Вінничиною та Житомирщиною, жовтень 2008 року.
За маршрутом Київ -> Вінниця -> Вороновиця -> Печера -> Тульчин -> Буша -> Могилів-Подільський -> Вінниця -> Дениші -> Київ

Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

По Винничине и Житомирщине, октябрь 2008 года.
По маршруту Киев -> Винница -> Вороновица -> Печора -> Тульчин -> Буша -> Могилев-Подольский -> Винница -> Дениши -> Киев

Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.




Вінничиною, вересень 2008 року.
Мапа маршруту на південь від Вінниці
.
Автошляхи на південь від Вінниці переважно пристойні. Покриття доріг у більшості населених пунктів - також більш-менш прийнятне.

Тут подаю лише наш одноденний маршрут Вінниця - Вороновиця - Печера - Тульчин - Буша - Могилів-Подільський - Вінниця. З Києва до Вінниці (через Житомир -> Бердичів) напередодні пізно увечері доїхали менше ніж за три години. Мапу маршруту Київ -> Вінниця можна подивитися тут.




По Винничине, сентябрь 2008 года.
Схема маршрута на юг от Винницы
.
Дороги на юг от Винницы в большинстве своем относительно приличные. Покрытие дорог в большинстве населенных пунктов - тоже более-менее приемлемо.

Здесь даю только наш однодневный маршрут Винница - Вороновица - Печора - Тульчин - Буша - Могилев-Подольский - Винница. Из Киева до Винницы (через Житомир -> Бердичев) накануне поздно вечером доехали меньше чем за три часа. Карту маршрута Киев -> Винница можно посмотреть здесь.


Вороновиця - селище (6,5 тис. жителів) Вінницького району, розташоване на крутих берегах річки Воронка. Перша документальна згадка про Вороновицю датується 1545 роком, однак залишки земляних укріплень і підземні ходи, які датуються XIV століттям, свідчать, що поселення тут існувало набагато раніше. Вигідне положення на торговому тракті Вінниця-Тульчин сприяло економічному зростанню села, якому польський король Август III 1748 року надав статус містечка. На той час ним володіли відомі вінницькі поміщики Грохольські, які в 1760-ті роки побудували у Вороновиці один зі своїх маєтків. Зі споруд садибного комплексу збереглися імпозантний триповерховий палац, флігелі, садибний костел і службові будівлі, оточені парком-садом.

Вороновица - поселок (6,5 тыс. жителей) Винницкого района, расположенный на крутых берегах реки Воронка. Первое документальное упоминание о Вороновице датируется 1545 годом, однако остатки земляных укреплений и подземные ходы, которые датируются XIV веком, свидетельствуют, что поселение здесь существовало намного раньше. Выгодное положение на торговом тракте Винница-Тульчин способствовало экономическому росту села, которому польский король Август III в 1748 году предоставил статус городка. В то время им владели известные винницкие помещики Грохольские, которые в 1760-ые годы построили в Вороновице одно из своих имений. Из сооружений усадебного комплекса сохранились импозантный трехэтажный дворец, флигели, усадебный костел и служебные здания, окруженные парком-садом.


Вінничина, Вороновиця. Колишній палац Грохольських, 1780 рік (вул. Леніна, 22).
Триповерхова, із широко розставленими напівкруглими крилами будівля, оздоблена колонами та ліпниною. Розташований у старому розкішному парку. У палаці діє місцева школа та працює музей авіації та космонавтики ім. О. Ф. Можайського.


Винничина, Вороновица. Бывший дворец Грохольских, 1780 год (ул. Леніна, 22).
Трехэтажное, с широко расставленными полукруглыми крыльями здание, украшенное колоннами и лепниной. Расположен в старом роскошном парке. Во дворце действует и местная школа, и работает музей авиации и космонавтики им. А. Ф. Можайского.

Vinnytsya region. Voronovitsa. Former palace of Grokhol'ski (Mozhayski), 1780.


1869 року в Одесі цей маєток у Грохольського виграв в карти капітан другого рангу Микола Можайський, який помер кілька місяців потому. Управляти садибою приїхав його рідний брат - відставний капітан першого рангу Олександр Можайський (1825-1890). Тут він проводив випробування великих повітряних зміїв і дерев'яного планера, не один раз піднімався на них у повітря. Саме тут Олександр Можайський розробив проект першого у світі літака-моноплана, що вперше злетів у Царському Селі під Петербургом 1882 року. 1971 року в палаці було відкрито музей історії авіації та космонавтики ім. О. Ф. Можайського.
У селищі збереглося ще кілька архітектурних пам'яток:
• церква Різдва (1771 рік), будувалася Грохольськими як костел;
• костел архангела Михаїла (1793 рік), відреставрований у 90-х роках XX століття;
• дерев'яна Михайлівська церква (1752 рік), що є типовим українським трьохчастинним дерев'яним храмом (вул. Коцюбинського, 15).

В 1869 году в Одессе это имение у Грохольского выиграл в карты капитан второго ранга Николай Можайский, который умер через несколько месяцев после этого Управлять усадьбой приехал его родной брат - отставной капитан первого ранга Александр Можайский (1825-1890). Здесь он проводил испытания больших воздушных змеев и деревянного планера, не один раз поднимался на них в воздух. Именно здесь Александр Можайский разработал проект первого в мире самолета-моноплана, который впервые взлетел в Царском Селе под Петербургом 1882 года. В 1971 году во дворце был открыт музей истории авиации и космонавтики им. А. Ф. Можайского.
В поселке сохранилось еще несколько архитектурных достопримечательностей:
• церковь Рождества (1771 год), строилась Грохольскими как костел;
• костел архангела Михаила (1793 год), отреставрированный в 90-х годах XX века;
• деревянная Михайловская церковь (1752 год), которая представляет из себя типичный украинский деревянный трехчастный храм (ул. Коцюбинского, 15).


Вінничина, Вороновиця.
Колишній палац Грохольських (Можайських), 1780 рік.


Винничина, Вороновица.
Бывший дворец Грохольских (Можайских), 1780 год.

Vinnytsya region. Voronovitsa.
Former palace of Grokhol'ski (Mozhayski), 1780.


Вінничина, Вороновиця.
Перед палацом Грохольських (Можайських)
.


