Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Вулиця Підвальна, Міський Арсенал, пам'ятка архітектури XVI століття (вул. Підвальна № 5).
Пам'ятна дошка на стіні сповіщає, що «У підземеллях цього будинку томилися увя'язнені гайдамаки - учасники антифеодального повстання 1768 року - "Коліївщина"». Улица Подвальная, Городской Арсенал, памятник архитектуры XVI века (ул. Подвальная № 5). Мемориальная доска на стене информирует (на Украинском языке), что «В подземельях этого здания томились заключённые гайдамаки - участники антифеодального восстания 1768 года - "Колиивщина"». Lviv. It is the former Town Arsenal. |
Фото червня 2009 року. |
Фото липня 2008 року. |
Вулиця Підвальна, Міський Арсенал, пам'ятка архітектури XVI століття (вул. Підвальна № 5).
Улица Подвальная, Городской Арсенал, памятник архитектуры XVI века (ул. Подвальная № 5). Lviv. It is the former Town Arsenal. |
Міський арсенал було споруджено 1556 року під керівництвом майстра Івана Лиса на місці старого арсеналу,
який уже існував в 1430 році. Поряд розміщувався склад боєприпасів.
Встановлено, що 1582 року перед арсеналом було споруджено ливарню гармат (будівничий С. Мочиґемба).
Арсенал мав своїх коней щоб розвозити зброю. Стайня знаходилась під стіною біля вежі Корнякта.
Її розібрали тільки у 1835 році, коли вже й мурів не залишилось. Але оскільки з 1780 року тут стояли коні губернатора, то її й не чіпали.
Арсенал, прибудований до високого муру, був потужним вузлом оборони.
Товсті стіни з численними бійницями, вежі Токарів і Канатників з півночі та Шевців з півдня,
бастея перед будівлею робили арсенал майже неприступним. За арсеналом починалася територія єврейського гетто.
У вежі Токарів і Канатників жив міський кат з помічником і родиною; тут же відбувались допити та катування.
На початку XVII століття кат мав конфлікт з єврейською громадою, внаслідок чого одержав інше житло, а вежа перейшла в оренду до євреїв.
У XVIII столітті арсенал використовували як в'язницю. У 1768-1770 роках тут було ув'язнено гайдамаків - учасників Коліївщини.
Пам'ять про них втілено у меморіальній дошці на стіні Арсеналу.
Австрійські власті хотіли 1777 року перебудувати арсенал на в'язницю, та тривалий час не могли знайти на це коштів,
а 1800 року під в'язницю було використано монастир взутих кармелітів.
В останні роки XVIII століття під час засипання рову було засипано також нижній поверх арсеналу.
Для складу, який тут влаштували у 1800 році, було обмаль приміщень, що залишились на верхніх поверхах, тому збудували третій поверх.
З часом про нижній поверх взагалі забули, і його було розкрито тільки під час реставраційних робіт в 70-х роках XX століття.
У листопаді 1918 року тут містилися склади Української харчової управи.
Зараз в арсеналі розміщено один із відділів Історичного музею - Музей зброї, який було відкрито 1981 року,
єдиний музей такого роду в Україні та й на території колишнього СРСР. У нижньому поверсі - виставковий зал.
Наприкінці XVIII століття розібрали вежа Шевців, що прилягала до арсеналу з півдня,
а на цьому місці 1799 року в стіну арсеналу вмурували плити з гербами Львова, Яна III Собеського
та Станіслава Яна Яблоновського, які було знято з Королівської бастеї.
Під час реставрації арсеналу 1980 року плити зняли і зробили імітацію конструкції старої вежі.
Городской Арсенал был сооружен в 1556 году под руководством мастера Ивана Лиса на месте старого арсенала, который уже существовал в 1430 году. Рядом размещался склад боеприпасов. Установлено, что в 1582 году перед арсеналом была построена литейная мастерская пушек (строитель С. Мочигемба). Арсенал имел своих лошадей, чтобы развозить оружие. Конюшня находилась под стеной около башни Корнякта. Ее разобрали только в 1835 году, когда уже и стен не осталось. Но поскольку с 1780 года здесь стояли кони губернатора, то ее и не трогали. Арсенал, пристроенный к высокой стене, был мощным узлом обороны. Толстые стены с многочисленными бойницами, башни Токарей и Канатников с севера и Сапожников с юга, бастион перед зданием делали арсенал почти неприступным. За арсеналом начиналась территория еврейского гетто. В башне Токарей и Канатников жил городской палач с помощником и семьей; здесь же происходили допросы и пытки. В начале XVII века у палача произошел конфликт с еврейской общиной, в результате чего он получил другое жилье, а башня перешла в аренду к евреям. В XVIII веке арсенал использовали в качестве тюрьмы. В 1768-1770 годах здесь были заключены гайдамаки - участники Колиивщины. Память о них воплощена в мемориальной доске на стене Арсенала. Австрийские власти хотели в 1777 году перестроить арсенал в тюрьму, но долгое время не могли найти на это средства, а в 1800 году под тюрьму был использован монастырь обутых кармелитов. В последние годы XVIII века во время засыпания рва был засыпан также нижний этаж арсенала. Для склада, который здесь устроили в 1800 году, было мало помещений, оставшихся на верхних этажах, потому построили третий этаж. Со временем о нижнем этаже вообще забыли, и он был раскрыт только во время реставрационных работ в 70-х годах XX века. В ноябре 1918 года здесь размещались склады Украинской продуктовой управы. Ныне в арсенале размещен один из отделов Исторического музея - Музей оружия, который был открыт в 1981 году, единственный музей такого рода в Украине да и на территории бывшего СССР. На нижнем этаже - выставочный зал. В конце XVIII века разобрали башню Сапожников, которая прилегала к арсеналу с юга, а на этом месте в 1799 году в стену арсенала вмуровали плиты с гербами Львова, Яна III Собеского и Станислава Яна Яблоновского, которые были сняты с Королевского бастиона. Во время реставрации арсенала в 1980 году плиты сняли и сделали имитацию конструкции прежней башни.
Городской Арсенал был сооружен в 1556 году под руководством мастера Ивана Лиса на месте старого арсенала, который уже существовал в 1430 году. Рядом размещался склад боеприпасов. Установлено, что в 1582 году перед арсеналом была построена литейная мастерская пушек (строитель С. Мочигемба). Арсенал имел своих лошадей, чтобы развозить оружие. Конюшня находилась под стеной около башни Корнякта. Ее разобрали только в 1835 году, когда уже и стен не осталось. Но поскольку с 1780 года здесь стояли кони губернатора, то ее и не трогали. Арсенал, пристроенный к высокой стене, был мощным узлом обороны. Толстые стены с многочисленными бойницами, башни Токарей и Канатников с севера и Сапожников с юга, бастион перед зданием делали арсенал почти неприступным. За арсеналом начиналась территория еврейского гетто. В башне Токарей и Канатников жил городской палач с помощником и семьей; здесь же происходили допросы и пытки. В начале XVII века у палача произошел конфликт с еврейской общиной, в результате чего он получил другое жилье, а башня перешла в аренду к евреям. В XVIII веке арсенал использовали в качестве тюрьмы. В 1768-1770 годах здесь были заключены гайдамаки - участники Колиивщины. Память о них воплощена в мемориальной доске на стене Арсенала. Австрийские власти хотели в 1777 году перестроить арсенал в тюрьму, но долгое время не могли найти на это средства, а в 1800 году под тюрьму был использован монастырь обутых кармелитов. В последние годы XVIII века во время засыпания рва был засыпан также нижний этаж арсенала. Для склада, который здесь устроили в 1800 году, было мало помещений, оставшихся на верхних этажах, потому построили третий этаж. Со временем о нижнем этаже вообще забыли, и он был раскрыт только во время реставрационных работ в 70-х годах XX века. В ноябре 1918 года здесь размещались склады Украинской продуктовой управы. Ныне в арсенале размещен один из отделов Исторического музея - Музей оружия, который был открыт в 1981 году, единственный музей такого рода в Украине да и на территории бывшего СССР. На нижнем этаже - выставочный зал. В конце XVIII века разобрали башню Сапожников, которая прилегала к арсеналу с юга, а на этом месте в 1799 году в стену арсенала вмуровали плиты с гербами Львова, Яна III Собеского и Станислава Яна Яблоновского, которые были сняты с Королевского бастиона. Во время реставрации арсенала в 1980 году плиты сняли и сделали имитацию конструкции прежней башни.
