Клименко Сергій. Фото. Вінниця, 2003-2004 та 2008 роки.
Вінниця, 2003-2004 та 2008 роки.
Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

Винница, 2003-2004 и 2008 годы.
Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.




Місто Вінниця - адміністративний, економічний і культурний центр Вінницької області. Розташоване місто на берегах Південного Бугу. Відстань до Києва - 264 км. Заселені ці території були ще в давні часи. Із середини X століття тут поселились племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі. Згодом цей край відійшов до Галицько-Волинського князівства. Більше ста років тут панувала Золота орда. Після перемоги у 1362 році війська литовського князя Ольгреда над військом татар, Поділля потрапило під владу литовського князівства. Племінники князя Ольгреда - Федір і Костянтин Коріятовичі, почали будувати на цих землях міста-фортеці. Серед них була і Вінниця. Про це вперше згадується в документах 1363 року. Перший замок було споруджено на високому місці лівого берега. 1558 року з метою підсилення захисту від ворогів була збудована нова фортеця на острові Кемпа. Вінниця офіційно стала містом у 1795 році. З Вінницею пов’язані імена М. І. Пирогова та М. М. Коцюбинського.

Город Винница - административный, экономический и культурный центр Винницкой области. Расположен город на берегах Южного Буга. Расстояние до Киева - 264 км. Заселены эти территории были еще в давние времена. С середины X столетия здесь поселились племена уличей и тиверцев, которые входили в состав Киевской Руси. Со временем этот край отошел к Галицко-Волынского княжеству. Больше ста лет здесь господствовала Золотая орда. После победы в 1362 году армии литовского князя Ольгреда над армией татар, Подолье попало под власть литовского княжества. Племянники князя Ольгреда - Федор и Константин Корятовичи, начали строить на этих землях города-крепости. Среди них была и Винница. Об этом впервые упоминается в документах 1363 года. Первый замок был сооружен на высоком месте левого берега. В 1558 году с целью усиления защиты от врагов была построенная новая крепость на острове Кемпа. Винница официально стала городом в 1795 году. С Винницой связанны имена Н. И. Пирогова и М. М. Коцюбинского.

Vinnytsia (Vinnitsa, Vinnytsya) is a city in central Ukraine, located on the banks of the Southern Buh River, approximately 260 km far of Ukraine's capital, Kyiv. It is the regional centre of Vinnytska Oblast and historically a part of the Podillia region. The city contains many notable machinery and confectionery industries. The population is about 350 thou. Built as a fortress in the mid-14th century, it was famous for its brave warriors and was the place of numerous battles. Vinnytsia was an important trade and political centre of note since as early as the 16th century. More specifically, the city played a significant role during Cossack wars as well as during World War II. Great Purge victims' graves were exhumed by the Germans in 1943. Since the end of World War II, it is the home for a major Air Force base, including an airfield, a hospital, arsenals, and other military installations. The Ukrainian Air Force Command has been based in Vinnytsia since 1992. Despite its difficult destiny, a number of beautiful architectural ensembles have preserved till our days.


Винница. Бывший костел монастыря доминиканцев, 1624 год (ул. Соборная, 23).
Фото липня 2004 року.
Вінниця. Колишній костьол монастиря домініканців, пам`ятка архітектури (вул. Соборна, 23).
Споруджений 1624 року, перебудований 1758 року.
Монастир було закрито 1831 року. До 1991 року костьол використовувався як зал органної музики.
Зараз - Свято-Преображенський Кафедральний собор.


Винница. Бывший костел монастыря доминиканцев, памятник архитектуры (ул. Соборная, 23).
Построен в 1624 году, перестроен в 1758 году.
Монастырь был закрыт в 1831 году. До 1991 года костел использовался как зал органной музыки.
Ныне - Свято-Преображенский Кафедральный собор.

Vinnytsya. The Svyato-Preobrazhenskyi (Transfiguration) Cathedral, 1624.