Винничина, Вороновица
Перед дворцом Грохольских (Можайских)
.

Vinnytsya region. Voronovitsa.
In front of palace of Grokhol'ski (Mozhayski)
.


Вінничина, Вороновиця.
Всередині колишнього палацу Грохольських (Можайських).


Винничина, Вороновица.
Внутри бывшего дворца Грохольских (Можайских).

Vinnytsya region. Voronovitsa.
Inside the former palace of Grokhol'ski (Mozhayski).


Вінничина, Вороновиця.
Колишній палац Грохольських (Можайських), вид з тилу.


Винничина, Вороновица.
Бывший дворец Грохольских (Можайских), вид с тыла.

Vinnytsya region. Voronovitsa.
Former palace of Grokhol'ski (Mozhayski), rear view.


Вінничина, Вороновиця. Водонагнітна вежа колишньої садиби Грохольських (Можайських).

Винничина, Вороновица. Водонапорная башня бывшей усадьбы Грохольских (Можайских).

Vinnytsya region. Voronovitsa. Water-tower of former mansion of Grokhol'ski (Mozhayski).


Вінничина, Вороновиця. Пам'ятник «Бійцям невидимого фронту (1941-1945)» неподалік від колишнього палацу Грохольських (Можайських).
Під час Другої світової війни в палаці розміщувався фашистський аналітико-розвідувальний відділ генштабу сухопутних військ.


Винничина, Вороновица. Памятник «Бойцам невидимого фронта (1941-1945)» невдалеке от бывшего дворца Грохольских (Можайских).
Во время Второй мировой войны во дворце размещался фашистский аналитико-разведывательный отдел генштаба сухопутных войск.

Vinnytsya region. Voronovitsa.


Того дня ми не зупинялися у Немирові, що був на нашому шляху.
Розповідь про це місто - в одній з попередніх подорожей.


В тот день мы не останавливались в Немирове, лежавшем на нашем пути.
Рассказ об этом городе - в одном из предыдущих путешествий.


Вінничина, річка Південний Буг неподалік від Печери (панорама ~120°).

Винничина, река Южный Буг неподалеку от Печоры (панорама ~120°).

Vinnytsya region. River South Buh near Pechera (panorama ~120°).


Печера - село (1,2 тис. жителів) Тульчинського району, розташоване на крутому правому березі річки Південний Буг. Назва походить від численних ходів і печер, де свого часу переховувалися люди. З кінця XVI століття Печера згадується в документах як село, що належить великим землевласникам Збаразьким. Після Визвольної війни українського народу (1648-1654 роки), що призвела до запустіння цих місць, Печера починає заселятися під час недовгого турецького панування. Мальовнично-величні скелі над Південним Бугом облюбував молдавський воєвода Георгій Дука, якого фірман султана в 1682 році проголосив правителем Правобережної України. Тут, у мальовничому парку, цей молдавського господар, що прославився як жорстокий тиран, звів свій палац. Те незабаром місце правителя було віддано Ю. Хмельницькому, який переніс резиденцію до Немирова. Палац у Печері захирів і згодом його було розібрано, а з каменю збудували огорожу і фундамент дерев'яної церкви Різдва Богородиці (1762-1764 роки) - найстарішої архітектурної пам'ятки нинішнього села. Через сторіччя на захід від церкви спорудили кам'яну дзвіницю (1865 рік).

Печора - село (1,2 тыс. жителей) Тульчинского района, расположенное на крутом правом берегу реки Южный Буг. Название происходит от многочисленных ходов и пещер, где в свое время скрывались люди. С конца XVI века Печора упоминается в документах как село, которое принадлежит большим землевладельцам Збаражским. После Освободительной войны украинского народа (1648-1654 годы), которая привела к запустению этих мест, Печора начинает заселяться во время недолгого турецкого господства. Живописно-величественные скалы над Южным Бугом облюбовал молдавский воевода Георгий Дука, которого фирман султана в 1682 году провозгласил правителем Правобережной Украины. Здесь, в живописном парке, этот молдавского господар, который прославился как жестокий тиран, возвел свой дворец. Но вскоре место правителя было отдано Ю. Хмельницкому, который перенес резиденцию в Немиров. Дворец в Печоре захирел и впоследствии был разобран, а из камня построили ограждение и фундамент деревянной церкви Рождества Богородицы (1762-1764 годы) - самой старой архитектурной достопримечательности современного села. Через столетие к западу от церкви построили каменную колокольню (1865 год).


Вінничина, Південний Буг біля Печери.
Щоб потрапити до цих мальовнично-величних скель над Південним Бугом і до Бузьких порогів слід з автодороги Неміров - Могилів-Подільський (Р36) звернути відразу після моста через Південний Буг.


Винничина, Южный Буг около Печоры.
Чтобы попасть к этим живописно-величественным скалам над Южным Бугом и к Бужских порогам следует с автодороги Немиров - Могилев-Подольский (Р36) свернуть сразу после моста через Южный Буг.

Vinnytsya region. River South Buh near Pechera.


Вінничина, правий берег річки Південний Буг неподалік від Печери.

Винничина, правый берег реки Южный Буг неподалеку от Печоры.

Vinnytsya region. River South Buh near Pechera.


Наприкінці XVIII століття нові власники Печери, спадкоємці останнього подільського воєводи Л.-М. Свейковського, побудували палац, навколо якого було закладено англійський (пейзажний) парк, що згодом переступив мальовничу, з кам'яним хаосом долину річки. У 20-х роках XX століття і цей палац було розібрано, а на його місці побудували корпус санаторію для хворих на туберкульоз. Під час Другої світової війни на території колишнього маєтку фашисти влаштували концтабір, у якому загинуло понад 4 тис. осіб, переважно євреїв. Зі споруд маєтку дотепер збереглися стилізований під романську архітектуру костел-мавзолей Потоцьких-Свейковських (1904 рік), спроектований видатним київським архітектором В. В. Городецьким, і капітальні господарські будівлі (1912-1915 роки, архітектор Я. Гойріх).

