Клименко Сергій. Фото. Київщиною, червень 2014 року. За маршрутом: Київ -> річка Буча -> Київ

Жаба озерна (Pelophylax ridibundus, синонім Rana ridibunda) - вид земноводних роду Зелена жаба (Pelophylax). Вид, поширений на величезній території, що простягається у широтному напрямку від Східної Франції до Казахстану. В Україні озерна жаба водиться практично по всій території у місцях, де є прісні водойми. У виборі водойм віддає перевагу біотопам відкритих просторів. Разом з тим, у своєму поширенні у гірських районах Закарпаття вона зазвичай не піднімається вище 600 м, а у Криму - 1150 м. Спектр біотопів, що їх займає озерна жаба, доволі широкий і включає місця, які обов'язково характеризуються наявністю постійних прісних водойм: береги річок, озер, ставів, стариць, дренажні канави, водойми-відстійники тощо. На півдні України (Присивашшя, північно-східна частина степового Криму та Керченського півострова) озерні жаби можуть займати водойми з підвищеною твердістю та солоністю. Наявні дані свідчать про істотну мінливість чисельності цих тварин у різних ділянках ареалу та в різних біотопах.
Довжина тіла озерної жаби може досягати понад 100 (до 170) мм, у забарвленні спинної частини тулуба переважають різні відтінки зеленого кольору (інколи до коричневого), черевний бік тіла звичайно світлий з неясно виявленими невеликими сірими плямами, які часто створюють мозаїчно-мармурове тло (у Криму виявлені популяції озерних жаб з білим забарвленням черевного боку та браком плям). Характерною особливістю візерунка тіла озерної жаби є розвиток світлої спинної поздовжньої смуги (яка може заходити на голову) та наявність округлих темних плям, розміри яких коливаються від великих (досягаючи приблизно розмірів ока), до середніх та дрібних. По боках морди в області очей може бути розташована темна смужка, що інколи може переходити на тулуб (у пониззі Дніпра виявлені популяції з розвитком сіро-брунатної смуги в області барабанної перетинки, що нагадує таку в бурих жаб). На верхній частині передніх та задніх кінцівок зазвичай є розвинені темні поперечні смуги. Є спинно-бокові складки. Позад очей містяться добре виявлені барабанні перетинки. Пальці на задніх кінцівках з'єднані плавальними перетинками, внутрішній п'ятковий горбок невисокий. Самці зазвичай відрізняються від самиць розвитком на першому пальці передніх кінцівок темно-сірих шлюбних мозолів та наявністю в кутах рота темносірих звукових резонаторів.
Амфібії цього виду виходять з місць зимівлі залежно від погодних умов весни кожного року, але найчастіше у березні-квітні. Більш того, у теплі зими на півдні України (південний берег Криму) озерні жаби можуть бути активними цілорічно. Це справедливо й для тих водойм у дещо північніших ділянках ареалу, що пов'язані з теплими водами накопичувачів електростанцій, скидними ділянками очисних споруд, артезіанськими свердловинами, що функціонують цілорічно, тощо. Парування починається незабаром після виходу з місць зимівлі й зазвичай припадає на квітень (кінець березня у теплі роки), сезон нересту триває майже до кінця червня-липня. Серед прямих природних ворогів дорослих озерних жаб відзначено чимало видів біляводних рептилій, птахів та ссавців. До того ж, ці земноводні можуть складати основну частину живлення окремих видів хребетних - вужів (Natrix natrix, N. tesselata), лелекоподібних птахів (Ciconiiformes), норки (Mustela) та деяких інших.

Озёрная лягушка (Pelophylax ridibundus, синоним Rana ridibunda) - вид земноводных рода Зелёные лягушки (Pelophylax). Вид, распространён на огромной территории, которая простирается в широтном направлении от Восточной Франции до Казахстана. В Украине озёрная лягушка водится практически по всей территории в местах, где есть пресные водоемы. В выборе водоёмов отдает преимущество биотопам открытых пространств. Вместе с тем, в своем распространении в горных районах Закарпатья она обычно не поднимается выше 600 м, а в Крыму - 1150 м. Спектр биотопов, которые занимает озёрная лягушка, достаточно широк и включает места, которые обязательно характеризуются наличием постоянных пресных водоёмов: берега рек, озер, прудов, стариц, дренажные канавы, водоёмы-отстойники и тому подобное. На юге Украины (Присивашье, северо-восточная часть степного Крыма и Керченского полуострова) озёрные лягушки могут занимать водоёмы с повышенной твёрдостью и солёностью. Имеющиеся данные свидетельствуют о существенной изменчивости численности этих животных в разных участках ареала и в разных биотопах.
Длина тела озёрной лягушки может достигать свыше 100 (до 170) мм, в расцветке спинной части туловища преобладают разные оттенки зелёного цвета (иногда до коричневого), брюшная сторона тела обычно светлая с неявно выраженными небольшими серыми пятнами, которые часто создают мозаично-мраморный фон (в Крыму обнаружены популяции озёрных лягушек с белой расцветкой брюшной стороны и отсутствием пятен). Характерной особенностью узора тела озёрной лягушки является развитие светлой спинной продольной полосы (которая может заходить на голову) и наличие округлых тёмных пятен, размеры которых колеблются от крупных (достигая приблизительно размеров глаза), до средних и мелких. По бокам морды в области глаз может быть расположена тёмная полоска, которая иногда может переходить на туловище (в низовье Днепра обнаружены популяции с развитием серо-коричневой полосы в области барабанной перепонки, которая напоминает такую у бурых лягушек). На верхней части передних и задних конечностей обычно есть развитые тёмные поперечные полосы. Есть спинно-боковые складки. Позади глаз имеются хорошо выраженные барабанные перепонки. Пальцы на задних конечностях соединены плавательными перепонками, внутренний пяточный бугорок невысокий. Самцы обычно отличаются от самок развитием на первом пальце передних конечностей темно-серых брачных мозолей и наличием в углах рта тёмно-серых звуковых резонаторов.
Амфибии этого вида выходят из мест зимовки в зависимости от погодных условий весны каждого года, но чаще всего в марте-апреле. Более того, в теплые зимы на юге Украины (южный берег Крыма) озёрные лягушки могут быть активными круглогодично. Это справедливо и для тех водоёмов в несколько более северных участках ареала, которые связаны с тёплыми водами накопителей электростанций, сбросными участками очистительных сооружений, артезианскими скважинами, которые функционируют круглогодично, и тому подобное. Спаривание начинается вскоре после выхода из мест зимовки и обычно приходится на апрель (конец марта в теплые годы), сезон нереста длится почти до конца июня-июля. Среди прямых естественных врагов взрослые озёрных лягушек отмечено немало видов околоводных рептилий, птиц и млекопитающих. К тому же, эти земноводные могут составлять основную часть питания отдельных видов позвоночных - ужей (Natrix natrix, N. tesselata), аистообразных птиц (Ciconiiformes), норки (Mustela) и некоторых других.