Винница. Бывший костел монастыря иезуитов, 1610-1617 годы (ул. Соборная, 19).
Фото липня 2004 року.
Вінниця. Колишній костьол монастиря єзуїтів, пам`ятка архітектури 1610-1617рр. (вул. Соборна, 19).
1617 року будівлі на теріторіях єзуїтського та домініканського монастирів було обнесено захисним муром з баштами і утворили єдину фортецю, за котрою закріпилася назва "Мури".
1907 року споруду костьолу монастиря єзуїтів було пристосовано під гімназію, внаслідок чого головний фасад зазнав змін. Зараз тут розміщуються художній та краєзнавчий музеї.


Винница. Бывший костел монастыря иезуитов, памятник архитектуры 1610-1617гг. (ул. Соборная, 19).
В 1617 году строения на территориях иезуитского и доминиканского монастырей были обнесены оборонной стеной с башнями и составили единую крепость, за которой закрепилось название "Муры".
В 1907 году здание костела монастыря иезуитов было приспособлено под гимназию, в результате чего главный фасад претерпел изменения. Ныне здесь размещаются художественный и краеведческий музеи.


Винница. Храм Пресвятой Девы Марии Ангельской, 1745 год (ул. Соборная, 12).
Фото липня 2004 року.
Вінниця. Храм Пресвятої Діви Марії Ангельської, пам`ятка архітектури 1745 року (вул. Соборна, 12).
1745 року цей чудовий бароковий костел збудував староста Л. Калиновський.
Архітектурний стиль - тосканське бароко.


Винница. Храм Пресвятой Девы Марии Ангельской, памятник архитектуры 1745 года (ул. Соборная, 12).
В 1745 году этот прекрасный барокковый костел построил староста Л. Калиновский.
Архитектурный стиль - тосканское барокко.


Винница. Мемориальная доска Николаю Александровичу Щорсу на бывшей гостинице «Савойя» (ныне - гостиница «Украина»). Фото жовтня 2008 року.
Винница. Мемориальная доска правительству УНР во главе с Симоном Петлюрой на бывшей гостинице «Савойя» (ныне - гостиница «Украина»). Фото жовтня 2008 року.
Винница. Бывшая гостиница «Савойя», ныне - гостиница «Украина» (ул. Козицкого, 36, на углу с ул. Соборная, 48). Фото жовтня 2008 року.
Вінниця. Колишній готель «Савойя», зараз - готель «Україна» (вул. Козицького, 36, на розі з вул. Соборна, 48).

Винница. Бывшая гостиница «Савойя», ныне - гостиница «Украина» (ул. Козицкого, 36, на углу с ул. Соборная, 48).


Саме тут в 1919 році тимчасово перебував уряд УНР на чолі з Симоном Петлюрою, доки місто не захопили більшовики на чолі з Є. Едельштейном.
У тому ж 1919 році тут містився штаб Першої Української радянської дивізії, якою командував Микола Олександрович Щорс.


Именно здесь в 1919 году временно находилось правительство УНР во главе с Симоном Петлюрой, пока город не захватили большевики во главе с Е. Эдельштейном.
В том же 1919 году здесь размешался штаб Первой Украинской советской дивизии, которой командовал Николай Александрович Щорс.


Винница. Мемориальная доска Ивану Даниловичу Черняховскому на доме по адресу ул. Козицкого, 22. Фото жовтня 2008 року.
Винница. Дом по адресу ул. Козицкого, 22. Фото жовтня 2008 року.
Вінниця. Будинок за адресою вул. Козицького, 22.
Пам'ятна дошка на цьому будинку стверджує:
«Тут, в колишньому будинку Червоної Армії, містилась середня школа, в якій вчився видатний радянський полководець, Генерал Армії, двічі Герой Радянського Союзу Іван Данилович Черняховський»

