Українська культура, освіта та наука: коротенький екскурс в історію.
Коли готував сторінки подорожей Україною, ще раз (вкотре!) задавався питанням: країна в самому центрі Європи, стільки видатних пам`яток матеріальної та духовної культури, стільки геніальних людей... Як сталося, що держава з такою історією, з таким (всебічним!) потенціалом опинилася в ролі "заштатної окраїни"???
Однозначної відповіді, звісно, я не знайшов, але так з`явився цей невеличкий матеріал.


"Українська культура, освіта та наука: коротенький екскурс в історію"

Відомо, що слава Київської Русі гриміла колись світами. Князь Олег Віщий на знак перемоги прибив свого щита на брамі Царгорода. "Іду на Ви!" - сповіщав Святослав перед походом на ворога. Ще в ІХ столітті Київську Русь називали Гарданією, тобто країною міст. Дочок князів руських брали собі за дружин найславніші королі Франції, Чехії, Німеччини, Польщі. Тоді за неписьменних французьких королів підписувалася Ганна-Ярославна. А князівна Конгута, що відзначалася хистом поетичним, була дружиною чеського короля Оттокара ІІ. В "Історії королівства чеського" Вацлава Томека читаємо: "Слава Оттокара рознеслася по всій Європі. Татари називали його залізним королем. Оттокар одружився (1261 р.) з прегарною Конгутою, донькою Ростислава Михайловича, князя руського". Цікаво, що Конгута стала першою значною чеською поетесою, і нині "Антологія давньої чеської літератури", видана в Празі 1987 року, включає вірш Конгути під заголовком "Конгутина молитва".

У ХV столітті український учений Юрій Дрогобич був широко відомий у Європі як автор одного з перших у світі астрономічних календарів, як доктор медицини і філософії, ректор Болонського університету та професор Ягеллонського університету в Кракові, де його лекції слухав Микола Коперник.

Славнозвісний арабський історик і мандрівник Павло Алепський, що разом зі своїм батьком Антіохійським патріархом Макарієм подорожував Україною в середині ХVІІ століття, був вражений, побачивши країну, "повну мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен". Павло Алепський у подорожніх нотатках відзначає високу культуру й освіту населення: "По всій землі козацькій ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малим винятком, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють, щоб вони тинялися по вулицях"

Є свідчення, що серед прикутих до турецьких галер полонених запорожців були такі, які знали по шість і більше мов.

Ще в ХVІ столітті в Україні функціонувала вища школа - Острозька академія. А трохи пізніше Михайло Ломоносов навчався в Києво-Могилянській академії, широко відомій на той час у всьому слов`янському світі. Тут навчалося багато молодих людей - східних і південних слов`ян.
А щоб дати освіту царським дітям, як писав І. Огієнко. "1664 року прибув до Москви українець Семен Полоцький, покликаний туди вчити царевичів Олексія і Федора та царівну Софію, навчав він і царевича Петра"...
А потім потягли на Москву наші земляки і "за ласощі та за прихоті мирські" понесли туди свої сили та знання. Степан Яворський, Дмитро Ростовський (Данило Туптала), Феофан Прокопович... Про це свідчить і білоруський дослідник П. Безсонов: "Малоросы заняли здесь самые видные, влиятельные места, от иерархов, до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, проректоров и учителей".

У тому ХVІ столітті в Луцьку з`являються поети - творці новітнього книжного вірша - Олена Копоть та Іван Журавницький, які писали народною мовою. Особливо відзначалися вони своїми сатирами, за які були навіть змушені стати перед судом. Це був живий вияв процесів доби Відродження в Україні в ті бурхливі, складні часи.

Повною протилежністю до України в ті часи була Москва. Москва мала сільський характер столиці землеробської держави. Яскраву картину допетрівської Москви змалював у праці “Політичні думи” серб Юрій Крижанич, який у другій половині ХVІІ століття 20 років прожив у Москві. Він зазначав, що московити не вміють культурно розмовляти, а окрім цього, до їх головних пороків відносяться також лінь, пияцтво і марнотратство. Московити не вміють триматися з гідністю. Від цього в державі панує сваволя, невизначеність або ж надмірна жорстокість.

