Мапа першого дня маршруту.
Покриття магістральних автошляхів - досить пристойне. Місцеві автошляхи між селами подекуди залишають бажати кращого.
Того дня я не зупинявся у Житомирі та Рівному, що були на моєму шляху. Фоторозповіді про ці міста подано окремими сторінками.
Схема первого дня маршрута.
Покрытие магистральных автодорог - достаточно приличное. Местные дороги между селами местами оставляют желать лучшего.
В тот день я не останавливался в Житомире и Ровно, которые лежали на моем пути. Фоторассказы об этих городах даны отдельными страницами.
Покриття магістральних автошляхів - досить пристойне. Місцеві автошляхи між селами подекуди залишають бажати кращого.
Того дня я не зупинявся у Житомирі та Рівному, що були на моєму шляху. Фоторозповіді про ці міста подано окремими сторінками.
Схема первого дня маршрута.
Покрытие магистральных автодорог - достаточно приличное. Местные дороги между селами местами оставляют желать лучшего.
В тот день я не останавливался в Житомире и Ровно, которые лежали на моем пути. Фоторассказы об этих городах даны отдельными страницами.
Новоград-Волинський - місто (56 тис. мешканців) обласного значення
Житомирської області та районний центр,
розташоване на крутих скелястих берегах річки Случ.
Вперше Звягель (перша назва) згадується в Іпатіївському літописі 1257 року як місто Галицько-Волинського князівства.
Первісна назва поселення - Звягель (Взвягль) - була чинною до 1793 року.
З середини XIV століття, коли місто перебувало під владою Литви, ним володіли князі Звягельські. Після смерті звягельських князів Василя та Андрія Семеновичів 1502 року великий князь Литовський подарував Звягель князеві Костянтинові Острозькому, а через п'ять років на крутому лівому березі ріки розпочалося будівництво замку. Після утворення Речі Посполитої Звягель підпав під владу Польщі і задля насадження католицизму тут було побудовано костел (1600 рік). Під час Визвольної війни українського народу костел і замок було зруйновано в 1648 році загоном М. Кривоноса, а поляків вигнано з міста. Руїни Звягельського замку-фортеці збереглися на високому урвистому гранітному березі Случа, де встановлено пам'ятний знак. В 20-х роках XVIII століття господарями міста стали князі Любомирські. Після приєднання Правобережної України до Російської імперії (1793 рік), царський уряд викупив у них Звягель, маючи намір перетворити його на адміністративний центр новоствореної Волинської губернії. Місто навіть в 1796 році перейменували відповідно до цього наміру на Новоград-Волинський, але з технічних причин (нестача будинків для адміністративних установ) губернським центром став Житомир. У 1806 році в Новограді-Волинському знаходилася штаб-квартира М. Кутузова, і з тих часів довгі роки через близькість державного кордону, а в радянський час - за традицією, у місті квартирували військові підрозділи, що не могло не позначитися на його зовнішньому вигляді. Протягом 1823-1825 років Новоград-Волинський був одним із центрів руху декабристів.
У Новограді-Волинському народилася Лариса Косач-Квітка (1871-1913), відома за літературним псевдонімом Леся Українка - видатна українська поетеса та письменниця, перекладач, культурний діяч. Вона прожила в місті 8 років, доки батьки не переїхали до Колодяжного. Тут збереглося два будинки, де жили Косачі. В одному з них зараз розташований літературно-меморіальний музей Лесі Українки (вул. К. Маркса, 94).
У правобережній частині міста збереглася незвичайна геологічна пам'ятка - «Кам'яний гриб», утворений вивітрюванням із двох величезних брил рожевого граніту.
Новоград-Волынский - город (56 тыс. жителей) областного значения Житомирской области и районный центр, расположен на крутых скалистых берегах реки Случ. Впервые Звягель (первое название) упоминается в Ипатьевской летописи под 1257 годом как город Галицко-Волынского княжества. Первичное название поселения - Звягель (Взвягль) - действовало до 1793 года.