Фото липня 2008 року.
Пам’ятник Герою України, видатному державному і громадському діячеві В'ячеславу Чорноволу (24.12.1937-25.03.1999).
Памятник Герою Украины, выдающемуся государственному и общественному деятелю Вячеславу Черноволу (24.12.1937-25.03.1999).
«Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!» (В’ячеслав Чорновіл)
Памятник Герою Украины, выдающемуся государственному и общественному деятелю Вячеславу Черноволу (24.12.1937-25.03.1999).
«Мы, украинцы, были, есть и всегда будем свободными!» (Вячеслав Чорновол)
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. Костьол кармелітів босих (пам’ятка архітектури, XVII століття).
Вид ззовні та інтер'єр. Зараз - Українська Греко-Католицька Церква. Монастир святого обручника Йосифа монахів Студійського уставу. Храм святого архистратига Михаїла. Львов.Костел кармелитов босых (памятник архитектуры, XVII век). Вид снаружи и интерьер. Ныне - Украинская Греко-Католическая Церковь. Монастырь святого обручника Иосифа монахов Студийского устава. Храм святого архистратига Михаила. Lviv. Church of Barefooted Carmelite, 17th century (external appearance and interior). |
Фото липня 2003 року. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. Порохова вежа, пам’ятка архітектури 1554-1556 років (вул. Підвальна № 4).
Вид з боку вулиці Лисенка. Львов. Пороховая башня, памятник архитектуры 1554-1556 годов (ул. Подвальная № 4). Вид со стороны улицы Лысенко. Lviv. Gunpowder Tower. |
Фото липня 2008 року.
Львів. Порохова вежа. Вхід.
Наразі у Пороховій вежі діє Будинок архітектора, міститься Львівська обласна організація національної спілки архітекторів України.
Також тут працює магазин «Український сувенір».
Львов. Пороховая башня. Вход.
Теперь в Пороховой башне действует Дом архитектора, размещается Львовская областная организация национального союза архитекторов Украины. Также здесь работает магазин «Украинский сувенир».
Наразі у Пороховій вежі діє Будинок архітектора, міститься Львівська обласна організація національної спілки архітекторів України.
Також тут працює магазин «Український сувенір».
Львов. Пороховая башня. Вход.
Теперь в Пороховой башне действует Дом архитектора, размещается Львовская областная организация национального союза архитекторов Украины. Также здесь работает магазин «Украинский сувенир».
Порохова вежа - найбільша у системі фортифікацій Львова.
Була споруджена з каміння старого Міського арсеналу в 1556 році.
Про призначення вежі можна судити з її назви - тут зберігали порох.
Назва ця з'являється в документах уже 1651 року. У мирні часи вежу використовували як склад зерна.
За середньовічною традицією вежа ззовні була прикрашена скульптурою, яку було знищено під час реставрації 1821 року.
З Порохової вежі 1559 року Лукаш Ґурка обстрілював домініканський монастир, домагаючись видачі Гальшки Острозької.
З неї ж 1648 року нащадок Убальдіні стріляв у Богдана Хмельницького. Куля зарилася в землю біля копит коня гетьмана...
1768 року вежу було продано львівському старості Яну Кіцькому, але пізніше її знову повернули місту.
Після захоплення Галичини Австрією вежа перебувала в розпорядженні армії. 1895 року її було викуплено містом. Існувало декілька різних проектів використання вежі - влаштувати музей-лапідарій (сховище кам'яних пам'яток), перенести сюди міський архів тощо, та жоден з них не було втілено у життя. Загалом майже 200 років, починаючи від австрійської окупації, вежу використовували як склад. І тільки в наші часи цій старовинній споруді знайшли інше застосування. Після ґрунтовного ремонту тут 1959 року розмістився Будинок архітектора. Вхід прикрасили двома фігурами сплячих левів. Вежа займає велику площу, та внутрішні приміщення малі, оскільки стіни вежі завтовшки 3 м.
Пороховая башня - самая большая в системе фортификаций Львова. Была построена из камней старого Городского арсенала в 1556 году. О назначении башни можно судить по ее названию - здесь хранили порох. Название это появляется в документах уже в 1651 году. В мирные времена башню использовали в качестве склада зерна. По средневековой традиции башня извне была украшена скульптурой, которая была уничтожена во время реставрации 1821 года. Из Пороховой башни в 1559 году Лукаш Гурка обстреливал доминиканский монастырь, добиваясь выдачи Гальшки Острожской. Из нее же в 1648 году потомок Убальдини стрелял в Богдана Хмельницкого. Пуля зарылась в землю около копыт коня гетмана... В 1768 году башня была продана львовскому старосте Яну Кицкому, но позднее ее опять вернули городу.
После захвата Галичины Австрией башня находилась в распоряжении армии. В 1895 году она была выкуплена городом. Существовало несколько разных проектов использования башни - устроить музей-лапидарий (хранилище каменных достопримечательностей), перенести сюда городской архив и тому подобное, но ни один из них не был воплощен в жизнь. В целом почти 200 лет, начиная с австрийской оккупации, башню использовали в качестве склада. И только в наше время этому старинному сооружению нашли другое применение. После основательного ремонта здесь в 1959 году разместился Дом архитектора. Вход украсили двумя фигурами спящих львов. Башня занимает большую площадь, но внутренние помещения малые, поскольку стены башни толщиной 3 м.
Після захоплення Галичини Австрією вежа перебувала в розпорядженні армії. 1895 року її було викуплено містом. Існувало декілька різних проектів використання вежі - влаштувати музей-лапідарій (сховище кам'яних пам'яток), перенести сюди міський архів тощо, та жоден з них не було втілено у життя. Загалом майже 200 років, починаючи від австрійської окупації, вежу використовували як склад. І тільки в наші часи цій старовинній споруді знайшли інше застосування. Після ґрунтовного ремонту тут 1959 року розмістився Будинок архітектора. Вхід прикрасили двома фігурами сплячих левів. Вежа займає велику площу, та внутрішні приміщення малі, оскільки стіни вежі завтовшки 3 м.
Пороховая башня - самая большая в системе фортификаций Львова. Была построена из камней старого Городского арсенала в 1556 году. О назначении башни можно судить по ее названию - здесь хранили порох. Название это появляется в документах уже в 1651 году. В мирные времена башню использовали в качестве склада зерна. По средневековой традиции башня извне была украшена скульптурой, которая была уничтожена во время реставрации 1821 года. Из Пороховой башни в 1559 году Лукаш Гурка обстреливал доминиканский монастырь, добиваясь выдачи Гальшки Острожской. Из нее же в 1648 году потомок Убальдини стрелял в Богдана Хмельницкого. Пуля зарылась в землю около копыт коня гетмана... В 1768 году башня была продана львовскому старосте Яну Кицкому, но позднее ее опять вернули городу.
После захвата Галичины Австрией башня находилась в распоряжении армии. В 1895 году она была выкуплена городом. Существовало несколько разных проектов использования башни - устроить музей-лапидарий (хранилище каменных достопримечательностей), перенести сюда городской архив и тому подобное, но ни один из них не был воплощен в жизнь. В целом почти 200 лет, начиная с австрийской оккупации, башню использовали в качестве склада. И только в наше время этому старинному сооружению нашли другое применение. После основательного ремонта здесь в 1959 году разместился Дом архитектора. Вход украсили двумя фигурами спящих львов. Башня занимает большую площадь, но внутренние помещения малые, поскольку стены башни толщиной 3 м.
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Львів. Вулиця Підвальна, ріг з вулицею Руська.
Два будинки на розі вулиць Підвальна та Руська (Підвальна № 7 та Руська № 20) композиційно становлять єдине ціле. Львов. Улица Подвальная, угол с улицей Русская. Два здания на углу улиц Подвальная и Русская (Подвальная № 7 и Русская № 20) композиционно составляют единое целое. |
Сучасний будинок за адресою Підвальна № 7 було споруджено 1906 року в стилі української сецесії.
Першим його власником була українська спортивна організація «Сокіл-батько», тому будівля називалася «Будинком Сокола».
Містилися тут й інші організації, зокрема Земельний іпотечний банк, найбільшим вкладником якого був митрополит Андрей Шептицький.