Винница. Дом по адресу ул. Козицкого, 22.
Мемориальная доска на этом доме утверждает (на Украинском языке):
«Здесь, в бывшем доме Красной Армии, размещалась средняя школа, в которой учился выдающийся советский полководец, Генерал Армии, дважды Герой Советского Союза Иван Даниилович Черняховский»


На перший погляд, у наведеному тексті щось «не в'яжеться»... Нетривалий пошук по Інтернету біографії наймолодшого Генерала Армії за всю історію Радянського Союзу (дістав це звання у 38 років) розставив все по своїх місцях...
І. Д. Черняховський (1906-1945) був направлений до Вінниці в 1928 році командиром учбового взводу 17-го корпусного артилерійського полку після закінчення Київської артилерійської школи. У травні 1931 року він був направлений в Ленінградську військово-технічну академію ім. Ф. Е. Дзержінського. А у Вінниці Іван Данилович в 1930 році успішно закінчив вечірню середню школу. Саме про цей факт біографії видатного полководця інформує пам'ятна дошка.


На первый взгляд, в приведенном тексте что-то «не вяжется»... Непродолжительный поиск по Интернету биографии самого молодого Генерала Армии за всю историю Советского Союза (получил это звание в 38 лет) расставил все по своим местам...
И. Д. Черняховский (1906-1945) был направлен в Винницу в 1928 году командиром учебного взвода 17-го корпусного артиллерийского полка после окончания Киевской артиллерийской школы. В мае 1931 года он был направлен в Ленинградскую военно-техническую академию им. Ф. Э. Дзержинского. А в Виннице Иван Данилович в 1930 году успешно окончил вечернюю среднюю школу. Именно об этом факте биографии выдающегося полководца информирует мемориальная доска.


Винница. «Мемориал Славы» - мемориальный комплекс героям революции, гражданской и Великой Отечественной войн (в сквере им. Козицкого). Фото жовтня 2008 року.
Вінниця. «Меморіал Слави» - меморіальний комплекс героям революції, громадянської та Великої Вітчизняної війн (у сквері ім. Козицького).
Тут поховано 79 воїнів Червоної Армії. На стелі викарбувані імена 6486 вінничан, які загинули за Вітчизну в 1941-1945 роках.


Винница. «Мемориал Славы» - мемориальный комплекс героям революции, гражданской и Великой Отечественной войн (в сквере им. Козицкого).
Здесь похоронено 79 воинов Красной Армии. На стеле высечены имена 6486 винничан, которые погибли за Отчизну в 1941-1945 годах.


Винница. В сквере им. Козицкого. Фото жовтня 2008 року.
Винница. Фонтан в сквере им. Козицкого. Фото жовтня 2008 року.
У сквері ім. Козицького.

В сквере им. Козицкого.


Винница. Винницкая башня в сквере им. Козицкого (ул. Козицкого, 20).
Фото жовтня 2008 року.
Вінниця. Вінницька вежа у сквері ім. Козицького (вул. Козицького, 20).
Цю оригінальну водонагнітну вежу з годинником і пожежним постом було споруджено наприкінці XIX - на початку XX століть.
Зараз тут розміщено Музей пам'яті ветеранів війни.


Винница. Винницкая башня в сквере им. Козицкого (ул. Козицкого, 20).
Эта оригинальная водонапорная башня с часами и пожарным постом была построена в конце XIX - начале XX веков.
Ныне здесь размещен Музей памяти ветеранов войны.


Винница. Кафедральный собор Рождества Богородицы (ул. И. Богуна, 115).
Фото липня 2004 року.
Вінниця. Кафедральний собор Різдва Богородиці (вул. І. Богуна, 115).
(Московська патріархія).


Винница. Кафедральный собор Рождества Богородицы (ул. И. Богуна, 115).
(Московский патриархат).