С середины XIV века, когда город находился под властью Литвы, им владели князья Звягельские. После смерти звягельських князей Василия и Андрея Семеновичей в 1502 году великий князь Литовский подарил Звягель князю Константину Острожскому, а через пять лет на крутом левом берегу реки началось строительство замка. После образования Речи Посполитой Звягель подпал под власть Польши и для насаждения католицизма здесь был построен костел (1600 год). Во время Освободительной войны украинского народа костел и замок были разрушены в 1648 году отрядом М. Кривоноса, а поляки изгнаны из города. Руины Звягельского замка-крепости сохранились на высоком обрывистом гранитном берегу Случа, где установлен памятный знак. В 20-х годах XVIII века хозяевами города стали князе Любомирские. После присоединения Правобережной Украины к Российской империи (1793 год), царское правительство выкупило у них Звягель, намереваясь превратить его в административный центр новосозданной Волынской губернии. Город даже в 1796 году переименовали в соответствии с этим намерением в Новоград-Волынский, но по техническим причинам (нехватка домов для административных учреждений) губернским центром стал Житомир. В 1806 году в Новограде-Волынском размещалась штаб-квартира М. Кутузова, и с тех времен долгие годы из-за близости государственной границы, а в советское время - по традиции, в городе квартировали воинские подразделения, что не могло не отразиться на его внешнем виде. В течение 1823-1825 годов Новоград-Волынский был одним из центров движения декабристов.
В Новограде-Волынском родилась Лариса Косач-Квитка (1871-1913), известная под литературным псевдонимом Леся Украинка - выдающаяся украинская поэтесса и писательница, переводчик, культурный деятель. Она прожила в городе 8 лет, пока родители не переехали в Колодяжное. Здесь сохранились два дома, где жили Косачи. В одном из них ныне расположен литературно-мемориальный музей Леси Украинки (ул. К. Маркса, 94).
В правобережной части города сохранилась необычная геологическая достопримечательность - «Каменный гриб», образованный выветриванием из двух огромных глыб розового гранита.
З середини XIV століття, коли місто перебувало під владою Литви, ним володіли князі Звягельські. Після смерті звягельських князів Василя та Андрія Семеновичів 1502 року великий князь Литовський подарував Звягель князеві Костянтинові Острозькому, а через п'ять років на крутому лівому березі ріки розпочалося будівництво замку. Після утворення Речі Посполитої Звягель підпав під владу Польщі і задля насадження католицизму тут було побудовано костел (1600 рік). Під час Визвольної війни українського народу костел і замок було зруйновано в 1648 році загоном М. Кривоноса, а поляків вигнано з міста. Руїни Звягельського замку-фортеці збереглися на високому урвистому гранітному березі Случа, де встановлено пам'ятний знак. В 20-х роках XVIII століття господарями міста стали князі Любомирські. Після приєднання Правобережної України до Російської імперії (1793 рік), царський уряд викупив у них Звягель, маючи намір перетворити його на адміністративний центр новоствореної Волинської губернії. Місто навіть в 1796 році перейменували відповідно до цього наміру на Новоград-Волинський, але з технічних причин (нестача будинків для адміністративних установ) губернським центром став Житомир. У 1806 році в Новограді-Волинському знаходилася штаб-квартира М. Кутузова, і з тих часів довгі роки через близькість державного кордону, а в радянський час - за традицією, у місті квартирували військові підрозділи, що не могло не позначитися на його зовнішньому вигляді. Протягом 1823-1825 років Новоград-Волинський був одним із центрів руху декабристів.
У Новограді-Волинському народилася Лариса Косач-Квітка (1871-1913), відома за літературним псевдонімом Леся Українка - видатна українська поетеса та письменниця, перекладач, культурний діяч. Вона прожила в місті 8 років, доки батьки не переїхали до Колодяжного. Тут збереглося два будинки, де жили Косачі. В одному з них зараз розташований літературно-меморіальний музей Лесі Українки (вул. К. Маркса, 94).
У правобережній частині міста збереглася незвичайна геологічна пам'ятка - «Кам'яний гриб», утворений вивітрюванням із двох величезних брил рожевого граніту.
Новоград-Волынский - город (56 тыс. жителей) областного значения Житомирской области и районный центр, расположен на крутых скалистых берегах реки Случ. Впервые Звягель (первое название) упоминается в Ипатьевской летописи под 1257 годом как город Галицко-Волынского княжества. Первичное название поселения - Звягель (Взвягль) - действовало до 1793 года.