У 20-х роках XX століття тут був зал засідань «Руської бесіди».
У 1927 році відбулася прем'єра п'єси Ярослава Галана «Дон Кіхот із Еттен-гайма», що отримала першу премію.
Раніше, у XVI-XVII століттях на цьому місці стояла кам'яниця міщанина Івана Білдаги.
У підвалі цього будинку після смерті Івана Федорова кілька років зберігалося устаткування його друкарні.
Будинок за адресою Руська № 20 було збудовано для української кредитної спілки «Дністер» на місці колишнього палацу руських митрополитів. На будівлі встановлено меморіальні таблички: на честь першого виступу тут у 1909 відомого українського режисера та актора Леся Курбаса, на честь засновника українського військово-спортивного товариства «Сокіл-Батько» та кредитної спілки «Дністер» Василя Нагірного, та табличка на честь самого товариства «Сокіл-Батько».
Современное здание по адресу Подвальная № 7 было сооружено в 1906 году в стиле украинской сецессии. Первым его владельцем была украинская спортивная организация «Сокол-отец», потому здание называлось «Домом Сокола». Размещались здесь и другие организации, в частности Земельный ипотечный банк, наибольшим вкладчиком которого был митрополит Андрей Шептицкий. В 20-х годах XX века здесь был зал заседаний «Руськой беседы». В 1927 году состоялась премьера пьесы Ярослава Галана «Дон Кихот из Еттен-гайма», получившей первую премию. Ранее, в XVI-XVII веках на этом месте стоял дом мещанина Ивана Билдаги. В подвале этого дома после смерти Ивана Федорова несколько лет сохранялось оборудование его типографии.
Здание по адресу Руська № 20 было построено для украинского кредитного союза «Днестр» на месте прежнего дворца руських митрополитов. На здании установлены мемориальные таблички: в честь первого выступления здесь в 1909 известного украинского режиссера и актера Леся Курбаса, в честь основателя украинского военно-спортивного общества «Сокол-Отец» и кредитного союза «Днестр» Василия Нагорного, и табличка в честь самого общества «Сокол-Отец».
Будинок за адресою Руська № 20 було збудовано для української кредитної спілки «Дністер» на місці колишнього палацу руських митрополитів. На будівлі встановлено меморіальні таблички: на честь першого виступу тут у 1909 відомого українського режисера та актора Леся Курбаса, на честь засновника українського військово-спортивного товариства «Сокіл-Батько» та кредитної спілки «Дністер» Василя Нагірного, та табличка на честь самого товариства «Сокіл-Батько».
Современное здание по адресу Подвальная № 7 было сооружено в 1906 году в стиле украинской сецессии. Первым его владельцем была украинская спортивная организация «Сокол-отец», потому здание называлось «Домом Сокола». Размещались здесь и другие организации, в частности Земельный ипотечный банк, наибольшим вкладчиком которого был митрополит Андрей Шептицкий. В 20-х годах XX века здесь был зал заседаний «Руськой беседы». В 1927 году состоялась премьера пьесы Ярослава Галана «Дон Кихот из Еттен-гайма», получившей первую премию. Ранее, в XVI-XVII веках на этом месте стоял дом мещанина Ивана Билдаги. В подвале этого дома после смерти Ивана Федорова несколько лет сохранялось оборудование его типографии.
Здание по адресу Руська № 20 было построено для украинского кредитного союза «Днестр» на месте прежнего дворца руських митрополитов. На здании установлены мемориальные таблички: в честь первого выступления здесь в 1909 известного украинского режиссера и актера Леся Курбаса, в честь основателя украинского военно-спортивного общества «Сокол-Отец» и кредитного союза «Днестр» Василия Нагорного, и табличка в честь самого общества «Сокол-Отец».
Фото червня 2009 року.
Львів. Вулиця Підвальна, ріг з вулицею Руська.
На передньому плані - знаменитий ансамбль церкви Успіння Пресвятої Богородиці з вежею Корнякта - пам'ятка архітектури національного значення. Це - один з найкращих зразків епохи ренесансу у Львові. Вежа-дзвіниця Корнякта (1572-1578 роки) була найвищою спорудою старого міста. Кошти на будівництво надав львівський купець грецького походження Костянтин Корнякт. Вежа виконувала роль дзвіниці, оборонної башти, спостережного пункту, бібліотеки. Архітектором вежі був Петро з Барбони, йому допомагав Павло Римлянин. Спершу вежа була триярусною. Наприкінці XVII століття архітектор Петро Бебер реконструював верх вежі додавши четвертий ярус, на якому здіймається бароковий шолом з високим ліхтарем в оточенні чотирьох пірамід.
Львов. Улица Подвальная, угол с улицей Русская.
На переднем плане - знаменитый ансамбль церкви Успения Пресвятой Богородицы с башней Корнякта - памятник архитектуры национального значения. Это - один из наилучших образцов эпохи ренессанса во Львове. Башня-колокольня Корнякта (1572-1578 годы) была самым высоким сооружением старого города. Средства на строительство предоставил львовский купец греческого происхождения Константин Корнякт. Башня выполняла роль колокольни, оборонной башни, наблюдательного пункта, библиотеки. Архитектором башни был Петр из Барбоны, ему помогал Павел Римлянин. Сначала башня была трехъярусной. В конце XVII века архитектор Петр Бебер реконструировал верх башни, прибавив четвертый ярус, на котором возвышается барокковый купол с высоким фонарем в окружении четырех пирамид.
На передньому плані - знаменитий ансамбль церкви Успіння Пресвятої Богородиці з вежею Корнякта - пам'ятка архітектури національного значення. Це - один з найкращих зразків епохи ренесансу у Львові. Вежа-дзвіниця Корнякта (1572-1578 роки) була найвищою спорудою старого міста. Кошти на будівництво надав львівський купець грецького походження Костянтин Корнякт. Вежа виконувала роль дзвіниці, оборонної башти, спостережного пункту, бібліотеки. Архітектором вежі був Петро з Барбони, йому допомагав Павло Римлянин. Спершу вежа була триярусною. Наприкінці XVII століття архітектор Петро Бебер реконструював верх вежі додавши четвертий ярус, на якому здіймається бароковий шолом з високим ліхтарем в оточенні чотирьох пірамід.
Львов. Улица Подвальная, угол с улицей Русская.
На переднем плане - знаменитый ансамбль церкви Успения Пресвятой Богородицы с башней Корнякта - памятник архитектуры национального значения. Это - один из наилучших образцов эпохи ренессанса во Львове. Башня-колокольня Корнякта (1572-1578 годы) была самым высоким сооружением старого города. Средства на строительство предоставил львовский купец греческого происхождения Константин Корнякт. Башня выполняла роль колокольни, оборонной башни, наблюдательного пункта, библиотеки. Архитектором башни был Петр из Барбоны, ему помогал Павел Римлянин. Сначала башня была трехъярусной. В конце XVII века архитектор Петр Бебер реконструировал верх башни, прибавив четвертый ярус, на котором возвышается барокковый купол с высоким фонарем в окружении четырех пирамид.
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. Церква Успіння Пресвятої Богородиці з вежею Корнякта -
пам'ятка архітектури національного значення (1572-1578 роки).
Львов. Церковь Успения Пресвятой Богородицы с башней Корнякта - памятник архитектуры национального значения (1572-1578 годы). Lviv. Ensemble of Assumption church. |
Фото липня 2008 року. |
Залишки стародавніх міських мурів біля вежі Корнякта.
Остатки древних городских стен возле башни Корнякта. |
Фото липня 2008 року. |
Каплиця трьох святителів, що прилягає до Успенської церкви з боку подвір’я.
Цей справжній ренесансний шедевр було збудовано у 1584-1591 роках архітектором Андрієм Підлісним. Часовня трех святителей, прилегающая к Успенской церкви со стороны двора. Этот настоящий ренессансный шедевр был построен в 1584-1591 годах архитектором Андреем Подлесочным. |
Фото липня 2008 року.
Пам’ятник Іванові Федорову (вулиця Підвальна).
Відкрито у 1977 році, архітектор А. Консулов, скульптори В. Борисенко та В. Подольський.
Памятник Ивану Федорову (улица Подвальная).
Открыт в 1977 году, архитектор А. Консулов, скульпторы В. Борисенко и В. Подольский.
Відкрито у 1977 році, архітектор А. Консулов, скульптори В. Борисенко та В. Подольський.
