Чинадійово (Чинадієво) - селище міського типу (6822 жителів) в Мукачівському районі
Закарпатської області.
Розташоване в долині річки Латориця.
Історія Чинадієво тісно пов'язана з історією сусіднього Мукачева. У середні віки Чинадієво було другим центром Мукачево-Чинадієвскої доминії. Перша згадка про Чинадієво у писемних джерелах датується 1214 роком. Первісна угорська назва села Сент-Міклош змінилася на сучасну лише 1944 року. Король Іштван V у 1264 році подарував маєток магістрові Аладару, королівському уповноваженому в справах галицьких князів. Село поступово розросталося й у XIII столітті стало центром новоутвореної Чинадієвскої доминії.
Історія Чинадієво тісно пов'язана з історією сусіднього Мукачева. У середні віки Чинадієво було другим центром Мукачево-Чинадієвскої доминії. Перша згадка про Чинадієво у писемних джерелах датується 1214 роком. Первісна угорська назва села Сент-Міклош змінилася на сучасну лише 1944 року. Король Іштван V у 1264 році подарував маєток магістрові Аладару, королівському уповноваженому в справах галицьких князів. Село поступово розросталося й у XIII столітті стало центром новоутвореної Чинадієвскої доминії.
Чинадиево - посёлок городского типа (6822 жителей) в Мукачевском районе
Закарпатской области.
Расположен в долине речки Латорица.
История Чинадиево тесно связана с историей соседнего Мукачево. В средние века Чинадиево было вторым центром Мукачево-Чинадиевской доминии. Первое упоминание о Чинадиево в письменных источниках датируется 1214 годом. Первичное венгерское название села Сент-Миклош изменилось на современное лишь в 1944 году. Король Иштван V в 1264 году подарил имение магистру Аладару, королевскому уполномоченному по делам галицких князей. Село постепенно разрасталось и в XIII веке стало центром новообразованной Чинадиевской доминии.
История Чинадиево тесно связана с историей соседнего Мукачево. В средние века Чинадиево было вторым центром Мукачево-Чинадиевской доминии. Первое упоминание о Чинадиево в письменных источниках датируется 1214 годом. Первичное венгерское название села Сент-Миклош изменилось на современное лишь в 1944 году. Король Иштван V в 1264 году подарил имение магистру Аладару, королевскому уполномоченному по делам галицких князей. Село постепенно разрасталось и в XIII веке стало центром новообразованной Чинадиевской доминии.
Фото липня 2003 року.
Замок у селищі Чинадієво («Сент-Міклош»). 2003 рік: пригнічуюча картина.
Замок було зведено в XIV столітті бароном Перені. Це - масивна двоповерхова будівля з двома кутовими триярусними вежами, товщина стін яких перевищує 1 м. Замок було створено по типу раніших романських твердинь й у стратегічному плані він був добре укріплений: його оточували земляні вали і рови, а з південної сторони захищала річка Латориця. Протягом багатовікової історії замку, його багаторазово реставрували та перебудовували. 1657 року будівлю суттєво пошкодило військо польського графа Любомирського.
Замок в поселке Чинадиево («Сент-Миклош»). 2003 год: печальная картина.
Замок был возведен в XIV веке бароном Перени. Это - массивная двухэтажная постройка с двумя угловыми трехъярусными башнями, толщина стен которой превышает 1 м. Замок был создан по типу более ранних романских твердынь и в стратегическом отношении он был хорошо укреплен: его окружали земляные валы и рвы, а с южной стороны защищала речка Латорица. На протяжении своей многовековой истории здание многократно реставрировалось и перестраивалось. В 1657 году здание существенно повредило войско польского графа Любомирского.
Замок було зведено в XIV столітті бароном Перені. Це - масивна двоповерхова будівля з двома кутовими триярусними вежами, товщина стін яких перевищує 1 м. Замок було створено по типу раніших романських твердинь й у стратегічному плані він був добре укріплений: його оточували земляні вали і рови, а з південної сторони захищала річка Латориця. Протягом багатовікової історії замку, його багаторазово реставрували та перебудовували. 1657 року будівлю суттєво пошкодило військо польського графа Любомирського.
Замок в поселке Чинадиево («Сент-Миклош»). 2003 год: печальная картина.
