Серія "Вздовж Хрещатика" (Фото Києва ::: Фото Киева ::: Photo of Kiev ::: Pictures of Kyiv)
Вздовж Хрещатика.
Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

Вдоль Крещатика.
Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.




Хрещатик - центральна магістраль і діловий центр Києва. Простягається від Європейської площі до Бессарабської площі (Шевченківський та Печерський райони). За часів Київської Русі ця місцевість являла собою вкриту лісом долину, якою протікав струмок. У давні часи вона була містом полювання, де кияни розвішували і перевішували сітки для вилову дикого звіру (звідси й найдавніша назва - Перевісіще). Пізніше вона називалась Хрещатою долиною, оскільки її перетинали (перехрещували) яри. В документах XVI-XVII століть ця місцевість відома за назвою Євсейкової долини; в документах XVIII століття - під назвою Піски. З озера в районі теперішнього Майдану Незалежності витікав струмок, який в районі вулиці Басейної зливався з Кловом. Вздовж струмка долиною пролягав шлях на Васильків. В районі Майдану Незалежності проходили вали, що оточували місто. Там, де тепер починається Софійська вулиця, була Лядська брама. Від неї через долину йшов Іванівський шлях із Старого міста на Печерськ. На початку XVIII століття через Хрещатик було прокладено шлях з Подолу на Печерськ (теперішні Володимирський узвіз і вулиця Михайла Грушевського). Перші житлові дерев`яні будинки з`явилися на Хрещатику 1797 році (в районі між Європейською площею і Майданом Незалежності). У 1803 році на початку вулиці (на розі Хрещатика і Трьохсвятительської вулиці) було збудовано перший в Києві Міський театр (архітектор А. І. Меленський; за тих часів Хрещатик називали Театральною вулицею), цю дерев`яну споруду 1851 року знесли, замість неї було збудовано за проектом архітектора О. В. Беретті триповерховий готель "Європейський". У 1834-1869 почали вживати і назву Хрещатик. Постанову про офіційне затвердження цієї назви було прийнято 1869.

Крещатик - центральная магистраль и деловой центр Киева. Пролегает от Европейской площади до Бессарабской площади (Шевченковский и Печерский районы). Во времена Киевской Руси эта местность представляла собой покрытую лесом долину, по которой протекал ручей. В древности она была местом охоты, где киевляне развешивали перевесы (сети) для ловли диких зверей (отсюда и древнейшее название - Перевисище). Позже она называлась Крещатой долиной, поскольку ее пересекали, (перекрещивали) овраги. В документах XVI-XVII веков эта местность известна под названием Евсейкова долина; в документах XVIII века - под названием Пески. Из озера в районе нынешней Площади Независимости вытекал ручей, который в районе улицы Бассейной сливался с Кловом. Вдоль ручья по долине пролегала дорога на Васильков. В районе Площади Независимости тянулись валы, окружавшие город. Там, где теперь начинается Софийская улица, находились Лядские ворота. От них через долину шла Ивановская дорога из Старого города на Печерск. В начале XVIII века через Крещатик была проложена дорога с Подола на Печерск (теперешние Владимирский спуск и улица Михаила Грушевского). Первые жилые деревянные дома появились на Крещатике в 1797 году (в районе между Европейской площадью и Площадью Независимости). В 1803 году в начале улицы (на углу Крещатика и Трехсвятительской улицы) был построен первый в Киеве Городской театр (архитектор А. И. Меленский; в те времена Крещатик называли Театральной улицей), это деревянное сооружение в 1851 году снесли, вместо него была построена по проекту архитектора А. В. Беретти трехэтажная гостиница "Европейская". В 1834-1869 начали употреблять и название Крещатик. Постановление об официальном утверждении этого названия было принято в 1869.


Фото Киева. Европейская площадь и Крещатик рано утром. Фото червня 2005 року.
Фото Киева. Европейская площадь и Крещатик днём 24 августа 2015 года. Фото 24 серпня 2015 року.
Європейська площа та Хрещатик рано вранці.
Європейська площа та Хрещатик вдень 24 серпня 2015 року.


Европейская площадь и Крещатик рано утром.
Европейская площадь и Крещатик днём 24 августа 2015 года.