Памятник Ивану Федорову (улица Подвальная).
Открыт в 1977 году, архитектор А. Консулов, скульпторы В. Борисенко и В. Подольский.
Фото липня 2008 року. |
Фото червня 2009 року. |
Пам'ятник Никифору Епіфанію Дровняку поруч із Домініканським собором.
Виконали 2005 року скульптор Олешко та архітектор Ягольник.
Никифор Епіфаній Дровняк - всесвітньо відомий український художник лемківщини. Лемки - етнографічна група українців, які здавна живуть у Карпатах на обох схилах Східних Бескидів. Памятник Никифору Епифанию Дровняку рядом с Доминиканским собором. Создали в 2005 году скульптор Олешко и архитектор Ягольник. Никифор Епифаний Дровняк - всемирно-известный украинский художник лемкивщины. Лемки - этнографическая группа украинцев, которые издавна живут в Карпатах на обоих склонах Восточных Бескидов. |
Фото червня 2009 року. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. Домініканський собор (пл. Музейна №1) -
велична архітектурна пам’ятка пізнього бароко з оригінальним скульптурним оздобленням.
Львов. Доминиканский собор (пл. Музейная №1) - величественный архитектурный памятник позднего барокко с оригинальной скульптурной отделкой. Lviv. Church of Dominicans. |
Монастир домініканців на цьому місці заснували ще у XIII столітті на прохання дружини українського князя Лева Даниловича,
угорської принцеси Констанції, яка була католичкою і на чужині тужила за своєю вірою.
Від XV і до середини XVIII століття тут стояв костел, збудований у готичному стилі.
Через аварійний стан старий домініканський костел розібрали 1748 року.
Новий храм, який нагадує костел Святого Карла у Відні, у 1748-1764 роках спорудили за проектом військового інженера й архітектора, генерала артилерії Яна де Вітте у стилі пізнього бароко. Будівництвом керував М. Урбаник. У ті часи існувала добра традиція зберігати від попередньої знищеної споруди усе цінне, що тільки можна було зберегти. До наших часів у південній частині храму можна оглянути алебастровий надгробок XVI століття - пам’ять про старовинний готичний костел, який зник ще 260 років тому.
Після пожеж 1766 і 1778 років роботи відновилися. 1865 року за проектом архітектора Ю. Захарієвича до костелу прибудували чотириярусну дзвіницю. 1895 року було перебудовано ліхтар купола, в 1905-1914 та 1956-1958 роках у храмі велись реставраційні роботи.
В інтер'єрі храму збереглися скульптури С. Фессінгера. Всередині храму є низка надгробків, найцінніший із яких надгробок графині Ю. Дунін-Борковської роботи всесвітньовідомого данського скульптора Бертеля Торвальдсена (1816 рік). Львівську школу скульпторів репрезентує пам’ятник губернаторові Галичини Ф. Гаугеру роботи скульптора А. Шімзера (1824 рік). 1880 року тут поставлено пам’ятник знаменитому польському художникові Артурові Ґротґеру роботи скульптора В. Гадомського.
З 90-х років колишній Домініканський собор став храмом Пресвятої Євхаристії Української Греко-Католицької Церкви. Тут також працює Львівський музей історії релігії.
Монастырь доминиканцев на этом месте основали еще в XIII веке по просьбе жены украинского князя Льва Даниловича, венгерской принцессы Констанции, которая была католичкой и на чужбине скорбела по своей вере. С XV и до середины XVIII века здесь стоял костел, построенный в готическом стиле. Из-за аварийного состояния старый доминиканский костел разобрали в 1748 году.
Новый храм, который напоминает костел Святого Карла в Вене, в 1748-1764 годах построили по проекту военного инженера и архитектора, генерала артиллерии Яна де Витте в стиле позднего барокко. Строительством руководил М. Урбаник. В те времена существовала хорошая традиция сохранять от предыдущего уничтоженного сооружения все ценное, что только можно было сохранить. До наших времен в южной части храма можно осмотреть алебастровое надгробие XVI века - память о старинном готическом костеле, который исчез еще 260 лет тому назад.
После пожаров 1766 и 1778 годов работы возобновились. В 1865 году по проекту архитектора Ю. Захариевича к костелу пристроили четырехъярусную колокольню. В 1895 году был перестроен фонарь купола, в 1905-1914 и 1956-1958 годах в храме велись реставрационные работы.
В интерьере храма сохранились скульптуры С. Фессингера. Внутри храма есть ряд надгробий, самое ценное из которых надгробие графини Ю. Дунин-Борковской работы всемирно-известного датского скульптора Бертеля Торвальдсена (1816 год). Львовскую школу скульпторов представляет памятник губернатору Галичины Ф. Гаугеру работы скульптора А. Шимзера (1824 год). В 1880 году здесь поставлен памятник знаменитому польскому художнику Артуру Гротгеру работы скульптора В. Гадомского.
С 90-х годов бывший Доминиканский собор стал храмом Пресвятой Евхаристии Украинской Греко-Католической Церкви. Здесь также работает Львовский музей истории религии.
Новий храм, який нагадує костел Святого Карла у Відні, у 1748-1764 роках спорудили за проектом військового інженера й архітектора, генерала артилерії Яна де Вітте у стилі пізнього бароко. Будівництвом керував М. Урбаник. У ті часи існувала добра традиція зберігати від попередньої знищеної споруди усе цінне, що тільки можна було зберегти. До наших часів у південній частині храму можна оглянути алебастровий надгробок XVI століття - пам’ять про старовинний готичний костел, який зник ще 260 років тому.
Після пожеж 1766 і 1778 років роботи відновилися. 1865 року за проектом архітектора Ю. Захарієвича до костелу прибудували чотириярусну дзвіницю. 1895 року було перебудовано ліхтар купола, в 1905-1914 та 1956-1958 роках у храмі велись реставраційні роботи.
В інтер'єрі храму збереглися скульптури С. Фессінгера. Всередині храму є низка надгробків, найцінніший із яких надгробок графині Ю. Дунін-Борковської роботи всесвітньовідомого данського скульптора Бертеля Торвальдсена (1816 рік). Львівську школу скульпторів репрезентує пам’ятник губернаторові Галичини Ф. Гаугеру роботи скульптора А. Шімзера (1824 рік). 1880 року тут поставлено пам’ятник знаменитому польському художникові Артурові Ґротґеру роботи скульптора В. Гадомського.
З 90-х років колишній Домініканський собор став храмом Пресвятої Євхаристії Української Греко-Католицької Церкви. Тут також працює Львівський музей історії релігії.
Монастырь доминиканцев на этом месте основали еще в XIII веке по просьбе жены украинского князя Льва Даниловича, венгерской принцессы Констанции, которая была католичкой и на чужбине скорбела по своей вере. С XV и до середины XVIII века здесь стоял костел, построенный в готическом стиле. Из-за аварийного состояния старый доминиканский костел разобрали в 1748 году.
Новый храм, который напоминает костел Святого Карла в Вене, в 1748-1764 годах построили по проекту военного инженера и архитектора, генерала артиллерии Яна де Витте в стиле позднего барокко. Строительством руководил М. Урбаник. В те времена существовала хорошая традиция сохранять от предыдущего уничтоженного сооружения все ценное, что только можно было сохранить. До наших времен в южной части храма можно осмотреть алебастровое надгробие XVI века - память о старинном готическом костеле, который исчез еще 260 лет тому назад.
После пожаров 1766 и 1778 годов работы возобновились. В 1865 году по проекту архитектора Ю. Захариевича к костелу пристроили четырехъярусную колокольню. В 1895 году был перестроен фонарь купола, в 1905-1914 и 1956-1958 годах в храме велись реставрационные работы.
В интерьере храма сохранились скульптуры С. Фессингера. Внутри храма есть ряд надгробий, самое ценное из которых надгробие графини Ю. Дунин-Борковской работы всемирно-известного датского скульптора Бертеля Торвальдсена (1816 год). Львовскую школу скульпторов представляет памятник губернатору Галичины Ф. Гаугеру работы скульптора А. Шимзера (1824 год). В 1880 году здесь поставлен памятник знаменитому польскому художнику Артуру Гротгеру работы скульптора В. Гадомского.
С 90-х годов бывший Доминиканский собор стал храмом Пресвятой Евхаристии Украинской Греко-Католической Церкви. Здесь также работает Львовский музей истории религии.
