Старовинне українське місто Збараж (Zbaraż, Zbarazh) - центр району Тернопільської області -
розкинулось на обох берегах тихоплинної річки Гнізни (Gniezna), притоки Серету (Seret), на мальовничій Подільській височині.
В народі побутують легенди, ніби тут збирались хоробрі дружини для захисту рідного краю. Відтак це місто стало називатися Збаражем (Збиражем, Сбиражем, Збарашем, Zbyraż).
Першу літописну згадку про нього знайдено в Галицько-Волинському літописі під 1211 р. Того року Збараж був об'єктом міжусобної боротьби між київським князем Всеволодом Святославовичем та пересопницьким князем Мстиславом. Зокрема, тоді він був захоплений і спустошений польським князем Лешком Білим, союзником Мстислава. Ось як про це говориться в літописі: «А потім же Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля і довкола Моклякова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю. І взяв він здобич велику, і вернувся у ляхи».
Місцевість, на якій було закладено Збараж, повністю відповідала тогочасним умовам для поселення людини і захищала від нападу ворога. Основну складову частину оборонної системи давньоруського Збаража становили вали і рови. Кам'яних укріплень місто в ХІІІ ст. ще не мало.
Як свідчать археологічні знахідки, перші сліди проживання людини тут сягають доби пізнього палеоліту (38-11 тисяч років до н.е.). На початку нашої ери територію міста та його околиць заселяли племена Черняхівської культури, основним заняттям яких було землеробство. В подальші часи Збаражчина була заселена слов'янським племенем дулібів, які в IX - першій половині XII століть входили до складу Київської Русі.
Замок у місті Збараж - пам’ятка архітектури національного значення. Оборонні мури було споруджено в середині XV століття. Палацовий комплекс з казематами побудований в 30-х роках XVII століття Христофором та Юрієм Збаразькими в стилі пізнього ренесансу. Замок є однією з етапних пам’яток оборонної архітектури України, збудованою за усіма правилами фортифікаційного мистецтва XV-XVII століть.
Старинный украинский город Збараж - районый центр Тернопольской области - раскинулся на обоих берегах тиховодной речки Гнизны, притока Серета, на живописной Подольской возвышенности. В народе бытуют легенды, будто тут собирались храбрые дружины для защиты родного края. Так этот город стал называться Збаражем (Збиражем, Сбиражем, Збарашем).
Первое письменное упоминание о нем найдено в Галицко-Волынской летописи под 1211 г. В том году Збараж был объектом междоусобной борьбы между киевским князем Всеволодом Святославовичем та пересопницким князем Мстиславом. Тогда он был захвачен и опустошен польским князем Лешком Белым, союзником Мстислава. Вот как об этом говорится в летописи: «А потім же Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля і довкола Моклякова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю. І взяв він здобич велику, і вернувся у ляхи».
Местность, на которой был заложен Збараж, полностью отвечала условиям того времени для поселения человека и защищала от нападений врагов. Основную составную часть оборонной системы древнерусского Збаража составляли валы и рвы. Каменных укреплений город в ХІІІ ст. еще не имел.
Как свидетельствуют археологические находки, первые следы проживания человека тут относятся ко времени позднего палеолита (38-11 тысяч лет до н.э.). В начале нашей эры территорию города и его окрестности заселяли племена Черняховской культуры, основным занятием которых было земледелие. В последующие времена Збаражчина была заселена славянским племенем дулибов, которые в IX - первой половине XII веков входили в состав Киевской Руси.
Замок в городе Збараж - памятник архитектуры национального значения. Оборонные стены были построены в середине XV века. Дворцовый комплекс с казематами построен в 30-х годах XVII века Христофором и Юрием Збаражскими в стиле позднего ренессанса. Замок является одним из этапных памятников оборонной архитектуры Украины, построенным по всем правилам фортификационного искусства XV-XVII веков.
Першу літописну згадку про нього знайдено в Галицько-Волинському літописі під 1211 р. Того року Збараж був об'єктом міжусобної боротьби між київським князем Всеволодом Святославовичем та пересопницьким князем Мстиславом. Зокрема, тоді він був захоплений і спустошений польським князем Лешком Білим, союзником Мстислава. Ось як про це говориться в літописі: «А потім же Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля і довкола Моклякова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю. І взяв він здобич велику, і вернувся у ляхи».
Місцевість, на якій було закладено Збараж, повністю відповідала тогочасним умовам для поселення людини і захищала від нападу ворога. Основну складову частину оборонної системи давньоруського Збаража становили вали і рови. Кам'яних укріплень місто в ХІІІ ст. ще не мало.
Як свідчать археологічні знахідки, перші сліди проживання людини тут сягають доби пізнього палеоліту (38-11 тисяч років до н.е.). На початку нашої ери територію міста та його околиць заселяли племена Черняхівської культури, основним заняттям яких було землеробство. В подальші часи Збаражчина була заселена слов'янським племенем дулібів, які в IX - першій половині XII століть входили до складу Київської Русі.
Замок у місті Збараж - пам’ятка архітектури національного значення. Оборонні мури було споруджено в середині XV століття. Палацовий комплекс з казематами побудований в 30-х роках XVII століття Христофором та Юрієм Збаразькими в стилі пізнього ренесансу. Замок є однією з етапних пам’яток оборонної архітектури України, збудованою за усіма правилами фортифікаційного мистецтва XV-XVII століть.
Старинный украинский город Збараж - районый центр Тернопольской области - раскинулся на обоих берегах тиховодной речки Гнизны, притока Серета, на живописной Подольской возвышенности. В народе бытуют легенды, будто тут собирались храбрые дружины для защиты родного края. Так этот город стал называться Збаражем (Збиражем, Сбиражем, Збарашем).
Первое письменное упоминание о нем найдено в Галицко-Волынской летописи под 1211 г. В том году Збараж был объектом междоусобной борьбы между киевским князем Всеволодом Святославовичем та пересопницким князем Мстиславом. Тогда он был захвачен и опустошен польским князем Лешком Белым, союзником Мстислава. Вот как об этом говорится в летописи: «А потім же Лестько не зміг узяти Галича і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля і довкола Моклякова, і Збаража, а Биковен узятий був ляхами і руссю. І взяв він здобич велику, і вернувся у ляхи».