У 70-80-х роках XIX століття на Хрещатику зводились переважно триповерхові будинки з крамницями, приміщеннями для контор і банків тощо. Хрещатик фактично став головною вулицею міста. Його було продовжено до Бессарабської площі (загальна довжина сягнула 1,2 км).
На розі Хрещатику і Бессарабської площі в середині XIX століття стояв двоповерховий готель, що належав архітектору В. І. Беретті. Навесні 1846 в ньому зупинявся Т. Г. Шевченко. На протилежному боці Хрещатика в будинку Сухоставських мешкав історик М. І. Костомаров, у якого бував Шевченко та інші члени Кирило-Мефодіївського братства - М. І. Гулак, О. В. Маркович, В. М. Білозерський, Д. П. Пильчиков. У 1876 році на Хрещатику було споруджено будинок Міської думи (на його місці тепер - Майдан Незалежності). У 1890 році по Хрещатику було прокладено перший маршрут конки; 1892 року перший в Росії, другий в Європі електричний трамвай зв`язав Хрещатик з Подолом. У 1894 році біля Міської думи було збудовано велику електростанцію. У 1904 році бруківку замінено гранітними кубиками. На початку XX століття Хрещатик став значним торговим центром міста, з адміністративними і житловими будинками, готелями, в архітектурі яких переважала еклектика і модерн. Він починався закладеним ще у XIX столітті декоративним садом - Володимирською гіркою, а закінчувався Бессарабським критим ринком, який було споруджено 1910-12.


В 70-80-х годах XIX века на Крещатике возводились преимущественно трехэтажные дома с магазинами, помещениями для контор и банков и т.д. Крещатик фактически стал главной улицей города. Он был продлен до Бессарабской площади (общая длина улицы достигла 1,2 км).
На углу Крещатика и Бессарабской площади в середине XIX века стояла двухэтажная гостиница, которая принадлежала архитектору В. И. Беретти. Весной 1846 года в ней останавливался Т. Г. Шевченко. На противоположной стороне Хрещатика в доме Сухоставских жил историк М. И. Костомаров, у которого бывал Шевченко и другие члены Кирилло-Мефодиевского братства - М. И. Гулак, О. В. Маркович, В. М. Белозерский, Д. П. Пильчиков. В 1876 году на Крещатике был построен дом Городской думы (на его месте теперь - Площадь Независимости). В 1890 году по Крещатику был проложен первый маршрут конки; в 1892 году первый в России, второй в Европе электрический трамвай связал Крещатик с Подолом. В 1894 году возле Городской думы была построена большая электростанция. В 1904 году мостовая была заменена гранитными кубиками. В начале XX века Крещатик стал значительным торговым центром города, с административными и жилыми домами, гостиницами, в архитектуре которых преобладала эклектика и модерн. Он начинался заложенным еще в XIX веке декоративным садом - Владимирской горкой, а заканчивался сооружённым в 1910-12 Бессарабским крытым рынком.


Фото Киева. Европейская площадь, Украинский дом. Фото грудня 2006 року.
Європейська площа, Український дім (Хрещатик № 2).
У 1978-82 роках на місці колишнього готелю «Європейський» (архітектор А. В. Беретті) було споруджено нову будівлю Київської філії Центрального музею В. І. Ленина (архітектор В. І. Гопкало та ін.).
Зараз це - Український дім, у ньому проводяться різноманітні виставки, концерти, конференції тощо.


Европейская площадь, Украинский дом (Крещатик № 2).
В 1978-82 годах на месте бывшей гостиницы «Европейская» (архитектор А. В. Беретти) было сооружено новое здание Киевского филиала Центрального музея В. И. Ленина (архитектор В. И. Гопкало и др.).
Сейчас это - Украинский дом, в нем проводятся разнообразные выставки, концерты, конференции и т.п.


