На захід від Києва, липень 2008 року.
День червертий: Львів -> Жовква -> Крехів -> Зимне -> Володимир-Волинський -> Київ

Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

На запад от Киева, июль 2008 года.
День червертый: Львов -> Жолква -> Крехов -> Зимнее -> Владимир-Волынский -> Киев

Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.






Мапа четвертого дня маршруту.
Покриття магістральних автошляхів - досить пристойне. Місцеві автошляхи між селами подекуди залишають бажати кращого.
Того дня спочатку я заїхав до Жовкви - міста, в якому зберігся найбільш повний у Львівській області історичний ансамбль культово-громадських споруд (після обласного центру, звісно). Фоторозповідь про це цікаве місто подано окремою сторінкою.


Схема четвертого дня маршрута.
Покрытие магистральных автодорог - достаточно приличное. Местные дороги между селами местами оставляют желать лучшего.
В тот день сначала я заехал в Жолкву - город, в котором сохранился наиболее полный во Львовской области исторический ансамбль культово-общественных сооружений (после областного центра, конечно). Фоторассказ об этом интересном городе дан на отдельной странице.


Далі я завітав до села Крехів Жовківського району Львівської області, що розташоване лише за 16 км на захід від райцентру. Село Крехів відоме перш за все старовинним монастирем, який було засновано на початку XVII століття на лісистих схилах Розточчя неподалік від Крехова. Фоторозповідь про це цікаве місце подано окремою сторінкою.

Далее я заехал в село Крехов Жолковского района Львовской области, которое расположено всего в 16 км к западу от райцентра. Село Крехов известно прежде всего старинным монастырем, основанным в начале XVII века на лесистых склонах Расточья неподалеку от Крехова. Фоторассказ об этом интересном месте дан на отдельной странице.


Зимне - село (943 особи) Володимир-Волинського району Волинської області, розташоване на лівому березі річки Луга, лише за 5 км від Володимира-Волинського. Існує схожа на легенду історична версія, що Зимне виникло ще в XI столітті і одержало таку назву тому, що було зимовою резиденцією володимирських князів. За переказами, у 1001 році князь Володимир Святославович збудував тут зимову резиденцію та храм. Відтоді й аж дотепер в монастирі зберігається чудотворна ікона Зимнівської Божої Матері. За переказами, цією іконою Константинопольський патріарх Микола II Хрисоверг 988 року благословив князя Володимира Святославовича на шлюб з грецькою царівною Анною.
Місцевість для заснування обителі було обрано невипадково, бо неподалік знаходилось городище слов'янського племені дулібів (східно-слов'янський союз племен, що жили в басейні Західного Бугу). Першу писемну згадку про Зимненську обитель можна знайти в «Житії Феодосія Печерського» (ХІ століття) - тут помер перший ігумен Києво-Печерської лаври преподобний Варлам, що повертався з Царгорода. 1495 року стараннями князя Федора Чарторийського на високому пагорбі над долиною річки, на місці печер самітників, вибитих у Святій Горі, та дерев'яного храму почалось будівництво мурованої церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1495-1550 роки) й оборонних мурів з вежами (XVI-XVII століття). Під Успенською церквою містились гробниці князів Чарторийських. Олександр Федорович Чарторийський вступив у майновий конфлікт із монастирем, та згодом помирився з монахами і навіть подарував монастирю іменний дзвін вагою понад 700 кг із зображенням Богоматері та Воскресіння Христового.
Монастирю та його мешканцям судилася нелегка доля, що спіткала всі культові місця на українських землях. Заснований як православний, монастир 1724 року перейшов у власність греко-католиків. Монастир неодноразово руйнували та згодом відновлювали. Коли 1899 року ця частина Волині відійшла до Росії, монастир оновили із впровадженням архітектурних елементів, притаманних російському православ'ю (архітектор М. Козлов). 1939 року «совєти» закрили цю святиню. Під час фашистської окупації в 1943 році, Святогірський монастир було зруйновано та після війни закрито. Місцевий колгосп облаштував тут своє господарство, що знищило частину оригінальної забудови. Тільки в 1970-ті роки монастир почали відновлювати. Роботи з його відбудови було завершено вже в незалежній Україні.


