|
Мапа маршруту.
Покриття магістральних автошляхів - досить пристойне. Місцеві автошляхи подекуди залишають бажати кращого. Того дня ми не зупинялися у Козельці та Лемешах, що були на нашому шляху. Головною метою цього нашого маршруту був Батурин - колишня гетьманська столиця Лівобережжя, де 2009 року відбулося відкриття відбудованого гетьманського палацу Розумовського. Розповідь про Батурин - окремою сторінкою. Схема маршрута. Покрытие магистральных автодорог - достаточно приличное. Местные дороги подчас оставляют желать лучшего. В тот день мы не останавливались в Козельце и Лемешах, которые лежали на нашем пути. Главной целью этого нашего маршрута был Батурин - бывшая гетманская столица Левобережной Украины, где в 2009 году состоялось открытие отстроенного гетманского дворца Розумовского. Рассказ Батурине - отдельной страницей. |
Конотоп - місто обласного підпорядкування, адміністративний і культурний центр Конотопського району,
розташоване у західній частині Сумської області, на перехресті залізничних магістралей, що ведуть на Москву, Київ, Мінськ, Воронеж, Харків.
Населення міста становить близько 97 тисяч мешканців.
Час заснування Конотопа достеменно невідомий. Є припущення, що Конотоп існував ще до монголо-татарської навали на Київську Русь як прикордонне містечко Сіверського князівства. Про виникнення назви міста існує ряд легенд. Колись ця місцевість була болотистою, оскільки прилягала до судноплавної річки Єзуч. Тому населений пункт було добре захищено на випадок облоги не лише фортечними мурами, а й непрохідною трясовиною (в якій навіть коні тонули). Ближче до середини XVII століття Конотоп згадується в кількох історичних джерелах як прикордонне містечко. Конотоп тих часів - це невеличке містечко, обнесене земляним валом і палісадом, розташоване на лівому грузькому березі річки Єзуч. У цієї фортеці було три брами: Путивльська, Попівська та Підлипненська. Мешканці містечка займались здебільшого хліборобством і скотарством.
28 червня 1659 року під Конотопом відбулась знаменита Конотопська битва (інша назва - Соснівська битва), в якій козацько-татарське військо гетьмана Івана Виговського вщент розгромило армію московітів під проводом Олексія Трубецького.
З 1796 року Конотоп став повітовим містечком Малоросійської, а з 1802 року - Чернігівської губерній. Важливе значення для подальшого розвитку Конотопа мало спорудження у 1868-1869 роках Курсько-Київської залізниці, яка з'єднала місто з великими центрами країни. Тоді ж в Конотопі було збудовано вокзал, паровозне депо та залізничні майстерні. До кінця XIX століття Конотоп став крупним залізничним вузлом і робітничим центром Лівобережної України. Тут було побудовано пивоварний, чавуноливарний, три цегельні заводи, майстерню з ремонту сільськогосподарських машин, паровий млин та кілька інших підприємств. У післяреволюційний період, в часи НЕПу, місто було центром Конотопського округу.
В різні часи через Конотоп проходили творчі та життєві шляхи таких відомих літераторів, як Т. Г. Шевченко, Григорій Квітка-Основ'яненко, Микола Гоголь, Ф. К. Богушевич, Іван Франко, Леся Українка, Марко Вовчок, Ганна Барвінок, Пантелеймон Куліш, Володимир Маяковський та інші. З Конотопом пов'язано життя таких композиторів, як Петро Ілліч Чайковський і Григорій Митрофанович Давидовський та багатьох інших історичних постатей.
Конотоп - город областного подчинения, административный и культурный центр Конотопского района, расположенный в западной части Сумской области, на перекрестке железнодорожных магистралей, которые ведут на Москву, Киев, Минск, Воронеж, Харьков. Население города составляет около 97 тысяч жителей.
Время основания Конотопа точно неизвестно. Есть предположение, что Конотоп существовал еще до монголо-татарского нашествия на Киевскую Русь как пограничный городок Северского княжества. По поводу происхождения названия города существует ряд легенд. Когда-то эта местность была болотистой, поскольку прилегала к судоходной речке Езуч. Поэтому населенный пункт был хорошо защищен на случай осады не только крепостными стенами, но и непроходимой трясиной (в которой даже кони тонули). Ближе к середине XVII века Конотоп упоминается в нескольких исторических источниках как пограничное местечко. Конотоп тех времен - это небольшой городок, обнесенный земляным валом и палисадом, расположенный на левом топком берегу реки Езуч. У этой крепости было трое ворот: Путивльские, Поповские и Подлипненские. Обитатели местечка занимались преимущественно земледелием и скотоводством.