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Домініканський собор (пл. Музейна №1).
Інтер'єр. Доминиканский собор (пл. Музейная №1). Интерьер. Lviv. Church of Dominicans (interior). |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Домініканський собор (пл. Музейна №1).
Інтер'єр. Доминиканский собор (пл. Музейная №1). Интерьер. Lviv. Church of Dominicans (interior). |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Домініканський собор (пл. Музейна №1).
Усередині собору. Доминиканский собор (пл. Музейная №1). Внутри собора. Lviv. Church of Dominicans (inside the church). |
Фото червня 2009 року. |
Глухий кут вулиці Вірменська.
За брамою кам'яниці № 37, під склепінням проїзду, що є фактично продовженням вулиці Вірменської, влаштовано виставковий зал Мистецького об'єднання "Дзиґа". Поряд, на Вірменській № 33, є ще одна художня галерея, оригінально оформлена Володимиром Костирком. Тупик улицы Армянская. За воротами дома № 37, под сводом проезда, который является фактически продолжением улицы Армянской, устроен выставочный зал Художественного объединения "Юла". Рядом, на Армянской № 33, есть еще одна художественная галерея, оригинально оформленная Владимиром Костырком. |
Фото червня 2009 року. |
Будинок «Пори року», пам'ятка архітектури XVII століття та 1882 року (вул. Вірменська, 23).
Наймальовничіший фасад на вулиці Вірменська має кам'яниця № 23, збудована на місці колишньої Івашківської кам'яниці. У 1882 році будинок викупила рада Королівського столичного міста Львова, яка перебудувала його для потреб народної школи ім. Пірамовича з польською мовою навчання. Фасад кам'яниці від вулиці Вірменської прикрашають рельєфи, що символізують пори року, та фриз зі знаками зодіаку роботи скульптора Гавриїла Красуцького. З тильної частини кам'яниці, що виходить на вул. Лесі Українки (№ 26), відкрили школу ім. Маркіяна Шашкевича, яка тоді була єдиною міською школою з «руською» (українською) мовою навчання. Дом «Поры года», памятник архитектуры XVII столетия и 1882 года (ул. Армянская, 23). Самый живописный фасад на улице Армянская имеет здание № 23, построенное на месте прежней Ивашковской каменницы. В 1882 году дом выкупил совет Королевского столичного города Львова, который перестроил его для потребностей народной школы им. Пирамовича с польским языком учебы. Фасад здания с улицы Армянской украшают рельефы, которые символизируют времена года, и фриз со знаками зодиака работы скульптора Гавриила Красуцкого. С тыльной части здание, которая выходит на ул. Леси Украинки (№ 26), открыли школу им. Маркияна Шашкевича, которая тогда была единственной городской школой с «руським» (украинским) языком обучения. The House of «Seasons of year». |
Фото червня 2009 року. |
Пам'ятник винахідникам гасової лампи та технології рафінації нафти (крекінга) Яну Зеґу та Іґнацію Лукасевичу
біля ресторації-музею «Гасова лямпа» (вул. Вірменська, 18). Встановлено 2008 року. Скульптор Володимир Цісарик.
За столом біля винаходу сидить Ян Зеґ, а з вікна нагорі виглядає Іґнацій Лукасевич.
На спинці вільного стільця - напис:
«Ян Зеґ та Іґнацій Лукасевич - батьки Гасової Лямпи.
Великі Галицькі Хіміки, що змінили світ, відкривши технольогію рафінації нафти.
30 березня 1853 року у львівській аптеці "Під зіркою" (вул. Коперніка, 1)
вперше запалала бляшана гасова лямпа, виготовлена майстром Адамом Братковським.
27 травня 1853 маґістер фармації Ян Зеґ запатентував метод рафінації нафти,
а 1854 року був нагороджений за свій винахід на Всесвітній господарській виставці у Мюнхені.
Вже у липні 1853 лямпи з дистилятором освітили шпиталь на Личакові.
У США ж розвідки про аналогічні дослідження професор Йельського університету Бенджамін Сілліман опублікував лишень у квітні 1855.
Відтак нафтова лихоманка покотилась світом...»
Памятник изобретателям керосиновой лампы и технологии рафинирования нефти (крекинга) Яну Зегу и Игнатию Лукасевичу возле ресторана-музея «Гасова лямпа» (ул. Армянская, 18). Установлен в 2008 году. Скульптор Владимир Цисарык. За столом возле изобретения сидит Ян Зег, а из окна сверху выглядывает Игнатий Лукасевич. На спинке свободного стула - надпись (на Украинском языке):
«Ян Зег и Игнатий Лукасевич - отцы Керосиновой Лампы.
Великие Галицкие Химики, которые изменили мир, открыв технологию рафинирования нефти.
30 марта 1853 года во львовской аптеке "Под звездой" (ул. Коперника, 1)
впервые загорела жестяная керосиновая лампа, изготовленная мастером Адамом Братковским.
27 мая 1853 магистер фармации Ян Зег запатентовал метод рафинирования нефти,
а в 1854 году был награжден за свое изобретение на Всемирной хозяйственной выставке в Мюнхене.
Уже в июле 1853 лампы с дистиллятором осветили госпиталь на Лычакове.
В США же изыскания об аналогичных исследованиях профессор Йельского университету Бенджамин Силлиман опубликовал только в апреле 1855.
С тех пор нефтяная лихорадка покатилась по миру...»
|
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Вірменський Катедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці,
пам’ятка архітектури 1363-1370 років (вул. Вірменська, 7).
Святиню будували за зразками старовірменських церков стародавньої вірменської столиці Ані. Архітектором був німець з Сілезії Дорінг (Дорхі). Це - один найдавніших храмів Львова. Зовнішній вид собору трохи перетворили подальші реконструкції. Армянский Кафедральный Собор Успения Пресвятой Богородицы, памятник архитектуры 1363-1370 годов (ул. Армянская, 7). Святыню строили по образцу старинных армянских церквей древней армянской столицы Ани. Архитектором был немец из Силезии Доринг (Дорхи). Это - один из древнейших храмов Львова. Внешний вид собора несколько изменили дальнейшие реконструкции. The Armenian Cathedral Church of the Assumption of the Virgin, 1363. |
Вірменський Катедральний Собор було споруджено у 1363-1370 роках на кошти вірменських купців.
Святиню будували за зразками давніх вірменських церков, хоча її архітектором був німець з Сілезії Дорінґ,
який вважається також будівничим першої мурованої церкви на Святоюрській горі.
Собор перебудовували протягом сторіч. У 1920-х роках влаштували новий вхід до храму з боку вул. Краківської.
1908 року собор прикрасила мозаїка, виконана за проектом Юзефа Мегоффера, а у 1920-х роках - фрески Яна Генрика Розена.
На стінних розписах художник вмістив не лише зображення історичних осіб, але й своїх сучасників, які служили моделями для святих.
Зокрема вірменський архієпископ Йосиф Теодорович (1864-1938) увіковічений в образі Св. Томи Аквінського,
Андрей Шептицький - Св. Бернарда, а риси власного обличчя художник надав Св. Янові Непомуцькому.
На одній з фресок зображений також Генрик Збєжховський (1881-1942) - славний у довоєнному Львові літератор та богеміст,
друг поета-молодомузівця Степана Чарнецького.
На щастя, частина території довкола Вірменського собору залишилася незабудованою, збережена і галерея біля південної сторони храму,
плити зі старого цвинтаря, вівтар з Розп'яттям, колона з фігурою Св. Христофора, статуя Богородиці з колишньої Краківської брами.
Дерев'яні різьблені веранди, брами та старі стіни довколишніх кам'яниць створюють неповторну атмосферу цього закутку львівського Середмістя.
На подвір'ї собору зберігся палац вірменських архієпископів, споруджений ще у XVII столітті.
У 1630 році з ініціативи архієпископа Миколая Торосовича Львівська вірменська єпархія перейшла у підпорядкування Папи Римського Урбана VII.
Унія з Ватиканом тривала до 1945 року, коли більшовицька влада закрила Вірменський собор у Львові.
З 6 січня 2001 року відновились після довгої перерви Богослужіння у Вірменському соборі.
Тепер він підпорядковується Католикосу Усіх Вірмен в Ечміадзіні.