В конце XVIII века новые владельцы Печоры, наследники, последнего подольского воеводы Л.-М. Свейковского, построили дворец, вокруг которого был заложен английский (пейзажный) парк, который впоследствии переступил живописную, с каменным хаосом долину реки. В 20-х годах XX века и этот дворец был разобран, а на его месте построили корпус санатория для больных туберкулезом. Во время Второй мировой войны на территории бывшего имения фашисты устроили концлагерь, в котором погибли свыше 4 тыс. людей, преимущественно евреев. Из сооружений имения доныне сохранились стилизованный под романскую архитектуру костел-мавзолей Потоцких-Свейковских (1904 год), спроектированный выдающимся киевским архитектором В. В. Городецким, и капитальные хозяйственные здания (1912-1915 годы, архитектор Я. Гойрих).


Вінничина, правий берег річки Південний Буг неподалік від Печери.

Винничина, правый берег реки Южный Буг неподалеку от Печоры.

Vinnytsya region. River South Buh near Pechera.


Вінничина, річка Південний Буг біля Печери (панорама ~180°).
Винничина, река Южный Буг около Печоры (панорама ~180°).
Vinnytsya region. River South Buh near Pechera (panorama ~180°).


Бузькі пороги біля Печери.

Бужские пороги около Печоры.

Rapids on the South Buh near Pechera.


Бузькі пороги біля Печери.

Бужские пороги около Печоры.

A view on the rapids of the river South Buh near the village of Pechera.


Бузькі пороги біля Печери.

Бужские пороги около Печоры.

Rapids on the river South Buh near Pechera.


Ще 13.05.1964 року рішенням виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів «Печерський парк» було оголошено пам’ятником природи. Зараз це - парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Печерський парк» (площа 19,0 га). Інформаційні щити сповіщають, що:
«Парк заснований наприкінці XVII століття. На території зростає більше 60-ти видів і форм дерев та чагарників, які мальовничо розташувалися на схилах берега річки Південний Буг, русло якої в районі паркової зони заповнено багато чисельними порогами. Зигзагоподібні спуски до Бузьких порогів проходять серед насаджень лісового типу, де зустрічаються найдавніші екземпляри корінних лісових деревних порід: липи, дуба, ясена, ільми, клена польового».

Еще в 13.05.1964 году решением исполкома Винницкого областного совета народных депутатов «Печерский парк» был объявлен памятником природы. Сейчас это - парк-памятник садово-паркового искусства общегосударственного значения «Печерский парк» (площадь 19,0 гектаров). Информационные щиты извещают, что:
«Парк основан в конце XVII века. На территории растет больше 60-ти видов и форм деревьев и кустарников, которые живописно расположились на склонах берега реки Южный Буг, русло которой в районе парковой зоны заполнено многочисленными порогами. Зигзаговидные спуски к Бужских порогам проходят среди насаждений лесного типа, где встречаются самые давние экземпляры коренных лесных древесных пород: липы, дуба, ясеня, ильмы, клена полевого».


«Печерський парк» уздовж Буга.

«Печерский парк» вдоль Буга.

Vinnytsya region. Pechera. Park.


Осінній «Печерський парк» над Бузькими порогами.

Осенний «Печерский парк» над Бужскими порогами.

Vinnytsya region. Pechera. Park.


Вінничина, Печера.
Костел-мавзолей Потоцьких-Свейковських
(1904 рік) був спроектований видатним київським архітектором В. В. Городецьким.
Зараз тут діє римо-католицький костел Св. Андрія Боболі.


Винничина, Печора. Костел-мавзолей Потоцких-Свейковских (1904 год) был спроектирован выдающимся киевским архитектором В. В. Городецким.
Ныне тут действует римо-католический костел Св. Андрея Боболи.

Vinnytsya region. Pechera. Church-mausoleum of Potocki-Sveykovski, 1904.


Вінничина, Печера.
Костел-мавзолей Потоцьких-Свейковських
, склеп під костелом.


Винничина, Печора. Костел-мавзолей Потоцких-Свейковских, склеп под костелом.

Vinnytsya region. Pechera. Church-mausoleum of Potocki-Sveykovski, burial vault in the basement of the church.


Вінничина, Печера.
Костел-мавзолей Потоцьких-Свейковських
(1904 рік), спроектований видатним архітектором В. Городецьким.


Винничина, Печора. Костел-мавзолей Потоцких-Свейковских (1904 год), спроектированный выдающимся архитектором В. Городецким.

Vinnytsya region. Pechera. Church-mausoleum of Potocki-Sveykovski, 1904.


Вінничина, Печера.
Пам’ятна дошка на місці колишнього фашистського табору смерті для єврейського населення
.
На дошці - напис:
"На цьому місці в роки німецько-фашистської окупації 1941-1944 р.р.
знаходився фашистський табір смерті «Мертва петля» для єврейського населення.
В якому загинули десятки тисяч невинних жінок, чоловіків, дітей."

Винничина, Печора.
Мемориальная доска на месте бывшего фашистского лагеря смерти для еврейского населения
.
На доска - надпись (на Украинском языке):
"На этом месте в годы немецко-фашистской оккупации 1941-1944 г.г.
находился фашистский лагерь смерти «Мертвая петля» для еврейского населения.
В котором погибли десятки тысяч невинных женщин, мужчин, детей."

Vinnytsya region. Pechera.


Тульчин - місто (15,6 тис. жителів), центр району, розташоване на правому березі річки Сільниця. Вперше в документальних джерелах згадується 1607 року, коли тут виникло королівське укріплення Речі Посполитої Нестервар. Через два роки король Сигізмунд III Ваза подарував його В. Калиновському, котрий побудував тут замок-фортецю. До середини XVII століття місто кілька разів руйнувалося по черзі турками, татарами та козаками. Під час Визвольної війни українського народу полковники М. Кривоніс та І. Ганжа штурмом взяли Тульчин, і він якийсь час був приписаний до Брацлавського полку, а в 1672-1699 роках, захоплений турками, входив до складу Сарматського князівства Османської імперії. 1726 року, у зв'язку з угасанням роду Калиновських, Тульчин став власністю Потоцьких. Під час Барської конфедерації та "Коліївщини" у бунтівному 1768 році Тульчинський замок-фортеця було зруйновано і він більше не відновлювався. Істотно постраждало і довколишнє селище, та, як це іноді буває, саме з його відновлення почалася золота доба у розвитку Тульчина.