Местность, на которой был заложен Збараж, полностью отвечала условиям того времени для поселения человека и защищала от нападений врагов. Основную составную часть оборонной системы древнерусского Збаража составляли валы и рвы. Каменных укреплений город в ХІІІ ст. еще не имел.
Как свидетельствуют археологические находки, первые следы проживания человека тут относятся ко времени позднего палеолита (38-11 тысяч лет до н.э.). В начале нашей эры территорию города и его окрестности заселяли племена Черняховской культуры, основным занятием которых было земледелие. В последующие времена Збаражчина была заселена славянским племенем дулибов, которые в IX - первой половине XII веков входили в состав Киевской Руси.
Замок в городе Збараж - памятник архитектуры национального значения. Оборонные стены были построены в середине XV века. Дворцовый комплекс с казематами построен в 30-х годах XVII века Христофором и Юрием Збаражскими в стиле позднего ренессанса. Замок является одним из этапных памятников оборонной архитектуры Украины, построенным по всем правилам фортификационного искусства XV-XVII веков.
Фото травня 2005 року. |
Фото травня 2005 року. |
Збараж. Пам'ятний знак на місці Старозбаразької фортеці на Замковій горі.
На дошці - напис:
"Тут в XIII-XVI ст. була Старозбаразька фортеця - свідок слави, героїзму і печалі українського народу". Збараж. Памятный знак на месте Старозбаражской крепости на Замковой горе. На доске - надпись (на украинском языке): "Здесь в XIII-XVI ст. была Старозбаражская крепость - свидетель славы, героизма и печали украинского народу". |
Фото травня 2005 року.
Збараж. Замкова гора.
Літописний Збараж проіснував до 40-х років XIII ст. 1241 року він був зруйнований під час татаро-монгольської навали. Наступні півтора століття про Збараж немає жодних згадок. 1393 року він згадується в зв'язку зі спорудженням феодального замку. З історичних джерел відомо, що збудував його князь Дмитро Корибут, котрий володів навколишніми землями наприкінці XIV століття. Цей замок стояв на місці давньоруської фортеці, зруйнованої татаро-монголами.
В першій половині XV століття збаражани приймали активну участь в литовсько-польських воєнних сутичках. Внаслідок цього мінялися власники міста. 1434 року Збаражем заволодів князь Федько Несвіцький. 1463 року дідичем міста Збаража та сіл, що до нього належали, став Василь Васильович (Несвіцький). Він першим почав величати себе князем Збаразьким.
Збараж. Замковая гора.
Летописный Збараж просуществовал до 40-х годов XIII ст. В 1241 году он был разрушен во время татаро-монгольського нашествия. В последующие полтора века о Збараже нет никаких упоминаний. В 1393 году он упоминается в связи с сооружением феодального замка. Из исторических источников известно, что построил его князь Дмитрий Корибут, который владел окружающими землями в конце XIV века. Этот замок стоял на месте древнерусской крепости, разрушенной татаро-монголами.
В первой половине XV века збаражане принимали активное участие в литовско-польских военных столкновениях. Вследствие этого менялись владельцы города. В 1434 году Збаражем завладел князь Федько Несвицкий. В 1463 году дидычем города Збаража и сел, которые к нему относились, стал Василий Васильевич (Несвицкий). Он первым начал величать себя князем Збаражским.
Літописний Збараж проіснував до 40-х років XIII ст. 1241 року він був зруйнований під час татаро-монгольської навали. Наступні півтора століття про Збараж немає жодних згадок. 1393 року він згадується в зв'язку зі спорудженням феодального замку. З історичних джерел відомо, що збудував його князь Дмитро Корибут, котрий володів навколишніми землями наприкінці XIV століття. Цей замок стояв на місці давньоруської фортеці, зруйнованої татаро-монголами.
В першій половині XV століття збаражани приймали активну участь в литовсько-польських воєнних сутичках. Внаслідок цього мінялися власники міста. 1434 року Збаражем заволодів князь Федько Несвіцький. 1463 року дідичем міста Збаража та сіл, що до нього належали, став Василь Васильович (Несвіцький). Він першим почав величати себе князем Збаразьким.
Збараж. Замковая гора.
Летописный Збараж просуществовал до 40-х годов XIII ст. В 1241 году он был разрушен во время татаро-монгольського нашествия. В последующие полтора века о Збараже нет никаких упоминаний. В 1393 году он упоминается в связи с сооружением феодального замка. Из исторических источников известно, что построил его князь Дмитрий Корибут, который владел окружающими землями в конце XIV века. Этот замок стоял на месте древнерусской крепости, разрушенной татаро-монголами.
В первой половине XV века збаражане принимали активное участие в литовско-польских военных столкновениях. Вследствие этого менялись владельцы города. В 1434 году Збаражем завладел князь Федько Несвицкий. В 1463 году дидычем города Збаража и сел, которые к нему относились, стал Василий Васильевич (Несвицкий). Он первым начал величать себя князем Збаражским.
Фото травня 2005 року. |
Збараж. Краєвид місцевості "Старий Збараж" зі Замкової гори.
Через деякий час князі Збаразькі вже належали до числа найбільших землевласників на Волині. Вони були зацікавлені у швидкому розвитку міста. Збараж поступово зростав, у 1570 році в місті налічувалося 250-260 будинків та близько півтори тисячі жителів. У місті було 19 млинів, 8 корчм, близько 50 ремісничих майстерень. Важливу роль в обороні Старого Збаража відігравав Василіанський монастир, заснований у 1480 році. Збараж. Пейзаж местности "Старый Збараж" с Замковой горы. Через некоторое время князья Збаражские уже принадлежали к числу крупнейших землевладельцев на Волыни. Они были заинтересованы в быстром развитии города. Збараж постепенно вырастал, в 1570 году в городе насчитывалось 250-260 домов и около полторы тысячи жителей. В городе было 19 мельниц, 8 пивных, около 50 ремесленных мастерских. Важную роль в обороне Старого Збаража играл Василианский монастырь, основанный в 1480 году. |
Фото липня 2004 року.
Збараж. План замку 1626-1631 рр.