Армянский Кафедральный Собор был сооружен в 1368-1370 годах на средства армянских купцов. Святыню строили по образцу древних армянских церквей, хотя ее архитектором был немец из Силезии Доринг, который считается также строителем первой каменной церкви на Святоюрский горе. Собор перестраивали в течение веков. В 1920-х годах устроили новый вход в храм со стороны ул. Краковской. В 1908 году собор украсила мозаика, выполненная по проекту Юзефа Мегоффера, а в 1920-х годах - фрески Яна Генрика Розена. На стенных росписях художник поместил не только изображения исторических лиц, но и своих современников, которые служили моделями для святых. В частности, армянский архиепископ Иосиф Теодорович (1864-1938) увековечен в образе Св. Фомы Аквинского, Андрей Шептицкий - Св. Бернарда, а черты собственного лица художник придал Св. Яну Непомуцкому. На одной из фресок изображен также Генрик Збежховский (1881-1942) - славный в довоенном Львове литератор и богемист, друг поета-молодомузовца Степана Чарнецкого. К счастью, часть территории вокруг Армянского собора осталась незастроенной, сохранена и галерея около южной стороны храма, плиты со старого кладбища, алтарь с Распятием, колонна с фигурой Св. Христофора, статуя Богородицы с бывших Краковских ворот. Деревянные резные веранды, ворота и старые стены близлежащих зданий создают неповторимую атмосферу этого закоулка львовского Средместья. Во дворе собора сохранился дворец армянских архиепископов, построенный еще в XVII веке. В 1630 году по инициативе архиепископа Николая Торосовича Львовская армянская епархия перешла в подчинение Папы Римского Урбана VII. Уния с Ватиканом длилась до 1945 года, когда большевистская власть закрыла Армянский собор во Львове. С 6 января 2001 года возобновились после длинного перерыва Богослужения в Армянском соборе. Теперь он подчиняется Католикосу Всех Армян в Ечмиадзине.
Армянский Кафедральный Собор был сооружен в 1368-1370 годах на средства армянских купцов. Святыню строили по образцу древних армянских церквей, хотя ее архитектором был немец из Силезии Доринг, который считается также строителем первой каменной церкви на Святоюрский горе. Собор перестраивали в течение веков. В 1920-х годах устроили новый вход в храм со стороны ул. Краковской. В 1908 году собор украсила мозаика, выполненная по проекту Юзефа Мегоффера, а в 1920-х годах - фрески Яна Генрика Розена. На стенных росписях художник поместил не только изображения исторических лиц, но и своих современников, которые служили моделями для святых. В частности, армянский архиепископ Иосиф Теодорович (1864-1938) увековечен в образе Св. Фомы Аквинского, Андрей Шептицкий - Св. Бернарда, а черты собственного лица художник придал Св. Яну Непомуцкому. На одной из фресок изображен также Генрик Збежховский (1881-1942) - славный в довоенном Львове литератор и богемист, друг поета-молодомузовца Степана Чарнецкого. К счастью, часть территории вокруг Армянского собора осталась незастроенной, сохранена и галерея около южной стороны храма, плиты со старого кладбища, алтарь с Распятием, колонна с фигурой Св. Христофора, статуя Богородицы с бывших Краковских ворот. Деревянные резные веранды, ворота и старые стены близлежащих зданий создают неповторимую атмосферу этого закоулка львовского Средместья. Во дворе собора сохранился дворец армянских архиепископов, построенный еще в XVII веке. В 1630 году по инициативе архиепископа Николая Торосовича Львовская армянская епархия перешла в подчинение Папы Римского Урбана VII. Уния с Ватиканом длилась до 1945 года, когда большевистская власть закрыла Армянский собор во Львове. С 6 января 2001 года возобновились после длинного перерыва Богослужения в Армянском соборе. Теперь он подчиняется Католикосу Всех Армян в Ечмиадзине.
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Різьблений вівтар-каплиця з Розп'яттям та галерея біля південної сторони Вірменського Катедрального Собору.
Резной алтарь-часовня с Распятием и галерея возле южной стороны Армянского Кафедрального Собора. It is the oldest part of the Armenian Cathedral in L'viv, arcades and wooden chappel. |
Фото червня 2009 року. |
Фото червня 2009 року. |
Колона з фігурою Св. Христофора біля Вірменського Катедрального Собору
та вівтарна частина Вірменського Катедрального Собору,
вид з проходу між вулицями Лесі Українки та Вірменська.
Колонна с фигурой Св. Христофора возле Армянского Кафедрального Собора и алтарная часть Армянского Кафедрального Собора, вид с прохода между улицами Леси Украинки и Армянская. Saint Christopher near the Armenian Cathedral and sanctuary of the Armenian Cathedral in L'viv, 14th-18th century. |
Фото червня 2009 року. |
Прохід з вулиці Лесі Українки до вулиці Вірменська поряд із "кам’яницею Вікаріїв" (вул. Лесі Українки, № 12).
Це - колишня вуличка Вірменська Вужча, що пролягала між палацом архієпископів та собором і вперше згадується у 1598 році. Вона доходила спочатку до міського муру, а коли фортифікації розібрали - виходила на вул. Вірменську Нижчу (тепер Лесі Українки). Хоч вулиця вже офіційно не існує, нею можна й зараз переходити між вулицями Вірменською та Лесі Українки. До західної сторони цього проходу прилягає будівля одного з найстаріших у Львові банків та ломбардів "Mons pius" який функціонував під протекцією вірменських архієпископів до XX століття. Проход с улицы Леси Украинки на улицу Армянская рядом с "домом Викариев" (ул. Леси Украинки, № 12). Это - бывшая улочка Армянская Узкая, пролегавшая между дворцом архиепископов и собором, которая впервые упоминается в 1598 году. Она доходила сначала до городской стены, а когда фортификации разобрали - выходила на ул. Армянскую Нижнюю (теперь Леси Украинки). Хоть улица уже официально не существует, по ней можно и сейчас переходить между улицами Армянской и Леси Украинки. К западной стороне этого прохода прилегает здание одного из самых старых во Львове банков и ломбардов "Mons pius", который функционировал под протекцией армянских архиепископов до XX века. |
Фото липня 2008 року. |
Фото червня 2009 року. |
Фото липня 2008 року. |
Преображенська церква, пам’ятка архітектури 1878-1898 років (вул. Краківска, 21).
Вид з рогу вулиць Лесі Українки та Краківська та з вулиці Театральна.
Преображенская церковь, памятник архитектуры 1878-1898 годов (ул. Краковская, 21). Вид с угла улиц Леси Украинки и Краковская и с улицы Театральная. The Church of the Transfiguration, 1878-1898. It was originally built as the Roman Catholic church of the Holy Trinity of the Trinitarian Order, between 1703 and 1731. That church was destroyed by Austrian artillery during the Spring of Nations in 1848. The ruins of the church were rebuilt by the Ukrainian Greek Catholic Church (1878-1898), and most of the original design was kept. However, an apse was added to the short presbytery and domes that now dominate the facade were built on the churches towers. The interior underwent much deeper changes to adapt it the need of Eastern Rite liturgy. |
Церква Преображення Господнього /Храм Преображення Господа Нашого Ісуса Христа/
постала на місці колишнього костелу Найсвятішої Трійці отців Тринітаріїв, що заклали свій монастир 1703 року біля краківської брами.
В 1783 році монастир закрили, а його будівлі призначили спочатку для судових установ.
Наступного року за розпорядженням цісаря Йосифа ІІ в колишньому монастирі відкрили університет.
В приміщенні костелу влаштували бібліотеку та актовий зал, у якому 16 листопада 1784 року відбулась урочиста інавгурація університету.
2 листопада 1848 року університетські будівлі були зруйновані артилерійським вогнем та пожежею.
Університет згодом перебрався на вул. Святого Миколая (тепер Грушевського), а зруйновані будівлі цісар Франц Йосиф І подарував своїм вірним русинам,
котрі збудували тут у 1851-1864 роках Народний дім, який, на думку Головної Руської ради, мав стати репрезентаційним та культурним осередком галицьких українців.