Замок был возведен в XIV веке бароном Перени. Это - массивная двухэтажная постройка с двумя угловыми трехъярусными башнями, толщина стен которой превышает 1 м. Замок был создан по типу более ранних романских твердынь и в стратегическом отношении он был хорошо укреплен: его окружали земляные валы и рвы, а с южной стороны защищала речка Латорица. На протяжении своей многовековой истории здание многократно реставрировалось и перестраивалось. В 1657 году здание существенно повредило войско польского графа Любомирского.
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Замок у селищі Чинадієво.
Південно-західний фасад. Під час фашистської окупації замок перетворили на в'язницю. За радянських часів тут було розміщено військову частину. Руйнування будівлі тривало. Замок в поселке Чинадиево. Юго-западный фасад. Во время фашистской оккупации замок превратили в тюрьму. В советские времена тут была размещена воинская часть. Здание продолжало разрушаться. Chynadiyovo Castle, XIV century. |
Фото червня 2012 року. |
Фото червня 2012 року. |
Замок у селищі Чинадієво. Південно-західний фасад.
З 2001 року Чинадієвський замок перебуває в концесії (на 49 років) у закарпатського художника Йосипа Бартоша. Вже 2009 року було помітно деякі покращення. 2012 року ми із задоволенням відзначили, що реставраційні роботи в замку тривають. Замок в поселке Чинадиево. Юго-западный фасад. С 2001 года Чинадиевский замок находится в концессии (на 49 лет) у закарпатского художника Иосифа Бартоша. Уже в 2009 году были заметны некоторые улучшения. В 2012 году мы с удовольствием отметили, что реставрационные работы в замке продолжаются. Chynadiyovo Castle, XIV century. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2012 року. |
Фото червня 2009 року. |
Замок у селищі Чинадієво.
Південно-західний фасад. Фрагменти. Замок в поселке Чинадиево. Юго-западный фасад. Фрагменты. Chynadiyovo Castle. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2012 року. |
Замок у селищі Чинадієво («Сент-Міклош»).
Східна кутова вежа. Замок в поселке Чинадиево («Сент-Миклош»). Восточная угловая башня. Chynadiyovo Castle, XIV century. |
Фото червня 2012 року. |
Фото червня 2009 року. |
Замок у селищі Чинадієво. Північно-східний фасад.
Головний вхід розташовано з південно-західної сторони замку. Проте з північно-східної також є вхід, через який зараз пускають відвідувачів. Замок в поселке Чинадиево. Северо-восточный фасад. Главный вход находится с юго-западнной стороны замка. Однако с северо-восточной тоже есть вход, через который ныне пускают посетителей. Chynadiyovo Castle, XIV century. |
Фото червня 2012 року.
Замок у селищі Чинадієво. Північно-східний фасад. Вхід до музею.
На першому, відреставрованому, поверсі фортеці - шість кімнат та зала з великим вестибюлем. Зараз тут розташовані експозиції кельтської та скіфської культур, а також портрети усіх власників замку. Другий поверх схожий за плануванням - шість малих кімнат та великий зал та довгий коридор. Також у замку є декілька «таємних переходів» - подвійних стін, котрі з радістю показують відвідувачам.
1682 року в цьому замку народилося найвеличніше кохання свого часу: тут таємно зустрічались, а пізніше провели і першу шлюбну ніч Ілона Зріні (легендарна захисниця Мукачівського замку-фортеці) та граф Імре Текелі. Замок вважають фортецею єднання, де відвідувачі присягаються у вічній вірності один одному, багато чоловіків просили тут руки своєї обраниці, все більше молодих пар відвідує його і проводить тут весільні церемонії. Розроблено проект подальшої реконструкції палацу з урахуванням традицій та з відтворенням незвичайних інтер'єрів.
Замок в поселке Чинадиево. Северо-восточный фасад. Вход в музей.
На первом, отреставрированном, этаже крепости - шесть комнат и зал с большим вестибюлем. Ныне здесь расположены экспозиции кельтской и скифской культур, а также портреты всех владельцев замка. Второй этаж похож по планировке - шесть малых комнат, большой зал и длинный коридор. Также в замке есть несколько «тайных переходов» - двойных стен, которые с радостью показывают посетителям.
В 1682 году в этом замке родилась самая величественная любовь своего времени: здесь тайно встречались, а позже провели и первую брачную ночь Илона Зрини (легендарная защитница Мукачевского замка-крепости) и граф Имре Текели. Замок считают крепостью единения, где посетители клянутся в вечной верности друг другу, многие мужчины просили здесь руки своей избранницы, все больше молодых пар посещают его и проводят здесь свадебные церемонии. Разработан проект дальнейшей реконструкции дворца с учетом традиций и с воссозданием необычных интерьеров.