С середины XIV века, когда город находился под властью Литвы, им владели князья Звягельские. После смерти звягельських князей Василия и Андрея Семеновичей в 1502 году великий князь Литовский подарил Звягель князю Константину Острожскому, а через пять лет на крутом левом берегу реки началось строительство замка. После образования Речи Посполитой Звягель подпал под власть Польши и для насаждения католицизма здесь был построен костел (1600 год). Во время Освободительной войны украинского народа костел и замок были разрушены в 1648 году отрядом М. Кривоноса, а поляки изгнаны из города. Руины Звягельского замка-крепости сохранились на высоком обрывистом гранитном берегу Случа, где установлен памятный знак. В 20-х годах XVIII века хозяевами города стали князе Любомирские. После присоединения Правобережной Украины к Российской империи (1793 год), царское правительство выкупило у них Звягель, намереваясь превратить его в административный центр новосозданной Волынской губернии. Город даже в 1796 году переименовали в соответствии с этим намерением в Новоград-Волынский, но по техническим причинам (нехватка домов для административных учреждений) губернским центром стал Житомир. В 1806 году в Новограде-Волынском размещалась штаб-квартира М. Кутузова, и с тех времен долгие годы из-за близости государственной границы, а в советское время - по традиции, в городе квартировали воинские подразделения, что не могло не отразиться на его внешнем виде. В течение 1823-1825 годов Новоград-Волынский был одним из центров движения декабристов.
В Новограде-Волынском родилась Лариса Косач-Квитка (1871-1913), известная под литературным псевдонимом Леся Украинка - выдающаяся украинская поэтесса и писательница, переводчик, культурный деятель. Она прожила в городе 8 лет, пока родители не переехали в Колодяжное. Здесь сохранились два дома, где жили Косачи. В одном из них ныне расположен литературно-мемориальный музей Леси Украинки (ул. К. Маркса, 94).
В правобережной части города сохранилась необычная геологическая достопримечательность - «Каменный гриб», образованный выветриванием из двух огромных глыб розового гранита.
|
|
Новоград-Волинський. Пам'ятник Лесі Українці у центрі міста (1971 рік, скульптор В. Дяченко).
Новоград-Волынский. Памятник Лесе Украинке в центре города (1971 год, скульптор В. Дьяченко). |
Новоград-Волинський. Свято-Троїцький кафедральний собор (вул. Волі, 19/17).
Храм зведено у 1990-1998 роках, належить Православній Церкві (Московський Патріархат).
Новоград-Волынский. Свято-Троицкий кафедральный собор (ул. Воли, 19/17).
Храм возведен в 1990-1998 годах, принадлежит Православной Церкви (Московский Патриархат).
Храм зведено у 1990-1998 роках, належить Православній Церкві (Московський Патріархат).
Новоград-Волынский. Свято-Троицкий кафедральный собор (ул. Воли, 19/17).
Храм возведен в 1990-1998 годах, принадлежит Православной Церкви (Московский Патриархат).
|
Новоград-Волинський. Музей-садиба родини Косачів (вул. К. Маркса, 94).
Зараз тут діє літературно-меморіальний музей Лесі Українки. Новоград-Волынский. Музей-усадьба семьи Косачей (ул. К. Маркса, 94). Ныне здесь действует литературно-мемориальный музей Леси Украинки. |
Новоград-Волинський. Пам'ятник Лесі Українці на терирорії музею-садиби родини Косачів.
Музей-садиба родини Косачів є візитівкою міста. В одній з кімнат - портрети славетної родини: батька Лесі Українки - Петра Косача, матері - Олени Косач, уродженої Драгоманової. Мати Лариси Косач (справжнє ім'я Лесі Українки) була дитячою письменницею та поетесою, що працювала під псевдонімом Олена Пчілка. Друга кімната будинку - дитяча кімната Лесі Українки, де вона мешкала протягом 1871-1879 років.
Новоград-Волынский. Памятник Лесе Украинке на территории музея-усадьбы семьи Косачей.
Музей-усадьба семьи Косачей является визиткой города. В одной из комнат - портреты знаменитой семьи: отца Леси Украинки - Петра Косача, матери - Елены Косач, урождённой Драгомановой. Мать Ларисы Косач (настоящее имя Леси Украинки) была детской писательницей и поэтессой, которая работала под псевдонимом Елена Пчилка. Вторая комната дома - детская комната Леси Украинки, где она жила на протяжении 1871-1879 годов.
Музей-садиба родини Косачів є візитівкою міста. В одній з кімнат - портрети славетної родини: батька Лесі Українки - Петра Косача, матері - Олени Косач, уродженої Драгоманової. Мати Лариси Косач (справжнє ім'я Лесі Українки) була дитячою письменницею та поетесою, що працювала під псевдонімом Олена Пчілка. Друга кімната будинку - дитяча кімната Лесі Українки, де вона мешкала протягом 1871-1879 років.