На місці костелу почалось спорудження другої (після Успенської) церкви для львівського Середмістя. У 1850 році архітектор Антон Фрех виготовив перший проект майбутньої церкви, який так і не дочекався реалізації. Серед стін колишнього костелу, перекритих тимчасовим дахом, влаштували склад декорацій для театру Скарбка (тепер театр ім. М. Заньковецької). Змінилась архітектурна мода і 1874 року було затверджено другий проект храму, розроблений Сильвестром Гавришкевичем. Будівництво тривало двадцять років (1878-1898), ще кілька років велись роботи над оздобленням Преображенської церкви, яка була освячена 29 квітня 1906 року митрополитом Галицьким Андреем Шептицьким, єпископом Перемишльським Костянтином Чеховичем та єпископом Станіславівським Григорієм Хомишиним. Над оздобленням храму працювали митці Леонард Марконі, Тадей Попель, Фердинанд Маєрський, Теофіл Копистинський, Корнило Устиянович, Андрій Коверко.
У 1948 році на вулиці Краківській, перед Преображенською церквою був застрелений керівник ініціативної групи з переходу греко-католиків у підпорядкування православного Московського патріархату о. Гавриїл Костельник. Радянська пропаганда звинуватила в його вбивстві підпілля ОУН. Хоча не виключено, що сталінські спецслужби самі прибрали небажаного свідка ліквідації УГКЦ.
Преображенська церква першою у Львові повернулася до УГКЦ. 29 жовтня 1989 року, в неділю, священик Преображенської церкви о. Ярослав Чухній з благословення Львівського єпископа катакомбної УГКЦ Володимира Стернюка оголосив під час Літургії молитву за Святішого Вселенського Архієрея Івана Павла Другого Папу Римського і Блаженнішого патріарха Мирослава Івана і преосвященнішого архієпископа і митрополита Володимира Стернюка. Після Служби Божої о. Ярослав зачитав заяву до владики Володимира Стернюка з проханням прийняти його з вірною паствою в лоно Греко-Католицької Церкви. Отця Чухнія підтримала більшість парафіян та інші священики катакомбної церкви. Увечері 29 жовтня та в наступні дні та ночі у храмі залишались як сторожа до сотні греко-католиків. Цілодобові чатування тривали кілька місяців.
Церковь Преображения Господнего /Храм Преображения Господа Нашего Исуса Христа/ возведена на месте прежнего костела Святейшей Троицы отцов Тринитариев, которые заложили свой монастырь в 1703 году около краковских ворот. В 1783 году монастырь закрыли, а его здания предназначили сначала для судебных учреждений. В следующем году по распоряжению цесаря Иосифа ІІ в бывшем монастыре открыли университет. В помещении костела устроили библиотеку и актовый зал, в котором 16 ноября 1784 года состоялась торжественная инаугурация университета. 2 ноября 1848 года университетские здания были разрушены артиллерийским огнем и пожаром. Университет впоследствии перебрался на ул. Святого Николая (теперь Грушевского), а разрушенные здания цесарь Франц Иосиф I подарил своим верным русинам, которые построили здесь в 1851-1864 годах Народный дом, который, по мнению Главного Руського совета, должен был стать представительским и культурным центром галицких украинцев. На месте костела началось сооружение второй (после Успенской) церкви для львовского Средместья. В 1850 году архитектор Антон Фрех изготовил первый проект будущей церкви, который так и не дождался реализации. Посреди стен бывшего костела, перекрытых временной крышей, устроили склад декораций для театра Скарбко (теперь театр им. М. Заньковецкой). Изменилась архитектурная мода и в 1874 году был утвержден второй проект храма, разработанный Сильвестром Гавришкевичем. Строительство длилось двадцать лет (1878-1898), еще несколько лет велись работы над отделкой Преображенской церкви, которая была освящена 29 апреля 1906 года митрополитом Галицким Андреем Шептицким, епископом Перемышельским Константином Чеховичем и епископом Станиславовским Григорием Хомишиным. Над отделкой храма работали художники Леонард Маркони, Тадей Попель, Фердинанд Маерский, Теофил Копистинский, Корнил Устиянович, Андрей Коверко.
В 1948 году на улице Краковской, перед Преображенской церковью был застрелен руководитель инициативной группы по переходу греко-католиков в подчинение православного Московского патриархата о. Гавриил Костельник. Советская пропаганда обвинила в его убийстве подполье ОУН. Хотя не исключено, что сталинские спецслужбы сами убрали нежелательного свидетеля ликвидации УГКЦ.
Преображенская церковь первой во Львове вернулась в УГКЦ. 29 октября 1989 года, в воскресенье, священник Преображенской церкви о. Ярослав Чухний с благословения Львовского епископа катакомбной УГКЦ Владимира Стернюка объявил во время Литургии молитву за Святейшего Вселенского Архиерея Ивана Павла Второго Папу Римского и Блаженнейшего патриарха Мирослава Ивана и преосвященнейшого архиепископа и митрополита Владимира Стернюка. После Службы Божьей о. Ярослав зачитал заявление к владыке Владимиру Стернюку с просьбой принять его с верной паствой в лоно Греко-Католической Церкви. Отца Чухния поддержало большинство прихожан и другие священники катакомбной церкви. Вечером 29 октября и в последующие дни и ночи в храме оставались как стража до сотни греко-католиков. Круглосуточные караулы длились несколько месяцев.
На місці костелу почалось спорудження другої (після Успенської) церкви для львівського Середмістя. У 1850 році архітектор Антон Фрех виготовив перший проект майбутньої церкви, який так і не дочекався реалізації. Серед стін колишнього костелу, перекритих тимчасовим дахом, влаштували склад декорацій для театру Скарбка (тепер театр ім. М. Заньковецької). Змінилась архітектурна мода і 1874 року було затверджено другий проект храму, розроблений Сильвестром Гавришкевичем. Будівництво тривало двадцять років (1878-1898), ще кілька років велись роботи над оздобленням Преображенської церкви, яка була освячена 29 квітня 1906 року митрополитом Галицьким Андреем Шептицьким, єпископом Перемишльським Костянтином Чеховичем та єпископом Станіславівським Григорієм Хомишиним. Над оздобленням храму працювали митці Леонард Марконі, Тадей Попель, Фердинанд Маєрський, Теофіл Копистинський, Корнило Устиянович, Андрій Коверко.
У 1948 році на вулиці Краківській, перед Преображенською церквою був застрелений керівник ініціативної групи з переходу греко-католиків у підпорядкування православного Московського патріархату о. Гавриїл Костельник. Радянська пропаганда звинуватила в його вбивстві підпілля ОУН. Хоча не виключено, що сталінські спецслужби самі прибрали небажаного свідка ліквідації УГКЦ.
Преображенська церква першою у Львові повернулася до УГКЦ. 29 жовтня 1989 року, в неділю, священик Преображенської церкви о. Ярослав Чухній з благословення Львівського єпископа катакомбної УГКЦ Володимира Стернюка оголосив під час Літургії молитву за Святішого Вселенського Архієрея Івана Павла Другого Папу Римського і Блаженнішого патріарха Мирослава Івана і преосвященнішого архієпископа і митрополита Володимира Стернюка. Після Служби Божої о. Ярослав зачитав заяву до владики Володимира Стернюка з проханням прийняти його з вірною паствою в лоно Греко-Католицької Церкви. Отця Чухнія підтримала більшість парафіян та інші священики катакомбної церкви. Увечері 29 жовтня та в наступні дні та ночі у храмі залишались як сторожа до сотні греко-католиків. Цілодобові чатування тривали кілька місяців.
Церковь Преображения Господнего /Храм Преображения Господа Нашего Исуса Христа/ возведена на месте прежнего костела Святейшей Троицы отцов Тринитариев, которые заложили свой монастырь в 1703 году около краковских ворот. В 1783 году монастырь закрыли, а его здания предназначили сначала для судебных учреждений. В следующем году по распоряжению цесаря Иосифа ІІ в бывшем монастыре открыли университет. В помещении костела устроили библиотеку и актовый зал, в котором 16 ноября 1784 года состоялась торжественная инаугурация университета. 2 ноября 1848 года университетские здания были разрушены артиллерийским огнем и пожаром. Университет впоследствии перебрался на ул. Святого Николая (теперь Грушевского), а разрушенные здания цесарь Франц Иосиф I подарил своим верным русинам, которые построили здесь в 1851-1864 годах Народный дом, который, по мнению Главного Руського совета, должен был стать представительским и культурным центром галицких украинцев. На месте костела началось сооружение второй (после Успенской) церкви для львовского Средместья. В 1850 году архитектор Антон Фрех изготовил первый проект будущей церкви, который так и не дождался реализации. Посреди стен бывшего костела, перекрытых временной крышей, устроили склад декораций для театра Скарбко (теперь театр им. М. Заньковецкой). Изменилась архитектурная мода и в 1874 году был утвержден второй проект храма, разработанный Сильвестром Гавришкевичем. Строительство длилось двадцать лет (1878-1898), еще несколько лет велись работы над отделкой Преображенской церкви, которая была освящена 29 апреля 1906 года митрополитом Галицким Андреем Шептицким, епископом Перемышельским Константином Чеховичем и епископом Станиславовским Григорием Хомишиным. Над отделкой храма работали художники Леонард Маркони, Тадей Попель, Фердинанд Маерский, Теофил Копистинский, Корнил Устиянович, Андрей Коверко.
