угіддя ліквідованого монастиря було наказано передати Хрестовоздвиженській пустині. Православне відомство перетворило костел у церкву на честь преподобного Іова Почаївського. Над в'їзною брамою було надбудовано дзвіницю у православному стилі, а над костелом - високий шпиль з банею.
З приходом польської влади у 1921 році всі надбудови (дзвіниця та церква) були знищені, а сам комплекс передано католицьким кармеліткам. Незабаром монастир перейшов до католицьких черниць - сестер Провидіння. Тут була "школа заводова", де, крім загальноосвітніх предметів, дівчаток навчали гаптувати, вишивати, оздоблювати одяг священиків.
Після 1936 року монастир було ліквідовано. Нині у монастирському комплексі - онкодиспансер. Ця споруда залишилася майже без зовнішньої образності. Зникли барочний фронтон, сам костел поділили на два поверхи, на південному фасаді знищена майже вся архітектурна деталізація. Таким чином, монастир кармеліток втратив свій первісний вигляд.


Дубно. Корпус монастыря кармелиток, памятник архитектуры 1686 г.
Монастырь кармелиток был основан в 1660 году Анастасией Чернецкой (по другим данным - в 1702 году княгиней Теофилой-Людвигой Любомирской).
На северном крае города расположены здания монастыря: костел (1630 г.) и монастырский корпус (1686 г.). Построены они в стиле раннего барокко, соединены боковыми фасадами, и образуют сплошную линию переднего фасада, на протяжении которого проходит открытая арка-галерея. Главный вход оформлен барочным порталом с тремя лепными вазами наверху. Монастырь принадлежал католическому монашескому женскому ордену кармелиток. Монахини этого монастыря жили по суровым правилам. Они ходили босыми, ели стоя, спали в гробах, подвергали тело испытаниям. Монахинь, воспитывавших девушек, дубенчане называли паненками. И это дало название улице, ведущей к монастырю, Паненская (теперь Шевченко).
Монастырь имел свой сад, огород, пастбище, принадлежало монастырю и село Снесення.
После более чем 200-летнего существования монастыря в 1890 году "в восьмой день марта" "Государь Император высочайше" повелел: ликвидировать Дубенский римо-католический монастырь ордена кармелиток, семь монахинь перевести в другие обители. Все здания и угодья ликвидированного монастыря было приказано передать Хрестовоздвиженский пустыни. Православное ведомство превратило костел в церковь в честь преподобного Иова Почаевского. Над въездными вратами была надстроена колокольня в православном стиле, а над костелом - высокий шпиль с баней.
С приходом польской власти в 1921 году все надстройки (колокольня и церковь) были уничтожены, а сам комплекс передан католическим кармелиткам. Вскоре монастырь перешел к католическим монахиням - сестрам Провидения. Здесь была "школа заводова", где, кроме общеобразовательных предметов, девочек учили вышивать, украшать одежду священников.
После 1936 года монастырь был ликвидирован. В настоящее время в монастырском комплексе - онкодиспансер. Это сооружение осталось почти без внешней образности. Исчезли барочный фронтон, сам костел разделили на два этажа, на южном фасаде уничтожена почти вся архитектурная детализация. Таким образом, монастырь кармелиток потерял свой первичный вид.


Дубно. Костел фарний (головний) імені святого Яна Непомука, пам`ятка архітектури 1612 р.
На костелі - пам'ятна дошка з написом:
«Антонієві Мальчевському (1793-1826) - земляки.
Antoniemu Malczewskiemu - autorowi powieşci poetyckiej “Maria” w 175 rocznicę şmierci - rodacy.»


Дубно. Костел "фарный" (главный) имени святого Яна Непомука, памятник архитектуры 1612 г.
На костеле - мемориальная доска с надписью (на украинском и польском языках):
«Антонию Мальчевскому (1793-1826) - земляки.»


