|
|||||
Тисмениця - місто (9,6 тис. мешканців), адміністративний центр Тисменицького району
Івано-Франківської області.
Розташоване на берегах річки Ворона.
Перша згадка про Тисменицю міститься в Іпатіївському літописі за 1143 роком.
Завдяки вигідному положенню на торговому тракті зі
Львова в
Коломию,
Буковину та Молдову,
поселення швидко розросталося, а отримане 1449 року Магдебурзьке право сприяло його економічному розвитку.
В XV-XVII століттях Тисмениця стає одним з важливих ремісничих і торговельних центрів Прикарпаття,
що не могло не приваблювати ласих до наживи татар і турок, орди яких в 1513 і 1676 роках грабували і повністю спалювали місто.
1677 року заради пожвавлення життя в місті, його власник Д. Потоцький
запросив переселитися сюди вірменів, вигнаних турками з
Кам’янця-Подільського.
Вірменська громада, що одержала привілеї, побудувала наприкінці XVII століття церкву і згодом відкрила свою школу.
Вірменська церква не вціліла, але зберігся чудовий дерев’яний ансамбль із дзвіниці (1710 рік) і Богородицької церкви (1736 рік),
що є унікальним зразком суміші традицій народної архітектури Прикарпаття та Галичини.
Розвиток капіталізму в другій половині XIX століття призвів до збільшення міського населення майже удвічі,
яке досягло тоді приблизно нинішнього рівня.
Тоді Тисмениця була відома своїми виробами зі шкіри та хутра, що експортувалися за кордон і прикрашали
промислові виставки в Лондоні, Дрездені, Берліні, Будапешті та інших великих містах Європи.
Відтоді у центрі Тисмениці стоїть греко-католицька Троїцька церква -
прекрасне архітектурне втілення унікальної спроби поєднати православ’я з католицизмом, виконане в стилі класицизму.
Тысменица - город (9,6 тыс. жителей), административный центр Тысменицкого района
Ивано-Франковской области.
Расположен на берегах реки Ворона.
Первое упоминание о Тысменице содержится в Ипатиевской летописи под 1143 годом.
Благодаря выгодному положению на торговом тракте из
Львова в
Коломыю,
Буковину и Молдову,
поселение быстро разрасталось, а получение в 1449 году Магдебургского права способствовало его экономическому развитию.
В XV-XVII веках Тысменица становится одним из важных ремесленных и торговых центров Прикарпатья,
которое не могло не привлекать падких до наживы татар и турок, орды которых в 1513 и 1676 годах грабили и полностью сжигали город.
В 1677 году ради оживления жизни в городе, его владелец Д. Потоцкий
пригласил переселиться сюда армян, изгнанных турками из
Каменца-Подольского.
Армянская община, которая получила привилегии, построила в конце XVII века церковь и впоследствии открыла свою школу.
Армянская церковь не уцелела, но сохранился замечательный деревянный ансамбль из колокольни (1710 год) и Богородицкой церкви (1736 год),
которая является уникальным образцом смешения традиций народной архитектуры Прикарпатья и Галичины.
Развитие капитализма во второй половине XIX века привело к увеличению городского населения почти вдвое,
которое достигло тогда приблизительно нынешнего уровня.
Тогда Тысменица была известна своими изделиями из кожи и меха, которые экспортировались за границу и украшали
промышленные выставки в Лондоне, Дрездене, Берлине, Будапеште и других больших городах Европы.
С тех пор в центре Тысменице стоит греко-католическая Троицкая церковь -
прекрасное архитектурное воплощение уникальной попытки совместить православие с католицизмом, выполненное в стиле классицизма.
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Івано-Франківська область. Тисмениця.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1736 рік.
Дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці є пам’яткою архітектури національного значення. Це - найдавніша церква, що збереглася в Тисмениці. Її збудовано із грубих дубових брусів. У церкві зберігся чудовий високохудожній повний іконостас із чотирьох рядів образів - диво старого українського малярства. У Тисмениці цю церкву називають ще «Монастирською» через те, що раніше на цьому місці був монастир. Біля Церкви Богородиці розташована дерев’яна дзвіниця (1710 рік) - взірець гуцульської архітектури. Храм належить Українській Греко-Католицькій Церкві. Ивано-Франковская область. Тысменица. Церковь Рождества Пресвятой Богородицы, 1736 год. Деревянная церковь Рождества Пресвятой Богородицы является памятником архитектуры национального значения. Это - самая старая церковь, сохранившаяся в Тысменице. Она построена из грубых дубовых брусьев. В церкви сохранился прекрасный высокохудожественный полный иконостас из четырех рядов образов - чудо давней украинской живописи. В Тысменице эту церковь называют еще «Монастырской» из-за того, что раньше на этом месте был монастырь. Около Церкви Богородицы расположена деревянная колокольня (1710 год) - образец гуцульской архитектуры. Храм принадлежит Украинской Греко-Католической Церкви. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
У XVI столітті до Тисмениці переселилися вірмени, які привезли із собою секрети кушнірства.
З того часу Тисмениця відома своїми вишуканими виробами з хутра та шкіри.
Тепер у Тисмениці розташовані ВАТ Хутрофірма «Тисмениця» та СП «Тикаферлюкс».
Це - великі, обладнані сучасною технікою підприємства, які переробляють шкірки кролика,
ондатри, куниці, норки та виготовляють широкий асортимент хутрових виробів.
У Тисмениці народилися батьки всесвітньовідомого психоаналітика Зиґмунда Фрейда.
В XVI веке в Тысменицу переселились армяне, которые привезли с собой секреты скорняжничества.