Тульчин - город (15,6 тыс. жителей), центр района, расположен на правом берегу речки Сельница. Впервые в документальных источниках вспоминается в 1607 году, когда здесь возникло королевское укрепление Речи Посполитой Нестервар. Через два года король Сигизмунд III Ваза подарил его В. Калиновскому, который построил здесь замок-крепость. До середины XVII века город несколько раз разрушался по очереди турками, татарами и казаками. Во время Освободительной войны украинского народа полковники М. Кривонос и И. Ганжа штурмом взяли Тульчин, и он некоторое время был приписан к Брацлавскому полку, а в 1672-1699 годах, захваченный турками, входил в состав Сарматского княжества Османской империи. В 1726 году, в связи с угасанием рода Калиновских, Тульчин стал собственностью Потоцких. Во время Барской конфедерации и "Колиивщины" в мятежном 1768 году Тульчинский замок-крепость был разрушен и он больше не восстанавливался. Существенно пострадал и близлежащий поселок, но, как это иногда бывает, именно с его возобновления начался золотой век в развитии Тульчина.


Вінничина, Тульчин.
Комплекс старого палацу Потоцьких
, 1757-1782 роки.


Винничина, Тульчин.
Комплекс старого дворца Потоцких
, 1757-1782 годы.

Vinnytsya region. Tulchin
Complex of old palace of Potocki
, 1757-1782.


Вінничина, Тульчин. Колишній старий палац Потоцьких.
Зараз тут розміщено Тульчинське училище культури.


Винничина, Тульчин. Бывший старый дворец Потоцких.
Ныне здесь размещено Тульчинское училище культуры.

Vinnytsya region. Tulchin. Former palace of Pototski.


1775 року граф Станіслав-Фелікс Потоцький (Щенсний) переніс до Тульчина свою резиденцію і 1782 року тут було завершено новий величний палацовий ансамбль із розкішним парком «Хороше» - легендарний «подільський Версаль». 1787 року Тульчин одержав Магдебурзьке право. Палацовий ансамбль (французький архітектор Лакруа) є найграндіознішою садибною спорудою XVIII століття в Україні. Двоповерховий палац і два флігелі (які за об'ємом не поступаються палацові) з'єднані дугоподібними одноповерховими галереями, а парадний курдонер (парадне подвір'я будівлі, що утворюється основним її корпусом і виступаючими з обох боків крилами – флігелями) споруди за своїми розмірами (120х80 метрів) перевищує стандартне футбольне поле. Ця перлина Поділля своєю красою змагалася з кращими палацовими спорудами Європи. Раніше пряма вулиця з'єднувала палац із костелом домініканського монастиря (1780 рік), розташованим у центрі Тульчина на пагорбі. Гостями в Тульчині були граф Б. Шереметьєв, російський полководець граф П. Рум'янцев-Задунайський, імператори Росії Петро I та Катерина II. 1791 року в Тульчині містився штаб польської коронної армії під командуванням майбутнього маршала армії Наполеона - Юзефа Понятовського та його помічника, Тадеуша Костюшка.

В 1775 году граф Станислав-Феликс Потоцкий (Щенсний) перенес в Тульчин свою резиденцию и в 1782 году здесь был завершен новый величественный дворцовый ансамбль с роскошным парком «Хорошее» - легендарный «подольский Версаль». В 1787 году Тульчин получил Магдебургское право. Дворцовый ансамбль (французский архитектор Лакруа) является самым грандиозным усадебным сооружением XVIII века в Украине. Двухэтажный дворец и два флигеля (которые по объему не уступают дворцу) соединены дугообразными одноэтажными галереями, а парадный курдонер (парадный двор здания, который образуется основным ее корпусом и выступающими с обеих сторон крыльями - флигелями) сооружения по своим размерам (120х80 метров) превышает стандартное футбольное поле. Эта жемчужина Подолья своей красотой соперничала с лучшими дворцовыми сооружениями Европы. Раньше прямая улица соединяла дворец с костелом доминиканского монастыря (1780 год), расположенным в центре Тульчина на холме. Гостями в Тульчине были граф Б. Шереметьев, российский полководец граф П. Румянцев-Задунайский, императоры России Петр I и Екатерина II. В 1791 году в Тульчине размещался штаб польской коронной армии под командованием будущего маршала армии Наполеона - Юзефа Понятовского и его помощника, Тадеуша Костюшка.


Вінничина, Тульчин. Комплекс старого палацу Потоцьких, 1757-1782 роки.

Винничина, Тульчин Комплекс старого дворца Потоцких, 1757-1782 годы.

Vinnytsya region. Tulchin Complex of old palace of Potocki, 1757-1782.


Вінничина, Тульчин. Старий палац Потоцьких, парадні сходи.

Винничина, Тульчин Старый дворец Потоцких, парадная лестница.

Vinnytsya region. Tulchin Old Potocki's palace, front stairs.


Вінничина, Тульчин. Комплекс старого палацу Потоцьких, 1757-1782 роки.

Винничина, Тульчин Комплекс старого дворца Потоцких, 1757-1782 годы.

Vinnytsya region. Tulchin Complex of old palace of Potocki, 1757-1782.


1796 року фельдмаршал Олександр Васильович Суворов, призначений головнокомандуючим 80-тисячної південно-західної армії, обрав Тульчин своєю ставкою. Вона розмістилася у верхньому палаці Потоцького, який ще за життя полководця став центром Суворівського військового містечка. Тут фельдмаршал написав свою знамениту книгу "Наука перемагати". Цей спочатку одноповерховий міський палац (1757 рік) пам'ятає багатьох знаменитих людей. Тут бував Іван Котляревський, який служив ад'ютантом командуючого корпусом генерала Меєндорфа. Тульчин був центром заснованого в цих краях південного товариства декабристів на чолі з полковником П. Пестелем. У 1821-1822 роках у Тульчині перебував О. С. Пушкін. Після падіння Речі Посполитої С. Потоцький перебрався до іншого свого маєтку - славнозвісної "Софіївки" в Умані, а у зв'язку з польським повстанням 1830-1831 років садиби були конфісковані Росією. Потоцькі емігрували до Франції, все найкоштовніше з тульчинського палацу вивезли до Парижа. Великі мідні літери, з яких складався напис на фронтонах будинків, після польського повстання 1863 року переплавили на покриття куполів Успенської церкви (1789 рік, вул. Гагаріна, 13). Після передачі тульчинського маєтку Військовому відомству в 1875 році зник мідний дах, каміни, паркові скульптури. Парк було знищено.