Винница. Церковь Николая, памятник народной архитектуры, 1746 год (ул. Маяковского, 2). Фото липня 2004 року.
Вінниця. Церква Миколая, пам`ятка народної архітектури, 1746 рік (вул. Маяковського, 2).
Дерев`яна, трибанна. Про час спорудження церкви свідчить напис на різному наличнику південних дверей. В XIX столітті було підведено мурований фундамент. Під час реставрації 1970 року відновлені форма та основні конструкції, аркада-галерея. Ця споруда - один з найкращих зразків подольскої школи монументальної народної архітектури.


Винница. Церковь Николая, памятник народной архитектуры, 1746 год (ул. Маяковского, 2).
Деревянная, трехглавая. О дате сооружения церкви свидетельствует надпись на резном наличнике южной двери. В XIX веке был подведен каменный фундамент. Во время реставрации 1970 года восстановлены форма и основные конструкции, аркада-галерея. Это сооружение - один из лучших образцов подольской школы монументальной народной архитектуры.

Vinnytsa. The Mykolayivska (St. Nicholas) church, 1746.


Винница. Фото. Музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Главный вход. Фото липня 2003 року.
Винница. Фото. Музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Главный вход. Фото липня 2004 року.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова.
Головний вхід
.
Микола Іванович Пирогов (25.11.1810 - 5.12.1881), геніальний хірург, жив у цій садибі з 1861 по 1881 рік.


Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова.
Главный вход
.
Николай Иванович Пирогов (25.11.1810 - 5.12.1881), гениальный хирург, жил в этой усадьбе с 1861 по 1881 год.


Микола Іванович Пирогів (Pyrogiv Nikolay) народився у Москві в 1810 році. Шістнадцятирічним хлопчиком поступив на медичний факультет Московського університету. Отримавши диплом, ще декілька років вчився за кордоном. До професорської діяльності Пирогів готувався в університеті міста Тарту. На той час цей університет вважався кращим у Росії. Тут, у хірургічній клініці, Пирогів пропрацював п'ять років, блискуче захистив докторську дисертацію і у віці лише двадцяти шести років його було обрано професором Дерптського університету (нині Тартуській університет). Через кілька років Пирогова було запрошено до Петербургу, де він очолив кафедру хірургії в Медико-хірургічній Академії. Одночасно Пирогів керував організованою ним клінікою госпітальної хірургії. Оскільки в обов'язки Пирогова входило навчання військових хірургів, він зайнявся вивченням поширених в ті часи хірургічних методів. Багато з них були ним докорінно перероблені; крім того, Пирогів розробив ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок. Один з таких прийомів до теперішнього часу називається «операцією Пирогова».
В пошуках дієвого методу навчання, Пирогів вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогів це називав "льодяною анатомією". Так народилася нова медична дисципліна - топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, Пирогів видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, що ілюстрована розтинами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», що став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії.