Зимнее - село (943 человека) Владимир-Волынского района Волынской области, расположенное на левом берегу реки Луга, только в 5 км от Владимира-Волынского. Существует похожая на легенду историческая версия, что Зимнее возникло еще в XI веке и получило такое название потому, что было зимней резиденцией владимирских князей. По преданию, в 1001 году князь Владимир Святославович построил здесь зимнюю резиденцию и храм. С тех пор и доныне в монастыре сохраняется чудотворная икона Зимненской Божьей Матери. По преданию, этой иконой Константинопольский патриарх Николай II Хрисоверг в 988 году благословил князя Владимира Святославовича на брак с греческой царевной Анной.
Местность для основания обители была выбрана не случайно, поскольку неподалеку находилось городище славянского племени дулибов (восточнославянский союз племен, которые жили в бассейне Западного Буга). Первое письменное упоминание о Зимненской обители можно найти в «Житии Феодосия Печерского» (ХІ век) - здесь умер первый игумен Киево-Печерской лавры преподобный Варлаам, который возвращался из Царьграда. В 1495 году стараниями князя Федора Чарторыйского на высоком холме над долиной реки, на месте пещер затворников, выбитых в Святой Горе, и деревянного храма началось строительство каменной церкви Успения Пресвятой Богородицы (1495-1550 годы) и оборонительных стен с башнями (XVI-XVII века). Под Успенской церковью размещались гробницы князей Чарторыйских. Александр Федорович Чарторыйский вступил в имущественный конфликт с монастырем, но впоследствии помирился с монахами и даже подарил монастырю именной колокол весом свыше 700 кг с изображением Богоматери и Воскресенья Христового.
Монастырю и его обитателям судилась нелегкая судьба, которая постигла все культовые места на украинских землях. Основанный как православный, монастырь в 1724 году перешел в собственность греко-католиков. Монастырь неоднократно разрушали и впоследствии восстанавливали. Когда в 1899 году эта часть Волыни отошла к России, монастырь обновили с внедрением архитектурных элементов, присущих русскому православию (архитектор М. Козлов). В 1939 году «советы» закрыли эту святыню. Во время фашистской оккупации в 1943 году, Святогорский монастырь был разрушен и после войны закрыт. Местный колхоз обустроил здесь свое хозяйство, которое уничтожило часть оригинальной застройки. Только в 1970-е годы монастырь начали восстанавливать. Работы по его восстановлению были завершены уже в независимой Украине.


Зимне. Зимненський Свято-Успенський Святогорський ставропігійний жіночий монастир (вид ззовні).

Зимнее. Зимненский Свято-Успенский Святогорский ставропигиальный женский монастырь (вид снаружи).


Теперішній Святогірський жіночий монастир є разючою сумішшю архітектурних і конфесійних стилів. Надбрамна дзвіниця з шатром, виконаним у псевдовізантійському стилі, натякає на православний характер культової споруди, що підтверджує головний храм монастиря, стилізований під собори древньої Русі. Останнім православним атрибутом і, вочевидь, єдиним, що зберігся від первинного монастиря, є встановлений на його території метровий 700-кілограмовий дзвін, який було відлито 1566 року на замовлення князя Олександра Чарторийського. Монастирську трапезну виконано вже за всіма канонами католицької архітектури. Даниною моді є по-сучасному технологічна каплиця. Її встановлено над стильно обладнаним живодайним джерелом - струмені води б'ють просто з католицького хреста. На внутрішньому подвір'ї біля стін і веж влаштовано квітник, увиту декоративними рослинами галерею та сад каменів. Доволі символічний вигляд має пам'ятник князеві Володимирові Великому, який, опустивши очі, скромно стоїть у куточку монастирського двору і смиренно тримає католицький хрест. Так в архітектурі й антуражі відбудованого Святогірського монастиря дивним чином мирно співіснують католицизм і православ'я, що впродовж багатьох століть протистояли одне одному.
За межами мурів монастиря, трохи нижче від головного храму, розміщено невелику, однак дуже цікаву церкву Св. Трійці (1465-1475). Вона має явний оборонний характер, про що свідчить зокрема товщина її стін. Неподалік є вхід до підземних печер, де монахині облаштували храм Св. Варлама.