Новоград-Волынский. Памятник Лесе Украинке на территории музея-усадьбы семьи Косачей.
Музей-усадьба семьи Косачей является визиткой города. В одной из комнат - портреты знаменитой семьи: отца Леси Украинки - Петра Косача, матери - Елены Косач, урождённой Драгомановой. Мать Ларисы Косач (настоящее имя Леси Украинки) была детской писательницей и поэтессой, которая работала под псевдонимом Елена Пчилка. Вторая комната дома - детская комната Леси Украинки, где она жила на протяжении 1871-1879 годов.
|
Новоград-Волинський. Панорама правого берегу річки Случ.
Новоград-Волынский. Панорама правого берега речки Случ. |
Новоград-Волинський. Високий урвистий (лівий) гранітний берег Случа.
Новоград-Волынский. Высокий обрывистый (левый) гранитный берег Случа.
Новоград-Волынский. Высокий обрывистый (левый) гранитный берег Случа.
|
|
Новоград-Волинський. Руїни Звягельського замку-фортеці, що збереглися на високому лівому березі Случа.
Новоград-Волынский. Руины Звягельского замка-крепости, сохранившиеся на високом левом берегу Случа. |
|
|
Новоград-Волинський. Фонтан біля руїн Звягельського замку-фортеці.
Новоград-Волынский. Фонтан возле руин Звягельского замка-крепости. |
|
Новоград-Волинський. Панорама правого берегу річки Случ з високого лівого берегу.
Новоград-Волынский. Панорама правого берега речки Случ с высокого левого берега. |
Далі я зупинився в селищі
Клевань
(Рівненський район
Рівненської області).
Докладна фоторозповідь про Клевань та замок князів Чарторийських - на окремій сторінці.
Затем я остановился в посёлке Клевань (Ровненский район Ровненской области).
Подробный фоторассказ о Клевани и замке князей Чарторыйских - на отдельной странице.
Докладна фоторозповідь про Клевань та замок князів Чарторийських - на окремій сторінці.
Затем я остановился в посёлке Клевань (Ровненский район Ровненской области).
Подробный фоторассказ о Клевани и замке князей Чарторыйских - на отдельной странице.
Олика - невелике селище (3,3 тис. жителів) міського типу Ківерцівського району
Волині,
розташоване біля злиття річок Осинище і Путилівка, на перехресті доріг з
Рівного,
Дубна та
Луцька.
Від траси Рівне-Луцьк до селища веде дуже якісна дорога, вимощена бруківкою.
Кажуть, що за розпорядженням одного з Радзивіллів селяни були зобов'язані відпрацювати кілька днів на будівництві дороги разом із власним гужовим транспортом.
Радзивіллів в Олиці вже давно немає, а дорога і зараз справно слугує людям.
Одразу при в'їзді до селища - залишки Луцької брами (перша половина XVII століття), яку було збудовано за часів Альбрехта Радзивілла.
Перша писемна згадка в Іпатіївському літописі про це давньоукраїнське городище датується 1149 роком. Першим відомим власником Олики був Ленько Зарубин (1433 рік). Його наступник, трокський воєвода і староста луцький Петро Янович Монтигердович (Білий), збудував у 1450 році костел Петра і Павла. По смерті Петра Білого Олика відійшла до його доньки - Ганни Монтигердовичовій, а потім до онуки - Ганни (доньки луцького старости І. Кішки), котра 1513 року одружилася з Яном Радзивіллом (Бородатим). Нарешті, маєток у спадок перейшов до її сина - луцького канцлера Миколи Радзивілла (Чорного). Так місто більш ніж на 400 років стало вотчиною магнатів Радзивіллів, головних поборників та захисників самостійності литовської держави.
Олыка - небольшой поселок (3,3 тыс. жителей) городского типа Киверцовского района Волыни, расположенный около слияния рек Осинище и Путиливка, на перекрестке дорог из Ровно, Дубно и Луцка. От трассы Ровно-Луцк к поселку ведет очень качественная дорога, вымощенная брусчаткой. Говорят, что по распоряжению одного из Радзивиллов крестьяне были обязаны отработать несколько дней на строительстве дороги вместе с собственным гужевым транспортом. Радзивиллов в Олыке уже давно нет, а дорога и доныне исправно служит людям. Сразу при въезде в поселок - остатки Луцких ворот (первая половина XVII века), которые были построены во времена Альбрехта Радзивилла.