У 1923-1937 Хрещатик мав назву вулиця Воровського. 1936 року вулицю було заасфальтовано, трамвайну лінію замінено тролейбусом.
У вересні 1941 року переважну більшість будинків на Хрещатику і прилеглих до нього вулицях було висаджено в повітря радянськими радіокерованими мінами (радянська пропаганда руйнування Хрещатика приписувала німцям). Забудова кінця XIX - початку XX століть частково збереглася лише між вулицею Б. Хмельницького і бульваром Т. Шевченка, Майданом Незалежності і Трьохсвятительською вулицею.
У процесі повоєнної відбудови (архітектори А. В. Власов, А. В. Добровольський, В. Д. Єлізаров, А. І. Заваров, А. І. Малиновський і Б. І. Приймак, інженер І. А. Скачков) Хрещатик було значно розширено (до 75-100 метрів) і переплановано. Вулицю було озеленено низками каштанів.
На Хрещатику розміщені: Київська міська рада і Київська міська державна адміністрація, Головпоштамт, Міністерство аграрної політики, Державний комітет з телебачення та радіомовлення, Центральний універмаг. До Хрещатику прилучаються: Володимирський узвіз, вулиці Михаила Грушевського, Трьохсвятительська, Інститутська, архітектора Городецького, Прорізна, Лютеранська, Б. Хмельницького, бульвар Тараса Шевченка, Майдан Незалежності.


В 1923-1937 Крещатик носил название улица Воровского. В 1936 году улица была заасфальтирована, трамвайная линия заменена троллейбусом.
В сентябре 1941 года подавляющее большинство домов на Крещатике и прилегающих к нему улицах были взорваны советскими радиоуправляемыми минами (советская пропаганда приписывала разрушение Крещатика немцам). Застройка конца XIX - начала XX веков частично сохранилась лишь между улицей Б. Хмельницького и бульваром Т. Шевченко, Площадью Независимости и Трехсвятительской улицей.
В процессе послевоенного восстановления (архитекторы А. В. Власов, А. В. Добровольский, В. Д. Елизаров, А. И. Заваров, А. И. Малиновский и Б. И. Приймак, инженер И. А. Скачков) Крещатик был значительно расширен (до 75-100 метров) и перепланирован. Улица была озеленена рядами каштанов.
На Крещатике размещены: Киевский городской совет и Киевская городская государственная администрация, Главпочтамт, Министерство аграрной политики, Государственный комитет по телевидению и радиовещанию, Центральный универмаг.
К Крещатику прилегают: Владимирский спуск, улицы Михайла Грушевского, Трехсвятительская, Институтская, архитектора Городецкого, Прорезная, Лютеранская, Б. Хмельницкого, бульвар Тараса Шевченко, Площадь Независимости.


Фото Киева. Площадь Независимости (Майдан Незалежності). Вид с улицы Крещатик.
Фото квітня 2015 року.
Майдан Незалежності - центральна площа Києва. Тут встановлено багато пам'ятників, скульптур і фонтанів.
На Майдані Незалежності відновлено Лядську браму з фігурою заступника міста архангела Михаїла. Під Майданом розташовано великий підземний торговельний центр.


Площадь (Майдан) Независимости - центральная площадь Киева. Здесь размещено много памятников, скульптур и фонтанов.
На Площади Независимости восстановлены Лядские ворота с фигурой покровителя города архангела Михаила. Под Майданом расположен большой подземный торговый центр.

Kyiv. View of Maidan Nezalezhnosti (Independence Square) from Khreshchatyk Street.
The Maidan Nezalezhnosti is the central square of Kyiv. Here are many fountains monuments and sculptures.
Lyadsky gate with a figure of the Kyiv patron saint of the Archangel Michael was recovered on the Independence Square. Under the square is large underground shopping mall.


Фото Киева. Скульптурная композиция в честь основателей Киева на Площади Независимости. Фото грудня 2006 року.
Фото Киева. Скульптурная композиция в честь легендарных основателей Киева - Кия, Щека, Хорива и их сестры Лыбеди на Площади Независимости. Фото грудня 2006 року.
Скульптурна композиція на честь легендарних фундаторів Києва - Кия, Щека, Хорива і їх сестри Либіді на Майдані Незалежності.
Скульптор А. Кущ, архітектори О. Комаровський, Р. Кухаренко, О. Стукалов. Відкрито 21 листопада 2001.
Це - такий собі «рімейк» відомого пам’ятника, що стоїть на березі Дніпра і є візитівкою столиці України.