28 июня 1659 года под Конотопом состоялась знаменитая Конотопская битва (другое название - Сосновская битва), в которой казацко-татарское войско гетмана Ивана Виговского вдребезги разгромило армию московитов под предводительством Алексея Трубецкого.
С 1796 года Конотоп стал уездным городком Малороссийской, а с 1802 года - Черниговской губерний. Большое значение для последующего развития Конотопа имело строительство в 1868-1869 годах Курско-Киевской железной дороги, которая соединила город с большими центрами страны. Тогда же в Конотопе были построены вокзал, паровозное депо и железнодорожные мастерские. До конца XIX века Конотоп стал крупным железнодорожным узлом и рабочим центром Левобережной Украины. Здесь были построены пивоваренный, чугунолитейный, три кирпичных завода, мастерская по ремонту сельскохозяйственных машин, паровая мельница и несколько других предприятий. В послереволюционный период, во времена НЭПа, город был центром Конотопского округа.
В разные времена через Конотоп проходили творческие и жизненные пути таких известных литераторов, как Т. Г. Шевченко, Григорий Квитка-Основьяненко, Николай Гоголь, Ф. К. Богушевич, Иван Франко, Леся Украинка, Марко Вовчок, Анна Барвинок, Пантелеймон Кулиш, Владимир Маяковский, и другие. С Конотопом связана жизнь таких композиторов, как Петр Ильич Чайковский и Григорий Митрофанович Давидовский и многих других исторических личностей.
Час заснування Конотопа достеменно невідомий. Є припущення, що Конотоп існував ще до монголо-татарської навали на Київську Русь як прикордонне містечко Сіверського князівства. Про виникнення назви міста існує ряд легенд. Колись ця місцевість була болотистою, оскільки прилягала до судноплавної річки Єзуч. Тому населений пункт було добре захищено на випадок облоги не лише фортечними мурами, а й непрохідною трясовиною (в якій навіть коні тонули). Ближче до середини XVII століття Конотоп згадується в кількох історичних джерелах як прикордонне містечко. Конотоп тих часів - це невеличке містечко, обнесене земляним валом і палісадом, розташоване на лівому грузькому березі річки Єзуч. У цієї фортеці було три брами: Путивльська, Попівська та Підлипненська. Мешканці містечка займались здебільшого хліборобством і скотарством.
28 червня 1659 року під Конотопом відбулась знаменита Конотопська битва (інша назва - Соснівська битва), в якій козацько-татарське військо гетьмана Івана Виговського вщент розгромило армію московітів під проводом Олексія Трубецького.
З 1796 року Конотоп став повітовим містечком Малоросійської, а з 1802 року - Чернігівської губерній. Важливе значення для подальшого розвитку Конотопа мало спорудження у 1868-1869 роках Курсько-Київської залізниці, яка з'єднала місто з великими центрами країни. Тоді ж в Конотопі було збудовано вокзал, паровозне депо та залізничні майстерні. До кінця XIX століття Конотоп став крупним залізничним вузлом і робітничим центром Лівобережної України. Тут було побудовано пивоварний, чавуноливарний, три цегельні заводи, майстерню з ремонту сільськогосподарських машин, паровий млин та кілька інших підприємств. У післяреволюційний період, в часи НЕПу, місто було центром Конотопського округу.
В різні часи через Конотоп проходили творчі та життєві шляхи таких відомих літераторів, як Т. Г. Шевченко, Григорій Квітка-Основ'яненко, Микола Гоголь, Ф. К. Богушевич, Іван Франко, Леся Українка, Марко Вовчок, Ганна Барвінок, Пантелеймон Куліш, Володимир Маяковський та інші. З Конотопом пов'язано життя таких композиторів, як Петро Ілліч Чайковський і Григорій Митрофанович Давидовський та багатьох інших історичних постатей.
Конотоп - город областного подчинения, административный и культурный центр Конотопского района, расположенный в западной части Сумской области, на перекрестке железнодорожных магистралей, которые ведут на Москву, Киев, Минск, Воронеж, Харьков. Население города составляет около 97 тысяч жителей.
Время основания Конотопа точно неизвестно. Есть предположение, что Конотоп существовал еще до монголо-татарского нашествия на Киевскую Русь как пограничный городок Северского княжества. По поводу происхождения названия города существует ряд легенд. Когда-то эта местность была болотистой, поскольку прилегала к судоходной речке Езуч. Поэтому населенный пункт был хорошо защищен на случай осады не только крепостными стенами, но и непроходимой трясиной (в которой даже кони тонули). Ближе к середине XVII века Конотоп упоминается в нескольких исторических источниках как пограничное местечко. Конотоп тех времен - это небольшой городок, обнесенный земляным валом и палисадом, расположенный на левом топком берегу реки Езуч. У этой крепости было трое ворот: Путивльские, Поповские и Подлипненские. Обитатели местечка занимались преимущественно земледелием и скотоводством.