Нынешний Святогорский женский монастырь является поразительной смесью архитектурных и конфессиональных стилей. Надвратная колокольня с шатром, выполненным в псевдовизантийском стиле, намекает на православный характер культового сооружения, которое подтверждает главный храм монастыря, стилизованный под соборы древней Руси. Последним православным атрибутом и, очевидно, единственным, сохранившимся от первичного монастыря, является установленный на его территории метровый 700-килограммовый колокол, который был отлит в 1566 году по заказу князя Александра Чарторыйского. Монастырская трапезная выполнена уже по всем канонам католической архитектуры. Данью моде является по-современному технологическая часовня. Она установлена над стильно оборудованным животворным источником - струи воды бьют непосредственно из католического креста. На внутреннем дворе около стен и башен устроены цветник, увитая декоративными растениями галерея и сад камней. Достаточно символический вид имеет памятник князю Владимиру Великому, который, опустив глаза, скромно стоит в уголке монастырского двора и смиренно держит католический крест. Так в архитектуре и антураже отстроенного Святогорского монастыря удивительным образом мирно сосуществуют католицизм и православие, которые на протяжении многих веков противостояли друг другу.
За пределами стен монастыря, немного ниже от главного храма, размещена небольшая, но очень интересная церковь Св. Троицы (1465-1475). Она имеет явный оборонный характер, о чем свидетельствует в частности толщина ее стен. Неподалеку есть вход в подземные пещеры, где монахини обустроили храм Св. Варлаама.


Зимне. Зимненський Свято-Успенський монастир. Південно-західна оборонна вежа та надбрамна вежа-дзвіниця.

Зимнее. Зимненский Свято-Успенский монастырь. Юго-западная оборонительная башня и надвратная башня-колокольня.


Зимне. Зимненський Свято-Успенський монастир. Надбрамна вежа-дзвіниця та 700-кілограмовий дзвін, який було відлито 1566 року на замовлення князя Олександра Чарторийського.

Зимнее. Зимненский Свято-Успенский монастырь. Надвратная башня-колокольня и 700-килограммовый колокол, который был отлит в 1566 году по заказу князя Александра Чарторыйского.


Зимне. Зимненський Свято-Успенський монастир. Собор Успіння Пресвятої Богородиці (1495-1550 роки).

Зимнее. Зимненский Свято-Успенский монастырь. Собор Успения Пресвятой Богородицы (1495-1550 годы).


Зимне. Зимненський Свято-Успенський монастир. Каплиця над живодайним джерелом та пам'ятник Святому рівноапостольному князеві Володимирові Великому.

Зимнее. Зимненский Свято-Успенский монастырь. Часовня над животворным источником и памятник Святому равноапостольному князю Владимиру Великому.


Володимир-Волинський - третє за чисельністю населення місто (близько 40 тис. мешканців) Волині та районний центр Волинської області, розташоване на правому березі річки Луги. Володимир - стародавнє давньоруське місто, назване на честь його засновника - київського князя Володимира Святославовича («Великого», «Святого»). Перша літописна згадка про нього датується 988 роком, коли князь Володимир Святославович після походу на Червенські міста віддав його у володіння своєму синові Всеволодові.
Через своє розташування, на перетині шляхів Русь-Польща-Литва, місто стало потужним торговим центром. Статус стратегічного західного форпосту Київської Русі та князівської резиденції сприяв створенню потужних фортифікаційних споруд, про які зараз нагадують залишки земляних валів міцного городища, що навіть сьогодні вражають своїми розмірами. В 1157-1160 роках на високому береговому пагорбі було побудовано формально найдавнішу культову споруду Волині - Успенський собор, який іноді називають за ім'ям князя, який тоді правив, - «Мстиславів храм». Він належить до тієї категорії храмів часів Київської Русі, що збереглися в Києві, Чернігові й Овручі, які не один раз руйнувалися, а потім відновлювалися, зберігаючи свій родовід. У XVIII столітті уніати перебудували Успенський собор у стилі бароко, але той храм завалився в 1829 році та був відбудований заново в 1896-1900 роках зі стилізацією під давньоруський собор.