С того времени Тысменица известна своими изысканными изделиями из меха и кожи.
Теперь в Тысменице расположены ОАО Мехофирма «Тисмениця» и СП «Тикаферлюкс».
Это - большие, оборудованные современной техникой предприятия, которые перерабатывают шкурки кролика,
ондатры, куницы, норки, и изготовляют широкий ассортимент пушных изделий.
В Тысменице родились родители всемирно известного психоаналитика Зигмунда Фрейда. |
|||||
Тернопільська область. Дорогою від селища міського типу Гримайлів на Скалат.
Тернопольская область. Дорогой от поселка городского типа Гримайлов на Скалат. |
|||||
Скалат - місто (4 тис. мешканців) Підволочиського району
Тернопільської області.
Розташоване на берегах річки Гнила.
Вперше згадується як село Теребовлянського повіту Руського воєводства, що належало Понятовським.
З 1600 року Скалат вважається містом, хоча немає відомостей про те, що йому будь-коли надавалося Магдебурзьке право.
1630 року хазяї міста побудували замок, а двома роками пізніше було засновано католицьку парафію та зведено костел оборонного типу.
Відчувши перспективу розвитку нового міста, у Скалаті з’явилися євреї, що селилися на його південній околиці.
Там же в XVII столітті було побудовано синагогу, що була зруйнована під час Другої світової війни,
пізніше відбудована та перепрофільована для господарських потреб.
Скалат мав передумови згодом перетворитися на пересічне місто,
однак його захоплення та зруйнування замку військами Б. Хмельницького в 1649 і 1651 роках,
а потім і зруйнування міста турками в 1672 році, підірвали містобудівний процес.
Відчувши слабину, місто згодом не раз грабували навіть невеликі озброєні загони.
Скалат - город (4 тыс. жителей) Подволочисского района
Тернопольской области.
Расположен на берегах речки Гнила.
Впервые упоминается как село Теребовлянского уезда Руського воеводства, которое принадлежало Понятовским.
С 1600 года Скалат считается городом, хотя нет сведений о том, что ему когда-либо предоставлялось Магдебургское право.
В 1630 году хозяева города построили замок, а двумя годами позже был основан католический приход и возведен костел оборонного типа.
Почувствовав перспективу развития нового города, в Скалат появились евреи, которые селились на его южной околице.
Там же в XVII веке была построена синагога, которая была разрушена во время Второй мировой войны,
позже отстроена и перепрофилирована для хозяйственных потребностей.
Скалат имел предпосылки впоследствии превратиться в рядовой город,
однако его захват и разрушение замка войсками Б. Хмельницкого в 1649 и 1651 годах,
а затем и разрушение города турками в 1672 году, подорвали градостроительный процесс.
Почувствовав слабину, город впоследствии не раз грабили даже небольшие вооруженные отряды.
|
|||||
|
|||||
Скалатський замок було побудовано 1630 року польським мечником Кжиштофом Віхровським.
На той час замок охороняв під’їзди до міста.
Під час воєн з турками замок було зруйновано і він втратив свої оборонні функції.
Наприкінці XVII століття новий власник замку Ян Фірлей відбудував його та використовував як своє житло.
У XVIII столітті Марією з Водзітських-Сцип’янових твердиню було перебудовано під резиденцію.
Наприкінці XIX століття архітектор Теодор Талевський на кошти графа Ростовського
відреставрував башти замку в неоготичному стилі.
Залишки вхідної брами ще можна побачити у північно-східній частині замкових мурів. До цієї брами колись вів дерев’яний міст. План замку наближений до квадрату, чотири абсолютно однакові вежі орієнтовані за сторонами світу. Вежі п’ятикутні, з високими шатровими покрівлями із червоної черепиці. У них розташовувались стрільниці, що мали 4 яруси. Вежі (подібно до бастіонів) оберігали підходи до замку, який було оточено глибоким ровом з водою. Після Першої світової війни в замку було проведено реставраційні роботи. Пам’ятка є одним з найвиразніших замків Поділля XVII століття.
Скалатский замок был построен в 1630 году польским мечником Кжиштофом Вихровским.
На то время замок охранял подъезды к городу.
Во время войн с турками замок был разрушен и он потерял свои оборонные функции.
В конце XVII века новый владелец замка Ян Фирлей отстроил его и использовал в качестве своего жилья.
В XVIII веке Марией из Водзитских-Сципьяновых твердыня была перестроена под резиденцию.
В конце XIX века архитектор Теодор Талевский на средства графа Ростовского
отреставрировал башни замка в неоготическом стиле.
Остатки входных ворот еще можно увидеть в северо-восточной части замковых стен. К этим воротам когда-то вел деревянный мост. План замка приближен к квадрату, четыре абсолютно одинаковых башни ориентированы по сторонам света. Башни пятиугольные, с высокими шатровыми кровлями из красной черепицы. В них располагались бойницы, имевшие 4 яруса. Башни (подобно бастионам) оберегали подходы к замку, который был окружен глубоким рвом с водой. После Первой мировой войны в замке были проведены реставрационные работы. Памятник является одним из самых выразительных замков Подолья XVII века. |
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
|
|||||
Першоджерела:
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; ДНВП «Картографія»; Київ-2006. # Путівник «Замки і палаци Тернопілля»; ТОВ «Наш Світ»; Тернопіль. # Вікіпедія. # Інформаційні таблиці відповідних об’єктів. |
|||||
Інші сторінки маршруту "На захід від Києва, лютий 2009 року":
|
|||||
Усі права застережено. © 2003-2012 Сергій Клименко |
|
|
|
|