28 июня 1659 года под Конотопом состоялась знаменитая Конотопская битва (другое название - Сосновская битва), в которой казацко-татарское войско гетмана Ивана Виговского вдребезги разгромило армию московитов под предводительством Алексея Трубецкого.
С 1796 года Конотоп стал уездным городком Малороссийской, а с 1802 года - Черниговской губерний. Большое значение для последующего развития Конотопа имело строительство в 1868-1869 годах Курско-Киевской железной дороги, которая соединила город с большими центрами страны. Тогда же в Конотопе были построены вокзал, паровозное депо и железнодорожные мастерские. До конца XIX века Конотоп стал крупным железнодорожным узлом и рабочим центром Левобережной Украины. Здесь были построены пивоваренный, чугунолитейный, три кирпичных завода, мастерская по ремонту сельскохозяйственных машин, паровая мельница и несколько других предприятий. В послереволюционный период, во времена НЭПа, город был центром Конотопского округа.
В разные времена через Конотоп проходили творческие и жизненные пути таких известных литераторов, как Т. Г. Шевченко, Григорий Квитка-Основьяненко, Николай Гоголь, Ф. К. Богушевич, Иван Франко, Леся Украинка, Марко Вовчок, Анна Барвинок, Пантелеймон Кулиш, Владимир Маяковский, и другие. С Конотопом связана жизнь таких композиторов, как Петр Ильич Чайковский и Григорий Митрофанович Давидовский и многих других исторических личностей.
Фото вересня 2010 року. |
Фото вересня 2010 року. |
Фото вересня 2010 року. |
Конотоп. Пам'ятник Т. Г. Шевченку, міськрада та пам'ятник Леніну, проспект Миру.
Конотоп. Памятник Т. Г. Шевченко, горсовет и памятник Ленину, проспект Мира. |
Конотопська битва червня 1659 року -
битва козацько-татарського війська, очолюваного гетьманом Іваном Виговським, проти армії московітів під проводом Олексія Трубецького.
Битва відбулася у ході російсько-української війни (1658-1659), під час періоду української історії, який називають Руїною -
добою після смерті Богдана Хмельницького, часу відвертої громадянської війни, інтервенції сусідів України
та подальшого знищення надбань минулої визвольної війни.
Московський уряд після смерті Хмельницького посилював своє втручання в справи Гетьманщини.
З приходом до влади нового гетьмана Івана Виговського московські воєводи в багатьох містах, і зокрема в Києві,
почали відкрито підтримувати українську опозицію Виговському і фактично сприяли загостренню громадянської війни в Україні.
В цих умовах Виговський був вимушений укласти Гадяцький договір, за яким Україна отримувала рівноправне місце в Речі Посполитій
під назвою Велике Князівство Руське поряд з Польщею та Литвою, заборонялася Унія та гарантувалися права Православної Церкви.
Однак сейм Річі Посполитої у травні 1659 року ратифікував договір лише в урізаному виді,
викресливши з нього основні пункти, включаючи створення Великого князівства Руського.
Між тим, уряд Московії восени 1658 року перейшов до прямого збройного вторгнення в Україну. Армія Григорія Ромодановського захопила низку українських міст і не тільки вирізала прихильників гетьмана, але й грабувала мирних мешканців. Навесні 1659 року до Лівобережної України на допомогу Ромодановському вдерлася велика московська армія (за різними оцінками загальна чисельність московських сил становила від 50-60 до 100-150 тисяч вояків) на чолі з Олексієм Трубецьким.
Конотопская битва июня 1659 года - битва казацко-татарского войска, возглавляемого гетманом Иваном Виговским, против армии московитов под предводительством Алексея Трубецкого. Битва произошла в ходе российско-украинской войны (1658-1659), во время периода украинской истории, который называют Руиной - периода после смерти Богдана Хмельницкого, времени откровенной гражданской войны, интервенции соседей Украины и дальнейшего уничтожения достижений прошлой освободительной войны. Московское правительство после смерти Хмельницкого усиливало свое вмешательство в дела Гетманщины. С приходом к власти нового гетмана Ивана Виговского московские воеводы во многих городах, и в частности в Киеве, начали открыто поддерживать украинскую оппозицию Виговскому и фактически способствовали обострению гражданской войны в Украине. В этих условиях Виговский был вынужден заключить Гадяцкий договор, по которому Украина получала равноправное место в Речи Посполитой под именем Великое Княжество Руськое наравне с Польшей и Литвой, запрещалась Уния и гарантировались права Православной Церкви. Однако сейм Речи Посполитой в мае 1659 года ратифицировал договор лишь в урезанном виде, вычеркнув из него основные пункты, включая создание Великого княжества Руського.