Владимир-Волынский - третий по численности населения город (около 40 тыс. жителей) Волыни и районный центр Волынской области, расположенный на правом берегу реки Луги. Владимир - древний древнерусский город, названный в честь его основателя - киевского князя Владимира Святославовича («Великого», «Святого»). Первое летописное упоминание о нем датируется 988 годом, когда князь Владимир Святославович после похода на Червенские города отдал его во владение своему сыну Всеволоду.
Из-за своего расположения, на пересечении путей Русь-Польша-Литва, город стал крупным торговым центром. Статус стратегического западного форпоста Киевской Руси и княжеской резиденции способствовал созданию мощных фортификационных сооружений, о которых в настоящий момент напоминают остатки земляных валов мощного городища, которые даже сегодня поражают своими размерами. В 1157-1160 годах на высоком береговом холме было построено формально самое давнее культовое сооружение Волыни - Успенский собор, который иногда называют по имени правившего тогда князя - «Мстиславов храм». Он принадлежит к той категории храмов времен Киевской Руси, сохранившихся в Киеве, Чернигове и Овруче, которые не раз разрушались, а затем восстанавливались, сохраняя свою родословную. В XVIII веке униаты перестроили Успенский собор в стиле барокко, но тот храм завалился в 1829 году и был отстроен заново в 1896-1900 годах со стилизацией под древнерусский собор.


Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир». План-схема.
На схемі позначено такі пам'ятки історії та культури:
1. Успенський собор («Мстиславів храм»).
2. Земляні вали замку.
3. Василівська церква.
4. Миколаївська церква.
5. Костел Іоакима і Анни.
6. Собор Святого Юрія.
7. Собор Різдва Христового.
8. Українська греко-католицька церква.

Государственный историко-культурный заповедник «Древний Владимир». План-схема.
На схеме обозначены следующие памятники истории и культуры:
1. Успенский собор («Мстиславов храм»).
2. Земляные валы замка.
3. Василевская церковь.
4. Николаевская церковь.
5. Костел Иоакима и Анны.
6. Собор Святого Юрия.
7. Собор Рождества Христового.
8. Украинская греко-католическая церковь.


1199 року Володимир став столицею об'єднаного Галицько-Волинського князівства, створеного володимирським князем Романом Мстиславовичем. За часів правління його сина - князя Данила Романовича (з 1253 року - короля Галицького), Галицько-Волинська держава перетворилася на одну з наймогутніших держав Європи, а Володимир став одним з найвеличніших міст Русі. Місто дивувало приїжджих своєю величчю та красою, було політичним, культурним, економічним та науковим центром Галицько-Волинської держави. В ньому було написано волинську частину Галицько-Волинського літопису - однієї з найзначніших пам'яток слов'янської писемності.
Подальшому розвитку міста завдала значної школи монголо-татарська навала: 1241 року після запеклого штурму орди хана Батия вдерлися до Володимира, зруйнували та пограбували місто. Понад три століття місто періодично грабували і руйнували ординці, кримські татари та поляки, однак воно завжди підіймалося з руїн. З тих неспокійних часів збереглися Василевська церква (XIII - початок XIV століття, до невпізнанності перебудована в 1900-1901 роках), і т. зв. будинок із дзвіницею (1494 рік), що дивно дисонує своєю архітектурною належністю до католицьких культових споруд з розташованим поряд «давньоруським» Успенським собором. Зараз у будинку розміщено єпархіальне управління Російської православної церкви.