Дубно. Церква біля дороги на Броди-Львів.
В жовтні 1846 року в Дубно перебував великий український поет Т. Г. Шевченко. Через місто Дубно в 1847-1850 роках пролягав шлях великого французького письменника Оноре де Бальзака (1799-1850). В 1930-1940-х роках в Дубні перебували видатні українські письменники Авенір Коломієць, Олекса Пацюк, Улас Самчук.
Бували в Дубні, народилися або жили тут Северин Наливайко, Іван Мазепа, Петро Перший, Станіслав Понятовський, Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Володимир Короленко, Олександр Купрін, Михайло Кутузов, Микола Лисенко, Тарас Шевченко, Ярослав Гашек, Симон Петлюра, Леся Українка, Іван Франко, Патріарх України-Руси Мстислав (Степан Скрипник) і багато інших.


Дубно. Церковь возле дороги на Броди-Львов.
В октябре 1846 года в Дубно пребывал великий украинский поэт Т. Г. Шевченко. Через город Дубно в 1847-1850 годах пролегал путь великого французского писателя Оноре де Бальзака (1799-1850). В 1930-1940-х годах в Дубно пребывали великие украинские писатели Авенир Коломиець, Олекса Пацюк, Улас Самчук.
Бывали в Дубно, родились или жили здесь Северин Наливайко, Иван Мазепа, Петр Первый, Станислав Понятовский, Григорий Сковорода, Михаил Драгоманов, Владимир Короленко, Александр Куприн, Михаил Кутузов, Николай Лысенко, Тарас Шевченко, Ярослав Гашек, Симон Петлюра, Леся Украинка, Иван Франко, Патриарх Украины-Руси Мстислав (Степан Скрипник) и многие другие.


Рівненська область, Тараканів - село приблизно за 5 км від Дубно по дорозі на Броди-Львів. Відоме перш за все тим, що поруч із ним знаходиться Дубенський («Тараканівський») форт, який ще іноді називають "Нова Дубенська фортеця".
Наприкінці XIX століття для зміцнення західних рубежів у разі війни з Австрією російський царський уряд споруджує на Волині для прикриття і розгортання армій декілька фортечних споруд. Виникла потреба і в будівництві форту-застави поблизу Дубна. Форт вирішили будувати на пагорбі, оточеному колись болотистою долиною лівого берега річки Ікви. Він майже перпендикулярно впирався у річку, три великих лощини перерізували його, ними протікали болотисті річечки, що впадали в Ікву, а на дві-три версти околиці були покриті лісами.


Ровенская область, Тараканов - село примерно в 5 км от Дубно по дороге на Броды-Львов. Известно прежде всего тем, что рядом с ним находится Дубенский («Таракановский») форт, который еще иногда называют "Новая Дубенская крепость".
В конце XIX века для укрепления западных рубежей на случай войны с Австрией росийское царское правительство сооружает на Волыни для прикрытия и развертывания армий несколько крепостных сооружений. Возникла потребность и в строительстве форта-заставы вблизи Дубно. Форт решили строить на холме, окруженном когда-то болотистой долиной левого берега речки Иквы. Он почти перпендикулярно упирался в речку, три большие лощины перерезали его, по ним протекали болотистые речушки, которые впадали в Икву, а на две-три версты околицы были покрыты лесами.


Тараканів. Дубенський форт; зовнішній вхід до підземного коридору під земляними валами.
Будівництво форту почали із земляних робіт. Спочатку нарощують горб, потім копають два рови. Земляні роботи велися протягом десяти років. В той час закінчувалося будівництво залізниці між Дубном і Бродами, що проходила попід самою будовою. Залізницею і доставляли цеглу, цемент, пісок тощо. До 1890 року було закінчено основні роботи.


Тараканов. Дубенский форт; внешней вход в подземный коридор под земляными валами.
Строительство форта начали с земляных работ. Сначала нарастили холм, потом выкопали два рва. Земляные работы велись на протяжении десяти лет. В то время заканчивалось строительство железной дороги между Дубно и Бродами, проходившей под самой стройкой. По железной дороге и доставляли кирпич, цемент, песок и тому подобное. До 1890 года были окончены основные работы.