Между тем, правительство Московии осенью 1658 года перешло к прямому вооруженному вторжению в Украину. Армия Григория Ромодановского захватила ряд украинских городов и не только вырезала сторонников гетмана, но и грабила мирных жителей. Весной 1659 года в Левобережную Украину на помощь Ромодановскому вторглась большая московская армия (по разным оценкам общая численность московских сил составляла от 50-60 до 100-150 тысяч воинов) во главе с Алексеем Трубецким.
Між тим, уряд Московії восени 1658 року перейшов до прямого збройного вторгнення в Україну. Армія Григорія Ромодановського захопила низку українських міст і не тільки вирізала прихильників гетьмана, але й грабувала мирних мешканців. Навесні 1659 року до Лівобережної України на допомогу Ромодановському вдерлася велика московська армія (за різними оцінками загальна чисельність московських сил становила від 50-60 до 100-150 тисяч вояків) на чолі з Олексієм Трубецьким.
Конотопская битва июня 1659 года - битва казацко-татарского войска, возглавляемого гетманом Иваном Виговским, против армии московитов под предводительством Алексея Трубецкого. Битва произошла в ходе российско-украинской войны (1658-1659), во время периода украинской истории, который называют Руиной - периода после смерти Богдана Хмельницкого, времени откровенной гражданской войны, интервенции соседей Украины и дальнейшего уничтожения достижений прошлой освободительной войны. Московское правительство после смерти Хмельницкого усиливало свое вмешательство в дела Гетманщины. С приходом к власти нового гетмана Ивана Виговского московские воеводы во многих городах, и в частности в Киеве, начали открыто поддерживать украинскую оппозицию Виговскому и фактически способствовали обострению гражданской войны в Украине. В этих условиях Виговский был вынужден заключить Гадяцкий договор, по которому Украина получала равноправное место в Речи Посполитой под именем Великое Княжество Руськое наравне с Польшей и Литвой, запрещалась Уния и гарантировались права Православной Церкви. Однако сейм Речи Посполитой в мае 1659 года ратифицировал договор лишь в урезанном виде, вычеркнув из него основные пункты, включая создание Великого княжества Руського.
Между тем, правительство Московии осенью 1658 года перешло к прямому вооруженному вторжению в Украину. Армия Григория Ромодановского захватила ряд украинских городов и не только вырезала сторонников гетмана, но и грабила мирных жителей. Весной 1659 года в Левобережную Украину на помощь Ромодановскому вторглась большая московская армия (по разным оценкам общая численность московских сил составляла от 50-60 до 100-150 тысяч воинов) во главе с Алексеем Трубецким.
Фото вересня 2010 року. |
|
Лука річки Куколка поблизу села Шаповалівка (Конотопський район Сумської області). Панорама ~180°.
Излучина речки Куколка вблизи села Шаповаловка (Конотопский район Сумской области). Панорама ~180°.
Неподалік від Конотопа московське військо було на деякий час затримано козаками Ніжинського та Чернігівського полків.
Однак під натиском переважаючих сил противника українські частини відступили у місто.
21 квітня 1659 року московська армія почала облогу Конотопа.
Захисники міста під командуванням ніжинського полковника Г. Гуляницького протягом двох місяців відбили всі штурми ворога.
Московити втратили близько 10 тисяч вбитими, однак захопити місто не спромоглися.
Героїчна оборона Конотопа стримувала основні сили ворога, що дало можливість гетьманові І. Виговському
зібрати вірні йому козацькі полки (близько 30 тисяч) і підготуватися до генерального бою.
Виговському вдалося також отримати допомогу від Польщі та Криму і навіть залучити найманців.
До козаків Виговського приєдналися польські добровольчі кінні загони Потоцького, Яблоновського та піхота Лончинського.
Також для охорони ставки гетьмана залучили загони сербських та молдавських найманців загальною кількістю близько 3800 чоловік.
Було досягнуто домовленості про допомогу з Кримським Ханом Мухамедом-Ґіреєм IV, який з'явився на чолі 30-тисячного війська на початку червня.