В 1199 году Владимир стал столицей объединенного Галицко-Волынского княжества, созданного владимирским князем Романом Мстиславовичем. Во времена правления его сына - князя Данила Романовича (с 1253 года - короля Галицкого), Галицко-Волынское государство превратилось в одну из самых могущественных держав Европы, а Владимир стал одним из самых величественных городов Руси. Город удивлял приезжих своим величием и красотой, был политическим, культурным, экономическим и научным центром Галицко-Волынского государства. В нем была написана волынская часть Галицко-Волынской летописи - одного из самых значительных памятников славянской письменности.
Дальнейшему развитию города существенный урон нанесло монголо-татарское нашествие: в 1241 году после яростного штурма орды хана Батыя ворвались во Владимир, разрушили и разграбили город. Свыше трех веков город периодически грабили и разрушали ордынцы, крымские татары и поляки, но он всегда поднимался из руин. С тех беспокойных времен сохранились Васильевская церковь (XIII - начало XIV века, до неузнаваемости перестроенная в 1900-1901 годах), и т. н. дом с колокольней (1494 год), который странно диссонирует своей архитектурной принадлежностью к католическим культовым сооружениям с расположенным рядом «древнерусским» Успенским собором. В настоящий момент в доме размещается епархиальное управление Русской православной церкви.


Володимир-Волинський. Вали стародавнього міста. Панорама (~90°).

Владимир-Волынский. Валы древнего города. Панорама (~90°).


У XIII столітті, завдяки активній політичній діяльності Романовичів - Данила Галицького і Василька Волинського та їх наступників було відроджено Галицько-Волинське князівство, яке після коронації 1253 року Данила Романовича іменувалося Королівством Галичини і Володимирії. В окремі періоди історії ця країна утвердилася на великій території від Німану до Карпат, від Сяну до Дніпра, що за розмірами дорівнювало Священній Римській імперії Фрідріха Барбаросси. Ця держава майже до середини XIV століття визначала головні тенденції у геополітичних процесах Центральної та Східної Європи і була унікальним осередком української державності за середньовічної доби.
1349 року містом Володимир заволодів польський король Казимир Великий. З 1370 року місто входило до складу Литовського князівства, та після Люблінської унії 1569 року Литва втратила контроль над Володимиром, і він увійшов до складу Речі Посполитої. Від понад двохсотлітнього панування останньої в центрі міста залишився компактний ансамбль із трьох чудових культових споруд: костелу єзуїтів (1731 рік), у якому розмістився кафедральний собор Української Православної церкви (Київський патріархат), костелу Іоакима і Анни (1752 рік) і Миколаївської церкви (1780 рік). Після третього поділу Польщі в 1795 році Володимир потрапив під владу Російської імперії і щоб уникнути плутанини з однойменним російським містом до його назви додали уточнення - Волинський. Російська імперія контролювала ці землі до самого свого краху. Від тих часів у місті збереглися кірха (XIX століття), що нині входить до комплексу монастиря Святого Йосафата (Греко-католицька церква), традиційний для військових культових споруд Собор Святого великомученика Юрія-Змієборця (1900 рік), що належить Українській православній церкві Київського патріархату, та кілька будинків цивільного призначення.


В XIII веке, благодаря активной политической деятельности Романовичей - Данила Галицкого, Василька Волынского и их преемников было возрождено Галицко-Волынское княжество, которое после коронации 1253 года Данила Романовича именовалось Королевством Галичины и Владимирии. В отдельные периоды истории эта страна утвердилась на большой территории от Немана до Карпат, от Сяна до Днепра, которая по размерам равнялось Священной Римской империи Фридриха Барбароссы. Это государство почти до середины XIV века определяло главные тенденции в геополитических процессах Центральной и Восточной Европы и было уникальной ячейкой украинской государственности в средневековые времена.
В 1349 году городом завладел польский король Казимир Великий. С 1370 года город входил в состав Литовского княжества, но после Люблинской унии 1569 года Литва потеряла контроль над Владимиром, и он вошел в состав Речи Посполитой. От более чем двухсотлетнего господства последней в центре города остался компактный ансамбль из трех замечательных культовых сооружений: костела иезуитов (1731 год), в котором разместился кафедральный собор Украинской православной церкви (Киевский патриархат), костела Иоакима и Анны (1752 год) и Николаевской церкви (1780 год). После третьего раздела Польши в 1795 году Владимир попал под власть Российской империи и во избежание путаницы с одноименным русским городом к его названию добавили уточнение - Волынский. Российская империя контролировала эти земли до самого своего краха. От тех времен в городе сохранились кирха (XIX век), которая в настоящее время входит в комплекс монастыря Святого Йосафата (Греко-католическая церковь), традиционный для военных культовых сооружений Собор Святого великомученика Юрия-Победоносца (1900 год), принадлежащий Украинской Православной церкви Киевского патриархата, и несколько домов гражданского назначения.