Скульптурная композиция в честь легендарных основателей Киева - Кия, Щека, Хорива и их сестры Лыбеди на Площади Независимости.
Скульптор А. Кущ, архитекторы А. Комаровский, Р. Кухаренко, О. Стукалов. Открыто 21 ноября 2001.
Это - некий «римэйк» известного памятника, который стоит на берегу Днепра и является визитной карточкой столицы Украины.


Фото Киева. Монумент Независимости на Площади Независимости.
Фото грудня 2006 року.
Монумент Незалежності на Майдані Незалежності.
У центрі Майдану височіє Монумент Незалежності - обличкована білим мармуром колона з фігурою дівчини в національному вбранні. Дівчина тримає в руці гілку калини - символ України. Висота монумента - 42 метри. Автор проекту - скульптор Анатолій Кущ.


Монумент Независимости на Площади Независимости.
В центре Майдана возвышается Монумент Независимости - облицованная белым мрамором колонна с фигурой девушки в национальной одежде. Девушка держит в руке калиновую ветвь - символ Украины. Высота монумента - 42 метра. Автор проекта - скульптор Анатолий Кущ.

Kyiv. Monument Nezalezhnosti (Independence Monument).
A stele with a girl figure has setting in the center of the square. The girl holds in her hand a branch of viburnum. She is a symbol of the Independence of Ukraine.


Фото Киева. Скульптурная композиция «Казак Мамай» на Площади Независимости.
Фото грудня 2006 року.
Скульптурна композиція «Козак Мамай» на Майдані Незалежності.
Скульптори - Валентин Зноба і Микола Зноба, батько й син. Відкрито композицію 2001 року. Цікаво, що Валентин Зноба був співавтором монумента Великої Жовтневої соціалістичної революції, який стояв неподалік від цього місця на центральному майдані Києва та який було демонтовано невдовзі після проголошення України суверенною державою.
Козак Мамай - народний герой українських легенд, захисник-характерник, дотепний фольклорний співрозмовник, улюбленець усіх поколінь українців.
Кияни глумливо-доброзичливо прозвали цю скульптурну композицію «конем у кущах». Однак головні «арбітри» - діти і молодь - залюбки залазять на коня, до золотого блиску відполіровують і Мамая, і його коня, позуючи перед об’єктивами - світлина на згадку про місто-красень Київ... Навіть мідного списа у руках козака довелося замінити на сталевий.


Скульптурная композиция «Казак Мамай» на Площади Независимости.
Скульпторы - Валентин Зноба и Николай Зноба, отец и сын. Открыто композицию в 2001 году. Интересно, что Валентин Зноба был соавтором монумента Великой Октябрьской социалистической революции, который стоял невдалеке от этого места на центральной площади Киева и который был демонтирован вскоре после провозглашения Украины суверенным государством.
Казак Мамай - народный герой украинских легенд, защитник-чародей, остроумный фольклорный собеседник, любимец всех поколений украинцев.
Киевляне насмешливо-доброжелательно прозвали эту скульптурную композицию «лошадью в кустах». Однако главные «арбитры» - дети и молодежь - охотно залезают на коня, до золотого блеска отполировывают и Мамая, и его коня, позируя перед объективами - фотографии на память о городе-красавце Киеве... Даже медное копье в руках казака пришлось заменить стальным.


Фото Киева. Площадь Независимости. Фонтаны. Фото жовтня 2003 року.
Майдан Незалежності. Фонтани. Автор фото - Елла Клименко.

Площадь Независимости. Фонтаны. Автор фото - Элла Клименко.


Фото Киева. Памятник архитектору Владиславу Владиславовичу Городецкому в «Пассаже». Фото грудня 2006 року.
Фото Киева. Архитектор Владислав Городецкий за столиком кафе в «Пассаже». «Евромайдан» 2 февраля 2014 года, около 14:20. Фото лютого 2014 року.
Пам'ятник видатному архітекторові Владиславу Владиславовичу Городецькому (1863-1930) в «Пасажі» (Хрещатик № 15/4).
Повернувшись до свого улюбленого Києва майже через століття, Владислав Городецький присів перепочити і випити чашечку кави за столиком в кав`ярні в «Пасажі», куди він часто навідувався. Хоч Городецького поховано в Ірані, душею і серцем він залишився в місті Кия.
Бронзову скульптурну композицію відкрито 28 травня 2004 року. Автори: скульптори - Володимир Щур і Віталій Сівко, архітектори - Руслан Кухаренко і Володимир Скульський. В. Щур та В. Сівко раніше також подарували Києву скульптури героїв комедії «За двома зайцями», Паніковського та відомого режисера та актора Леоніда Бикова.