Первое письменное упоминание в Ипатьевской летописи об этом древнеукраинском городище датируется 1149 годом. Первым известным владельцем Олыки был Ленько Зарубин (1433 год). Его преемник, трокский воевода и староста луцкий Петр Янович Монтигердович (Белый), построил в 1450 году костел Петра и Павла. После смерти Петра Белого Олыка отошла к его дочке - Анне Монтигердовичевой, а затем к внучке - Анне (дочке луцкого старосты И. Кошки), которая в 1513 году вступила в брак с Яном Радзивиллом (Бородатым). Наконец, имение в наследство перешло к ее сыну - луцкому канцлеру Николаю Радзивиллу (Черному). Так город более чем на 400 лет стал вотчиной магнатов Радзивиллов, главных поборников и защитников самостоятельности литовского государства.
Перша писемна згадка в Іпатіївському літописі про це давньоукраїнське городище датується 1149 роком. Першим відомим власником Олики був Ленько Зарубин (1433 рік). Його наступник, трокський воєвода і староста луцький Петро Янович Монтигердович (Білий), збудував у 1450 році костел Петра і Павла. По смерті Петра Білого Олика відійшла до його доньки - Ганни Монтигердовичовій, а потім до онуки - Ганни (доньки луцького старости І. Кішки), котра 1513 року одружилася з Яном Радзивіллом (Бородатим). Нарешті, маєток у спадок перейшов до її сина - луцького канцлера Миколи Радзивілла (Чорного). Так місто більш ніж на 400 років стало вотчиною магнатів Радзивіллів, головних поборників та захисників самостійності литовської держави.
Олыка - небольшой поселок (3,3 тыс. жителей) городского типа Киверцовского района Волыни, расположенный около слияния рек Осинище и Путиливка, на перекрестке дорог из Ровно, Дубно и Луцка. От трассы Ровно-Луцк к поселку ведет очень качественная дорога, вымощенная брусчаткой. Говорят, что по распоряжению одного из Радзивиллов крестьяне были обязаны отработать несколько дней на строительстве дороги вместе с собственным гужевым транспортом. Радзивиллов в Олыке уже давно нет, а дорога и доныне исправно служит людям. Сразу при въезде в поселок - остатки Луцких ворот (первая половина XVII века), которые были построены во времена Альбрехта Радзивилла.
Первое письменное упоминание в Ипатьевской летописи об этом древнеукраинском городище датируется 1149 годом. Первым известным владельцем Олыки был Ленько Зарубин (1433 год). Его преемник, трокский воевода и староста луцкий Петр Янович Монтигердович (Белый), построил в 1450 году костел Петра и Павла. После смерти Петра Белого Олыка отошла к его дочке - Анне Монтигердовичевой, а затем к внучке - Анне (дочке луцкого старосты И. Кошки), которая в 1513 году вступила в брак с Яном Радзивиллом (Бородатым). Наконец, имение в наследство перешло к ее сыну - луцкому канцлеру Николаю Радзивиллу (Черному). Так город более чем на 400 лет стал вотчиной магнатов Радзивиллов, главных поборников и защитников самостоятельности литовского государства.
|
Олика. Відбудована Луцька брама колишніх міських укріплень міста (перша половина XVII століття).
Зараз тут влаштовано крамницю. Олыка. Отстроенные Луцкие ворота бывших городских укреплений города (первая половина XVII века). Ныне тут устроен магазин. |
|
|
|
Олика. Стрітенська церква (1784 рік) - колишня уніатська церква, побудована у стилі бароко.
Ця церква дотепер залишається головним православним храмом Олики.
Олыка. Сретенская церковь (1784 год) - бывшая униатская церковь, построена в стиле барокко. Эта церковь доныне остается главним православным храмом Олыки. |
1564 року М. Радзивілл побудував в Олиці замок (архітектор Я. Франкейштейн) і вона одержала Магдебурзьке право.
Розташований на пагорбі над мальовничим ставом, замок в Олиці є одним з перших в Україні квадратних бастіонних замків.
Він складався з насипних валів, облицьованого цеглою рову, мав чотири зовнішні кутові бастіони з дозорними вежами (наразі частково збереглись два бастіони).
Кам'яний арковий міст і низка міцних брам ведуть до просторого внутрішнього подвір'я з доглянутим сквериком,
по периметру оточеного чотирма двоповерховими палацовими корпусами.