Володимир-Волинський. Пам'ятний камінь біля городища міста Володимира та вали стародавнього міста. Городище є пам'яткою археології X-XIII століть.

Владимир-Волынский. Памятный камень возле городища города Владимира и валы древнего города. Городище является памятником археологии X-XIII веков.


Збігали століття, змінювалися епохи, та Володимир-Волинський залишався опорою українства, відігравав важливу роль в економічному та культурному житті Волині. З цим містом пов'язана діяльність таких відомих людей, як Й. Кунцевич, О. Дверницький, А. Річинський, А. Кримський, О. Цинкаловський, О. Хохол і багатьох інших.
В 1919-1939 роках Володимир-Волинський входив до складу Польщі. Під час фашистської окупації у двох концтаборах міста було замордовано понад 50 тис. військовополонених Червоної Армії. А в 90-х роках XX століття на території стародавнього городища було виявлено масові могили жертв вже комуністичного терору.
У Володимирі-Волинському народився Св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) - одна з найвідоміших постатей в історії Греко-католицької церкви. Він активно сприяв піднесенню освітнього рівня духовенства та поглибленню релігійності населення. Й. Кунцевича було вбито релігійними фанатиками у Вітебську. Його останки нині спочивають у скляній труні на вівтарі Св. Василія в базиліці Св. Петра у Римі. 1780 року на кошти уніатського єпископа Порфирія Скарбки Важинського у Володимирі-Волинському було побудовано каплицю Св. Йосафата Кунцевича. Каплицю зведено на місці, де колись стояв будинок батьків Івана Кунцевича. 1800 року каплицю було передано православній церкві й освячено ім'ям Св. Миколая. З 1910 року ця церква виконувала функції цвинтарної каплиці, а з 1914 до 1939 року використовувалась як парафіяльна. В архітектурному плані це - однонавна церква, типова для архітектури України та Польщі XVII-XVIII століть.


Шли столетия, менялись эпохи, но Владимир-Волынский оставался опорой украинства, играл важную роль в экономической и культурной жизни Волани. С этим городом связана деятельность таких известных людей, как И. Кунцевич, Е. Дверницкий, А. Ричинский, А. Крымский, А. Цинкаловский, Е. Хохол и многих других.
В 1919-1939 годах Владимир-Волынский входил в состав Польши. Во время фашистской оккупации в двух концлагерях города были замучены свыше 50 тыс. военнопленных Красной Армии. А в 90-х годах XX века на территории древнего городища были обнаружены массовые могилы жертв уже коммунистического террора.
Во Владимире-Волынском родился Св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) - одна из самых известных фигур в истории Греко-католической церкви. Он активно способствовал подъему образовательного уровня духовенства и углублению религиозности населения. Й. Кунцевич был убит религиозными фанатиками в Витебске. Его останки в настоящее время покоятся в стеклянном гробу на алтаре Св. Василия в базилике Св. Петра в Риме. В 1780 году на средства униатского епископа Порфирия Скарбки Важинского во Владимире-Волынском была построена часовня Св. Йосафата Кунцевича. Часовня возведена на месте, где когда-то стоял дом родителей Ивана Кунцевича. В 1800 году часовня была передана православной церкви и освящена именем Св. Николая. С 1910 года эта церковь выполняла функции кладбищенской часовни, а с 1914 до 1939 года использовалась в качестве приходской. В архитектурном плане это - однонефная церковь, типичная для архитектуры Украины и Польши XVII-XVIII веков.


Володимир-Волинський. Свято-Успенський кафедральний собор («Мстиславів храм»), вул. Соборна, 25.
Первісну бідівлю цього храму було збудовано у 1156-1160 роки за часів князя Мстислава. В 1896-1900 роках храм було відбудовано заново зі стилізацією під давньоруський собор.