Памятник выдающемуся архитектору Владиславу Владиславовичу Городецкому (1863-1930) в «Пассаже» (Крещатик № 15/4).
Вернувшись в свой любимый Киев почти через столетие, Владислав Городецкий присел отдохнуть и выпить чашечку кофе за столиком в кафе в «Пассаже», куда он часто наведывался. Хотя Городецкий и похоронен в Иране, душой и сердцем он остался в городе Кия.
Бронзовая скульптурная композиция открыта 28 мая 2004 года. Авторы: скульпторы - Владимир Щур и Виталий Сивко, архитекторы - Руслан Кухаренко и Владимир Скульский. В. Щур и В. Сивко ранее также подарили Киеву скульптуры героев комедии «За двумя зайцами», Паниковского и известного режиссера и актера Леонида Быкова.


Владислав Городецький (1863-1930) народився в селі Шолудьки Подільської губернії (нині - Вінницька область) у дворянській родині. 1890 року закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Потім оселився в Києві, де працював з 1889 року. До 1903 В. Городецький жив і мав майстерню на вулиці Миколаївська № 3, яка з 1995 року носить ім'я архітектора Городецького. З 1903 мешкав у спорудженому ним “Будинку з химерами” по вулиці Банкова № 10. Городецький спорудив такі відомі об'єкти, як будівлю Національного художнього музею України, костел Святого Миколи, Караїмська кенаса. За власними проектами він також спорудив у Тегерані театр, палац і готель. Городецький помер 1 січня 1930 року в Тегерані після серцевого нападу. Там же його і було поховано. У 1993 році на прохання Музею історії Києва могилу Архітектора розшукали співробітники Посольства України в Ірані.

Владислав Городецкий (1863-1930) родился в селе Шолудьки Подольской губернии (сейчас - Винницкая область) в дворянской семье. В 1890 году окончил Петербургскую Академию искусств. Затем поселился в Киеве, где работал с 1889 года. До 1903 В. Городецкий жил и имел мастерскую на улице Николаевская № 3, которая с 1995 года носит имя архитектора Городецкого. С 1903 жил в сооруженном им “Доме с химерами” по улице Банковая № 10. Городецкий построил такие известные объекты, как здание Национального художественного музея Украины, костел Святого Николая, Караимская кенаса. По собственным проектам он также построил в Тегеране театр, дворец и гостиницу. Городецкий умер 1 января 1930 года в Тегеране после сердечного приступа. Там же он и похоронен. В 1993 году по просьбе Музея истории Киева могилу Архитектора разыскали сотрудники Посольства Украины в Иране.


Фото Киева. Памятник Паниковскому в скверике возле здания № 4 на ул. Прорезная. Фото грудня 2006 року.
Фото Киева. Памятник Паниковскому в скверике возле здания № 4 на ул. Прорезная. Фото грудня 2006 року.
Фото Киева. Памятник Паниковскому в скверике возле здания № 4 на ул. Прорезная. Фото квітня 2015 року.
Пам'ятник Паніковському у скверику біля будівлі № 4 на вул. Прорізна.
Пам'ятник «людині без паспорта», персонажеві відомого роману «Золоте теля», Михайлові Самуельовичу Паніковському поставлено трохи вище за місце, де за текстом роману Ільфа і Петрова працював «Великий Сліпий». Бронзова статуя має портретні риси виконавця ролі Паніковського - відомого актора Зиновія Гердта, чия людська і творча доля багато в чому пов'язана з Києвом.


Памятник Паниковскому в скверике возле здания № 4 на ул. Прорезная.
Памятник «человеку без паспорта», персонажу известного романа «Золотой теленок», Михаилу Самуэлевичу Паниковскому стоит несколько выше места, где по тексту романа Ильфа и Петрова работал «Великий Слепой». Бронзовая статуя имеет портретные черты исполнителя роли Паниковского - известного актера Зиновия Гердта, чья человеческая и творческая судьба во многом связана с Киевом.