На першому, відреставрованому, поверсі фортеці - шість кімнат та зала з великим вестибюлем. Зараз тут розташовані експозиції кельтської та скіфської культур, а також портрети усіх власників замку. Другий поверх схожий за плануванням - шість малих кімнат та великий зал та довгий коридор. Також у замку є декілька «таємних переходів» - подвійних стін, котрі з радістю показують відвідувачам.
1682 року в цьому замку народилося найвеличніше кохання свого часу: тут таємно зустрічались, а пізніше провели і першу шлюбну ніч Ілона Зріні (легендарна захисниця Мукачівського замку-фортеці) та граф Імре Текелі. Замок вважають фортецею єднання, де відвідувачі присягаються у вічній вірності один одному, багато чоловіків просили тут руки своєї обраниці, все більше молодих пар відвідує його і проводить тут весільні церемонії. Розроблено проект подальшої реконструкції палацу з урахуванням традицій та з відтворенням незвичайних інтер'єрів.
Замок в поселке Чинадиево. Северо-восточный фасад. Вход в музей.
На первом, отреставрированном, этаже крепости - шесть комнат и зал с большим вестибюлем. Ныне здесь расположены экспозиции кельтской и скифской культур, а также портреты всех владельцев замка. Второй этаж похож по планировке - шесть малых комнат, большой зал и длинный коридор. Также в замке есть несколько «тайных переходов» - двойных стен, которые с радостью показывают посетителям.
В 1682 году в этом замке родилась самая величественная любовь своего времени: здесь тайно встречались, а позже провели и первую брачную ночь Илона Зрини (легендарная защитница Мукачевского замка-крепости) и граф Имре Текели. Замок считают крепостью единения, где посетители клянутся в вечной верности друг другу, многие мужчины просили здесь руки своей избранницы, все больше молодых пар посещают его и проводят здесь свадебные церемонии. Разработан проект дальнейшей реконструкции дворца с учетом традиций и с воссозданием необычных интерьеров.
Фото червня 2012 року.
Церква Св. пророка Іллі стоїть просто край дороги (вул. Волошина).
Побудована за проектом ужгородського архітектора Еміліана Еґреші в 1937 році. Прихожанами церкви є греко-католицька громада. Цей храм відомий тим, що в ньому зберігається дерев'яна колода з хрестом усередині, який у 2002 році виявили мукачевські лісоруби, коли спиляли бук віком близько 100 років. Кажуть, що приїжджало багато вчених звідусіль, однак поки ніхто не може пояснити це явище.
Інша церква - Св. Миколая Чудотворця - розташована майже напроти Свято-Іллінської церкви: через дорогу, за будинками. Цей храм було споруджено ще у XIV сторіччі як римо-католицький, потім він служив греко-католикам, а нині - православній громаді. Первісно храм було виконано в готичному стилі, та подальші перебудови викривили його вигляд. Зокрема, у 1814 році до західного фасаду добудували вежу-дзвіницю та перебудували наву з вівтарем. Стверджують, що цю церкву з’єднано підземним ходом з замком «Сент-Міклош» (що розташований лише за 200-х метрів). На жаль, нині цей підземний хід замуровано.
Церковь Св. пророка Ильи стоит совсем рядом с дорогой (ул. Волошина).
Построена по проекту ужгородского архитектора Емилиана Егреши в 1937 году. Прихожанами церкви является греко-католическая община. Этот храм известен тем, что в нем хранится деревянная колода с крестом внутри, который в 2002 году обнаружили мукачевские лесорубы, когда спилили бук возрастом около 100 лет. Говорят, что приезжало много ученых отовсюду, но пока никто не может объяснить это явление.
Другая церковь - Св. Николая Чудотворца - расположенная почти напротив Свято-Ильинской церкви: через дорогу, за домами. Этот храм был построен еще в XIV веке как римо-католический, потом он служил греко-католикам, а ныне - православной общине. Первоначально храм был выполнен в готическом стиле, но последующие перестройки исказили его вид. В частности, в 1814 году к западному фасаду пристроили башню-колокольню и перестроили неф с алтарем. Утверждают, что эта церковь соединена подземным ходом с замком «Сент-Миклош» (расположенным лишь в 200-х метрах). К сожалению, ныне этот подземный ход замурован.