Неподалеку от Конотопа московское войско было на некоторое время задержано казаками Нежинского и Черниговского полков. Однако под натиском преобладающих сил противника украинские части отступили в город. 21 апреля 1659 года московская армия начала осаду Конотопа. Защитники города под командованием нежинского полковника Г. Гуляницкого в течение двух месяцев отбили все штурмы врага. Московиты потеряли около 10 тысяч убитыми, но захватить город не смогли. Героическая оборона Конотопа сковывала основные силы врага, что дало возможность гетману И. Виговскому собрать верные ему казацкие полки (около 30 тысяч) и подготовиться к генеральному сражению. Виговскому удалось также получить помощь от Польши и Крыма, и даже привлечь наемников. К казакам Виговского присоединились польские добровольческие конные отряды Потоцкого, Яблоновского и пехота Лончинского. Также для охраны ставки гетмана привлекли отряды сербских и молдавских наемников общим числом около 3800 человек. Была достигнута договоренность о помощи с Крымским Ханом Мухамедом-Гиреем IV, который явился во главе 30-тысячного войска в начале июня.
Неподалеку от Конотопа московское войско было на некоторое время задержано казаками Нежинского и Черниговского полков. Однако под натиском преобладающих сил противника украинские части отступили в город. 21 апреля 1659 года московская армия начала осаду Конотопа. Защитники города под командованием нежинского полковника Г. Гуляницкого в течение двух месяцев отбили все штурмы врага. Московиты потеряли около 10 тысяч убитыми, но захватить город не смогли. Героическая оборона Конотопа сковывала основные силы врага, что дало возможность гетману И. Виговскому собрать верные ему казацкие полки (около 30 тысяч) и подготовиться к генеральному сражению. Виговскому удалось также получить помощь от Польши и Крыма, и даже привлечь наемников. К казакам Виговского присоединились польские добровольческие конные отряды Потоцкого, Яблоновского и пехота Лончинского. Также для охраны ставки гетмана привлекли отряды сербских и молдавских наемников общим числом около 3800 человек. Была достигнута договоренность о помощи с Крымским Ханом Мухамедом-Гиреем IV, который явился во главе 30-тысячного войска в начале июня.
Фото жовтня 2010 року. |
|
Лука річки Куколка поблизу села Шаповалівка (Конотопський район Сумської області). Панорама ~180°.
Излучина речки Куколка вблизи села Шаповаловка (Конотопский район Сумской области). Панорама ~180°.
27-29 червня (7-9 липня) 1659 року поблизу Конотопу на річці Куколка
(в історичних джерелах та працях річка Куколка повсюдно помилково називається Соснівка) відбулася вирішальна битва.
Рано вранці 27 червня І. Виговський разом із загоном козаків та найманців рушив на Конотоп, несподівано вдарив у тил російського війська,
викликавши страшенний переполох, перебив безліч людей, а потім, захопивши велику кількість коней, почав відступати за річку Куколку в напрямку свого табору.
Наступного дня, сподіваючись узяти реванш, Трубецькой відіслав відбірну московську боярську кінноту на чолі з боярином Семеном Пожарським наздогнати Виговського.
Пожарський переправився через ріку Куколка і розбив табір на іншому її березі.
Решта війська на чолі з Трубецьким залишилася в таборі.
Тим часом загону козаків Степана Гуляницького вдалося зайти у тил Пожарському,
захопити та зруйнувати переправу через річку Куколка і, загативши вночі цю річку, затопити низину коло неї.
Вода розлилася й унеможливила повернення російської кінноти на свої вихідні позиції.
Рано вранці 29 червня (у день святих Петра й Павла) 1659 року
невеликий загін Виговського атакував табір Пожарського і після короткої сутички почав відступати, вдаючи втечу.
Війська Пожарського, сподіваючись на легку здобич, залишили табір і почали переслідувати утікачів.
Коли московити вступили в село Соснівка, козаки всією армією розпочали контрнаступ на армію Пожарського.
Зрозумівши, що він потрапив у заздалегідь підготовлену пастку, Пожарський спробував відступити,
але важка московська кіннота загрузла у топкому ґрунті біля річки - справжніх «конотопах».
В цей час із засідки в урочищі Пуста Торговиця (район нинішнього села Саранівка) у фланг військам Пожарського вдарили татари.
Пастка закрилася, московська армія опинилася в оточенні, почалася різанина...