В 1847 році Пирогів виїхав на Кавказ в діючу армію, оскільки хотів перевірити в польових умовах розроблені ним операційні методи. На Кавказі він вперше застосував перев'язку бинтами, просоченими крохмалем. Крохмальна перев'язка виявилася зручнішою та міцнішою аніж лубки, що застосовувалися до того. Тут таки, в аулі Салти, Пирогів вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах. Всього великий хірург провів близько 10000 операцій під ефірним наркозом.
В 1855 році, під час Кримської війни, Пирогів був головним хірургом обложеного англо-французькими військами Севастополя. Оперуючи поранених, Пирогів вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку, що дозволила прискорити процес загоєння переломів і позбавила багато солдатів і офіцерів від потворного викривлення кінцівок. Під час облоги Севастополя, для догляду за пораненими, Пирогів скористався допомогою сестер милосердя, частина яких приїхала на фронт з Петербургу. Це теж було нововведення на той час.
Найважливішою заслугою Пірогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Метод цей полягає в тому, що поранені підлягали ретельному відбору вже на першому перев'язувальному пункті; в залежності від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, тоді як інших, з легшими пораненнями, евакуювали в глиб країни для лікування в стаціонарних військових госпіталях. Тому Пирогів справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія.
Попри героїчну оборону, Севастополь було захоплено осаджуючими, і Кримська війна була програна Росією. Відсталість царської Росії, продажність чиновництва, бездарність верховного командування, здійснюваного князем Меньшиковим, були основними чинниками поразки. Повернувшись до Петербургу, Пирогів на прийомі в Олександра II доповів про це царю. Цар не став прислуховуватися до Пірогова, і з цієї миті Микола Іванович впав в немилість і був «засланий» до Одеси на посаду опікуна Одеського і Київського учбових округів. Пирогів спробував реформувати систему шкільної освіти, що тоді склалася, ці його дії призвели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свію посаду. Через десять років, коли після замаху на Олександра II в Росії посилилася реакція, Пирогова взагалі було звільнено з державної служби навіть без права на пенсію.
В розквіті творчих сил Пирогів усамітнився в своєму невеликому маєтку "Вишня" неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій. На цей час Пирогів вже був членом кількох іноземних академій. Відносно надовго Пирогів лише двічі покидав маєток: перший раз у 1870 році під час пруссько-французької війни, будучи запрошений на фронт від імені Міжнародного Червоного Хреста, і другий раз, у 1877-1878 рр. - вже в досить літньому віці - кілька місяців працював на фронті під час російсько-турецької війни.
Основне значення всієї діяльності Пирогова полягає в тому, що своєю самовідданою і здебільшого безкорисною працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.