Владимир-Волынский. Свято-Успенский кафедральный собор («Мстиславов храм»), ул. Соборная, 25.
Первоначально здание этого храма было построено в 1156-1160 годах во времена князя Мстислава. В 1896-1900 годах храм был отстроен заново со стилизацией под древнерусский собор.


Володимир-Волинський. Свято-Успенський кафедральний собор («Мстиславів храм»).

Владимир-Волынский. Свято-Успенский кафедральный собор («Мстиславов храм»).

Volodymyr-Volynskyi. The Cathedral of the Assumption of the Mother of God («Uspensky Cathedral»), 1156-1160.


Успенський собор (Мстиславів храм, 1157-1160 роки) - єдина пам'ятка давньоруської архітектури XII століття, що дійшла до наших часів на Волині. Храм розташований на високій терасі правого берега річки Луга, у центральній частині стародавнього міста біля князівського замку. Його було збудовано в середині XII століття за наказом Мстислава Ізяславовича - князя Волинського, а згодом - Великого князя Київського. Ця велична тринавна, шестистовпна споруда 35 метрів завдовжки, 21 метр завширшки та близько 19 метрів заввишки була дуже схожа на храми, що будувалися в той час на Київщині, Чернігівщині та Переяславщині. Стіни церкви завтовшки 1,5-2 метри в давні часи було розписано фресковим живописом, підлогу покрито полив'яними керамічними плитками різної форми та кольорів. Вперше храм згадується в Никонівському літописі близько 1160 року. Протягом своєї багатовікової історії храм неодноразово зазнавав руйнувань, горів під час пожеж. Зокрема, 1494 року його спалили татари, а після відбудови у 1680 році храм зруйнувала пожежа.
Успенський собор завжди відіграв роль важливого політичного та духовного центру Волині. У ньому вінчались представники знатних родин, підписувались міждержавні угоди. У храмі розміщувався центр православної, а у 1596-1795 роках - греко-католицької Володимирської Єпархії. Тут жили та правили відомі єпископи, які зробили вагомий внесок у розвиток християнства на Волині. У підземних криптах і усипальницях собору поховані Волинські князі: Мстислав Ізяславович, Василько Романович, Всеволод Мстиславович і багато інших відомих діячів. Сучасних форм Успенський собор набув 1900 року, коли було закінчено реставраційні роботи під керівництвом професора А. В. Прахова. З того часу в храмі не припинялося церковне життя.


Успенский собор (Мстиславов храм, 1157-1160 годы) – единственный памятник древнерусской архитектуры XII века, который дошел до наших времен на Волыни. Храм расположен на высокой террасе правого берега реки Луга, в центральной части древнего города возле княжеского замка. Он был построен в середине XII века по приказу Мстислава Изяславича - князя Волынского, а впоследствии - Великого князя Киевского. Это величественное трехнефное, шестистолпное сооружение 35 метров длиной, 21 метр в ширину и около 19 метров высотой было очень похоже на храмы, которые строились в то время на Киевщине, Черниговщине и Переяславщине. Стены церкви толщиной 1,5-2 метра в давние времена были расписаны фресковой живописью, пол покрыт глазурованными керамическими плитками разной формы и цветов. Впервые храм упоминается в Никоновской летописи около 1160 года. В течение своей многовековой истории храм неоднократно испытывал разрушения, горел во время пожаров. В частности, в 1494 году его сожгли татары, а после восстановления в 1680 году храм разрушил пожар.
Успенский собор всегда играл роль важного политического и духовного центра Волыни. В нем венчались представители знатных семей, подписывались межгосударственные соглашения. В храме размещался центр православной, а в 1596-1795 годах - греко-католической Владимирской Епархии. Здесь жили и правили известные епископы, которые сделали весомый вклад в развитие христианства на Волыни. В подземных криптах и усыпальницах собора похоронены Волынские князья: Мстислав Изяславич, Василько Романович, Всеволод Мстиславич и много других известных деятелей. Современные формы Успенский собор приобрел в 1900 году, когда были закончены реставрационные работы под руководством профессора А. В. Прахова. С того времени в храме не прекращалась церковная жизнь.