27-29 июня (7-9 июля) 1659 года поблизи Конотопа на реке Куколка (в исторических источниках и трудах река Куколка повсеместно ошибочно называется рекой Сосновка) состоялась решающая битва. Рано утром 27 июня И. Виговский вместе с отрядом казаков и наемников двинулся на Конотоп, неожиданно ударил в тыл российского войска, вызвав страшный переполох, перебил множество людей, а затем, захватив большое количество коней, начал отступать за реку Куколку в направлении своего лагеря. На следующий день, надеясь взять реванш, Трубецкой отослал отборную московскую боярскую конницу во главе с боярином Семеном Пожарским догнать Виговского. Пожарский переправился через реку Куколку и разбил лагерь на другом ее берегу. Остальное войско во главе с Трубецким осталось в лагере. Между тем отряду казаков Степана Гуляницкого удалось зайти в тыл Пожарскому, захватить и разрушить переправу через реку Куколка и, загатив ночью эту реку, затопить низину возле нее. Вода разлилась и сделала невозможным возвращение российской конницы на свои исходные позиции. Рано утром 29 июня (в день святых Петра и Павла) 1659 года небольшой отряд Виговского атаковал лагерь Пожарского и после короткого столкновения начал отступать, изображая бегство. Войска Пожарского, надеясь на легкую добычу, оставили лагерь и начали преследовать беглецов. Когда московиты вступили в село Сосновка, казаки всей армией начали контрнаступление на армию Пожарского. Поняв, что он попал в заранее приготовленную ловушку, Пожарский попробовал отступить, но тяжелая московская конница погрязла в топкой почве у реки - настоящих «конотопах». В это время из засады в урочище Пустая Торговица (район нынешнего села Сарановка) во фланг войскам Пожарского ударили татары. Ловушка захлопнулась, московская армия оказалась в окружении, началась резня...
27-29 июня (7-9 июля) 1659 года поблизи Конотопа на реке Куколка (в исторических источниках и трудах река Куколка повсеместно ошибочно называется рекой Сосновка) состоялась решающая битва. Рано утром 27 июня И. Виговский вместе с отрядом казаков и наемников двинулся на Конотоп, неожиданно ударил в тыл российского войска, вызвав страшный переполох, перебил множество людей, а затем, захватив большое количество коней, начал отступать за реку Куколку в направлении своего лагеря. На следующий день, надеясь взять реванш, Трубецкой отослал отборную московскую боярскую конницу во главе с боярином Семеном Пожарским догнать Виговского. Пожарский переправился через реку Куколку и разбил лагерь на другом ее берегу. Остальное войско во главе с Трубецким осталось в лагере. Между тем отряду казаков Степана Гуляницкого удалось зайти в тыл Пожарскому, захватить и разрушить переправу через реку Куколка и, загатив ночью эту реку, затопить низину возле нее. Вода разлилась и сделала невозможным возвращение российской конницы на свои исходные позиции. Рано утром 29 июня (в день святых Петра и Павла) 1659 года небольшой отряд Виговского атаковал лагерь Пожарского и после короткого столкновения начал отступать, изображая бегство. Войска Пожарского, надеясь на легкую добычу, оставили лагерь и начали преследовать беглецов. Когда московиты вступили в село Сосновка, казаки всей армией начали контрнаступление на армию Пожарского. Поняв, что он попал в заранее приготовленную ловушку, Пожарский попробовал отступить, но тяжелая московская конница погрязла в топкой почве у реки - настоящих «конотопах». В это время из засады в урочище Пустая Торговица (район нынешнего села Сарановка) во фланг войскам Пожарского ударили татары. Ловушка захлопнулась, московская армия оказалась в окружении, началась резня...
Фото вересня 2010 року. |
Фото вересня 2010 року. |
Фото жовтня 2010 року. |
Пам’ятний знак на честь 350 річниці славетної перемоги війська гетьмана Івана Виговського в Конотопській битві.
Памятный знак в честь 350 годовщины славной победы войска гетмана Ивана Виговского в Конотопской битве. The historical Monument of National significance «The Field of Battle of Konotop 1659» |
В ході битви московити втратили близько 30 тис. вбитими і 5 тис. полоненими.
Було захоплено в полон і самого Семена Пожарського разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліними, Скуратовим, Куракіним та іншими.
У руках переможців опинилося безліч трофеїв, серед них -
великий прапор московського війська, барабани та інші бойові реліквії, значна кількість гармат.
Катастрофічна поразка біля Соснівки змусила О. Трубецького зняти облогу з Конотопа.
Відбиваючись від насідаючих військ Виговського, він врятувався, тікаючи до
Путивля.
Російський історик XIX сторіччя С. М. Соловйов так описував реакцію в Москві на цю подію: «Цвіт московської кінноти, що здійснив щасливі походи 1654-го та 1655-го років, загинув за один день... Ніколи після того цар московський вже не був у змозі вивести в поле такого сильного ополчення. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах напав на Москву...»
В ходе битвы московиты потеряли около 30 тыс. убитыми и 5 тыс. пленными. Был захвачен в плен и сам Семен Пожарский вместе с князьями Львовым, Ляпуновым, Бутурлиными, Скуратовым, Куракиным и другими. В руках победителей оказалось множество трофеев, среди них - большой флаг московского войска, барабаны и другие боевые реликвии, значительное количество пушек. Катастрофическое поражение около Сосновки заставило А. Трубецкого снять осаду с Конотопа. Отбиваясь от наседающих войск Виговского, он спасся, бежав в Путивль.