В 1948 году на улице Краковской, перед Преображенской церковью был застрелен руководитель инициативной группы по переходу греко-католиков в подчинение православного Московского патриархата о. Гавриил Костельник. Советская пропаганда обвинила в его убийстве подполье ОУН. Хотя не исключено, что сталинские спецслужбы сами убрали нежелательного свидетеля ликвидации УГКЦ.
Преображенская церковь первой во Львове вернулась в УГКЦ. 29 октября 1989 года, в воскресенье, священник Преображенской церкви о. Ярослав Чухний с благословения Львовского епископа катакомбной УГКЦ Владимира Стернюка объявил во время Литургии молитву за Святейшего Вселенского Архиерея Ивана Павла Второго Папу Римского и Блаженнейшего патриарха Мирослава Ивана и преосвященнейшого архиепископа и митрополита Владимира Стернюка. После Службы Божьей о. Ярослав зачитал заявление к владыке Владимиру Стернюку с просьбой принять его с верной паствой в лоно Греко-Католической Церкви. Отца Чухния поддержало большинство прихожан и другие священники катакомбной церкви. Вечером 29 октября и в последующие дни и ночи в храме оставались как стража до сотни греко-католиков. Круглосуточные караулы длились несколько месяцев.
Фото червня 2009 року. |
Львівський державний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької (вул. Лесі Українки, № 1).
Цю будівлю колишнього Театру графа Скарбка збудували у 1833-1842 роках за проектом віденського архітектора Алоїза Піхля. Співавтором проекту та будівничим театру був львівський архітектор Йоганн Зальцман. Велична класистична споруда містила не тільки театральну залу на 1460 місць, одну з найбільших у тодішній Європі, але й була найбільшою у Львові чиншовою кам'яницею. Окрім того, у будівлі розміщувалися й редутова зала, в якій у 1860-1870-х відбувалися засідання Галицького сейму; Національне касино, крамниці та кав'ярні, житлові приміщення, склади. Тут також перебувало правління Фундації графа Скарбка, на кошти якої утримувався театр та Заклад для сиріт і старців у Дроговижі біля Миколаєва. Львовский государственный академический украинский драматический театр им. М. Заньковецкой (ул. Леси Украинки, № 1). Это здание бывшего Театра графа Скарбко построили в 1833-1842 годах по проекту венского архитектора Алоиза Пихля. Соавтором проекта и строителем театра был львовский архитектор Иоганн Зальцман. Величественное классистическое сооружение вмещало не только театральный зал на 1460 мест, один из наибольших в тогдашней Европе, но и было наибольшим во Львове чиншевым зданием. Кроме того, в здании размещались и редутный зал, в котором в 1860-1870-х происходили заседания Галицкого сейма; Национальное касино, магазины и кофейни, жилищные помещения, склады. Здесь также находилось правление Фонда графа Скарбко, на средства которой содержался театр и Заведение для сирот и старцев в Дроговиже около Николаева. Lviv, Maria Zan'kovetskoy Theatre. |
Фото липня 2008 року. |
Львів. Скульптура.
У скверику на розі площі Різні (колишня Над Полтвою) та проспекту В’ячеслава Чорновола. Львов. Скульптура. В скверике на углу площади Ризни (бывшая Над Полтвой) и проспекта Вячеслава Чорновола. |
Фото липня 2008 року. |
Будинок на розі вулиць Сянська (колись Божнича) та Стара (колись Цибульна).
Тут, в триповерховому будинку знаходилась "Велика передміська" синагога та семінар із вивчення Тори. Будинок було збудовано в середині XVII сторіччя і перебудовано в 30-х роках XIX сторіччя. В серпні 1941 року його було зруйновано нацистами. Здание на углу улиц Сянская (ранее Божнича) и Старая (ранее Цибульная). Здесь, в трехэтажном доме находилась "Большая предгородская" синагога и семинар по изучению Торы. Здание было построен в середине XVII веке и перестроено в 30-х годах XIX столетия. В августе 1941 года оно было разрушено нацистами. On this site stood the grand synagogue "Out of the walls" including a study center for the bible. It was built in the middle of the 17th century and was reconstructed on the 19th century. It was destroyed by Nazis in August 1941. |
Фото липня 2008 року. |
Колишній храм Св. Івана Предтечі.
Зараз - Музей пам’яток стародавнього Львова (відділ Львівської картинної галереї). За переказами, храм Св. Івана Хрестителя було збудовано ще королем Данилом для своєї невістки, дружини князя Лева, Констанції. У XIX столітті храм було ґрунтовно перебудовано "задля чистоти романського стилю" Юліаном Захаревичем. Під час останньої реставрації костел перекрили ґонтовим дахом, характерним для будівель давнього Львова. Припускають, що теперішній споруді храму Св. Іоанна Предтечі передувала старша за часом тридільна в плані церква візантійського типу з перекритою на схід апсидою (вівтарною частиною). Вона могла постати тут на рубежі XII-XIII століть. Бывший храм Св. Иоанна Крестителя. Ныне - Музей достопримечательностей древнего Львова (отдел Львовской картинной галереи). По преданию, храм Св. Ивана Крестителя был построен еще королем Данилом для своей невестки, жены князя Льва, Констанции. В XIX веке храм был основательно перестроен "ради чистоты романского стиля" Юлианом Захаревичем. Во время последней реставрации костел перекрыли гонтовой крышей, характерной для зданий давнего Львова. Предполагают, что нынешнему строению храма Св. Ивана Предтечи предшествовала старшая по времени трехдольная в плане церковь византийского типа с перекрытой к востоку апсидой (алтарной частью). Она могла появиться здесь на рубеже XII-XIII веков. |
Фото липня 2008 року. |
Фото липня 2008 року. |
Колишній монастир Бенедиктинок та костел Всіх Святих, пам’ятка архітектури 1595 року (вул. Вічева, 2).
Цей чудовий витвір львівського ренесансу збудовано у 1595 році за проектом архітектора Павла Римлянина. Має яскраво виражений оборонний характер. Будівлі монастиря суттєво постраждали від пожежі 1623 року, відбудовані до 1627 року. Тепер це - Свято-Покровський монастир Сестер Студійського уставу УГКЦ. Бывший монастырь Бенедиктинок и костел Всех Святых, памятник архитектуры 1595 года (ул. Вечевая, 2). Это прекрасное произведение львовского ренессанса построено в 1595 году по проекту архитектора Павла Римлянина. Имеет ярко выраженный оборонный характер. Здания монастыря значительно пострадали от пожара 1623 года, отстроены к 1627 году. Теперь это - Свято-Покровский монастырь Сестер Студейского устава УГКЦ. |
Фото липня 2008 року. |
Костел Всіх Святих колишнього монастиря Бенедиктинок, пам’ятка архітектури 1595 року (вул. Вічева, 2).
Костел Всех Святых бывшего монастыря Бенедиктинок, памятник архитектуры 1595 года (ул. Вечевая, 2). |
Пропоную також інші сторінки моєї фоторозповіді про Львів:
Першоджерела:
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2006.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба;Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# «Львівські вулиці і кам’яниці...»; Ігор Мельник; видавництво «Центр Європи»; Львів-2008.
# «Львів - план міста»; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2003.
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Сайт «Володимир Цісарик | скульптор».
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба;Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# «Львівські вулиці і кам’яниці...»; Ігор Мельник; видавництво «Центр Європи»; Львів-2008.
# «Львів - план міста»; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2003.
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Сайт «Володимир Цісарик | скульптор».
# Вікіпедія.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
До переліку фотосерій