Николай Иванович Пирогов (Pirogov Nikolay) родился в Москве в 1810 году. Шестнадцатилетним мальчиком поступил на медицинский факультет Московского университета. Получив диплом, еще несколько лет учился за границей. К профессорской деятельности Пирогов готовился в университете города Тарту. В то время этот университет считался лучшим в России. Здесь, в хирургической клинике, Пирогов проработал пять лет, блестяще защитил докторскую диссертацию и в возрасте всего лишь двадцати шести лет был избран профессором Дерптского университета (ныне Тартуский университет). Через несколько лет Пирогов был приглашен в Петербург, где возглавил кафедру хирургии в Медико-хирургической Академии. Одновременно Пирогов руководил организованной им клиникой госпитальной хирургии. Поскольку в обязанности Пирогова входило обучение военных хирургов, он занялся изучением распространенных в те времена хирургических методов. Многие из них были им в корне переработаны; кроме того, Пирогов разработал ряд совершенно новых приемов, благодаря чему ему удавалось чаще, чем другим хирургам, избегать ампутации конечностей. Один из таких приемов до настоящего времени называется «операцией Пирогова».
В поисках действенного метода обучения, Пирогов решил применить анатомические исследования на замороженных трупах. Сам Пирогов это называл "ледяной анатомией". Так родилась новая медицинская дисциплина - топографическая анатомия. Спустя несколько лет такого изучения анатомии, Пирогов издал первый анатомический атлас под заглавием «Топографическая анатомия, иллюстрированная разрезами, проведенными через замороженное тело человека в трех направлениях», ставший незаменимым руководством для врачей-хирургов. С этого момента хирурги получили возможность оперировать, нанося минимальные травмы больному. Этот атлас и предложенная Пироговым методика стали основой всего последующего развития оперативной хирургии.
В 1847 году Пирогов уехал на Кавказ в действующую армию, так как хотел проверить в полевых условиях разработанные им операционные методы. На Кавказе он впервые применил перевязку бинтами, пропитанными крахмалом. Крахмальная перевязка оказалась удобнее и прочнее, чем применявшиеся раньше лубки. Здесь же, в ауле Салты, Пирогов впервые в истории медицины начал оперировать раненых с эфирным обезболиванием в полевых условиях. Всего великий хирург провел около 10000 операций под эфирным наркозом.
В 1855 году, во время Крымской войны, Пирогов был главным хирургом осажденного англо-французскими войсками Севастополя. Оперируя раненых, Пирогов впервые в истории мировой медицины применил гипсовую повязку, которая позволила ускорить процесс заживления переломов и избавила многих солдат и офицеров от уродливого искривления конечностей. Во время осады Севастополя, для ухода за ранеными, Пирогов воспользовался помощью сестер милосердия, часть которых приехала на фронт из Петербурга. Это тоже было нововведение по тем временам.
Важнейшей заслугой Пирогова является внедрение в Севастополе совершенно нового метода ухода за ранеными. Метод этот заключается в том, что раненые подлежали тщательному отбору уже на первом перевязочном пункте; в зависимости от тяжести ранений одни из них подлежали немедленной операции в полевых условиях, тогда как другие, с более легкими ранениями, эвакуировались в глубь страны для лечения в стационарных военных госпиталях. Поэтому Пирогов по справедливости считается основоположником специального направления в хирургии, известного как военная хирургия.
Несмотря на героическую оборону, Севастополь был взят осаждающими, и Крымская война была проиграна Россией. Отсталость царской России, продажность чиновничества, бездарность верховного командования, осуществляемого князем Меньшиковым, была основной причиной поражения. Вернувшись в Петербург, Пирогов на приеме у Александра II доложил об этом царю. Царь не захотел прислушаться к Пирогову, и с этого момента Николай Иванович впал в немилость и был «сослан» в Одессу на должность попечителя Одесского и Киевского учебных округов. Пирогов попытался реформировать сложившуюся систему школьного образования, его действия привели к конфликту с властями, и ученому пришлось оставить свой пост. Десять лет спустя, когда после покушения на Александра II в России усилилась реакция, Пирогов был вообще уволен с государственной службы даже без права на пенсию.
В расцвете творческих сил Пирогов уединился в своем небольшом имении "Вишня" неподалеку от Винницы, где организовал бесплатную больницу. Он ненадолго выезжал оттуда только за границу, а также по приглашению Петербургского университета для чтения лекций. К этому времени Пирогов уже был членом нескольких иностранных академий. Относительно надолго Пирогов лишь дважды покидал имение: первый раз в 1870 году во время прусско-французской войны, будучи приглашен на фронт от имени Международного Красного Креста, и второй раз, в 1877-1878 гг. - уже в очень пожилом возрасте - несколько месяцев работал на фронте во время русско-турецкой войны.
Основное значение всей деятельности Пирогова состоит в том, что своим самоотверженным и часто бескорыстным трудом он превратил хирургию в науку, вооружив врачей научно обоснованной методикой оперативного вмешательства.