Після знищення міста в 1589 році князі вирішили не відбудовувати його, а перебралися до нового, яке виростало неподалік. Перша документальна згадка про Новий Збараж як місто датується 1583 роком.
Будівництво нового замку розпочали брати князі Христофор та Юрій Збаразькі. Це були високоосвічені люди, які навчалися в Італії у великого Галілео Галілея. Одні дослідники називають автором проекту спорудженого в Збаражі замку італійського інженера Андре дель Аква, інші - В. Скамоцці та голландського воєнного архітектора Генріха Ван Пеена.
Збараж. План замку 1626-1631 гг.
После уничтожения города в 1589 году князья решили не отстраивать его, а перебрались в новый, который вырастал неподалеку. Первое документальное упоминание о Новом Збараже как городе датируется 1583 годом.
Строительство нового замка начали братья князья Христофор и Юрий Збаражские. Это были высокообразованные люди, которые учились в Италии у великого Галилео Галилея. Одни исследователи называют автором проекта построенного в Збараже замке итальянского инженера Андре дель Аква, другие - В. Скамоцци и голландского военного архитектора Генриха Ван Пеена.
Після знищення міста в 1589 році князі вирішили не відбудовувати його, а перебралися до нового, яке виростало неподалік. Перша документальна згадка про Новий Збараж як місто датується 1583 роком.
Будівництво нового замку розпочали брати князі Христофор та Юрій Збаразькі. Це були високоосвічені люди, які навчалися в Італії у великого Галілео Галілея. Одні дослідники називають автором проекту спорудженого в Збаражі замку італійського інженера Андре дель Аква, інші - В. Скамоцці та голландського воєнного архітектора Генріха Ван Пеена.
Збараж. План замку 1626-1631 гг.
После уничтожения города в 1589 году князья решили не отстраивать его, а перебрались в новый, который вырастал неподалеку. Первое документальное упоминание о Новом Збараже как городе датируется 1583 годом.
Строительство нового замка начали братья князья Христофор и Юрий Збаражские. Это были высокообразованные люди, которые учились в Италии у великого Галилео Галилея. Одни исследователи называют автором проекта построенного в Збараже замке итальянского инженера Андре дель Аква, другие - В. Скамоцци и голландского военного архитектора Генриха Ван Пеена.
Фото травня 2009 року. |
Фото травня 2009 року. |
Фото травня 2009 року. |
Збараж.
Замок 1626-1631 років. Вид ззовні. Збараж. Замок 1626-1631 годов. Вид снаружи. |
Фото липня 2004 року.
Збараж. Замковий палац 1626-1631 рр. побудовано в ренесансному стилі.
Замок розташований на горі, колись оточеній болотами. Він є зразком поєднання палацу та бастіонних укріплень, що віддзеркалює тенденції європейського фортифікаційного мистецтва тих часів. Князь Христофор Збаразький помер у 1627 році, коли замок ще не було добудовано. Спорудження замку було завершено при Юрії Збаразькому. Після смерті останнього, замок перейшов у володіння князів Вишневецьких, які продовжили роботи з укріплення оборонних споруд та впорядкування палацу.
Збараж. Замковый дворец 1626-1631 гг. построен в ренессансном стиле.
Замок расположен на горе, некогда окруженной болотами. Он является образцом сочетания дворца и бастионных укреплений, что отражает тенденции европейского фортификационного искусства того времени. Князь Христофор Збаражский умер в 1627 году, когда замок еще не был достроен. Сооружение замка было завершено при Юрии Збаражском. После смерти последнего, замок перешел во владение князей Вишневецких, которые продолжили работы по укреплению оборонных сооружений и благоустройству дворца.
Замок розташований на горі, колись оточеній болотами. Він є зразком поєднання палацу та бастіонних укріплень, що віддзеркалює тенденції європейського фортифікаційного мистецтва тих часів. Князь Христофор Збаразький помер у 1627 році, коли замок ще не було добудовано. Спорудження замку було завершено при Юрії Збаразькому. Після смерті останнього, замок перейшов у володіння князів Вишневецьких, які продовжили роботи з укріплення оборонних споруд та впорядкування палацу.
Збараж. Замковый дворец 1626-1631 гг. построен в ренессансном стиле.
Замок расположен на горе, некогда окруженной болотами. Он является образцом сочетания дворца и бастионных укреплений, что отражает тенденции европейского фортификационного искусства того времени. Князь Христофор Збаражский умер в 1627 году, когда замок еще не был достроен. Сооружение замка было завершено при Юрии Збаражском. После смерти последнего, замок перешел во владение князей Вишневецких, которые продолжили работы по укреплению оборонных сооружений и благоустройству дворца.
Справжнім великим випробуванням для міста і його замку стали події 1649 року.
Йшов другий рік Визвольної війни українців проти польської шляхти.
Польські війська, відступаючи перед козацькими загонами Богдана Хмельницького, прийняли рішення зупинитися у Збаражі і тут організувати оборону.
30 червня до міста підходить полк Данила Нечая, а в перших числах липня - основні сили козаків на чолі з гетьманом і численна кримська орда, з якою Б. Хмельницький заключив союзний договір.
Місто Збараж, замок, всі польські сили опинилися в тісному кільці. Почалася семитижнева облога.
В таборі захисників почалися хвороби, голод, паніка.
Становище обложених врятував своїми рішучими діями один із найздібніших командувачів військами тодішньої Речі Посполитої Ярема Вишневецький.
В зв'язку з тим, що на допомогу полякам вирушили загони короля Яна Казимира, Б. Хмельницький, не знімаючи облоги, вирушає під Зборів, де відбулася генеральна битва.
Але зрада кримського хана Іслам Гірея III змушує гетьмана підписати Зборівську угоду, яка на той час була не вигідною для козаків.
Проте саме вона узаконювала утворення невеликої частинки незалежної України в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств.
Після цього було знято облогу Збаража та самого замку, під мурами якого полягли тисячі славних синів України. Зокрема, тут загинули легендарні полковники Нестор Морозенко та Кіндрат Бурляй, був поранений Іван Богун.