В 1796 году фельдмаршал Александр Васильевич Суворов, назначенный главнокомандующим 80-тысячной юго-западной армии, избрал Тульчин своей ставкой. Она разместилась в верхнем дворце Потоцкого, который еще при жизни полководца стал центром Суворовского военного городка. Здесь фельдмаршал написал свою знаменитую книгу "Наука побеждать". Этот сначала одноэтажный городской дворец (1757 год) помнит многих знаменитых людей. Здесь бывал Иван Котляревский, который служил адъютантом командующего корпусом генерала Меендорфа. Тульчин был центром основанного в этих краях южного общества декабристов во главе с полковником П. Пестелем. В 1821-1822 годах в Тульчине находился А. С. Пушкин. После падения Речи Посполитой С. Потоцкий перебрался в другое свое имение - знаменитую "Софиевку" в Умани, а в связи с польским восстанием 1830-1831 года усадьбы были конфискованы Россией. Потоцкие эмигрировали во Францию, все самое ценное из тульчинского дворца вывезли в Париж. Большие медные буквы, из которых состояла надпись на фронтонах домов, после польского восстания 1863 года переплавили на покрытие куполов Успенской церкви (1789 год, ул. Гагарина, 13). После передачи тульчинского имения Военному ведомству в 1875 году исчезла медная крыша, камины, парковые скульптуры. Парк был уничтожен.


Вінничина, Тульчин. Колишній костел домініканського монастиря, 1780 рік (вул. Леніна, 67). За задумом архітекторів собор мав у мініатюрі повторити знаменитий храм святого Петра в Римі.
Зараз це - Кафедральний Собор Різдва Христового.


Винничина, Тульчин. Бывший костел доминиканского монастыря, 1780 год (ул. Ленина, 67). По замыслу архитекторов собор должен был в миниатюре повторить знаменитый храм святого Петра в Риме.
Ныне - Кафедральный Собор Рождества Христова.

Vinnytsya region. Tulchin. Former church of black friar ("Dominican") monastery, 1780.


Вінничина, Тульчин.
Пам'ятник О. В. Суворову
(скульптор Б. Едуардс, 1954 рік) - точна копія пам'ятника, спорудженого в Ізмаїлі.


Винничина, Тульчин
Памятник А. В. Суворову
(скульптор Б. Эдуардс, 1954 год) - точная копия памятника, сооруженного в Измаиле.

Vinnytsya region. Tulchin. Monument to A. Suvorov.


У місті збереглося кілька стародавніх будівель, зведених у XVIII-XIX століттях, серед яких будинок декабристів, будинок П. Пестеля, кілька житлових будинків і будинок офіцерського зібрання, де тепер розміщується експозиція краєзнавчого музею. 1954 року в Тульчині було відкрито пам'ятник О. Суворову (скульптор Б. Едуардс) - точну копію спорудженого в Ізмаїлі.

В городе сохранилось несколько старых зданий, возведенных в XVIII-XIX веках, среди которых дом декабристов, дом П. Пестеля, несколько жилых домов и дом офицерского собрания, где теперь размещается экспозиция краеведческого музея. В 1954 году в Тульчине был открыт памятник А. Суворову (скульптор Б. Эдуардс) - точная копия сооруженного в Измаиле.


Вінничина, Тульчин. Колишній новий (верхній) палац Потоцьких, 1782 рік (вул. Леніна, 8). Зараз тут розміщено Тульчинський технікум ветеринарної медицини Вінницького державного аграрного університету.
Пам'ятник фельдмаршалові Олександрові Васильовичеві Суворову перед колишнім новим (верхнім) палацом Потоцьких.


Винничина, Тульчин. Бывший новый (верхний) дворец Потоцких, 1782 год (ул. Ленина, 8). Ныне здесь размещен Тульчинский техникум ветеринарной медицины Винницкого государственного аграрного университета.
Памятник фельдмаршалу Александру Васильевичу Суворову перед бывшим новым (верхним) дворцом Потоцких.

Vinnytsya region. Tulchin. Former new palace of Potocki, 1782.
Monument to A.Suvorov in front of the former new palace of Potocki.


Вінничина, Тульчин. Особняк за адресою вул. Леніна, №86.
Зараз тут діє Палац урочистих подій.


Винничина, Тульчин. Особняк по адресу ул. Ленина, №86.
Ныне здесь действует Дворец торжеств.

Vinnytsya region. Tulchin.


Буша - село (846 жителів) Ямпільського району, розташоване на крутих схилах при впадінні річки Бушанка до річки Мурафа. 1883 року відомий український археолог і етнограф В. Антонович (1834-1908) виявив у розпадині пісковикової скелі над річкою Буша залишки давньослов'янського печерного храму що існував в VI-VII століттях. Вперше в документальних джерелах Буша згадується у зв'язку з будівництвом замку в XVI столітті, коли цими землями володів польський коронний гетьман Ян Замойський. У середині наступного XVII століття це вже було велике місто-фортеця із 12-тисячним населенням. За часів Хмельниччини, місто належало Брацлавському полку. З містом пов'язана трагічно-героїчна подія, що відбулася восени 1654 року (формально вже після закінчення Визвольної війни українського народу) і стала легендарною. Фортецю у Буші захищав шеститисячний загін козаків сотника Гречки, а на його знищення було кинуто польське військо під проводом старости Чарнецького, що десятикратно перевищувало кількість оборонців. Коли після тривалої облоги доля фортеці та її оборонців була вирішена, ті, щоб не потрапити у полон, вирішили вбити один одного. Дружина сотника М. Завісна, вбивши свого чоловіка, підпалила пороховий склад. Вибух знищив замок і поховав останніх захисників фортеці та багатьох загарбників. Після цього замок не вже відновлювався. Як поселення Буша відродилася тільки наприкінці XVII століття, а про героїчне минуле нагадують фортечна вежа (XVII століття), відновлена за наших часів як фрагмент героїчного укріплення, і символічні могили відважної дочки українського народу Мар'яни Завісної та козака Михайла, який приніс звістку про наближення ворога.