Не випадково 1927 року в Парижі князь Микола Трубецькой писав у книзі "К украинской проблематике": "Та культура, которая со времен Петра живет и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской украинской культуры".

Переяславська угода справді була поворотнім етапом в історії України, бо відривала нашу батьківщину від традиційних зв’язків з європейськими країнами.

Світову славу мають наукові відкриття в космонавтиці та ракетобудуванні цілої когорти українців: Олександра Засядька, Миколи Кибальчича, О.-Ю. Шергея-Кондратюка і таки ж українців - Костянтина Ціолковського, Сергія Корольова...
Мало хто зараз знає про геніального скульптора Олександра Архипенка, орієнталіста Агатангела Кримського.
А хто пам`ятає про Данила Самойловича - засновника вітчизняної епідеміології, котрий на ціле століття випередив відкриття Луї Пастера?
Хто пам`ятає про славетного українського бджоляра Петра Івановича Прокоповича - засновника вітчизняної науки про бджільництво, винахідника першого в світі рамкового вулика? Але ж саме в його першій у світі бджільничій школі навчалися бджоляри не тільки з України та Росії, а й з Грузії, Угорщини, Італії, Німеччини, Польщі.
Хто знає про те, що син поета Павла Грабовського - Борис - винахідник телебачення, і ще в 20-х роках на створеному ним телеекрані був відображений рух трамваю в Ташкенті?

Натомість у світі знають як "російських" кіномитців Олександра Довженка та Андрія Тарковського, співака Вертинського, мандрівника Міклухо-Маклая, письменників Бальмонта, Мережковського, Пікуля та ще багатьох інших українців.


Першоджерела:
"Слава і біль України" - Леоніла Міщенко, доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка
“Україна і Росія: партнерство чи протистояння?” (Етнологічний аналіз) - Гринів Олег, Львів, Інститут народознавства НАН України 1996р
Сайт "Агропчелопром"



Когда готовил страницы путешествий по Украине, задавався (в который раз) вопросом: страна в самом центре Европы, столько выдающихся памятников материальной и духовной культуры, столько гениальных людей... Как получилось, что государство с такой историей, с таким (всесторонним!) потенциалом оказалась в роли "заштатной окраины"???
Однозначного ответа, конечно, я не нашел, но так появился этот небольшой материал


"Украинская культура, образование и наука: короткий экскурс в историю"

Известно, что слава Киевской Руси гремела когда-то по миру. Князь Олег Вещий в знак победы прибил свой щит на ворота Царьграда. "Иду на Вы!" - извещал Святослав перед походом на врага. Еще в ІХ веке Киевскую Русь называли Гарданией, то есть страной городов. Дочек князей русских брали себе в супруги самые славные короли Франции, Чехии, Германии, Польши. Тогда за неграмотных французских королей подписывалось Анна-Ярославна. А княжна Конгута, что отличалась и поэтическим талантом, была женой чешского короля Оттокара ІІ. В "Истории королевства чешского" Вацлава Томека читаем: "Слава Оттокара разнеслась по всей Европе. Татары называли его железным королем. Оттокар женился (1261 г.) на прекрасной Конгуте, дочери Ростислава Михайловича, князя русского". Интересно, что Конгута стала первой значительной чешской поэтессой, и ныне "Антология древней чешской литературы", изданная в Праге в 1987 году, включает стихотворение Конгуты под заглавием "Конгутина молитва".

В ХV веке украинский ученый Юрий Дрогобыч был широко известен в Европе как автор одного из первых в мире астрономических календарей, как доктор медицины и философии, ректор Болонского университета и профессор Ягеллонского университета в Кракове, где его лекции слушал Николай Коперник.