Подлинным великим испытанием для города и его замка стали события 1649 года. Шел второй год Освободительной войны украинцев против польской шляхты. Польские войска, отступая перед казацкими отрядами Богдана Хмельницкого, приняли решение остановиться в Збараже и здесь организовать оборону. 30 июня к городу подходит полк Данилы Нечая, а в первых числах июля - основные силы казаков во главе с гетманом и многочисленная крымская орда, с которой Б. Хмельницкий заключил союзный договор. Город Збараж, замок, все польские силы очутились в тесном кольце. Началась семинедельная осада. В стане защитников начались болезни, голод, паника. Положение осажденных спас своими решительными действиями один из самых способных командующих войсками тогдашней Речи Посполитой Ярема Вишневецкий. В связи с тем, что на помощь полякам выступили отряды короля Яна Казимира, Б. Хмельницкий, не снимая осады, двинулся к Збореву, где состоялось генеральное сражение. Но предательство крымского хана Ислам Гирея III вынудило гетмана подписать Зборивское соглашение, которое на то время было не выгодным для казаков. Однако именно оно узаконивало образование небольшой частички независимой Украины в пределах Киевского, Брацлавского и Черниговского воеводств. После этого была снята осада Збаража и самого замка, под стенами которого пали тысячи славных сынов Украины. В частности, здесь погибли легендарные полковники Нестор Морозенко и Кондрат Бурляй, был ранен Иван Богун.
Після цього було знято облогу Збаража та самого замку, під мурами якого полягли тисячі славних синів України. Зокрема, тут загинули легендарні полковники Нестор Морозенко та Кіндрат Бурляй, був поранений Іван Богун.
Подлинным великим испытанием для города и его замка стали события 1649 года. Шел второй год Освободительной войны украинцев против польской шляхты. Польские войска, отступая перед казацкими отрядами Богдана Хмельницкого, приняли решение остановиться в Збараже и здесь организовать оборону. 30 июня к городу подходит полк Данилы Нечая, а в первых числах июля - основные силы казаков во главе с гетманом и многочисленная крымская орда, с которой Б. Хмельницкий заключил союзный договор. Город Збараж, замок, все польские силы очутились в тесном кольце. Началась семинедельная осада. В стане защитников начались болезни, голод, паника. Положение осажденных спас своими решительными действиями один из самых способных командующих войсками тогдашней Речи Посполитой Ярема Вишневецкий. В связи с тем, что на помощь полякам выступили отряды короля Яна Казимира, Б. Хмельницкий, не снимая осады, двинулся к Збореву, где состоялось генеральное сражение. Но предательство крымского хана Ислам Гирея III вынудило гетмана подписать Зборивское соглашение, которое на то время было не выгодным для казаков. Однако именно оно узаконивало образование небольшой частички независимой Украины в пределах Киевского, Брацлавского и Черниговского воеводств. После этого была снята осада Збаража и самого замка, под стенами которого пали тысячи славных сынов Украины. В частности, здесь погибли легендарные полковники Нестор Морозенко и Кондрат Бурляй, был ранен Иван Богун.
Фото липня 2004 року. |
Фото липня 2004 року. |
Збараж. Замковий палац, другий поверх.
Погруддя гетьмана Богдана Хмельницького (в центрі) та козацьких полковників Нестора Морозенка (праворуч) й Кіндрата Бурлія (ліворуч). Збараж. Замковый дворец, второй этаж. Бюсты гетмана Богдана Хмельницкого (в центре) и казацких полковников Нестора Морозенко (справа) и Кондрата Бурлия (слева). |
Фото липня 2004 року.
Збараж. Одна з експозиційних зал Замкового палацу.
В наш час у палаці розгорнуто цілий ряд музейних експозицій.
Збараж. Один из экспозиционных залов Замкового дворца.
В настоящее время во дворце развернут целый ряд музейных экспозиций.
В наш час у палаці розгорнуто цілий ряд музейних експозицій.
Збараж. Один из экспозиционных залов Замкового дворца.
В настоящее время во дворце развернут целый ряд музейных экспозиций.
Фото липня 2004 року.
Фото липня 2004 року.
Збараж. В музеї.
"Було колись - запорожці Вміли панувати" ("Іван Підкова" Т. Г. Шевченко), Володимир Лупійчук.
Збараж. В музеї.
"Було колись - запорожці Вміли панувати" ("Іван Підкова" Т. Г. Шевченко), Владимир Лупийчук.
"Було колись - запорожці Вміли панувати" ("Іван Підкова" Т. Г. Шевченко), Володимир Лупійчук.
Збараж. В музеї.
"Було колись - запорожці Вміли панувати" ("Іван Підкова" Т. Г. Шевченко), Владимир Лупийчук.
Фото липня 2004 року.
Збараж. В музеї.
"Запорожець в степу", із серії "Там родилась гарцювала козацькая воля" ("Думи мої, думи мої..." Т. Г. Шевченко), Володимир Лупійчук.
Збараж. В музее.
"Запорожец в степи", из серии "Там родилась гарцювала козацькая воля" ("Думи мої, думи мої..." Т. Г. Шевченко), Владимир Лупийчук.
"Запорожець в степу", із серії "Там родилась гарцювала козацькая воля" ("Думи мої, думи мої..." Т. Г. Шевченко), Володимир Лупійчук.
Збараж. В музее.
"Запорожец в степи", из серии "Там родилась гарцювала козацькая воля" ("Думи мої, думи мої..." Т. Г. Шевченко), Владимир Лупийчук.
Фото липня 2004 року.
Збараж. Замковий палац, Органна зала.
Збараж. Замковый дворец, Органный зал.
Збараж. Замковый дворец, Органный зал.
Фото липня 2004 року.
Збараж. Замок, експозиція старовинної зброї.
Збараж. Замок, экспозиция старинного оружия.
Збараж. Замок, экспозиция старинного оружия.
Фото липня 2004 року.
Збараж. Замок, експозиція старовинної дерев’яної скульптури.
Збараж. Замок, экспозиция старинной деревянной скульптуры.
Збараж. Замок, экспозиция старинной деревянной скульптуры.
Фото липня 2004 року. |
Фото липня 2004 року. |
Збараж. Підземеллями замку.