У глибині внутрішнього дворика розташована висока чотирьохярусна вежа з брамою, звідки можна потрапити до здичавілого зараз парку.
Замок унікальний тим, що ані татари, ані турки, ані козаки Б. Хмельницького, що брали його в облогу в 1591-1648 роках,
не змогли зломити його оборонців і змушені були відступити під вогнем 202 гармат фортеці.
Замок, який ґрунтовно ремонтувався в 1883 і 1914 роках, до встановлення радянської влади на Волині в 1939 році залишався резиденцією Радзивіллів.
Це - єдина магнатська латифундія (загальною площею 750 кв. км) на українських землях, до якої входили Олика і 35 сіл, що проіснувала так довго.
У післявоєнний період у відремонтованому замку відкрили психіатричну лікарню (Волинська обласна психіатрична лікарня № 2), що міститься тут донині.
Від міських укріплень, якими Олику оточили в 1630-х роках, збереглася лише в'їзна (Луцька) брама,
що сиротливо притулилася на узбіччі сучасного автомобільного шляху.
В 1635-1640 роках у місті на кошти Альбрехта Радзивілла за проектом відомих архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна було зведено величезний колегіатський Троїцький костел, оточений стінами з вежами на кутах, і дзвіницю. Цю культову споруду деякі дослідники вважають своєрідним повторенням знаменитого храму Іль Джезу в Римі. У крипті колегіати була усипальниця магнатської родини Радзивіллів. Троїцький костел вважався найкрасивішим костелом Польщі, виконаним в стилі бароко. Раніше костел був багато оздоблений ліпниною та скульптурами майстра з Вроцлава М. Ерленберга, учня знаменитого майстра Я. Пфістера зі Львова. Костел сильно постраждав під час обох світових воєн і на десятиліття був кинутий напризволяще. Під час Першої світової війни російські війська обдерли мідний дах костелу. Решту знищила вже радянська влада. Проте костел встояв, зберігши навіть деякі елементи зовнішнього декору, а в 1990-ті роки почалася його неспішна реставрація. 1997 року святиню передали римо-католицькій громаді.
В 1564 году М. Радзивилл построил в Олыке замок (архитектор Я. Франкейштейн) и она получила Магдебургское право. Расположенный на холме над живописным прудом, замок в Олыке является одним из первых в Украине квадратных бастионных замков. Он состоял из насыпных валов, облицованного кирпичом рва, имел четыре внешних угловых бастиона с дозорными башнями (доныне частично сохранились два бастиона). Каменный арочный мост и ряд крепких ворот ведут к просторному внутреннему двору с ухоженным сквериком, по периметру окруженному четырьмя двухэтажными дворцовыми корпусами. В глубине внутреннего дворика расположена высокая четырехъярусная башня с воротами, откуда можно попасть в одичавший ныне парк. Замок уникален тем, что ни татары, ни турки, ни казаки Б. Хмельницкого, бравшие его в осаду в 1591-1648 годах, не смогли сломить его защитников, и вынуждены были отступить под огнем 202 пушек крепости. Замок, который обстоятельно ремонтировался в 1883 и 1914 годах, до установления советской власти на Волыни в 1939 году оставался резиденцией Радзивиллов. Это - единственная магнатская латифундия (общей площадью 750 кв. км) на украинских землях, в которую входили Олыка и 35 сел, просуществовавшая так долго. В послевоенный период в отремонтированном замке открыли психиатрическую больницу (Волынская областная психиатрическая больница № 2), которая размещается здесь и сейчас. От городских укреплений, которыми Олыку окружили в 1630-х годах, сохранились лишь въездные (Луцкие) ворота, которые сиротливо приютились на обочине современной автомобильной дороги.
В 1635-1640 годах в городе на средства Альбрехта Радзивилла по проекту известных архитекторов Бенедетто Молли и Джованни Маливерна были возведены огромный коллегиальный Троицкий костел, окруженный стенами с башнями по углам, и колокольня. Это культовое сооружение некоторые исследователи считают своеобразным повторением знаменитого храма Иль Джезу в Риме. В крипте колегиаты была усыпальница магнатской семьи Радзивиллов. Троицкий костел считался самым красивым костелом Польши, выполненным в стиле барокко. Раньше костел был богато украшен лепниной и скульптурами мастера из Вроцлава М. Ерленберга, ученика знаменитого мастера Я. Пфистера из Львова. Костел сильно пострадал во время обеих мировых войн и на десятилетие был брошен на произвол судьбы. Во время Первой мировой войны русские войска ободрали медную крышу костела. Остальное уничтожила уже советская власть. Однако костел устоял, сохранив даже некоторые элементы внешнего декора, а в 1990-ые годы началась его неспешная реставрация. В 1997 году святыню передали римо-католической общине.