Российский историк XIX столетия С. М. Соловьев так описывал реакцию в Москве на это событие: «Цвет московской конницы, совершившей счастливые походы 1654-го и 1655-го годов, сгиб в один день... Никогда после того царь московский не был уже в состоянии вывести в поле такого сильного ополчения. В печальном платье вышел Алексей Михайлович к народу, и ужас напал на Москву...»
Російський історик XIX сторіччя С. М. Соловйов так описував реакцію в Москві на цю подію: «Цвіт московської кінноти, що здійснив щасливі походи 1654-го та 1655-го років, загинув за один день... Ніколи після того цар московський вже не був у змозі вивести в поле такого сильного ополчення. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах напав на Москву...»
В ходе битвы московиты потеряли около 30 тыс. убитыми и 5 тыс. пленными. Был захвачен в плен и сам Семен Пожарский вместе с князьями Львовым, Ляпуновым, Бутурлиными, Скуратовым, Куракиным и другими. В руках победителей оказалось множество трофеев, среди них - большой флаг московского войска, барабаны и другие боевые реликвии, значительное количество пушек. Катастрофическое поражение около Сосновки заставило А. Трубецкого снять осаду с Конотопа. Отбиваясь от наседающих войск Виговского, он спасся, бежав в Путивль.
Российский историк XIX столетия С. М. Соловьев так описывал реакцию в Москве на это событие: «Цвет московской конницы, совершившей счастливые походы 1654-го и 1655-го годов, сгиб в один день... Никогда после того царь московский не был уже в состоянии вывести в поле такого сильного ополчения. В печальном платье вышел Алексей Михайлович к народу, и ужас напал на Москву...»
Фото вересня 2010 року.
На постаменті пам'ятника - гранітна таблиця з написом:
«Тут кувалася слава української зброї!
Установлено на честь 350 річниці славетної перемоги
війська гетьмана Івана Виговського в Конотопській битві»
На постаменте памятника - гранитная табличка с надписью (на Украинском языке):
Установлено на честь 350 річниці славетної перемоги
війська гетьмана Івана Виговського в Конотопській битві»
Напис на стрічці вінка:
«Тільки зброя дасть нам Волю!»
На постаменте памятника - гранитная табличка с надписью (на Украинском языке):
«Здесь ковалась слава украинского оружия!
Установлено в честь 350 годовщины славной победы
войска гетмана Ивана Виговского в Конотопской битве»
Установлено в честь 350 годовщины славной победы
войска гетмана Ивана Виговского в Конотопской битве»
Надпись на ленте венка (на Украинском языке):
«Только оружие даст нам Свободу!».
Проте І. Виговський не спромігся скористатися цією перемогою.
При таємній підтримці московського уряду І. Безпалий організував старшинську опозицію проти Виговського.
Підбурювані старшиною кілька козацьких полків на Сіверщині підняли заколот проти гетьманської влади.
Скориставшись цим, новосформовані московські війська знову розпочали наступ на Лівобережжя України.
За цих умов у жовтні 1659 року І. Виговський зрікся гетьманства.
Це було продовження Руїни на українських землях, що на довгий час похоронило надії на національну незалежність.
Цю подію тривалий час обходили мовчанкою як у дореволюційний період, так і в радянські часи. Воно й зрозуміло: нагадувати про блискучу перемогу української армії над більш як 100-тисячним (деякі джерела говорять про 150 тисяч) московським військом було надто болісно для імперської свідомості російських великодержавних шовіністів. Зараз місцевість на берегах річки Куколка між селами Соснівка та Шаповалівка, де відбувалася ця битва, оголошено пам'яткою історії Національного значення «Поле Конотопської битви 1659 року».
На місці історичної битви встановлено пам’ятний знак, розташований на в’їзді до села Шаповалівка Конотопського району. Він являє собою встановлену на постаменті художню композицію з козацьких шабель, що розрубують щит, і символізує перемогу козацької зброї над супротивниками. Автори монументу: скульптори Микола Мазур і Богдан Мазур, архітектор - Володимир Биков. Знак споруджено на замовлення Шаповалівської сільської ради за рахунок спонсорських коштів. Цей монумент створює єдиний архітектурний ансамбль з розташованою на протилежному боці автотраси меморіальною каплицею, збудованою до 350-річчя перемоги під Конотопом.
Однако И. Виговский не смог воспользоваться этой победой. При тайной поддержке московского правительства И. Безпалый организовал старшинскую оппозицию против Виговского. Подстрекаемые старшиной несколько казацких полков на Северщине подняли мятеж против гетманской власти. Воспользовавшись этим, новосформированные московские войска опять начали наступление на Левобережье Украины. В этих условиях в октябре 1659 года И. Виговский отрекся от гетманства. Это было продолжение Руины на украинских землях, которое на долгое время похоронило надежды на национальную независимость.