Збараж. По подземельям замка. |
В 1707 році в Збаразькому замку побували український гетьман Іван Мазепа та російський цар Петро I.
Вони, оглянувши укріплення замку, дали високу оцінку його оборонним спорудам.
В XVIII столітті було збудовано Малу Успенську та Велику Воскресенську церкви,
відновлено зруйновані турецькими нападами костел бернардинів, монастир та синагогу.
В монастирі працювала початкова школа та латиномовна гімназія теологічного профілю для хлопців польських родин. Руські церкви та польський костел підлягали Луцьким єпархіям відповідних конфесій. З 1779 по 1805 рік у Збаражі працювала державна гімназія, в якій навчалося до 145 дітей міщан. У 1805 році гімназію було перенесено до Бережан. Протягом 1810-1815 років Збараж у складі частини Тернопільщини на підставі Шенбрунського трактату входив до Росії. Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Збаража та навколишніх сіл нападали на французькі роз'їзди, громили панські маєтки. За Віденським договором Збараж знову відійшов до Австрії.
Деяке пожвавлення економіки міста, зокрема в галузі приміського сільського господарства, наступило в середині XIX століття, коли під впливом революційних подій 1848 року цісар Фердінандт скасував у Галичині панщину. З часом довкола міста і замку виросли передмістя. Виникли Пригородок, Тернопільське передмістя, забудовувалися території довкола Оболоні. Другий чинник, який позитивно впливав на розвиток економіки міста, було надання Збаражу статусу повітового центру (1867 рік). 1906 року було завершено будівництво залізничної колії Тернопіль-Збараж, що теж мало позитивний вплив на розвиток господарства і торгівлі міста і повіту.
В 1707 году в Збаражском замке побывали украинский гетман Иван Мазепа и российский царь Петр I. Они, осмотрев укрепление замка, дали высокую оценку его оборонным сооружениям. В XVIII веке были построены Малая Успенская и Большая Воскресенская церкви, восстановлены разрушенные во время турецких нападений костел бернардинив, монастырь и синагога.
В монастыре работала начальная школа и латиноязычная гимназия теологического профиля для юношей польских семей. Русские церкви и польский костел подчинялись Луцким епархиям соответствующих конфессий. С 1779 по 1805 год в Збараже работала государственная гимназия, в которой училось до 145 детей мещан. В 1805 году гимназия была переведена в Бережаны. На протяжении 1810-1815 годов Збараж в составе части Тернопольщины на основании Шенбрунского трактата принадлежал России. Во время Отечественной войны 1812 года жители Збаража и окружающих сел нападали на французские разъезды, громили барские имения. По Венскому договору Збараж опять отошел к Австрии.
Некоторое оживление экономики города, в частности в отрасли пригородного сельского хозяйства, наступило в середине XIX века, когда под влиянием революционных событий 1848 года цесарь Фердинандт упразднил в Галичине барщину. Со временем вокруг города и замка выросли предместья. Возникли Пригородок, Тернопольское предместье, застраивались территории вокруг Оболони. Другим фактором, который положительно влиял на развитие экономики города, было предоставление Збаражу статуса уездного центра (в 1867 году). В 1906 году было завершено строительство железнодорожного пути Тернополь-Збараж, что тоже имало положительное влияние на развитие хозяйства и торговли города и уезда.
В монастирі працювала початкова школа та латиномовна гімназія теологічного профілю для хлопців польських родин. Руські церкви та польський костел підлягали Луцьким єпархіям відповідних конфесій. З 1779 по 1805 рік у Збаражі працювала державна гімназія, в якій навчалося до 145 дітей міщан. У 1805 році гімназію було перенесено до Бережан. Протягом 1810-1815 років Збараж у складі частини Тернопільщини на підставі Шенбрунського трактату входив до Росії. Під час Вітчизняної війни 1812 року жителі Збаража та навколишніх сіл нападали на французькі роз'їзди, громили панські маєтки. За Віденським договором Збараж знову відійшов до Австрії.
Деяке пожвавлення економіки міста, зокрема в галузі приміського сільського господарства, наступило в середині XIX століття, коли під впливом революційних подій 1848 року цісар Фердінандт скасував у Галичині панщину. З часом довкола міста і замку виросли передмістя. Виникли Пригородок, Тернопільське передмістя, забудовувалися території довкола Оболоні. Другий чинник, який позитивно впливав на розвиток економіки міста, було надання Збаражу статусу повітового центру (1867 рік). 1906 року було завершено будівництво залізничної колії Тернопіль-Збараж, що теж мало позитивний вплив на розвиток господарства і торгівлі міста і повіту.
В 1707 году в Збаражском замке побывали украинский гетман Иван Мазепа и российский царь Петр I. Они, осмотрев укрепление замка, дали высокую оценку его оборонным сооружениям. В XVIII веке были построены Малая Успенская и Большая Воскресенская церкви, восстановлены разрушенные во время турецких нападений костел бернардинив, монастырь и синагога.
В монастыре работала начальная школа и латиноязычная гимназия теологического профиля для юношей польских семей. Русские церкви и польский костел подчинялись Луцким епархиям соответствующих конфессий. С 1779 по 1805 год в Збараже работала государственная гимназия, в которой училось до 145 детей мещан. В 1805 году гимназия была переведена в Бережаны. На протяжении 1810-1815 годов Збараж в составе части Тернопольщины на основании Шенбрунского трактата принадлежал России. Во время Отечественной войны 1812 года жители Збаража и окружающих сел нападали на французские разъезды, громили барские имения. По Венскому договору Збараж опять отошел к Австрии.
Некоторое оживление экономики города, в частности в отрасли пригородного сельского хозяйства, наступило в середине XIX века, когда под влиянием революционных событий 1848 года цесарь Фердинандт упразднил в Галичине барщину. Со временем вокруг города и замка выросли предместья. Возникли Пригородок, Тернопольское предместье, застраивались территории вокруг Оболони. Другим фактором, который положительно влиял на развитие экономики города, было предоставление Збаражу статуса уездного центра (в 1867 году). В 1906 году было завершено строительство железнодорожного пути Тернополь-Збараж, что тоже имало положительное влияние на развитие хозяйства и торговли города и уезда.
Фото липня 2004 року.