Автори скульптури - Володимир Щур та Віталій Сивко, архітектор - Володимир Скульський. Відкриття пам’ятника відбулося 31 травня 1998 року; висота бронзового Панiковського - 1,97 метра.
Паніковського зображено в образі сліпого, що прямує через Хрещатик: ціпок, капелюх, темні окуляри, ланцюжок в кишеньці; а ліва рука нишпорить в кишені того, хто переводить через вулицю. Професійний жест кишенькового злодія схоплено дуже точно: голова відвернута в інший бік, а рука робить свою справу... Ліва нога поспішає наступити на монету - щоб ніхто не забрав. Для привертання уваги автори зобразили фігу на підошві черевика Паніковського, і тепер можна спостерігати, як солідні панове, стаючи навколішки перед «Великим Сліпим», протягують люстерко і досліджують підметку статуї. У нагрудну кишеню Паніковського увіткнули ложку, а на носовичку написали «Небаба» - адже він йшов, за романом, до городового Небаби, щоб віддати йому щоденну данину за право стояти на перехресті. А гаманець для скульптури знайшли в майстерні Савельєва і так на ньому і написали: «Савельєв».


Авторы скульптуры - Владимир Щур и Виталий Сивко, архитектор - Владимир Скульский. Открытие памятника состоялось 31 мая 1998 года; высота бронзового Паниковского - 1,97 метра.
Паниковский изображен в образе слепого, шагающего через Крещатик: тросточка, шляпа, темные очки, цепочка в кармашке; а левая рука шарит в кармане переводящего через улицу. Профессиональный жест карманника схвачен очень точно: голова отвернута в другую сторону, а рука делает свое дело... Левая нога спешит наступить на монету - чтобы никто не забрал. Для привлечения внимания авторы изобразили фигу на подошве башмака Паниковского, и теперь можно наблюдать, как солидные господа, преклоняя колени перед «Великим Слепым», протягивают зеркальце и исследуют подметку статуи. В нагрудный карман Паниковского воткнули ложку, а на носовом платочке написали «Небаба» - он ведь шел, по роману, к городовому Небабе, чтобы отдать ему ежедневную дань за право стоять на перекрестке. А кошелек для скульптуры нашли в мастерской Савельева и так на нем и написали: «Савельев».


Фото Киева. Памятник Лесю Курбасу в скверике возле здания № 8 на ул. Прорезная. Фото грудня 2006 року.
Фото Киева. Памятник Лесю Курбасу в скверике возле здания № 8 на ул. Прорезная. Фото грудня 2006 року.
Фото Киева. Памятник Лесю Курбасу в скверике возле здания № 8 на ул. Прорезная. Фото квітня 2015 року.
Пам'ятник Лесю Курбасу (25.02.1887-3.11.1937) біля будівлі на вул. Прорізна № 8.
Автори пам'ятника - скульптор Микола Рапай і архітектор В’ячеслав Дормідонтов. Пам'ятник відкрито 1 квітня 2002.
Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович) - видатний український режисер, актор, педагог, драматург, публіцист, перекладач, реформатор вітчизняного театру.


Памятник Лесю Курбасу (25.02.1887-3.11.1937) возле здания на ул. Прорезная № 8.
Авторы памятника - скульптор Николай Рапай и архитектор Вячеслав Дормидонтов. Памятник открыт 1 апреля 2002.
Лесь Курбас (Александр-Зенон Степанович) - выдающийся украинский режиссер, актер, педагог, драматург, публицист, переводчик, реформатор отечественного театра.