В 1635-1640 роках у місті на кошти Альбрехта Радзивілла за проектом відомих архітекторів Бенедетто Моллі та Джованні Маліверна було зведено величезний колегіатський Троїцький костел, оточений стінами з вежами на кутах, і дзвіницю. Цю культову споруду деякі дослідники вважають своєрідним повторенням знаменитого храму Іль Джезу в Римі. У крипті колегіати була усипальниця магнатської родини Радзивіллів. Троїцький костел вважався найкрасивішим костелом Польщі, виконаним в стилі бароко. Раніше костел був багато оздоблений ліпниною та скульптурами майстра з Вроцлава М. Ерленберга, учня знаменитого майстра Я. Пфістера зі Львова. Костел сильно постраждав під час обох світових воєн і на десятиліття був кинутий напризволяще. Під час Першої світової війни російські війська обдерли мідний дах костелу. Решту знищила вже радянська влада. Проте костел встояв, зберігши навіть деякі елементи зовнішнього декору, а в 1990-ті роки почалася його неспішна реставрація. 1997 року святиню передали римо-католицькій громаді.
В 1564 году М. Радзивилл построил в Олыке замок (архитектор Я. Франкейштейн) и она получила Магдебургское право. Расположенный на холме над живописным прудом, замок в Олыке является одним из первых в Украине квадратных бастионных замков. Он состоял из насыпных валов, облицованного кирпичом рва, имел четыре внешних угловых бастиона с дозорными башнями (доныне частично сохранились два бастиона). Каменный арочный мост и ряд крепких ворот ведут к просторному внутреннему двору с ухоженным сквериком, по периметру окруженному четырьмя двухэтажными дворцовыми корпусами. В глубине внутреннего дворика расположена высокая четырехъярусная башня с воротами, откуда можно попасть в одичавший ныне парк. Замок уникален тем, что ни татары, ни турки, ни казаки Б. Хмельницкого, бравшие его в осаду в 1591-1648 годах, не смогли сломить его защитников, и вынуждены были отступить под огнем 202 пушек крепости. Замок, который обстоятельно ремонтировался в 1883 и 1914 годах, до установления советской власти на Волыни в 1939 году оставался резиденцией Радзивиллов. Это - единственная магнатская латифундия (общей площадью 750 кв. км) на украинских землях, в которую входили Олыка и 35 сел, просуществовавшая так долго. В послевоенный период в отремонтированном замке открыли психиатрическую больницу (Волынская областная психиатрическая больница № 2), которая размещается здесь и сейчас. От городских укреплений, которыми Олыку окружили в 1630-х годах, сохранились лишь въездные (Луцкие) ворота, которые сиротливо приютились на обочине современной автомобильной дороги.
В 1635-1640 годах в городе на средства Альбрехта Радзивилла по проекту известных архитекторов Бенедетто Молли и Джованни Маливерна были возведены огромный коллегиальный Троицкий костел, окруженный стенами с башнями по углам, и колокольня. Это культовое сооружение некоторые исследователи считают своеобразным повторением знаменитого храма Иль Джезу в Риме. В крипте колегиаты была усыпальница магнатской семьи Радзивиллов. Троицкий костел считался самым красивым костелом Польши, выполненным в стиле барокко. Раньше костел был богато украшен лепниной и скульптурами мастера из Вроцлава М. Ерленберга, ученика знаменитого мастера Я. Пфистера из Львова. Костел сильно пострадал во время обеих мировых войн и на десятилетие был брошен на произвол судьбы. Во время Первой мировой войны русские войска ободрали медную крышу костела. Остальное уничтожила уже советская власть. Однако костел устоял, сохранив даже некоторые элементы внешнего декора, а в 1990-ые годы началась его неспешная реставрация. В 1997 году святыню передали римо-католической общине.
|
|
Олика. Арковий кам'яний міст та південно-східна (головна) брама замку Радзивіллів.
Олыка. Арочный каменный мост и юго-восточные (главные) ворота замка Радзивиллов. |
|
|
|
Олика. Арковий кам'яний міст та східний бастіон замку Радзивіллів, вид з-під мурів.