Збараж. Вид на монастир та костел Бернардинів, Успенську церкву та монастир Феліціянок з вул. Б. Хмельницького.
Фундаторами монастиря і костелу ченців-бернардинів були князі Збаразькі. Спорудження костелу розпочалося в 1627 році й було завершено через 10 років вже зусиллями князя Януша Вишневецького та його дружини Євгенії. В 1675 році татарські завойовники знищили костел і монастир. І лише в 1755 році завершилася реконструкція комплексу, який ми можемо бачити і зараз.
Збараж. Вид на монастырь и костел Бернардинов, Успенскую церковь и монастырь Фелицианок с ул. Б. Хмельницкого.
Основателями монастыря и костела монахов-бернардинцев были князья Збаражские. Сооружение костела началось в 1627 году и было завершено через 10 лет уже усилиями князя Януша Вишневецкого и его супруги Евгении. В 1675 году татарские завоеватели уничтожили костел и монастырь. И только в 1755 году завершилась реконструкция комплекса, который мы можем видеть и сейчас.
Фундаторами монастиря і костелу ченців-бернардинів були князі Збаразькі. Спорудження костелу розпочалося в 1627 році й було завершено через 10 років вже зусиллями князя Януша Вишневецького та його дружини Євгенії. В 1675 році татарські завойовники знищили костел і монастир. І лише в 1755 році завершилася реконструкція комплексу, який ми можемо бачити і зараз.
Збараж. Вид на монастырь и костел Бернардинов, Успенскую церковь и монастырь Фелицианок с ул. Б. Хмельницкого.
Основателями монастыря и костела монахов-бернардинцев были князья Збаражские. Сооружение костела началось в 1627 году и было завершено через 10 лет уже усилиями князя Януша Вишневецкого и его супруги Евгении. В 1675 году татарские завоеватели уничтожили костел и монастырь. И только в 1755 году завершилась реконструкция комплекса, который мы можем видеть и сейчас.
Фото липня 2004 року. |
Фото травня 2005 року. |
Збараж. Костел і монастир отців Бернардинів, 1627 р.
Ансамбль споруд монастиря Бернардинів - пам’ятка архітектури національного значення. Побудований у 1627-1637 роках. До ансамблю монастиря входять: побудований у стилі бароко костел Святого Антонія, монастир (келій) отців Бернардинів, дзвіниця, оборонні мури. В інтер’єрі комплексу використано скульптури Пінзеля та Осінського. Зберігся живопис XVIII ст. Збараж. Костел и монастырь отцов Бернардинов, 1627 г. Ансамбль сооружений монастыря Бернардинив - памятник архитектуры национального значения. Построен в 1627-1637 годах. В ансамбль монастыря входят: построенный в стиле барокко костел Святого Антония, монастырь (келии) отцов Бернардинив, колокольня, оборонные стены. В интерьере комплекса использованы скульптуры Пинзеля и Осинского. Сохранилась живопись XVIII в. |
На зламі ХІХ-ХХ століть пройшла нова хвиля національного відродження збаражан українського походження.
Велика заслуга в цьому належить просвітницькій діяльності товариств "Просвіта", "Рідна школа", "Пласт", "Союз українок" та іншим громадським об'єднанням.
Велика роль в цьому належить Івану франку, який у другій половині 90-х років побував у Збаражі, селах повіту, виступав перед селянами на зібраннях.
В Збаражі він мав своїх однодумців, товаришів з університету та з громадської діяльності: Сафата Шмігера, Андрія Шмигельського, Яцка Остапчука, Антона Грицуняка.
На збаразькому матеріалі написано Каменярем декілька творів, з них "Свинська конституція" обійшла майже весь світ.
В роки першої світової війни (1914-1918 рр.), польсько-української (1918-1919 рр.) та польсько-більшовицької війни (1920 р.) господарський і культурний розвиток міста значно погіршився. В 20-му році Збаражчина була окупована військами більшовицької Росії, а з 1921 до 1939 рр. була в складі Польщі. 28 жовтня 1939 року Українські Народні Збори у Львові прийняли Маніфест про возз'єднання Західної України з Радянською Україною. В місті та повіті почалися соціалістичні перетворення в народному господарстві, культурі і освіті, хоча і мали місце репресивні акції щодо активістів національного відродження краю.
В липні 1941 року Збараж був окупований німецькими військами. Розпочалися екзекуції і розстріли мирного населення. Творці нового порядку забирали для потреб армії всі матеріальні ресурси. До Німеччини було вивезено на примусові роботи сотні юнаків і дівчат. Але звірства окупантів не зламали волі збаражан до свободи, прагнення до визволення. На окупованій території поширився повстанський рух бойових одиниць УПА, одним з провідників якого був збаражанин Дмитро Клячківський (Клим Савур), командир "УПА-Північ", який героїчно загинув у 1945 році на Волині. 6 березня 1944 року Збараж було звільнено від німецьких окупантів.
На рубеже XIX-XX веков прошла новая волна национального возрождения збаражан украинского происхождения. Велика заслуга в этом принадлежит просветительской деятельности обществ "Просветительство", "Родная школа", "Пласт", "Союз украинок" и другим общественным объединением. Большая роль в этом принадлежит Ивану Франко, который во второй половине 90-х годов побывал в Збараже, селах уезда, выступал перед крестьянами на собраниях. В Збараже он имел своих единомышленников, товарищей из университета и по общественной деятельности: Сафата Шмигера, Андрея Шмигельского, Яцка Остапчука, Антона Грицуняка. На збаражском материале написаны Каменяром несколько произведений, из которых "Свинская конституция" обошла почти весь мир.
В годы первой мировой войны (1914-1918 гг.), польско-украинской (1918-1919 гг.) и польско-большевистской войны (в 1920 г.) хозяйственное и культурное развитие города значительно ухудшилось. В 20-м году Збаражанщина была оккупирована войсками большевистской России, а с 1921 до 1939 гг. входила в состав Польши. 28 октября 1939 года Украинское Народное Собрание во Львове приняло Манифест о воссоединении Западной Украины с Советской Украиной. В городе и уезде начались социалистические преобразования в народном хозяйстве, культуре и образовании, однако и имели место репрессивные акции касательно активистов национального возрождения края.