Pirogov, Nikolay Ivanovich (1810-1881) - the world-famous surgeon, naturalist, teacher and public figure; founder of military field surgery, author of many operational methods and operations, introduced immobile bandage of "French plaster". His Topographical Anatomy (1851-54) was renowned worldwide. In social life was against class prejudice in education, demanded compulsory primary education for everyone.


Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Главная аллея. Фото липня 2004 року.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Головна алея.

Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Главная аллея.


Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Липовая аллея.
Фото липня 2004 року.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Липова алея.

Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Липовая аллея.


Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Аптека. Фото липня 2004 року.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Аптека.

Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Аптека.


Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Дом. Фото липня 2004 року.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Будинок.
Зараз - музей М.І.Пирогова.


Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Дом.
Сейчас - музей Н.И.Пирогова.


Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Бюст хирурга.
Фото липня 2004 року.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Погруддя хірургу.

Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Бюст хирурга.


Винница. Колокольня церкви-усыпальницы Николая Ивановича Пирогова. Фото липня 2004 року.
Вінниця. Дзвіниця церкви-усипальниці Миколи Івановича Пирогова.

Винница. Колокольня церкви-усыпальницы Николая Ивановича Пирогова.


Винница. Церковь-усыпальница Николая Ивановича Пирогова. Фото липня 2004 року.
Вінниця. Церква-усипальниця Миколи Івановича Пирогова.
Незадовго до смерті великий учений зробив ще одне відкриття: він запропонував цілком новий спосіб бальзамування померлих.
До наших днів в цій церкві колишнього села Вишні (нині - один з районів Вінниці) зберігається набальзамоване цим способом тіло самого Пирогова.


Винница. Церковь-усыпальница Николая Ивановича Пирогова.
Незадолго до смерти великий ученый сделал еще одно открытие: он предложил совершенно новый способ бальзамирования умерших.
До наших дней в этой церкви бывшего села Вишни (ныне - один из районов Винницы) хранится набальзамированное этим способом тело самого Пирогова.

Vinnitsa. This church is Mausoleum of the world-famous surgeon Nikolay Pirogov.


Винница. Около церкви-усыпальницы Николая Ивановича Пирогова.
Фото липня 2004 року.
Вінниця. Біля церкви-усипальниці Миколи Івановича Пирогова.
«Только одно понятиє о Богє можєт быть понятиєм бєз отрицания;
всє другоє на свєтє должно имєть и собствєнноє своє отрицаниє в нашєм умє.»
Н. Пироговъ.

Винница. Около церкви-усыпальницы Николая Ивановича Пирогова.
«Только одно понятие о Боге может быть понятием без отрицания;
все другое на свете должно иметь и собственное свое отрицание в нашем уме.»
Н. Пирогов.


Винница. Усадьба в Пятничанах. Дворец (ул. Мичурина, 32).
Фото липня 2004 року.
Вінниця. Садиба в П`ятничанах. Палац (вул. Мічуріна, 32).
Садиба в П`ятничанах - парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Садибу закладено в 80-х роках XVIII століття. Належала Грохольским. До складу входять палац, флігель та павільон, розташовані серед старовинного ландшафтного парку, частково оточеного старою мурованою огорожею. Парк, що займає площу 32 гектара, створив відомий упорядник парків Діонісій Макклер (1762-1853). Характерною рисою його планування є численні групи листяних та хвойних пород, серед них - рідкісних. Живописні схили ставка оточені насадженнями сосни, їли, модрини та вікових дубів.


Винница. Усадьба в Пятничанах. Дворец (ул. Мичурина, 32).
Усадьба в Пятничанах - парк-памятник садово-паркового искусства местного значения.
Усадьба основана в 80-х годах XVIII века. Принадлежала Грохольским. В состав входят дворец, флигель и павильон, расположенные среди старинного ландшафтного парка, частично окруженного старой кирпичной оградой. Парк, занимающий площадь 32 гектара, создал известный устроитель парков Дионисий Макклер (1762-1853). Характерной чертой его планировки являются многочисленные группы лиственных и хвойных пород, в том числе - редких. Живописные склоны пруда окружены насаждениями сосны, ели, лиственницы и вековых дубов.



Зовсім поруч із Вінницею розташоване селище Стрижавка. Під час Другої світової війни неподалік цього села в лісі було облаштовано ставку Гітлера «Вервольф». Фоторозповідь про це подано окремою сторінкою.


Совсем рядом с Винницей расположен посёлок Стрижавка. Во время Второй мировой войны близ этого села в лесу была обустроена ставка Гитлера «Вервольф». Фоторассказ об этом дан на отдельной странице.




Першоджерела:
# «Вінниця. План міста», ДП «ДКФ», 2002р.
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
# Сайт «Замки та храми України».
# Гжегож Федоровський «Шеренга великих медиков»; переклад з польської E. К. Шпак. «Наша Ксенгарня» - Варшава, 1975.
# «100 Великих Ученых», автор-укладач Д. К. Самин.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.






Усі права застережено. © 2003-2013 Сергій Клименко




Rambler's Top100