Олыка. Арочный каменный мост и восточный бастион замка Радзивиллов, вид из-под стен. |
|
|
|
Олика. Види з проїзду під палацовим корпусом до південно-східної брами замку Радзивіллів.
Олыка. Виды из проезда под дворцовым корпусом к юго-восточным воротам замка Радзивиллов. |
|
|
|
Олика. Замок Радзивіллів (1564 рік), палацові корпуси.
Олыка. Замок Радзивиллов (1564 год), дворцовые корпуса. |
|
Олика. Замок Радзивіллів (1564 рік), внутрішнє подвір'я та один з палацових корпусів (південно-східний).
Олыка. Замок Радзивиллов (1564 год), внутренний двор и один из дворцовых корпусов (юго-восточный). |
|
|
Олика. Годинникова вежа замку Радзивіллів: загальний вид ззовні замку та проїзд під вежею.
Олыка. Часовая башня замка Радзивиллов: общий вид снаружи замка и проезд под башней. |
|
Олика. Замок Радзивіллів (1564 рік), північно-західна брама та залишки західного бастіону (вид ззовні замку).
Олыка. Замок Радзивиллов (1564 год), северо-западные ворота и остатки западного бастиона (вид снаружи замка). |
|
|
|
Олика. Замок Радзивіллів (1564 рік), залишки північного бастіону.
Олыка. Замок Радзивиллов (1564 год), остатки северного бастиона. |
|
|
|
Олика. Замок Радзивіллів, кілька видів ззовні замку.
Олыка. Замок Радзивиллов, несколько видов снаружи замка. |
|
|
Олика. Троїцький костел (Колегіальний), 1635-1640 роки
(загальний вид зі сходу та з півночі). Олыка. Троицкий костел (Коллегиальный), 1635-1640 годы (общий вид с востока и с севера). |
|
|
Олика. Троїцький костел (Колегіальний), головний фасад.
Олыка. Троицкий костел (Коллегиальный), главный фасад. |
|
|
|
Олика. Троїцький костел (Колегіальний), фрагменти головного фасаду.
Олыка. Троицкий костел (Коллегиальный), фрагменты главного фасада. |
|
|
|
Олика. Троїцький костел (Колегіальний), фрагменти головного фасаду.
Олыка. Троицкий костел (Коллегиальный), фрагменты главного фасада. |
|
|
Олика. Троїцький костел (Колегіальний) та дзвіниця, 1635-1640 роки (вид з південного заходу).
Олыка. Троицкий костел (Коллегиальный) и колокольня, 1635-1640 годы (вид с юго-запада). |
|
|
Олика. Дзвіниця Троїцького костелу, вид з південного сходу та фрагмент фасаду.
Олыка. Колокольня Троицкого костела, вид с юго-востока и фрагмент фасада. |
|
Олика. Костел Петра і Павла (1450-1612 роки).
Костел Петра і Павла вважається найстарішою римокатолицькою спорудою на Волині. Пізніше костел перетворився на каплицю, а після Другої світової війни виконує функції парафіяльного костелу. Олыка. Костел Петра и Павла (1450-1612 годы). Костел Петра и Павла считается самым старым римо-католическим сооружением на Волыни. Позднее костел превратился в часовню, а после Второй мировой войны выполняет функции приходского костела. |
|
|
|
Олика. Католицький цвинтар: ворота та каплиця.
Олыка. Католицкое кладбище: ворота и часовня. |
|
|
Олика. Каплиця на католицькому цвинтарі: вид збоку та зсередини.
Олыка. Часовня на католицком кладбище: вид сбоку и изнутри. |
Останнє місто, відвідини якого були заплановані на той день, - стародавній Луцьк, у якому я не бував рівно п’ять років.
Докладна фоторозповідь про Луцьк та Луцький замок - на окремій сторінці.
Последний город, посещение которого было запланировано на тот день, - старинный Луцк, в котором я не был ровно пять лет.
Подробный фоторассказ о Луцке и Луцком замке - на отдельной странице.
До Львова того разу я їхав по справах.
Докладна фоторозповідь про це величне місто - на окремих сторінках.
Во Львов в тот раз я ехал по делам.
Подробный фоторассказ об этом величественном городе - на отдельных страницах.
Першоджерела:
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2006.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
Інші сторінки маршруту "На захід від Києва (липень 2008 року)":
До переліку фотосерій