В июле 1941 года Збараж был оккупирован немецкими войсками. Начались экзекуции и расстрелы мирного населения. Творцы нового порядка забирали для потребностей армии все материальные ресурсы. В Германию было вывезено на принудительные работы сотни юношей и девушек. Но зверства оккупантов не сломили воли збаражан к свободе, стремление к освобождению. На оккупированной территории ширилось повстанческое движение боевых единиц УПА, одним из проводников которого был збаражанин Дмитрий Клячкивский (Клим Савур), командир "УПА-Север", героически погибший в 1945 году на Волыни. 6 марта 1944 года Збараж был освобожден от немецких оккупантов.
В роки першої світової війни (1914-1918 рр.), польсько-української (1918-1919 рр.) та польсько-більшовицької війни (1920 р.) господарський і культурний розвиток міста значно погіршився. В 20-му році Збаражчина була окупована військами більшовицької Росії, а з 1921 до 1939 рр. була в складі Польщі. 28 жовтня 1939 року Українські Народні Збори у Львові прийняли Маніфест про возз'єднання Західної України з Радянською Україною. В місті та повіті почалися соціалістичні перетворення в народному господарстві, культурі і освіті, хоча і мали місце репресивні акції щодо активістів національного відродження краю.
В липні 1941 року Збараж був окупований німецькими військами. Розпочалися екзекуції і розстріли мирного населення. Творці нового порядку забирали для потреб армії всі матеріальні ресурси. До Німеччини було вивезено на примусові роботи сотні юнаків і дівчат. Але звірства окупантів не зламали волі збаражан до свободи, прагнення до визволення. На окупованій території поширився повстанський рух бойових одиниць УПА, одним з провідників якого був збаражанин Дмитро Клячківський (Клим Савур), командир "УПА-Північ", який героїчно загинув у 1945 році на Волині. 6 березня 1944 року Збараж було звільнено від німецьких окупантів.
На рубеже XIX-XX веков прошла новая волна национального возрождения збаражан украинского происхождения. Велика заслуга в этом принадлежит просветительской деятельности обществ "Просветительство", "Родная школа", "Пласт", "Союз украинок" и другим общественным объединением. Большая роль в этом принадлежит Ивану Франко, который во второй половине 90-х годов побывал в Збараже, селах уезда, выступал перед крестьянами на собраниях. В Збараже он имел своих единомышленников, товарищей из университета и по общественной деятельности: Сафата Шмигера, Андрея Шмигельского, Яцка Остапчука, Антона Грицуняка. На збаражском материале написаны Каменяром несколько произведений, из которых "Свинская конституция" обошла почти весь мир.
В годы первой мировой войны (1914-1918 гг.), польско-украинской (1918-1919 гг.) и польско-большевистской войны (в 1920 г.) хозяйственное и культурное развитие города значительно ухудшилось. В 20-м году Збаражанщина была оккупирована войсками большевистской России, а с 1921 до 1939 гг. входила в состав Польши. 28 октября 1939 года Украинское Народное Собрание во Львове приняло Манифест о воссоединении Западной Украины с Советской Украиной. В городе и уезде начались социалистические преобразования в народном хозяйстве, культуре и образовании, однако и имели место репрессивные акции касательно активистов национального возрождения края.
В июле 1941 года Збараж был оккупирован немецкими войсками. Начались экзекуции и расстрелы мирного населения. Творцы нового порядка забирали для потребностей армии все материальные ресурсы. В Германию было вывезено на принудительные работы сотни юношей и девушек. Но зверства оккупантов не сломили воли збаражан к свободе, стремление к освобождению. На оккупированной территории ширилось повстанческое движение боевых единиц УПА, одним из проводников которого был збаражанин Дмитрий Клячкивский (Клим Савур), командир "УПА-Север", героически погибший в 1945 году на Волыни. 6 марта 1944 года Збараж был освобожден от немецких оккупантов.
Фото липня 2004 року.
Збараж. Успенська церква XVIII ст.
Позитивним фактором для міста Збаража було створення в 1994 році Державного історико-архітектурного заповідника, діяльність якого зумовила новий професійний етап реконструкції та реставрації замкового палацу, інших історичних пам'яток міста.
Через Збараж пролягає туристичний маршрут "Золоте кільце" на Вишнівець-Кременець-Почаїв, в місті споруджено пам'ятники Б. Хмельницькому (1954 р.), А. Міцкевичу (1848 р.), діє історико-краєзнавчий музей. Сотні туристів мають змогу ознайомитись із славними історичними пам'ятками старовини цього краю, помилуватися мальовничими краєвидами Поділля та Волині й залишити в пам'яті незабутні спогади.
Збараж. Успенская церковь XVIII в.
Положительным фактором для города Збаража было создание в 1994 году Государственного историко-архитектурного заповедника, деятельность которого обусловила новый профессиональный этап реконструкции и реставрации замкового дворца, других исторических достопримечательностей города.
Через Збараж пролегает туристический маршрут "Золотое кольцо" на Вишнивец-Кременец-Почаев, в городе сооружены памятники Б. Хмельницкому (1954 г.), А. Мицкевичу (1848 г.), действует историко-краеведческий музей. Сотни туристов имеют возможность ознакомиться со славными историческими достопримечательностями древности этого края, полюбоваться живописными пейзажами Подолья и Волыни и оставить в памяти незабываемые воспоминания.
Позитивним фактором для міста Збаража було створення в 1994 році Державного історико-архітектурного заповідника, діяльність якого зумовила новий професійний етап реконструкції та реставрації замкового палацу, інших історичних пам'яток міста.
Через Збараж пролягає туристичний маршрут "Золоте кільце" на Вишнівець-Кременець-Почаїв, в місті споруджено пам'ятники Б. Хмельницькому (1954 р.), А. Міцкевичу (1848 р.), діє історико-краєзнавчий музей. Сотні туристів мають змогу ознайомитись із славними історичними пам'ятками старовини цього краю, помилуватися мальовничими краєвидами Поділля та Волині й залишити в пам'яті незабутні спогади.
Збараж. Успенская церковь XVIII в.