Буша - село (846 жителей) Ямпольского района, расположенное на крутых склонах при впадении речки Бушанка в речку Мурафа. В 1883 году известный украинский археолог и этнограф В. Антонович (1834-1908) обнаружил в расщелине скалы песчаника над речкой Буша остатки давнеславянского пещерного храма, существовавшего в VI-VII веках. Впервые в документальных источниках Буша упоминается в связи со строительством замка в XVI веке, когда этими землями владел польский коронный гетман Ян Замойский. В середине следующего XVII века этот уже был большой город-крепость с 12-тысячным населением. Во времена Хмельниччины, город принадлежал к Брацлавскому полку. С городом связано трагически-героическое событие, которое произошло осенью 1654 года (формально уже по окончании Освободительной войны украинского народа) и стала легендарным. Крепость в Буше защищал шеститысячный отряд казаков сотника Гречки, а на его уничтожение было брошено польское войско под руководством старосты Чарнецкого, которое десятикратно превышало численность защитников. Когда после длительной осады судьба крепости и ее защитников была решена, те, чтобы не попасть в плен, решили убить друг друга. Жена сотника М. Зависна, убив своего мужа, подожгла пороховой состав. Взрыв уничтожил замок и похоронил последних защитников крепости и многих захватчиков. После этого замок не уже восстанавливался. Как поселение Буша возродилась только в конце XVII века, а о героическом прошлом напоминают крепостная башня (XVII век), восстановленная в наше время как фрагмент героического укрепления, и символические могилы отважной дочери украинского народа Марьяны Зависной и казака Михаила, который принес весть о приближении врага.


Вінничина, Буша. Заплава на річці Бушанка.

Винничина, Буша. Заводь на реке Бушанка.

Vinnytsya region. Busha.


Зараз у Буші функціонує державний історико-культурний заповідник «Буша», до складу якого входять:
• чотири пам'ятки археології III тис. до н. е. - XII століття н. е.;
• дохристиянський скельний храм V століття н. е. з унікальними художніми наскельними рельєфами;
• залишки фортеці та підземних ходів XVI-XVII століття;
• міська ратуша XVI століття (розташована на території приватної садиби);
• Покровський монастир, XVII століття;
• Успенська церква, XVIII століття;
• кладовище XVIII-XIX століття;
• чудовий парк скульптури просто неба «Історична Буша», де щорічно проводяться міжнародні пленери скульпторів-каменярів і який постійно поповнюється новими роботами. Благо матеріалу (пісковику) для нових монументів в окрузі вистачає, з нього навіть зроблено оригінальний пришляховий покажчик, що розташований біля повороту до села на автотрасі Ямпіль - Могилів-Подільський.

Ныне в Буше функционирует государственный историко-культурный заповедник «Буша», в состав которого входят:
• четыре археологических памятника III тыс. до н. э. - XII века н. э.;
• дохристианский скальный храм V века н. э. с уникальными художественными наскальными рельефами;
• остатки крепости и подземных ходов XVI-XVII веков;
• городская ратуша XVI века (расположена на территории частной усадьбы);
• Покровский монастырь, XVII век;
• Успенская церковь, XVIII век;
• кладбище XVIII-XIX веков;
• замечательный парк скульптуры под открытым небом «Историческая Буша», где ежегодно проводятся международные плэнеры скульпторов-каменщиков и который постоянно пополняется новыми работами. Благо материала (песчаника) для новых монументов в округе хватает, из него даже сделан оригинальный придорожный указатель, который расположен около поворота к селу на автотрассе Ямполь - Могилев-Подольский.


Вінничина, Буша. Схема державного історико-культурного заповідника «Буша».
На схемі позначено:
1. Замкова вежа.
2. Фундамент замкової церкви XIII-XIV ст.
3. Могила Мар’яни Зависної.
4. Скельний храм.
5. Парк скульптури.
6. Музей житла та побуту XIX - початок XX ст.
7. Козацький цвинтар.
8. Козацьке джерело.
9. Пам’ятник воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.
10. Музей трипільського житла.
11. Туалети.
12. Виставкова зала та дирекція заповідника.
13. Хата гончара.
14. Музей ткацтва.
15. Млин XIX ст.
16. Музей каменярського ремесла.

Винничина, Буша. Схема государственного историко-культурного заповедника «Буша».
На схеме обозначены:
1. Замковая башня.
2. Фундамент замковой церкви XIII-XIV вв.
3. Могила Марьяны Зависной.
4. Скальный храм.
5. Парк скульптуры.
6. Музей жилья и быта XIX - начало XX в.
7. Казацкое кладбище.
8. Казацкий источник.
9. Памятник воинам, погибшим в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.
10. Музей трипольского жилища.
11. Туалеты.
12. Выставочный зал и дирекция заповедника.
13. Хата гончара.
14. Музей ткачества.
15. Мельница XIX в.
16. Музей каменетесного ремесла.

Vinnytsya region. Busha. Map of state historical-cultural preserve «Busha».


Вінничина, Буша. Пам'ятник «Захисникам Буші, 1654» поруч із головним входом до заповідника.

Винничина, Буша. Памятник «Защитникам Буши, 1654» рядом с главным входом в заповедник.

Vinnytsya region. Busha.


Вінничина, Буша. Обеліск перед головним входом до заповідника. На табличці накреслені слова Ольги Кобилянської:
«Згадайте предків ваших, щоб історія перед вами не згасла, її золотої нитки не губіть».

Винничина, Буша. Обелиск перед главным входом в заповедник. На табличке начертаны слова Ольги Кобылянской (на Украинском языке):
«Вспомните предков ваших, чтобы история перед вами не уогасла ее золотую нить не теряйте».

Vinnytsya region. Busha.


Вінничина, Буша. Відбудована башта фортеці.

Винничина, Буша. Отстроенная башня крепости.

Vinnytsya region. Busha. Tower of castle (rebuilded).


Вінничина, Буша.
Підземелля замку
.