Это событие длительное время замалчивалось как в дореволюционный период, так и в советские времена. Это и понятно: упоминание о блестящей победе украинской армии над более чем 100-тысячным (некоторые источники говорят о 150 тысячах) московским войском было слишком болезненным для имперского сознания российских великодержавных шовинистов. Ныне местность на берегах реки Куколка между селами Сосновка и Шаповаловка, где происходила эта битва, объявлена памятником истории Национального значения «Поле Конотопской битвы 1659 года».
На месте исторической битвы установлен памятный знак, расположенный на въезде в село Шаповаловка Конотопского района. Он представляет собой установленную на постаменте художественную композицию из казацких сабель, которые разрубают щит, и символизирует победу козацкого оружия над противниками. Авторы монумента: скульпторы Николай Мазур и Богдан Мазур, архитектор - Владимир Быков. Знак сооружен на заказ Шаповаловского сельского совета за счет спонсорских средств. Этот монумент создает единый архитектурный ансамбль с расположенной на противоположной стороне автотрассы мемориальной часовней, построенной к 350-летию победы под Конотопом.
Цю подію тривалий час обходили мовчанкою як у дореволюційний період, так і в радянські часи. Воно й зрозуміло: нагадувати про блискучу перемогу української армії над більш як 100-тисячним (деякі джерела говорять про 150 тисяч) московським військом було надто болісно для імперської свідомості російських великодержавних шовіністів. Зараз місцевість на берегах річки Куколка між селами Соснівка та Шаповалівка, де відбувалася ця битва, оголошено пам'яткою історії Національного значення «Поле Конотопської битви 1659 року».
На місці історичної битви встановлено пам’ятний знак, розташований на в’їзді до села Шаповалівка Конотопського району. Він являє собою встановлену на постаменті художню композицію з козацьких шабель, що розрубують щит, і символізує перемогу козацької зброї над супротивниками. Автори монументу: скульптори Микола Мазур і Богдан Мазур, архітектор - Володимир Биков. Знак споруджено на замовлення Шаповалівської сільської ради за рахунок спонсорських коштів. Цей монумент створює єдиний архітектурний ансамбль з розташованою на протилежному боці автотраси меморіальною каплицею, збудованою до 350-річчя перемоги під Конотопом.
Однако И. Виговский не смог воспользоваться этой победой. При тайной поддержке московского правительства И. Безпалый организовал старшинскую оппозицию против Виговского. Подстрекаемые старшиной несколько казацких полков на Северщине подняли мятеж против гетманской власти. Воспользовавшись этим, новосформированные московские войска опять начали наступление на Левобережье Украины. В этих условиях в октябре 1659 года И. Виговский отрекся от гетманства. Это было продолжение Руины на украинских землях, которое на долгое время похоронило надежды на национальную независимость.
Это событие длительное время замалчивалось как в дореволюционный период, так и в советские времена. Это и понятно: упоминание о блестящей победе украинской армии над более чем 100-тысячным (некоторые источники говорят о 150 тысячах) московским войском было слишком болезненным для имперского сознания российских великодержавных шовинистов. Ныне местность на берегах реки Куколка между селами Сосновка и Шаповаловка, где происходила эта битва, объявлена памятником истории Национального значения «Поле Конотопской битвы 1659 года».
На месте исторической битвы установлен памятный знак, расположенный на въезде в село Шаповаловка Конотопского района. Он представляет собой установленную на постаменте художественную композицию из казацких сабель, которые разрубают щит, и символизирует победу козацкого оружия над противниками. Авторы монумента: скульпторы Николай Мазур и Богдан Мазур, архитектор - Владимир Быков. Знак сооружен на заказ Шаповаловского сельского совета за счет спонсорских средств. Этот монумент создает единый архитектурный ансамбль с расположенной на противоположной стороне автотрассы мемориальной часовней, построенной к 350-летию победы под Конотопом.
Фото вересня 2010 року. |
Фото вересня 2010 року. |
Фото жовтня 2010 року. |
Меморіальна каплиця, збудована до 350-річчя перемоги під Конотопом.
Мемориальная часовня, построенная к 350-летию победы под Конотопом. |
Першоджерела:
# Вікіпедія.
# Офіційний сайт Сумської обласної державної адміністрації.
# Стаття «Соснівська битва, яка триває досі...», Петро Нестеренко, газета «Сільські вісті» від 07.07.2009.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Офіційний сайт Сумської обласної державної адміністрації.
# Стаття «Соснівська битва, яка триває досі...», Петро Нестеренко, газета «Сільські вісті» від 07.07.2009.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
До переліку фотосерій