Лесь Курбас народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою - Яновичі). Дитячі та юнацькі роки митця пройшли в селі Старий Скалат, тепер Підволочиського району Тернопільської області. Навчався у Віденському та Львівському університетах. Здобув популярність як режисер-експериментатор, один із засновників сучасного українського театру. Організатор труп «Тернопільські театральні вечори» (1915), «Молодий театр» (1916), «Березіль» (1922 рік, з 1934 - Український театр ім. Т. Г. Шевченка). Творчість Леся Курбаса стала визначною школою сценічного мистецтва. Не випадково пам'ятник установлено у сквері неподалік колишнього «Молодого театру» (вул. Прорізна № 17); його створив саме Лесь Курбас, коли у травні 1916 року вперше очолив студію починаючих і талановитих акторів. У творчому добутку Курбаса й безліч пам'ятних акторських робіт: Гонта («Гайдамаки»), Гурман («Украдене щастя»), Астров («Дядя Ваня»), Хлестаков («Ревізор»), Едіп («Цар Едіп») і багато інших.
Але світлим надіям не судилося збутися. Причиною тому став СТОН - Соловецька в'язниця особливого призначення, де майстер сцени провів останні роки життя. Спочатку Леся Курбаса було засуджено до 5 років ВТЛ (09.04.1934 р.; ст. 54-11 КК УСРР; трійка КООГПУ УСРР) (УСБУ Харківської області № 21193; УФСБ РК, П-3843). Перебуваючи в місцях позбавлення волі на Соловках, повторно був засуджений рішенням особливої трійки УНКВД ЛО (протокол № 83 від 9.10.1937 р.) до ВМП. Розстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох біля Медвеж’єгорська на півдні Карелії (неподалік від Біломорканалу).
27 жовтня і 1-4 листопада 1937 року капітан держбезпеки Михайло Матвєєв розстріляв в урочищі Сандармох 1111 соловецьких в'язнів - так званий «соловецький етап». Серед них - майже 300 українців; до списку «українських буржуазних націоналістів» потрапив цвіт української інтелігенції - люди, які ще створили б неоціненні духовні скарби... Причому тодішню ліквідацію «ворогів народу» було приурочено до 20-ї річниці Жовтневої революції...
Реабілітовано Леся Курбаса було посмертно в 1957 році. І лише через 45 років він повстав у бронзі.


Лесь Курбас родился 25 февраля 1887 года в городе Самбир (теперь Львовской области) в семье актеров галицкого театра Степана и Ванды Курбасов (на сцене - Яновичи). Детские и юношеские годы мастера прошли в селе Старый Скалат, теперь Пидволоческого района Тернопольской области. Учился в Венском и Львовском университетах. Получил известность как режиссер-экспериментатор, один из основоположников современного украинского театра. Организатор трупп «Тернопольские театральные вечера» (1915), «Молодой театр» (1916), «Березиль» (1922 год, с 1934 - Украинский театр им. Т. Г. Шевченко). Творчество Леся Курбаса стало выдающейся школой сценического искусства. Не случайно памятник установлен в сквере невдалеке бывшего «Молодого театра» (ул. Прорезная № 17); его создал именно Лесь Курбас, когда в мае 1916 года впервые возглавил студию начинающих и талантливых актеров. На творческом счету Курбаса и множество памятных актерских работ: Гонта («Гайдамаки»), Гурман («Украдене щастя»), Астров («Дядя Ваня»), Хлестаков («Ревізор»), Эдип («Цар Едіп») и многие другие.
Но светлым надеждам не суждено было сбыться. Причиной тому стал СТОН - Соловецкая тюрьма особого назначения, где мастер сцены провел последние годы жизни. Сначала Лесь Курбас был приговорен к 5 годам ИТЛ (09.04.1934 г.; ст. 54-11 УК УССР; тройка КООГПУ УССР), (УСБУ Харьковской области № 21193; УФСБ РК, П-3843). Находясь в местах лишения свободы на Соловках, повторно был осужден решением особой тройки УНКВД ЛО (протокол № 83 от 9.10.1937 г.) к ВМН. Расстрелян 3 ноября 1937 года в урочище Сандармох возле Медвежьегорска на юге Карелии (невдалеке от Беломорканала).
27 октября и 1-4 ноября 1937 года капитан госбезопасности Михаил Матвеев расстрелял в урочище Сандармох 1111 соловецких узников - так называемый «соловецкий этап». Среди них - почти 300 украинцев; в список «украинских буржуазных националистов» попал цвет украинской интеллигенции - люди, которые еще создали бы неоценимые духовные богатства... Причем тогдашняя ликвидация «врагов народа» была приурочена к 20-й годовщине Октябрьской революции...
Реабилитирован Лесь Курбас был посмертно в 1957 году. И лишь через 45 лет он восстал в бронзе.