Тараканів. Дубенський форт; майже посередині підземного коридору, вид у бік зовнішнього входу.
Форт мав форму ромба, являв собою бетонно-земляне укріплення. На схилах першого земляного валу (ескарпу) були майданчики для артилерійських та кулеметних вогневих точок. Із рову, який розділяв перший та другий земляні вали, були зроблені виходи під перший вал, на схилах якого захисники форту займали бойові позиції. Ширина рову між валами сягала 14 метрів, довжина рову кожного з чотирьох боків - 230 метрів. Стіни рову були міцно укріплені кладкою з бетону та цегли. Оборонна цегляна стіна завтовшки до чотирьох метрів зверху була засипана землею. В центральній частині форту зведена чотирикутна трапецієподібна двоповерхова казарма, до якої ведуть чотири підземні ходи зі сходу на захід та з півдня на північ, прокладені під другим земляним валом з боку рову.


Тараканов. Дубенский форт; почти посредине подземного коридора, вид в сторону внешнего входа.
Форт имел форму ромба, представлял собой бетонно-земляное укрепление. На склонах первого земляного вала (эскарпа) были площадки для артиллерийских и пулеметных огневых точек. Из рва, который разделял первый и второй земляные валы, были сделаны выходы под первый вал, на склонах которого защитники форта занимали боевые позиции. Ширина рва между валами достигала 14 метров, длина рва каждой из четырех сторон - 230 метров. Стены рва были укреплены кладкой из бетона и кирпича. Оборонная кирпичная стена толщиной до четырех метров сверху была засыпана землей. В центральной части форта была возведена четырехугольная трапецеподобная двухэтажная казарма, к которой ведут четыре подземных хода с востока на запад и с юга на север, проложенные под вторым земляным валом со стороны рва.


Тараканів. Дубенський форт; майже посередині підземного коридору, вид у бік ядра форту.

Тараканов. Дубенский форт; почти посредине подземного коридора, вид в сторону ядра форта.


Тараканів. Дубенський форт; посередині підземного коридору, бокові ходи на другий земляний вал.

Тараканов. Дубенский форт; посредине подземного коридора, боковые ходы на второй земляной вал.


Тараканів. Дубенський форт; один із виходів на другий земляний вал.

Тараканов. Дубенский форт; один из выходов на второй земляной вал.


Тараканів. Дубенський форт; казарма, вид з другого земляного валу.
Сама казарма, стіни якої вражають товщиною і міцністю, відокремлена від двоповерхових казематів смугою 8-10 метрів. У казармі перебували солдати і унтер-офіцери, а в двоповерхових казематах розміщувалися лабораторія, караул, лазарет, лазня, телеграфна станція тощо. Усього нараховувалося 105 казематів.
У 90-х роках форт вже був укріплений бетоном і залізобетоном. Підземні шляхи до центру форту з обох боків були облаштовані бійницями - під певним кутом до входу у підземний перехід, ці бійниці слугували для обстрілу ворога, який міг прорватися в підземелля.


Тараканов. Дубенский форт; казарма, вид со второго земляного вала.
Сама казарма, стены которой поражают толщиной и прочностью, отделена от двухэтажных казематов полосой 8-10 метров. В казарме пребывали солдаты и унтер-офицеры, а в двухэтажных казематах размещались лаборатория, караул, лазарет, баня, телеграфная станция и тому подобное. Всего насчитывалось 105 казематов.
В 90-х годах форт уже был укреплен бетоном и железобетоном. Подземные пути к центру форта с обеих сторон были обустроены бойницами - под определенным углом к входу в подземный переход, эти бойницы служили для обстрела врага, который мог прорваться в подземелье.