Побудована за проектом ужгородського архітектора Еміліана Еґреші в 1937 році. Прихожанами церкви є греко-католицька громада. Цей храм відомий тим, що в ньому зберігається дерев'яна колода з хрестом усередині, який у 2002 році виявили мукачевські лісоруби, коли спиляли бук віком близько 100 років. Кажуть, що приїжджало багато вчених звідусіль, однак поки ніхто не може пояснити це явище.
Інша церква - Св. Миколая Чудотворця - розташована майже напроти Свято-Іллінської церкви: через дорогу, за будинками. Цей храм було споруджено ще у XIV сторіччі як римо-католицький, потім він служив греко-католикам, а нині - православній громаді. Первісно храм було виконано в готичному стилі, та подальші перебудови викривили його вигляд. Зокрема, у 1814 році до західного фасаду добудували вежу-дзвіницю та перебудували наву з вівтарем. Стверджують, що цю церкву з’єднано підземним ходом з замком «Сент-Міклош» (що розташований лише за 200-х метрів). На жаль, нині цей підземний хід замуровано.
Церковь Св. пророка Ильи стоит совсем рядом с дорогой (ул. Волошина).
Построена по проекту ужгородского архитектора Емилиана Егреши в 1937 году. Прихожанами церкви является греко-католическая община. Этот храм известен тем, что в нем хранится деревянная колода с крестом внутри, который в 2002 году обнаружили мукачевские лесорубы, когда спилили бук возрастом около 100 лет. Говорят, что приезжало много ученых отовсюду, но пока никто не может объяснить это явление.
Другая церковь - Св. Николая Чудотворца - расположенная почти напротив Свято-Ильинской церкви: через дорогу, за домами. Этот храм был построен еще в XIV веке как римо-католический, потом он служил греко-католикам, а ныне - православной общине. Первоначально храм был выполнен в готическом стиле, но последующие перестройки исказили его вид. В частности, в 1814 году к западному фасаду пристроили башню-колокольню и перестроили неф с алтарем. Утверждают, что эта церковь соединена подземным ходом с замком «Сент-Миклош» (расположенным лишь в 200-х метрах). К сожалению, ныне этот подземный ход замурован.
Нині селище відоме насамперед завдяки розташованому поблизу (у селі Карпати)
замку графів Шенборнів.
Тепер це -
санаторій «Карпати»
для хворих на серцево-судинні недуги.
Цей палац було побудовано графом Ервіном-Фрідріхом Шенборном у 1890-1895 роках як мисливський.
Коло нього було створено чудовий сад-дендрарій із декоративним озером у центрі, висаджено рідкісні породи дерев -
самшит, катальпу, сосну Веймута, канадську ялину, японську вишню, італійську гліцинію.
Палац зведено в романтичному стилі, він має 365 вікон (кількість днів у році),
52 димоходи (кількість тижнів у році) та 12 входів (кількість місяців).
До 20-х років XX століття замок використовували за прямим призначенням.
1928 року чехословацький уряд провів земельну реформу, ліквідував Мукачево-Чинадіївську домінію,
а її майно, зокрема й мисливський палац, передав фірмі «Латориця».
1945 року землю та маєтки було націоналізовано, а згодом мисливський замок Шенборнів став санаторієм «Карпати».
Ныне поселок известен преимущественно благодаря расположенному вблизи (в селе Карпаты)
замку графов Шенборнов.
Теперь это -
санаторий «Карпаты»
для больных сердечно-сосудистыми заболеваниями.
Этот дворец был построен графом Ервином-Фридрихом Шенборном в 1890-1895 годах как охотничий.
Около него был создан прекрасный сад-дендрарий с декоративным озером в центре, высажены редкие породы деревьев -
самшит, катальпа, сосна Веймута, канадская ель, японская вишня, итальянская глициния.
Дворец возведен в романтическом стиле, он имеет 365 окон (количество дней в году),
52 дымохода (количество недель в году) и 12 входов (количество месяцев).
До 20-х годов XX века замок использовали по прямому назначению.
В 1928 году чехословацкое правительство провело земельную реформу, ликвидировало Мукачево-Чинадиевскую доминию,
а ее имущество, в частности и охотничий дворец, передало фирме «Латорица».
В 1945 году земля и имения были национализированы, а впоследствии охотничий замок Шенборнов стал санаторием «Карпаты».
Першоджерела:
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
До переліку фотосерій