Фото Киева. Памятник Махтумкули Фраги в скверике возле здания № 5 на ул. Прорезная.
Фото грудня 2006 року.
Пам'ятник Махтумкулі Фрагі у скверику біля будівлі № 5 на вул. Прорізна.
Бронзовий бюст на гранітному постаменті виготовлений туркменськими майстрами.
Пам'ятник було відкрито Президентами Туркменістану й України - Сапармурат Ніязовим і Леонідом Кучмою 14.05.2001. На постаменті - написи (українською та туркменською):
«Махтумкулі Фрагі
Туркменський поет, мислитель, філософ
1733-1783
Magtymguly Pyragy
Turkmen sahyry, akyldary, filosofy»
«Тут братство є звичай і дружба - закон
для славних родів і могутніх племен.
Tireler gardasdyr urug yarydyr
ykballarters gelmez hakyn nurudyr»

Памятник Махтумкули Фраги в скверике возле здания № 5 на ул. Прорезная.
Бронзовый бюст на гранитном постаменте изготовлен туркменскими мастерами.
Памятник был открыт Президентами Туркменистана и Украины - Сапармурат Ниязовым и Леонидом Кучмой 14.05.2001.
На постаменте - надписи (на украинском и туркменском языках):
«Махтумкули Фраги
Туркменский поэт, мыслитель, философ
1733-1783»
«Здесь братство - обычай и дружба - закон
для славных родов и могучих племен»


Махтумкулі (близько 1730-1780 року), син суфійського поета Азаді, писав під псевдонімом Фрагі ("розлучений") - видатний туркменський мислитель, філософ, поет-патріот. Засновник туркменської літературної мови, наблизив мову поезії до народної мови, першим використав у національному віршуванні силабічну систему (ґрунтується на певній кількості складів, а не обов'язково наголосів). Відомо понад 10 тисяч віршованих рядків - ліричні вірші різних жанрів, серед яких виділяється трагічний цикл про перебування в іранському полоні і про страждання народу, що розорений чужоземною навалою.

Махтумкули (около 1730-1780 года), сын суфийского поэта Азади, писал под псевдонимом Фраги ("разлученный") - выдающийся туркменский мыслитель, философ, поэт-патриот. Основоположник туркменского литературного языка, приблизил язык поэзии к народному языку, первым использовал в национальном стихосложении силлабическую систему (основана на определенном количестве слогов, а не обязательно ударений). Известны свыше 10 тысяч стихотворных строк - лирические стихи разных жанров, среди которых выделяется трагический цикл о пребывании в иранском плену и о страданиях народа, разоренного чужеземным нашествием.



Першоджерела:
# «Київ. Енциклопедичний довідник», Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# «Киев. Энциклопедический справочник», Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття «Сидячие легенды Киева», Дмитрий Лавров, газета «Сегодня» від 15.07.2006.
# Стаття «Кава в компанії з Городецьким», Руслана Ніколаєнко, газета «Вечірній Київ» №79(17265) від 02.06.2004.
# Стаття «Нам знову зробили красиво», Михайло Зубар, газета «День» №214 від 22.11.2001.
# Стаття «У Києві змонтовано пам’ятник “великому сліпому”», Валентин Могила, газета «День» №100 від 30.05.1998.
# Стаття «Его скульптуры отполированы руками киевлян», Анатолий Лемыш, газета «Уикенд» №28(178) від 10.07.2003.
# Тижневик «Слово Просвіти», стаття «Чолом, Бокораше!», Борис Списаренко, 1.07.2005.
# «Убієнним синам України. Сандармох», издательство и типография «Скандинавия», Петрозаводск-2006.
# «Українські Соловки», Дмитро Вєдєнєєв, Сергій Шевченко, «ЕксОб», Київ-2001.
# Сайт «Електронні Вісті», стаття «Открыт памятник Лесю Курбасу», 2.04.2002.
# Сайт «ЛІГА Online».
# Сайт «WWW Енциклопедія Києва».




Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:



















Цей розділ обов`язково буде розширюватись та періодично поповнюватись. Заходьте!

Этот раздел обязательно будет расширяться и периодически пополняться. Заходите!






Усі права застережено. © 2003-2016 Сергій Клименко




Rambler's Top100