Тараканів. Дубенський форт; залишки казематів.
Під другим земляним валом на різних горизонтах були зроблені підземні коридори, які огинали секціями по периметру центральну казарму. З кругового коридору є виходи на другий земляний вал, тобто на вогневі позиції. Під землею прокладено чотири потерни, вони з'єднують безпечні бокові каземати форту з ескарповим муром. З потерн на вал ведуть апарелі на валганг. Обороноздатність форту збільшувало додаткове фланкуюче укріплення з другого боку залізниці навпроти східного фасу форту. Весь форт був оточений передовим валом і залізною решіткою. Через головний рів при необхідності висувався металевий міст, який втягувався лебідкою в потерну. Поза фортом, поблизу його північно-східного кута, для безпосереднього обстрілу залізничної колії та прикриття мертвого простору було зроблено польовий профіль укріплення, оточений водяним ровом.


Тараканов. Дубенский форт; остатки казематов.
Под вторым земляным валом на разных горизонтах были сделаны подземные коридоры, которые огибали секциями по периметру центральную казарму. Из кругового коридора есть выходы на второй земляной вал, то есть на огневые позиции. Под землей проложены четыре потерны, они соединяют безопасные боковые казематы форта с эскарповой стеной. С потерн на вал ведут апарели на валганг. Обороноспособность форта увеличивало дополнительное фланкирующее укрепление с другой стороны железной дороги напротив восточного фаса форта. Весь форт был окружен передовым валом и железной решеткой. Через главный ров при необходимости выдвигался металлический мост, который втягивался лебедкой в потерну. Вне форта, вблизи его северо-восточного угла, для непосредственного обстрела железнодорожного пути и прикрытия мертвого пространства был сделан полевой профиль укрепления, окруженный водяным рвом.


Тараканів. Дубенський форт; галерея другого поверху над казематами.

Тараканов. Дубенский форт; галерея второго этажа над казематами.


Тараканів. Дубенський форт; казарма, вид від казематів.
Всі каземати, як і коридори та потерни, були темними, тому в 1899 році тут провели електричне освітлення. Житлові каземати були обладнані штучною вентиляцією, форт було телефонізовано.
Головну силу форту становила фортечна артилерія. Після прийняття комісією форту тут розташувалася артилерійська фортечна рота. На озброєнні форту було десять 6-дюймових (152-мм) гармат із дальністю стрільби 9-13 км, вісім легких польових гармат, вісім 57-мм капонірних гармат, загалом було 40 гармат та ще 10 трьохлінійних кулеметів.
Під час великих волинських маневрів у 1890 році до Дубна прибув з родиною російський імператор Олександр III, який оглянув форт.


Тараканов. Дубенский форт; казарма, вид от казематов.
Все казематы, как и коридоры и потерны, были темными, поэтому в 1899 году тут провели электрическое освещение. Жилые казематы были оборудованы искусственной вентиляцией, форт был телефонизирован.
Главную силу форта составляла крепостная артиллерия. После принятия комиссией форта тут расположилась артиллерийская крепостная рота. На вооружении форта было десять 6-дюймовых (152-мм) орудий с дальностью стрельбы 9-13 км, восемь легких полевых орудий, восемь 57-мм капонирных орудий, в целом было 40 орудий и 10 трехлинейных пулеметов.
Во время больших волынских маневров в 1890 году в Дубно прибыл с семьей российский император Александр III, который осмотрел форт.


Тараканів. Дубенський форт; залишки казематів, перший поверх.
Форт мав три підрозділи: комендатуру, артилерію та інженерний підрозділ, у якому одночасно могло перебувати майже тисяча військових та цивільних осіб. Форт мав і свою церкву, там правили службу Божу настоятелі храмів Різдва Богородиці зі Страклова та Свято-Троїцького із Тараканова. Тут відбувалися вінчання, хрещення, миропомазання, сповіді, панахиди.


Тараканов. Дубенский форт; остатки казематов, первый этаж.
Форт имел три подразделения: комендатуру, артиллерию и инженерное подразделение, в котором одновременно могла пребывать почти тысяча военных и гражданских лиц. Форт имел и свою церковь, там отправляли службу Божью настоятели храмов Рождества Богородицы со Страклова и Свято-Троицкого из Тараканова. Тут происходили венчания, крещения, миропомазания, исповеди, панихиды.