Винничина, Буша.
Замковые подземелья
.

Vinnytsya region. Busha.
Caves of castle
.


Вінничина, Буша.
Вид з башти фортеці
.


Винничина, Буша.
Вид с башни крепости
.

Vinnytsya region. Busha.
A view from the tower of castle
.


Вінничина, Буша.
Вид з башти фортеці
у бік річці Бушанка та головного входу до заповідника.


Винничина, Буша.
Вид с башни крепости
в сторону речки Бушанка и главного входа в заповедник.

Vinnytsya region. Busha.
A view from the tower of castle
.


Вінничина, Буша. Символічна могила Мар'яни Завісної.
На плиті - напис:
«Вічна пам'ять відважній дочці українського народу Мар'яні Завісній
яка в листопаді 1654 року безстрашно стала на захист свого народу.»

Винничина, Буша. Символическая могила Марьяны Зависной.
На плите - надпись (на Украинском языке):
«Вечная память отважной дочери украинского народа Марьяне Зависной
которая в ноябре 1654 года бесстрашно встала на защиту своего народа.»

Vinnytsya region. Busha.


Вінничина, Буша. Скульптурний портрет Івана Гонти.

Винничина, Буша. Скульптурный портрет Ивана Гонты.

Vinnytsya region. Busha.


Вінничина, Буша. Символічна могила козака Михайла, який у листопаді 1654 року перший приніс мешканцям фортеці Буші звістку про наближення ворога.

Винничина, Буша. Символическая могила казака Михаила, который в ноябре 1654 года первый принес жителям крепости Буши весть о приближении врага.

Vinnytsya region. Busha.


Вінничина, Буша. Парк скульптури просто неба «Історична Буша».

Винничина, Буша. Парк скульптуры под открытым небом «Историческая Буша».

Vinnytsya region. Busha.


Вінничина, Буша. Парк скульптури.

Винничина, Буша. Парк скульптуры.

Vinnytsya region. Busha.


Вінничина, Буша. Вид на заповідник знизу, з дороги уздовж річки Бушанка.

Винничина, Буша. Вид на заповедник снизу, с дороги вдоль речки Бушанка.

Vinnytsya region. Busha.


Вінничина, Буша.
Дорогою до скельного храму вздовж річки Бушанка
.


Винничина, Буша.
По дороге к скальному храму вдоль речки Бушанка
.

Vinnytsya region. Busha.
The way to the rocky temple
.


Вінничина, Буша.
Сходи, що ведуть до скельного храму
.


Винничина, Буша.
Лестница, ведущая к скальному храму
.

Vinnytsya region. Busha.
Stairs to the rocky temple
.


Вінничина, Буша.
Усередині скельного храму
.


Винничина, Буша.
Внутри скального храма
.

Vinnytsya region. Busha.
Into the rocky temple
.


1883 року український археолог В. Антонович виявив у характерних розломах Буші таємничу печеру. В ній знаходились залишки унікального дохристиянського храму-капища східних слов'ян II-V століть. За твердженнями багатьох дослідників аналогів йому в світі не існує. На стінах печери ще й сьогодні можна побачити таємничі зображення оленя та людини, що, тримаючи в руках чашу, стоїть на колінах під деревом. Пам'ятка увійшла в історію під назвою «Бушанський рельєф». Останні археологічні дослідження доводять, що приміщення ущелини використовували як монастирські келії також у XVI-XVII століттях.

В 1883 году украинский археолог В. Антонович обнаружил в характерных разломах Буши таинственную пещеру. В ней находились остатки уникального дохристианского храма-капища восточных славян II-V веков. По утверждению многих исследователей аналогов ему в мире не существует. На стенах пещеры еще и сегодня можно увидеть таинственные изображения оленя и человека, который, держа в руках чашу, стоит на коленях под деревом. Памятник вошел в историю под названием «Бушанский рельеф». Последние археологические исследования доказывают, что помещения ущелья использовали в качестве монастырских келий также в XVI-XVII веках.


Вінничина, Буша. «Бушанський рельєф».

Винничина, Буша. «Бушанский рельеф».

Vinnytsya region. Busha. «Bushanskiy rocky shape».


Вінничина, Буша. Водяний млин XIX століття.
Винничина, Буша. Водяная мельница XIX века.
Vinnytsya region. Busha. Watermill, 19th century.


Могилів-Подільський - місто (32,4 тис. жителів) обласного значення і центр району, розташоване на крутому лівому березі ріки Дністер. Місто було засновано 1595 року брацлавським воєводою Стефаном Потоцьким, який отримав ці місця як посаг при одруженні з дочкою молдавського землевласника Ієремії Могили. На знак подяки Стефан Потоцький назвав місто на честь тестя Могилів (з наголосом на другому складі), а згодом назва трансформувалася в Могилів (у XVII-XIX століттях місто, щоб уникнути плутанини з нинішнім білоруським Могильовом, також називали Могилів-на-Дністрі та Могилів-Дністровський). Стефан Потоцький збудував тут замок та інші оборонні споруди. Місто, що вигідно постало біля головної переправи через Дністер на перехресті торговельних шляхів із Речі Посполитої у Молдавію і до Чорного моря, притягувало купців. Упродовж двох десятків років Могилів стає найбільшим за кількістю мешканців містом Поділля. Тут, окрім українців, існували окремі етнічні колонії найбільш заповзятливих до комерції вірменів, євреїв і греків. Прикордонне положення міста визначало спосіб життя і ментальність його жителів всю наступну історію. Руйнування та грабежі під час численних воєн, прикордонних конфліктів і народних бунтів змінювалися спокійним мирним часом, і Могилів незмінно відроджувався, розквітав і багатів.