Прославленный арабский историк и путешественник Павел Алепский, который вместе со своим отцом Антиохийским патриархом Макарием путешествовал по Украине в середине ХVІІ века, был потрясен, увидев страну, "полную жителей и замков, как гранатное яблоко зерен". Павел Алепський в путевых заметках отмечает высокую культуры и образованность населения: "По всей земле казацкой мы заметили прекрасную черту, которая нас очень удивляла: все они, за малым исключением, в большинстве даже их женщины и дочери, умеют читать и знают порядок богослужбы и церковное пение. Кроме того, священники учат сирот и не допускают, чтобы они слонялись по улицам".

Есть свидетельства, что среди прикованых к турецким галерам пленных запорожцев были знавшие по шесть и больше языков.

Еще в ХVІ веке в Украине функционировала высшая школа - Острожская академия. А позднее Михаил Ломоносов учился в Киево-Могилянской академии, широко известной в то время во всем славянском мире. Здесь училось многие молодые люди - восточные и южные славяне.
А чтобы дать образование царским детям, как писал И. Огиенко. "1664 года прибыл в Москву украинец Семен Полоцкий, призван туда учить царевичей Алексея и Федора и царевну Софию, учил он и царевича Петра"...
А потом потянули на Москву наши земляки и "за сладости и за прихоти мирские" понесли туда свои силы и знания. Степан Яворский, Дмитрий Ростовский (Данила Туптала), Феофан Прокопович... Об этом свидетельствует и белорусский исследователь П. Бессонов: "Малоросы заняли здесь самые видные, влиятельные места, от иерархов, до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, проректоров и учителей".

В том же ХVІ веке в Луцке появляются поэты - создатели новейшего книжного стиха - Елена Копоть и Иван Журавницкий, которые писали на народном языке. Особенно отличались они своими сатирами, за которые были даже вынуждены предстать перед судом. Это было живым проявлением процессов эпохи Возрождения в Украине в те бурные, сложные времена.

Полной противоположностью Украине в те времена была Москва. Москва имела сельский характер столицы земледельческого государства. Яркую картину допетровой Москвы изобразил в труде "Политические думы" серб Юрий Крижанич, который во второй половине ХVІІ века 20 лет прожил в Москве. Он отмечал, что московиты не умеют культурно разговаривать, а кроме того, к их главным порокам относятся также лень, пьянство и расточительство. Московиты не умеют держаться с достоинством. От этого в государстве царит беспредел, неопределенность или же чрезмерная жестокость.

Не случайно в 1927 году в Париже князь Николай Трубецкой писал в книге "К украинской проблематике": "Та культура, которая со времен Петра живет и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской украинской культуры".

Переяславское соглашение действительно было поворотным этапом в истории Украины, потому что оторвало нашу Родину от традиционных связей с европейскими странами.

Мировую славу имеют научные открытия в космонавтике и ракетостроении целой когорты украинцев: Александра Засядько, Николая Кибальчича, О.-Ю. Шергея-Кондратюка и таки же украинцев - Константина Циолковского, Сергея Королева...
Мало кто сейчас знает про гениального скульптора Александра Архипенко, ориенталиста Агатангела Крымского.
А кто помнит о Даниле Самойловиче - основателе отечественной эпидемиологии, который на целое столетие опередил открытие Луи Пастера?
Кто помнит о прославленном украинском пчеловоде Петре Ивановиче Прокоповиче - основателе отечественной науки о пчеловодстве, изобретателе первого мире рамочного улья? Однако именно в его первой в мире пчеловодческой школе учились пчеловоды не только из Украины и России, но и из Грузии, Венгрии, Италии, Германии, Польши.
Кто знает о том, что сын поэта Павла Грабовского - Борис - изобретатель телевидения, и еще в 20-х годах на созданном им телеэкране было отображено движение трамвая в Ташкенте.

Вместо этого в мире знают как "российских" кинематографистов Александра Довженко и Андрея Тарковского, певца Вертинского, путешественника Миклуху-Маклая, писателей Бальмонта, Мережковского, Пикуля да еще многих других украинцев.


Первоисточники:
"Слава і біль України" - Леоніла Міщенко, доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка
“Україна і Росія: партнерство чи протистояння?” (Етнологічний аналіз) - Гринів Олег, Львів, Інститут народознавства НАН України 1996р
Сайт "Агропчелопром"








Rambler's Top100