Пам'ятна дошка князю Романові Мстиславичу на Свято-Успенському кафедральному соборі.
Напис на дошці сповіщає:
«У цьому соборі - родинному храмі Мстиславичів молився Богу великий князь Володимирський і Галицький, засновник Галицько-Волинської держави, самодержець всієї Руської землі Роман Мстиславич (бл. 1152 р.-1205 р.)»

Мемориальная доска князю Роману Мстиславичу на Свято-Успенском кафедральном соборе.
Надпись на доске информирует (на Украинском языке):
«В этом соборе - семейном храме Мстиславичей молился Богу великий князь Владимирский и Галицкий, основатель Галицко-Волынской державы, самодержец всей Руськой земли Роман Мстиславич (ок. 1152 г.-1205 г.)»


Володимир-Волинський. Єпископський будинок і дзвіниця Успенського кафедрального собору («Будинок з дзвіницею»), вул. Соборна, 27. Будинок споруджено у 1494 році.

Владимир-Волынский. Епископский дом и колокольня Успенского кафедрального собора («Дом с колокольней»), ул. Соборная, 27. Здание построено в 1494 году.


Пам'ятний хрест біля Свято-Успенського кафедрального собору.
На хресті накреслено такий напис:
«Цей святий хрест встановлено в пам'ять ювілею 1000-ліття Волинської єпархії (992-1992).
Русь свята, бережи віру православну, в ній ми утверджуємося»
Як завжди, Російська православна церква намагається ототожнити себе з віровченням Київської Русі, Великого Князівства Руського.


Памятный крест возле Свято-Успенского кафедрального собора.
На кресте начертана следующая надпись (на Украинском языке):
«Этот святой крест установлен в память ювилея 1000-летия Волынской епархии (992-1992).
Русь святая, храни веру православную, в ней мы утверждаемся»
Как обычно, Русская православная церковь пытается отждествить себя с вероучением Киевской Руси, Великого Княжества Руського.


Володимир-Волинський. Будинок на вулиці Соборна.

Владимир-Волынский. Здание на улице Соборная.


Володимир-Волинський. Костел Святих Йоакима і Анни (1752 рік), зараз парафіальний римо-католицький костел.

Владимир-Волынский. Костел Святих Иоакима и Анны (1752 год), ныне приходской римско-католический костел.

Volodymyr-Volynskyi. The Church of the Joahim and Anna, 1752.


Володимир-Волинський. Колишній костел Розіслання Апостолів (1755-1770 роки).
Це - пам'ятка архітектури національного значення у стилі пізнього бароко.
Зараз тут діє Кафедральний собор Різдва Христового Української Православної Церкви (Київський патріархат).


Владимир-Волынский. Бывший костел Послания Апостолов (1755-1770 годы).
Это - памятник архитектуры национального значения в стиле позднего барокко.
Ныне здесь функционирует Кафедральный собор Рождества Христова Украинской Православной Церкви (Киевский патриархат).

Volodymyr-Volynskyi. The Cathedral of the Holy Christmas, 1755-1770.


Володимир-Волинський.
Князь Данило, король Волині і Галича
.


Владимир-Волынский.
Князь Данило, король Волыни и Галича
.


Далі того дня я не зупинявся в Луцку, Олиці, Клевані, Рівному, Новоград-Волинському та Житомирі та інших містах і селищах, що були на моєму шляху.
Фоторозповіді про них подано на відповідних сторінками.


Далее в тот день я не останавливался в Луцке, Олыке, Клевани, Ровно, Новоград-Волынском и Житомире и других городах и поселках, которые лежали на моём пути.
Фоторассказы о них даны на соответствующих страницах.


Першоджерела:
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2006.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# Вікіпедія.
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.





Інші сторінки маршруту "На захід від Києва (липень 2008 року)":


Усі права застережено. © 2003-2011 Сергій Клименко

Реклама від SETLINKS.RU
  Ремонт hyundai hd. Фотон сервис   Запись телефонных переговоров. МД ИС  




Rambler's Top100