Могилев-Подольский - город (32,4 тыс. жителей) областного значения и центр района, расположенный на крутом левом берегу реки Днестр. Город был основан в 1595 году брацлавским воеводой Стефаном Потоцким, который получил эти места как приданое при бракосочетании с дочерью молдавского землевладельца Иеремии Могилы. В знак благодарности Стефан Потоцкий назвал город в честь тестя Могилев (с ударением на втором слоге), а впоследствии название трансформировалось в Могилев (в XVII-XIX веках город, во избежание путаницы с нынешним белорусским Могилевым, также называли Могилев-на-Днестре и Могилев-Днестровский). Стефан Потоцкий построил здесь замок и другие оборонные сооружения. Город, выгодно стоящий около главной переправы через Днестр на перекрестке торговых путей из Речи Посполитой в Молдавию и к Черному морю, притягивал купцов. На протяжении двух десятков лет Могилев стал самым большим по количеству жителей городом Подолья. Тут, кроме украинцев, существовали отдельные этнические колонии наиболее предприимчивых к коммерции армян, евреев и греков. Пограничное положение города определяло образ жизни и ментальность его жителей всю последующую историю. Разрушения и грабежи во время многочисленных войн, пограничных конфликтов и народных бунтов, сменялись спокойным мирным времен, и Могилев неизменно возрождался, расцветал и богател.


Вінничина, чудовий краєвид у бік заплави Дністра неподалік від Могилів-Подільського.
Винничина, прекрасный пейзаж в сторону поймы Днестра неподалеку от Могилев-Подольского.
Vinnytsya region. Wonderful landscape near Mohyliv-Podilsky.


Круті мальовничі дністровські схили, що амфітеатром оточують Могилів-Подільський, пам'ятають напади козаків, поляків і турків (XVII-XVIII століття), епідемії чуми (1770, 1784 роки), катастрофічні розливи Дністра (1780, 1784 роки) та грандіозну пожежу 1808 року. Серед цікавих історичних подій - розташування штаб-квартири польського гетьмана С. Жолкевського, що прославився у визвольних війнах проти турків. Тут починав свій шлях і гетьман Петро Сагайдачний. Зі споруд XVIII століття у місті вціліли дві культові споруди - Миколаївська церква (1754 рік), що за радянських часів використовувалася як приміщення для історико-краєзнавчого музею, та дерев'яна церква Святої Параскеви (1775 рік). 1795 року Могилів увійшов до складу Російської імперії, через рік став повітовим містом, а 1806 року російський уряд викупив його у В. Потоцького. Із другої половини XIX століття, з розвитком судноплавства на річці Дністер, Могилів-Подільський став центром хлібної торгівлі в Придністров'ї. XIX століття у нинішньому архітектурному обличчі міста представляють Георгіївська церква із дзвіницею (1809-1819 роки, вул. Єрмака, 12) та найстаріший могилівський пам'ятник М. Гоголю (1898 рік). На початку XX століття Могилів (з 1923 року - Могилів-Подільський) був типовим подільським містом, більше половини мешканців якого становили євреї. Через своє географічне розташування місто одним із перших у СРСР було піддане німецьким бомбардуванням під час Другої світової війни. За часів окупації фашисти розстріляли тут близько 5 тис. євреїв, а на території міста влаштували пересильне гетто, про що нагадує пам'ятник жертвам фашистських концтаборів і гетто, який було встановлено у Могилеві-Подільському в роки незалежності України.

Крутые живописные днестровские склоны, амфитеатром окружающие Могилев-Подольский, помнят нападения казаков, поляков и турков (XVII-XVIII века), эпидемии чумы (1770, 1784 годы), катастрофические разливы Днестра (1780, 1784 годы) и грандиозный пожар 1808 года. Среди интересных исторических событий - размещение штаб-квартиры польского гетмана С. Жолкевского, который прославился в освободительных войнах против турков. Здесь начинал свой путь и гетман Петр Сагайдачный. Из сооружений XVIII века в городе уцелели два культовых сооружения - Николаевская церковь (1754 год), которая в советское время использовалась в качестве помещения для историко-краеведческого музея, и деревянная церковь Святой Параскевьи (1775 год). В 1795 году Могилев вошел в состав Российской империи, через год стал уездным городом, а в 1806 году российское правительство выкупило его у В. Потоцкого. Со второй половины XIX века, с развитием судоходства на реке Днестр, Могилев-Подольский стал центром хлебной торговли в Приднестровье. XIX век в нынешнем архитектурном облике города представляют Георгиевская церковь с колокольней (1809-1819 годы, ул. Ермака, 12) и самый старый могилевский памятник Н. Гоголю (1898 год). В начале XX века Могилев (с 1923 года - Могилев-Подольский) был типичным подольским городом, больше половины населения которого составляли евреи. Из-за своего географического расположения город одним из первых в СССР было подвергнут немецким бомбардировкам во время Второй мировой войны. Во времена оккупации фашисты расстреляли здесь около 5 тыс. евреев, а на территории города устроили пересылочное гетто, о чем напоминает памятник жертвам фашистских концлагерей и гетто, который был установлен в Могилеве-Подольском в годы независимости Украины.


Вінничина, Могилів-Подільський.
Миколаївська церква
, пам’ятка архітектури 1754-1757 роки (пл. Червона, 4).


Винничина, Могилев-Подольский.
Николаевская церковь
, памятник архитектуры 1754-1757 годы (пл. Красная, 4).

Vinnytsya region, Mohyliv-Podilsky. Church of St. Nicholas, 1754-1757.


Того дня ми не заїжджали у Шаргород та Муровані Курилівці, неподалік від яких пролягав наш шлях. Розповіді про них - в одній з попередніх подорожей.
За попереднім планом ми розраховували також ознайомитись із містом Бар, однак часу на це нам не вистачило.
Наступного дня, коли повертались з Вінниці до Києва, заїхали (нарешті!) у Дениші. Це чудове місце так сподобалось, що за два тижні ми завітали туди ще раз. Отже, фоторозповідь про Дениші подано окремою сторінкою.


В тот день мы не заезжали в Шаргород и Мурованые Куриловцы, невдалеке от которых проходил наш путь. Рассказы о них - в одном из предыдущих путешествий.
По предварительному плану мы рассчитывали также ознакомиться с городом Бар, однако времени на это нам не хватило.
На следующий день, возвращаясь из Винницы в Киев, заехали (наконец!) в Дениши. Это замечательное место так понравилось, что через две недели мы приехали туда повторно. Таким образом, фоторассказ о Денишах дан отдельной страницей.



Першоджерела:
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Вікіпедія.






Усі права застережено. © 2003-2011 Сергій Клименко

Реклама від SETLINKS.RU
    надежные электростанции geko  




Rambler's Top100