Положительным фактором для города Збаража было создание в 1994 году Государственного историко-архитектурного заповедника, деятельность которого обусловила новый профессиональный этап реконструкции и реставрации замкового дворца, других исторических достопримечательностей города.
Через Збараж пролегает туристический маршрут "Золотое кольцо" на Вишнивец-Кременец-Почаев, в городе сооружены памятники Б. Хмельницкому (1954 г.), А. Мицкевичу (1848 г.), действует историко-краеведческий музей. Сотни туристов имеют возможность ознакомиться со славными историческими достопримечательностями древности этого края, полюбоваться живописными пейзажами Подолья и Волыни и оставить в памяти незабываемые воспоминания.
Фото травня 2005 року. |
Фото травня 2009 року. |
Збараж. Церква Воскресіння Господнього, XVIII ст.
Зараз - Церква Христового Воскресіння (Українська Грекокатолицька Церква). Збараж. Церковь Воскресения Господнего, XVIII в. Ныне - Церковь Христового Воскресения (Украинская Грекокатолицкая Церковь). |
Фото травня 2005 року.
Збараж. Пам`ятник Івану Франку.
Збаражчина дала світові багатьох знаменитих діячів науки і культури, прізвища яких, на жаль, довгий час замовчувалися. Тільки сьогодні історія повертає нам ці імена: фізик Олександр Смакула; винахідник Володимир Джус; хімік-аналітик Іван Горбачевський; фольклорист Іван Гнатюк; композитор Мирослав Січинський; єпископи Микита Будка та Іван Прашко; чудовий прозаїк Борис Харчук; автор двотомника "Збаражчина" Володимир Жила; поетеса Оксана Лятуринська.
Див. також статтю «Іван Франко» на моїх "київських" сторінках.
Збараж. Памятник Ивану Франко.
Збаражанщина дала миру многих знаменитых деятелей науки и культуры, фамилии которых, к сожалению, долгое время замалчивались. Только сегодня история возвращает нам эти имена: физик Александр Смакула; изобретатель Владимир Джус; химик-аналитик Иван Горбачевский; фольклорист Иван Гнатюк; композитор Мирослав Сичинский; епископы Никита Будка и Иван Прашко; прекрасный прозаик Борис Харчук; автор двухтомника "Збаражанщина" Владимир Жила; поэтесса Оксана Лятуринская.
См. также статью «Иван Франко» на моих "киевских" страничках.
Збаражчина дала світові багатьох знаменитих діячів науки і культури, прізвища яких, на жаль, довгий час замовчувалися. Тільки сьогодні історія повертає нам ці імена: фізик Олександр Смакула; винахідник Володимир Джус; хімік-аналітик Іван Горбачевський; фольклорист Іван Гнатюк; композитор Мирослав Січинський; єпископи Микита Будка та Іван Прашко; чудовий прозаїк Борис Харчук; автор двотомника "Збаражчина" Володимир Жила; поетеса Оксана Лятуринська.
Див. також статтю «Іван Франко» на моїх "київських" сторінках.
Збараж. Памятник Ивану Франко.
Збаражанщина дала миру многих знаменитых деятелей науки и культуры, фамилии которых, к сожалению, долгое время замалчивались. Только сегодня история возвращает нам эти имена: физик Александр Смакула; изобретатель Владимир Джус; химик-аналитик Иван Горбачевский; фольклорист Иван Гнатюк; композитор Мирослав Сичинский; епископы Никита Будка и Иван Прашко; прекрасный прозаик Борис Харчук; автор двухтомника "Збаражанщина" Владимир Жила; поэтесса Оксана Лятуринская.
См. также статью «Иван Франко» на моих "киевских" страничках.
Фото травня 2005 року.
Село Залужжя (передмістя сучасного Збаража). Церква.
Крім цієї, в Залужжі варто відвідати Церкву Преображення Господнього, XVI-XVII ст.
Церква Преображення Господнього - церква оборонного типу. Пам’ятка архітектури національного значення. Побудована 1600 року на території Свято-Онуфрієвського монастиря XIII століття. В 1649 році під час облоги Збаража в церкві побував гетьман України Богдан Хмельницький, а в 1707 році - гетьман України Іван Мазепа. З 1789 року - парафіяльна церква села Залужжя.
Село Залужье (пригород современного Збаража). Церковь.
Помимо этой, в Залужье стоит посетить Церковь Преображения Господнего, XVI-XVII в.
Церковь Преображения Господнего - церковь оборонного типа. Памятник архитектуры национального значения. Построена в 1600 году на территории Свято-Онуфриевского монастыря XIII века. В 1649 году во время осады Збаража в церкви побывал гетман Украины Богдан Хмельницкий, а в 1707 году - гетман Украины Иван Мазепа. С 1789 года - приходская церковь села Залужье.
Крім цієї, в Залужжі варто відвідати Церкву Преображення Господнього, XVI-XVII ст.
Церква Преображення Господнього - церква оборонного типу. Пам’ятка архітектури національного значення. Побудована 1600 року на території Свято-Онуфрієвського монастиря XIII століття. В 1649 році під час облоги Збаража в церкві побував гетьман України Богдан Хмельницький, а в 1707 році - гетьман України Іван Мазепа. З 1789 року - парафіяльна церква села Залужжя.
Село Залужье (пригород современного Збаража). Церковь.
Помимо этой, в Залужье стоит посетить Церковь Преображения Господнего, XVI-XVII в.
Церковь Преображения Господнего - церковь оборонного типа. Памятник архитектуры национального значения. Построена в 1600 году на территории Свято-Онуфриевского монастыря XIII века. В 1649 году во время осады Збаража в церкви побывал гетман Украины Богдан Хмельницкий, а в 1707 году - гетман Украины Иван Мазепа. С 1789 года - приходская церковь села Залужье.
Фото травня 2005 року.
Село Залужжя (передмістя сучасного Збаража).
Колишній костел.
Село Залужье (пригород современного Збаража).
Бывший костел.
Колишній костел.
Село Залужье (пригород современного Збаража).
Бывший костел.
Першоджерела:
# Путівник «Збараж. Державний історико-архітектурний заповідник», ТОВ "Наш Світ", Тернопіль-2002.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
До переліку фотосерій