Тараканів. Дубенський форт; залишки казематів, другий поверх.
2 лютого 1905 року на форту повстали солдати, які терпіли утиски від офіцерів. Солдатський комітет вимагав демократизації армії, усунення реакційно настроєних офіцерів, послаблення муштри та поліпшення харчування. Повстання було придушено, гарнізон форту розформовано і замінено іншим, організаторів та багатьох учасників було засуджено та приречено на каторгу. Форт перетворився на військову в'язницю, тут розташувався дисциплінарний батальйон 41-го Селенгінського полку.


Тараканов. Дубенский форт; остатки казематов, второй этаж.
2 февраля 1905 года в форте восстали солдаты, терпевшие притеснения от офицеров. Солдатский комитет требовал демократизации армии, устранения реакционно настроенных офицеров, послабления муштры и улучшения питания. Восстание было подавлено, гарнизон форта расформирован и заменен другим, организаторы и многие участники были осуждены и обречены на каторгу. Форт превратился в военную тюрьму, тут расположился дисциплинарный батальон 41-го Селенгинского полка.


Тараканів. Дубенський форт; прохід між казармою та казематами.
Випробування форту припали на роки Першої світової війни. В серпні 1915 року форт захопили австрійські війська. Руйнування об'єктів укріплення-застави розпочалося в червні 1916 року, коли під час Брусиловського прориву частини південно-західного російського фронту вибили з форту частини 4-ї австрійської армії. В 1920 році Дубенський форт прославився героїчною обороною під командуванням майора польської армії Матчинського. Коли форт з усіх боків оточили більшовики, його гарнізон, прокладаючи собі шлях багнетами, під ураганним артилерійським вогнем, зумів прорватися на острів Горбачину. Під час цієї битви біля форту полягло більше тисячі більшовиків.
В 1941 році, стримуючи натиск гітлерівських загарбників, біля Дубна тримали оборону бійці радянської армії. Відтоді форт перестав бути військовим об'єктом.


Тараканов. Дубенский форт; проход между казармой и казематами.
Испытания форта пришлись на годы Первой мировой войны. В августе 1915 года форт захватили австрийские войска. Разрушение объектов укрепления-заставы началось в июне 1916 года, когда во время Брусиловского прорыва части юго-западного российского фронта выбили из форта части 4-й австрийской армии. В 1920 году Дубенский форт прославился героической обороной под командованием майора польской армии Матчинского. Когда форт со всех сторон окружили большевики, его гарнизон, прокладывая себе путь штыками, под ураганным артиллерийским огнем, сумел прорваться на остров Горбачину. Во время этой битвы возле форта пало более тысячи большевиков.
В 1941 году, сдерживая натиск гитлеровских захватчиков, возле Дубно держали оборону бойцы советской армии. С тех пор форт перестал быть военным объектом.


Тараканів. Дубенський форт; цей каземат зберігся, мабуть, найкраще.

Тараканов. Дубенский форт; этот каземат сохранился, пожалуй, лучше всех.


Тараканів. Дубенський форт; каземати, грандіозна споруда!

Тараканов. Дубенский форт; казематы, грандиозное сооружение!


Тараканів. Дубенський форт; каземати, сходи на другий поверх.

Тараканов. Дубенский форт; казематы, лестницы на второй этаж.


Тараканів. Дубенський форт; перший поверх казарми.

Тараканов. Дубенский форт; первый этаж казармы.


Тараканів. Дубенський форт; коридор у підземеллях казарми.

Тараканов. Дубенский форт; коридор в подземельях казармы.



Першоджерела:
# «Перлина Волинського краю. Історичний нарис», Петро Камінський, комп'ютерно-видавничий центр «Пані», Дубно-2003.
# Стаття «За чудесами!», Ростислав Русанов, газета «Уикенд» від 05.08.2004.
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
# Сайт «Замки та храми України».





Інші сторінки маршруту "До замків «Золотої підкови» та Почаїва (квітень-травень 2005 року)":


Усі права застережено. © 2003-2011 Сергій Клименко




Rambler's Top100